flag Судова влада України

Єдиний Контакт-центр судової влади України 0-800-501-492

Зміст правової позиції, висновку

Посилання на рішення Верховного Суду в ЄДРСР

  • Для цілей одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності, військові частини вправі здійснювати господарську діяльність, у тому числі шляхом укладення з фізичними і юридичними особами відповідних договорів з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках, наданих військовим частинам у постійне користування. При цьому, порядок укладення таких договорів та надання дозволів фізичним та юридичним особам на використання земель оборони у сільськогосподарських цілях має визначатися Кабінетом Міністрів України.

    Фабула справи:  Фермерське господарство звернулось з позовом до Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України,  заступника Міністра оборони Україн, треті особи: КЕВ м. Одеси та Міністерство оборони України про встановлення відсутності повноважень, визнання протиправними дій, визнання нечинними та скасування методичних рекомендацій.

    Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у Головного КЕУ ЗСУ відсутні повноваження щодо прийняття Методичних рекомендацій; дії заступника Міноборони щодо затвердження Методичних рекомендацій є протиправними та не узгоджуються з наданими йому повноваженнями.

    Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, виходили з того, що оскаржувані Методичні рекомендації не є нормативно-правовим актом, носять рекомендаційний характер, а тому під час їх прийняття не потрібно було дотримуватися процедури, визначеної для нормативно-правових актів, а Головне КЕУ ЗСУ діяло у межах наданих повноважень.

    Правова позиція ВС/КАС:  Розглянувши касаційну скаргу, колегія суддів встановила необхідність скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на наступне.

    Відповідно до ч. 2  ст. 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» з моменту надходження майна до ЗСУ і закріплення його за військовою частиною ЗСУ воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

    Відповідно до ч. 1 ст. 3, ч 1 ст. 4 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно закріплюється за військовими частинами ЗСУ на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених ч. 2 цієї статті).

    Частиною першою ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони» передбачено, що військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

    Системний аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що для цілей одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності, військові частини вправі здійснювати господарську діяльність, у тому числі шляхом укладення з фізичними і юридичними особами відповідних договорів з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках, наданих військовим частинам у постійне користування. При цьому, порядок укладення таких договорів та надання дозволів фізичним та юридичним особам на використання земель оборони у сільськогосподарських цілях має визначатися Кабінетом Міністрів України.

    Як зазначив у своєму рішенні від 12.02.2002 № 3-рп/2002 Конституційний Суд України, для реалізації закріпленого в Конституції України права власності потрібні галузеві закони, які встановлюють конкретні норми використання власником належного йому майна з урахуванням інтересів усіх суб`єктів правовідносин (третє речення абзацу четвертого підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення).

    Крім того, в абз. 3 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.11.2008 № 25-рп/2008 зазначено, що правовий режим власності, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування та розпорядження майном (землею) визначаються законом.

    Таким чином, приймаючи рішення у цій справі, суди фактично визначили, що порядок надання військовими частинами дозволів фізичним і юридичним особам на вирощування сільськогосподарських культур, випасання худоби та заготівлі сіна на землях оборони, наданих військовим частинам у постійне користування, не урегульований у встановленийст. 4 ЗУ «Про використання земель оборони» спосіб.

    Оскільки відповідно до зазначеної статті такий порядок має бути визначений Кабінетом Міністрів України, колегія суддів доходить до висновку, що спір у цій справі стосується підзаконного регулювання порядку надання земель оборони фізичним та юридичним особам для використання у сільськогосподарських цілях, а тому рішення у цій справі стосується обов`язків уряду.

    Постанова ВС/КАС від 21.07.2020 у справі № 815/1784/18

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/90951429

 

 

  • Зобов’язання  надати дозвіл на розробку проекту землеустрою не є втручанням у дискреційні повноваження органу.

    Фабула справи: Особа звернулась до суду з позовною заявою до Чернігівської міської ради, в якій просила суд визнати протиправним та скасувати п. 7 рішення Чернігівської міської ради, яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,1 га.

    Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою Шостого ААС позов задоволено повністю. Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що відмова відповідача у наданні дозволу є незаконною, оскільки не ґрунтується на нормах ЗК України, де встановлено вичерпний перелік підстав, що можуть бути підставою для відмови у наданні такого дозволу.

    Правова позиція ВС/КАС: Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій. Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, слід виходити з такого.

    Як зазначила колегія суддів ВС/КАС, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

    Стосовно дискреційних повноважень, суд зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

    У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

    Натомість, у цій справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

    Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

    У справі, що переглядається, повноваження щодо затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою, регламентовано ст. 118 ЗК України.

    Умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити проект землеустрою або відмовити в його затвердженні, якщо для цього є законні підстави. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

    Постанова ВС/КАС від 02.07.2020 р. у справі № 825/2228/18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/90155000 

 

  • Зауваження міського голови щодо рішень органів місцевого самоврядування у сфері земельних правовідносин не підлягає судовому оскарженню.

    Фабула справи: Львівською міськрадою було прийнято ухвалу про затвердження трьом фізичним особам проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Згідно цієї ухвали затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1545 га в оренду строком на 10 років для будівництва та обслуговування житлового будинку, перевівши із земель, що не надані у власність або користування, та земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення до земель житлової та громадської забудови. Міський голова Львівської міської ради вніс зауваження до цієї ухвали та зупинив її дію, керуючись п. 4 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 62 Регламенту Львівської міської ради, ст. 35 ЗК України. Не погоджуючись  з діями міського голови Львова, позивач звернувся до суду з позовом.

    Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не доведено законності та обґрунтованості оскаржуваних зауважень, у зв`язку з чим дійшли висновку, що зауваження міського голови Львівської міської ради про зупинення дії ухвали Львівської міської ради не ґрунтуються на вимогах ст. 19 Конституції України та ст. 2 КАС України, суперечать ст. 123 Земельному кодексу України, пункту 4 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», пункту 3 ст. 62 Регламенту Львівської міської ради, затвердженого ухвалою №304 від 31.03.2011р., чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

    Правова позиція ВС/КАС: З висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів ВС/КАС не погодилась з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

    Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997р. №280/97-ВР (в редакції, на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №280/97-ВР) вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад, які вирішуються виключно на їх пленарних засіданнях.

    Відповідно до пункту «в» статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

    Відповідно до частини 4 статті 42 Закону №280/97-ВР міський голова, крім іншого, організує в межах, визначених цим Законом, роботу відповідної ради та її виконавчого комітету; підписує рішення ради та її виконавчого комітету; скликає сесії ради, вносить пропозиції та формує порядок денний сесій ради і головує на пленарних засіданнях ради.

    Таким чином, учасником земельних відносин та повноважним суб’єктом на прийняття відповідних рішень у сфері земельних відносин в межах міста, в тому числі затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду, є відповідна міська рада.

    В свою чергу міський голова, в межах наданих законом повноважень, бере участь в прийнятті рішень міської ради, підписує такі рішення або ж зупиняє їх з подальшим внесенням на повторний розгляд.

    Повноваження міського голови щодо зупинення рішення міської ради пов?язані з процедурою набрання чинності актів саме ради (як рішень суб?єкта владних повноважень у віднесених до її повноважень питаннях) і не пов`язані з реалізацією безпосередньо міським головою визначених законом владних управлінських функцій.

    При цьому, необгрунтованість чи недостатня обгрунтованість зауважень міського голови щодо рішення ради не може характеризувати його як протиправне (в розрізі критеріїв, закріплених у статті 2 КАС України) та уможливлювати його оскарження та скасування в судовому порядку, а відповідно до частини 4 статті 59 Закону №280/97-ВР може бути підставою для їх відхилення та підтвердження радою раніше прийнятого рішення.

    Враховуючи, що міський голова не наділений повноваженнями у сфері земельних відносин, за своїм змістом зауваження щодо рішення міської ради з земельних питань не створюють для учасників таких відносин взаємних прав та обов?язків, не відповідають поняттю нормативного чи індивідуального акту і відповідно не є рішенням суб?єкта владних повноважень в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.

    Передбачена законом можливість «ветування» рішення органу місцевого самоврядування не відносить міського голову до числа учасників земельних правовідносин, не характеризує його зауваження щодо рішення міської ради як рішення у сфері регулювання земельних відносин і не може бути піддане судовому контролю на предмет його відповідності нормам земельного законодавства.

    За змістом закону, в разі не підтвердження радою за наслідками повторного розгляду свого попереднього рішення зацікавлені особи вправі оскаржити відповідне рішення ради.

    Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що зауваження міського голови щодо  ухвали Львівської міської ради про затвердження фізичними особами проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не можуть бути предметом судового оскарження.

    Постанова ВС/КАС від 23.06.2020 у справі № 461/11571/15-а

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/89977198 

 

  • Забудова присадибних, дачних і садових земельних ділянок може здійснюватися на підставі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, розроблення якого, за наявності плану зонування території, здійснюється на його підставі.

    Фабула справи: Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправною відмову у видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки та зобов’язати відповідача видати йому такий паспорт.

    Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що належна позивачу земельна ділянка розташована в ландшафтному заказнику місцевого значення «Іванівський бір», правовий режим забудови якої відмінний від загального порядку забудови земельної ділянки, а тому відсутні ознаки протиправності в діях відповідача по відмові у видачі позивачу будівельного паспорту забудови земельної ділянки, внаслідок чого відсутні підстави для покладання на відповідача зобов`язання видати будівельний паспорт забудови спірної земельної ділянки.

    Правова позиція ВС/КАС: Колегія суддів ВЕрховного Суду погодилась із рішенням судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

    У відповідності до статей 25, 26, 53 Закону №2456-XII заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів. На територіях заказників забороняються суцільні, прохідні, лісовідновні та поступові рубки, видалення захаращеності, а також полювання та інша діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник.

    Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

    Колегія суддів Верховного Суду звернула увагу на те, що згідно з імперативними положеннями частини четвертої статті 4 Закону  України «Про природно-заповідний фонд України»  №2456-XII у разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов`язані забезпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною перереєстрацією охоронного зобов`язання.

    Відповідно до статті 54 Закону №2456-XII зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, на підставі відповідного експертного висновку.

    Таким чином, оскільки належна позивачеві на праві власності земельна ділянка знаходиться на території природно-заповідного фонду, то позивач зобов’язаний здійснювати право власності щодо належної йому земельної ділянки з урахуванням положень Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

    Також, Верховний Суд наголосив, що власність не тільки надає переваги власнику, а й покладає на нього низку обов’язків перед суспільством та державою. Поняття «власність зобов’язує» пов’язане з принципом поєднання інтересів власника та інших осіб обов’язком використовувати власність у своїх інтересах з неухильним обов’язком поважати інтереси всього суспільства.

    Постанова ВС/КАС від 14.05.2020 р. у справі № 316/1416/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/89251074

 

 

  • В силу ст. 186-1 Земельного кодексу України погодження проекту землеустрою з відділом містобудування, архітектури та архітектурно-будівельного контролю необхідне лише щодо земельних ділянок, на яких розташовано об’єкт будівництва або планується розташування такого об’єкта.

    Фабула справи: Позивач звернувся до суду з позовом до державного кадастрового реєстратора, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення останнього про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру.  Задовольняючи позов повністю, суд першої інстанції виходив з того, що у випадку розташування на земельній ділянці об`єкта будівництва або у випадку, коли планується розташування такого об`єкта на земельній ділянці щодо якої виготовлено проект землеустрою, такий проект землеустрою підлягає погодженню структурними підрозділами районних Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури. Суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції не погодився, скасувавши рішення останнього.

    Правова позиція ВС: Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції, скасувавши рішення суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

    Ч. 6 ст. 186 Земельного кодексу України передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому ст. 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу.

    Відповідно до ч.1-2 ст. 186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

    Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта, подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.

    Таким чином, в силу ст. 186-1 Земельного кодексу України погодження проекту землеустрою з відділом містобудування, архітектури та архітектурно-будівельного контролю необхідне лише щодо земельних ділянок, на яких розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта.

    Постанова ВС/КАС від 21.05.2020 р. у справі № 809/201/18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/89352995

 

 

  • У відносинах щодо погодження меж земельних ділянок, на отримання яких претендує позивач, а саме при підписанні актів встановлення і погодження меж земельних ділянок, та приймання-передачі межових знаків на зберігання, сільська рада діє як власник суміжної земельної ділянки, а не як суб`єкт владних повноважень.

    Фабула справи: Як свідчать матеріали справи та було встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та сільською радою виник спір у сфері земельних відносин. Зокрема, відповідач відмовився підписувати надані позивачем акти встановлення і погодження меж земельних ділянок, які підлягали передачі позивачеві у власність та акти приймання-передачі межових знаків на зберігання.

    Проаналізувавши норми земельного законодавства, які встановлюють механізм та процедуру звернення осіб до органів місцевого самоврядування з питань надання у власність земельних ділянок, Велика Палата Верховного Суду встановила, що надання відповідного дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.Погодження меж земельної ділянки є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі земельних ділянок у власність чи у користування. Встановлення меж земельної ділянки по суті зводиться до вирішення питань, чи не належить земельна ділянка іншому власнику чи правомірному користувачеві та чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками.Стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною.

    Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.У відносинах щодо погодження меж земельних ділянок, на отримання яких претендує позивач, а саме при підписанні актів встановлення і погодження меж земельних ділянок, та приймання-передачі межових знаків на зберігання, сільська рада діє як власник суміжної земельної ділянки, а не суб`єкт владних повноважень.

