Зміст правової позиції, висновку

Посилання на рішення Верховного Суду в ЄДРСР

• Єдиним правильним способом унесення застави за кандидата в народні депутати України, висунутого політичною партією, є безготівковий переказ з банківського рахунку політичної партії на спеціальний рахунок ЦВК.

  Фабула справи: Суть спору у даній справі полягає у тому, що політична партія оскаржила постанову ЦВК про відмову в реєстрації кандидата у народні депутати, висунутого партією (позивачем), в одномандатному виборчому окрузі № 208 на проміжних виборах народного депутата України 25.10.2020, через порушення порядку внесення грошової застави.

  На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення у частині відмови в реєстрації позивача кандидатом у народні депутати є протиправним, адже воно прийняте на підставі хибного висновку про порушення ПП  «Блок Дмитра Голубова» порядку внесення застави. Позивач доводить, що Закон України «Про вибори народних депутатів України» не висуває конкретних безальтернативних вимог до способу внесення застави, а тому посилання відповідача на те, що застава мала вноситися виключно шляхом банківського переказу з рахунку політичної партії на спеціальний рахунок ЦВК є безпідставними.

  Правова позиція ВС/КАС: Колегія суддів погодилась із висновками суду першої інстанції, зазначивши наступне.

  Аналіз вимог частини другої статті 56 Закону №4061 у взаємозв`язку з пунктом 6 Роз`яснень дає підстави для висновку, що за кандидата в народні депутати, висунутого політичною партією, застава вноситься партією шляхом банківського переказу коштів зі свого рахунку на спеціальний рахунок ЦВК.

  У спірних правовідносинах грошову заставу за позивача було внесено шляхом перерахування банком за дорученням голови ПП «Блок Дмитра Голубова» коштів, унесених ним готівкою в касу банку.

  Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що обраний позивачем спосіб унесення застави не відповідає вимогам частини другої статті 56 Закону №4061 та пункту 6 Роз`яснень, у зв`язку з чим правильними є висновки суду першої інстанції про те, що квитанція  відповідного банку не підтверджує внесення застави за позивача саме політичною партією, що висунула її кандидатом в народні депутати України.

  Аналіз положень частини першої статті 13, частини другої статті 16, статті 17 Закону №1932 у контексті завдань ЦВК дають підстави для висновку, що роз`яснення ЦВК щодо застосування законодавства України про вибори не обмежуються суто технічною стороною організації та проведення виборів і є обов`язковими для усіх без виключення суб`єктів виборчого процесу, яких воно стосується, або які в межах виборчого процесу застосовують відповідну норму.

  Щодо самого Роз`яснення, у якому визначений спосіб унесення застави, то Суд зазначає, що його зміст цілком відповідає змісту положень частини другої статті 56  Закону №4061, якою визначено, що обов`язок внесення застави за кандидата в депутати, висунутого партією, покладається на відповідну партію.

  Застава як умова реєстрації кандидата в народні депутати України є гарантією того, що кандидат і партія, яка його висунула, зробили усвідомлений вибір брати участь у відповідних виборах, а особливий порядок її внесення (у безготівковій формі безпосередньо з рахунку партії) є способом попередження схем прихованої підтримки партій і кандидатів спонсорами чи третіми особами, та/або можливих зловживань суб`єктами виборчого процесу виборчими правами, наприклад, висування кандидатів «двійників», «технічних» чи інших кандидатів, єдиною метою яких є створення різного роду перешкод під час реалізації активного чи пасивного виборчого права.

  Указаний спосіб також цілком узгоджується зі Статутом Політичної партії «Блок Дмитра Голубова», відповідно до пункту 9.10 якого грошові внески, як джерело коштів і майна партії, здійснюються шляхом перерахування їх на банківський рахунок партії та вимогами статей 14, 17 Закону України «Про політичні партії», які зобов`язують політичні партії використовувати виключно безготівкову форму будь-яких операцій з грошима.

  З урахуванням викладеного Суд уважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що, відмовляючи у реєстрації ОСОБА_