    Ураховуючи, що цей позов направлено на поновлення прав позивача у сфері земельних відносин, а також беручи до уваги факт існування між позивачем та сільською радою невирішеного спору щодо меж земельних ділянок, цей спір не є публічно-правовим, оскільки є спором з приводу суміжного землекористування.

    Постанова Верховного Суду від 22.01.2020 р. у справі № 455/856/16-а

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/87393449

 

  • Реалізація особою права замовити технічну документацію із землеустрою без згоди уповноваженого органу не позбавляє відповідача обов’язку розглянути заяву згідно із чинним законодавством та прийняти відповідне рішення.

    Фабула справи: Позивач звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про зобов’язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості).

    Верховний Суд у складі колегії Касаційного адміністративного суду встановив, що, якщо зацікавлена особа замовила проект технічної документації без згоди уповноваженого органу у встановлений строк, вона не позбавляється права на оскарження бездіяльності відповідного органу.

    За результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ, відтак рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмова в наданні такого дозволу повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

    Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі №140/1992/18, від 14.08.2019 у справі №0640/4434/18, від 29.08.2019 у справі №420/5288/18 та від 17.10.2019 у справі №811/1845/18.

    Постанова Верховного Суду від 27.01.2020 року у справі №816/2119/16

http://reyestr.court.gov.ua/Review/87170787

 

  • Зясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення (предметом розгляду у цій справі було рішення міської ради, на підставі якого надано пільги щодо плати за землю на території міста, звільнивши від цієї сплати окремі підприємства).

    Верховний Суд у даній справі сформулював загальні підходи до визначення законного інтересу як предмета судового захисту в адміністративному судочинстві.

    Так, судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, якому властиві такі ознаки:

    - має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання;

    - пов'язаний із конкретним матеріальним або нематеріальним благом;

    - є визначеним – благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним, у позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;

    - є персоналізованим (суб'єктивним) – тобто належить конкретній особі (позивачу);

    - суб'єктом порушення позивач вважає суб'єкта владних повноважень.

    Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже, й матеріально-правової заінтересованості), є:

    - незаконність інтересу – його суперечність Конституції, законам України, принципам права;

    - не правовий характер вимог – вимоги не породжують правових наслідків для позивача;

    - встановлена законом заборона пред'явлення позову на захист певного інтересу (наприклад, заборона оскаржувати рішення дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя особою, яка подала скаргу на суддю);

    - коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності);

    - позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб – держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.

    Постанова від 20 лютого 2019 року у справі № 522/3665/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/80167902

 

  • У цій справі оскаржується рішення сілької ради у частині виділення Третій особі у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Предмет спору в цій справі безпосередньо пов'язаний із реалізацією права власності (користування) на земельну ділянку. Між позивачем, сільською радою та третьою особою існує спір про право цивільне, тобто спір щодо правомірності користування та володіння земельною ділянкою.

    Оскільки підставою оскарження рішення сільської ради є доводи позивача про те, що цим рішенням порушується його право власності на частину земельної ділянки  - спір не має публічно-правового характеру.

    Постанова від 14 березня 2018 року Справа № 363/2449/14-а

  http://reyestr.court.gov.ua/Review/72850795

 

 

  • У цій справі оскаржується рішення сільської ради щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в частині відмови Позивачу у відведенні такої  у зв'язку із тим, що дана земельна ділянка відводиться іншій особі (у даній справі виникла ситуація, за якої на одну й ту саму земельну ділянку претендують дві особи). 

    Вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою визначені частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України.

    Чинним законодавством не передбачено право сільської ради відступати від положень ст.118 Земельного кодексу України, в тому числі не передбачено й прийняття  радою рішення про відмову у задоволенні вимоги, порушеної в заяві про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, у зв'язку з відведенням земельної ділянки іншій особі. 

    Більш того, законодавством не визначено такого стану земельної ділянки як її перебування у стані «відведення».

    Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

    Постанова від 27 лютого 2018 року справа №545/808/17

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/72532460

 

 

  • Ненадання відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні у встановлений строк не перешкоджає розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки особа має право замовити розробку такого проекту самостійно.

    Дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є рішенням, без якого не може бути реалізоване право на отримання земельної ділянки у власність. Відтак, відмова відповідного органу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не має наслідком порушення прав та інтересів особи, яка має намір отримати земельну ділянку. Звертаючись до суду з позовом зобов'язати ГУ Держгеокадастру надати дозвіл на виготовлення документації із землеустрою, позивач намагався усунути перешкоду у реалізації його прав, якої у дійсності немає.

  Постанова 14 березня 2018 року справа №804/3703/16

  http://reyestr.court.gov.ua/Review/72790743 

 

  • Предметом позову є оскарження рішення сільської ради про відмову в затвердженні розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду.

    Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування (оренду). А відмова особі у наданні земельної ділянки, яка висловлена шляхом відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо її відведення, сама по собі не є порушенням цивільного права цієї особи за відсутності обставин, які свідчать про наявність в неї або інших заінтересованих осіб відповідного речового права щодо такої земельної ділянки.

    Під час прийняття оспорюваного рішення відповідач як суб'єкт владних повноважень здійснював владні управлінські функції, а тому цей спір відноситься до юрисдикції адміністративного суду.

  Постанова від 21 березня 2018 року Справа № 536/233/16-ц

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/73565908 

 

  • Предметом оскарження є рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки в оренду особі, яка, на думку позивача, набула таке право оренди неправомірно, оскільки спірна земельна ділянка перебуває в оренді позивача внаслідок поновлення дії договору оренди. Позивач після закінчення договору продовжує користуватися земельною ділянкою, та за дотримання умов, передбачених ст. 33 Закону України «Про оренду землі» договір оренди земельної ділянки між ним та органом місцевого самоврядування вважається поновленим на той самий строк. В той же час рішенням ради, що оскаржується, визначена земельна ділянка була передана в оренду іншій особі.

    Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що з моменту укладення між землекористувачем та органом місцевого самоврядування договору оренди землі припиняються адміністративні відносини між цими суб'єктами, та в подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору. Такі ознаки не притаманні адміністративним правовідносинам, натомість - притаманні цивільним правовідносинам, які з урахуванням суб'єктного складу можуть бути предметом судового розгляду у відповідному суді загальної юрисдикції або господарському суді.

    Постанови від 04 квітня 2018 року справа № 539/1957/16-а, від 25 квітня 2018 року у справі № 496/2866/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 569/838/17.

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/73219869 

 

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/73896781 

 

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/76166688 

 

  • Приймаючи рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або приймаючи мотивоване рішення про відмову, суб'єкт владних повноважень має керуватися чітким визначенням однієї з підстав, передбачених ст. 118 Земельного кодексу. 

    Відмова ГУ Держгеокадастру у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на підставі того, що така земельна ділянка не входить до переліку земель, сформованого відповідно до Стратегії удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, є неправомірною та такою, що не відповідає статті 118 Земельного кодексу.

  Постанова від 24 квітня 2018 року справа №814/1961/17

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/73634659 

 

  • Відмова ГУ Держгеокадастру у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, яка викладена у формі листа, є протиправною та не відповідає статті 118 Земельного кодексу.

    Нормами права не закріплено за суб'єктом владних повноважень права утримуватись від прийняття відповідного рішення за результатом розгляду питання щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

    Постанова від 24 квітня 2018 року справа №802/1534/17-а, від 15 травня 2018 року справа № 820/4436/17

  http://reyestr.court.gov.ua/Review/73634631 

 

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/74007849 

 

  • Предметом спору є рішення міської ради, яким відкладено розгляд заяви Позивача про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж його земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу у приватну власність земельної ділянки .

    Відкладення розгляду заяви поза межами визначеного статтею 118 Земельного кодексу строку, тим більше без зазначення будь-яких строків такого відкладення, чинним законодавством не передбачено і створює ситуацію невизначеності щодо вирішення даного питання, а тому відповідне рішення міськради є протиправним.

  Постанова від 24 квітня 2018 року справа №459/1629/15-а

http://reyestr.court.gov.ua/Review/73634566 

 

  • Предметом спору є рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки в оренду юридичній особі, яка, на думку позивача, набула таке право оренди неправомірно, оскільки юридична особа, користуючись спірною земельною ділянкою на умовах оренди, порушує його право на безоплатне отримання у власність частини цієї земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для індивідуального дачного будівництва (ч. 6 ст. 118 ЗК).

    У цьому спорі учасники земельних правовідносин не підпорядковані один одному, а отже, суб'єкт владних повноважень - орган місцевого самоврядування - владних управлінських функцій не здійснював.

    Спір має вирішуватись в порядку цивільного судочинства, за правилами якого можливий одночасний розгляд вимог про визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування, а також визнання недійсним договору оренди, укладеного на підставі такого незаконного рішення.

  Постанова від 25 квітня 2018 року Справа № 552/9255/15-а

http://reyestr.court.gov.ua/Review/73837594  

 

  • Предметом спору  є ухвала міськради «Про затвердження нормативно-грошової оцінки земель...», яка є нормативно-правовим регуляторним актом, оскільки прийнята уповноваженим органом суб'єкта владних повноважень, змінює норми права, скасовує інший правовий акт, поширюється на невизначене коло осіб (платників податку з плати за землю, коло яких не є конкретно визначеним, оскільки ухвала лише визначає коло суб'єктів, на які поширюється її дія, однак жодним чином не персоніфікує їх) та спрямована на правове регулювання адміністративних відносин між регуляторним органом та іншими суб'єктами господарювання.  Цей спір відноситься до юрисдикції адміністративних судів.

  Постанова від 08 травня 2018 року справа № 461/8220/13-а

http://reyestr.court.gov.ua/Review/74022184 

 

  • Спір щодо оскарження наказу Головного управління Держземагенства про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок з метою передачі в оренду за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства - є публічно-правовим, оскліьки в цих правовідносинах відповідач вчиняє повноваження з реалізації владних управлінських функцій.

  Постанова від 25 травня 2018 року справа № 822/238/15

http://reyestr.court.gov.ua/Review/74262299 

 

  • У правовідносинах, пов'язаних з оцінкою земель та земельних ділянок, Держгеокадастр і його територіальні органи здійснюють публічно-владні управлінські функції. Тому перевірка законності їх дій (бездіяльності), рішень, зокрема під час формування даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки, оформлення таких даних у вигляді витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, має здійснюватися адміністративним судом.

    Слід також звернути увагу на те, що за змістом статті 271, пункту 286.2 статті 286, статей 288, 289 Податкового кодексу України на платника плати за землю покладено обов'язок подання податковому органу витягу про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки та обчислення суми згаданої плати саме з визначеного у витязі розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Наведеними нормами у залежність від розміру цієї оцінки поставлено й мінімальний та максимальний розмір орендної плати.

    Отже, оформлюваний органом Держгеокадастру витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, у якому визначено конкретний розмір такої оцінки, безпосередньо пов'язаний з колом прав та обов'язків користувача відповідної земельної ділянки. Таким чином, оскарження витягу управління Держгеокадастру має здійснюватися в порядку адмінсудочинства.



    Постанова від 20 червня 2018 року у справі  № 823/902/17
 http://reyestr.court.gov.ua/Review/75133500 

 

  • Рішення Міськради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відводу земельної ділянки та про затвердження порядку землеустрою щодо відводу земельної ділянки є формою волевиявлення орендодавця щодо зміни в майбутньому правовідносин сторін, які відповідно до закону врегульовані відповідним договором оренди земельної ділянки.

    Ці рішення не мають самостійного характеру та були реалізовані лише шляхом укладення договору оренди земельної ділянки, а тому спір не має публічно-правового характеру.



    Постанова від 13 червня 2018 року у справі № 265/2828/17
http://reyestr.court.gov.ua/Review/75042966 

 

  • У даному спорі оскаржувалося рішення міської ради «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок», відповідно до якого управлінню з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету міської ради надано дозвіл на виготовлення технічної документації щодо поділу спірної земельної ділянки з метою створення двох нових землеволодінь без зміни цільового призначення на користь територіальної громади міста. Позивач вважає, що оскаржуване рішення порушує його існуюче речове право на зазначену земельну ділянку, яке виникло в нього разом із набуттям права власності на нежитлові приміщення, які розміщенні на цій земельній ділянці.

    Велика Палата Верховного Суду зазначила, що після набуття права власності або права користування нерухомим майном до нового власника переходить право власності або користування земельною ділянкою на якій вони розташовані, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (стаття 120 Земельного кодексу України та стаття 377 Цивільного кодексу України).

    Визначення правового режиму земельної ділянки перебуває в прямій залежності від права власності на будівлю та споруду, розташовані на цій ділянці, і не залежить від волевиявлення третіх осіб. У випадку невизнання або порушення прав на земельну ділянку нового власника нерухомого майна, такі права підлягають захисту в порядку цивільного судочинства.

    Постанова від 22 серпня 2018 року у справі № 539/3192/16-ц

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/76649361 

 

  • Предмет данного спору - рішення органу місцевого самоврядування на розроблення проекту землеустрою щодо відведення особі у власність земельної ділянки.

    Таке рішення прийнято  на пленарному засіданні в умовах реального конфлікту інтересів (голосував під час засідання за прийняття рішення депутат, на користь якого таке рішення прийняте, не повідомивши про наявність конфлікту інтересів).

    Частина 2  статті 35 Закону «Про запобігання корупції» містить імперативну норму про заборону брати участь у прийнятті рішення органом у разі виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів у особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

    Отже, в контексті такої заборони, для встановлення порушення процедури прийняття рішення, визначальним є сам факт участі у голосуванні, а не вплив такого голосування на прийняте рішення з урахування наявності кваліфікованої більшості, необхідної для прийняття позитивного рішення колегіальним органом.

    Виходячи із статті 67 вказаного Закону, суд має компетенцію визнати незаконним та скасувати таке рішення відповідача.

    Постанова від 31 жовтня 2018 року у справі № 810/2500/16

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/77586022 

 

  • Позивач звернувся до адміністративного суду з позовом до РДА про визнання бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, направленим на поновлення порушеного відповідачем права користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення державної власності із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства.

    Ураховуючи, що цей позов направлено на поновлення прав позивача у сфері земельних відносин, а також беручи до уваги факт існування договору оренди на спірну земельну ділянку, укладеного між ГУ Держгеокадастру та третьою особою у справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим, оскільки поглинається спором про право, а тому має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

    Крім того, внесення змін до розпорядження РДА у частині зазначення площі земельної ділянки резервного фонду сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь державної власності й визнання протиправним та скасування розпорядження РДА «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності» не призведе до поновлення прав позивача, адже договір оренди на спірну земельну ділянку, укладений між ГУ Держгеокадастру та третьою особою у справі залишиться чинним, а тому поновити своє порушене право щодо користування вказаною земельною ділянкою позивач може виключно шляхом звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

    Постанова від 29 серпня 2018 року у справі № 623/2207/16-а.

    Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 816/619/15-а.

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/76673354 

 

  • Верховний Суд ухвалив постанову у справі № 509/4156/15-а за позовом громадянина до селищної ради про визнання незаконним рішення ради про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), у якій постало одночасно декілька правових питань:

    - можливість оскарження відмови у наданні дозволу до суду;

    - правові наслідки спливу місячного строку розгляду заяви особи;

    - правова форма рішення органу, що вирішує питання про надання дозволу.

    Правовий висновок Верховного Суду у даній справі:

    1. відмова органу у наданні дозволу фактично створює перешкоди для подальшого позитивного вирішення питання на користь особи, яка замовила і розробила проект землеустрою всупереч відмові у наданні такого дозволу, а тому може бути предметом судового оскарження (п. 42).

    2. пропуск органом місячного строку сам по собі не свідчить про протиправність ухваленого ним рішення (п. 59).

    Особа має право (а не обов’язок) замовити розробку проекту землеустрою без надання дозволу. Проте це не позбавляє її права на отримання від органу рішення про надання дозволу (чи про відмову у цьому) і після спливу місячного строку, а також права на судовий захист.

    3. Оскільки рішення про надання або про відмову у наданні дозволу оформляється рішенням ради або наказом керівника управління Держгеокадастру, листи свідчать про бездіяльність відповідних органів. Способом захисту від такої бездіяльності є укладення договору на розробку проекту без дозволу або звернення до суду з позовом про спонукання органу розглянути клопотання та прийняти рішення.

    Враховуючи обмежений строк розгляду клопотання, а також положення ч. 6 ст. 118 ЗК, недодержання вимог щодо змісту клопотання, ненадання належним чином оформлених графічних матеріалів або погодження землекористувача, якщо така ділянка не  є вільною, може бути самостійною підставою для відмови у наданні дозволу. При цьому, відмовляючи у наданні дозволу, орган повинен навести усі підстави відмови (п. 71-72).

    Постанова від 17 грудня 2018 року у справі № 509/4156/15-а

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/78626478  

 

  • Відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного вирішення питання про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов’язані з неправомірністю прийняття рішення органом місцевого самоврядування (постанова від 28 листопада 2018 року у справі № 826/5735/16). Рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки дозвіл не є правовстановлюючим актом. Отже, правовідносини, пов’язані з прийняттям та реалізацією такого рішення, не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов’язань осіб (постанова від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц).

    У даній справі позивачі не погодившись із рішеннями міської ради про відмову їм у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та рішенням про надання такого дозволу третій особі, звернулися до суду з позовом. Позивачі є співвласниками будинку й земельної ділянки, поруч з якою була недоглянута земельна ділянка. За зверненням одного з позивачів до Міськради йому було надано в тимчасове користування строком на один рік цю земельну ділянку для городництва без права побудови та посадки багаторічних насаджень. Після цього позивач знову звернувся до Міськради щодо продовження користування зазначеною земельною ділянкою. Комісія з питань будівництва, землекористування, благоустрою та екології Міськради вирішила повернутися до розгляду питання після закінчення землекористування, однак протягом п’ятнадцяти років це питання не було вирішено по суті.

    Велика Палата Верховного Суду зазначила, що повноваження сільських, селищних, міських рад вирішувати питання про розпорядження землями територіальних громад, передачу земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що під час вирішення таких питань ці ради діють як суб’єкти владних повноважень.

    Отже, виникнення спірних правовідносин обумовлено протиправними діями відповідача при вирішенні питання щодо передачі земельної ділянки у власність, яке в силу законодавчих приписів належить до його виключної компетенції як органу місцевого самоврядування, а тому законність таких дій (бездіяльності) підлягає перевірці адміністративним судом. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати від 21 березня, 30 травня та 28 листопада 2018 року у справах № 536/233/16-ц, № 127/16433/17 та № 820/4219/17 відповідно.

    Постанова від 23 січня 2019 року у справі № 308/10112/16-а

 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79958184 

 

  • Позивач звернувся до адміністративного суду із позовом, у якому просив визнати протиправними дії міської ради щодо прийняття окремих пунктів рішення «Про розгляд звернень юридичних осіб і фізичних осіб – підприємців щодо надання земельних ділянок в оренду, поновлення договорів оренди землі, визнання такими, що втратили чинність, та внесення змін до окремих пунктів рішень з цих питань» та скасувати зазначені пункти.

    Велика Палата Верховного Суду, визначаючи юрисдикцію спорів щодо оскарження рішень міськради про надання земельних ділянок в оренду виходила з того, що позивач оскаржував окремі пункти ненормативного акта органу місцевого самоврядування про відмову в поновленні договору оренди земельної ділянки, яка є комунальною власністю, а міськрада під час здійснення повноважень власника землі є рівноправним суб’єктом земельних відносин.

    Отже, виник спір про цивільне право, і подальше оспорювання права оренди на спірні земельні ділянки не має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права оренди на земельні ділянки.

    Схожих висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 727/10968/17.

    Таким чином, з огляду на зміст позовних вимог, характер спірних правовідносин, обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, та враховуючи суб'єктний склад учасників справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства.

    Постанова від 03 квітня 2019 року у справі № 727/1002/17

 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81171420 

 

  • Позивачка звернулася до суду з позовом, у якому вказала, що в місцевій газеті було опубліковано інформацію про проведення громадських слухань з приводу погодження детального плану території, на якій знаходиться, зокрема, належна їй земельна ділянка. Ознайомившись із графічною частиною проекту плану, позивачка виявила, що земельна ділянка з цільовим призначенням – для будівництва господарських будівель і споруд, яка є її приватною власністю та відповідає генеральному плану села, у запропонованому проекті визначена як паркова зона.

    На переконання позивачки, затвердження зазначеного документа може призвести до порушення її права власності. Тому вона просила суд зобов’язати сільраду усунути перешкоди у здійсненні цього права шляхом визнання недійсним рішення сільради в частині затвердження детального плану території на належну їй на праві власності земельну ділянку.

    Вирішуючи питання юрисдикційної належності справи, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що у спірних правовідносинах сільрада реалізує свої повноваження як суб’єкт владних повноважень у сфері публічно-правових відносин та пов’язаних із підготовкою та виданням нормативно-правового акта, яким є детальний план території.

    Незважаючи на те, що позивачка сформулювала позовну вимогу як зобов’язання відповідача усунути перешкоди у здійсненні права власності, фактично суть вимоги зводиться до оскарження рішення сільради.

    При цьому вказане рішення не є актом індивідуальної дії, який стосується конкретних прав чи обов’язків певної особи. Натомість оспорюване рішення – нормативно-правовий акт, дія якого поширюється на необмежену кількість суб’єктів і застосовується багаторазово.

    Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що здійснення захисту прав позивача в обраний нею спосіб віднесено до компетенції адміністративного суду.

    Постанова від 15 травня 2019 року у справі № 363/3786/17

 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82095816 

 

  • Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

    Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

    У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною 6 статті 118 ЗК України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

    Зважаючи на те, що судовими рішеннями, які набрали законної сили встановлено, що сільська рада неодноразово неправомірно відмовляла у наданні дозволу, черговий повторний розгляд заяви не захистить прав позивача. З огляду на це, саме зобов’язання ради надати дозвіл є найбільш ефективним способом захисту порушеного права.

    Постанова від 11 вересня 2019 року у справі № 819/570/18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/84195886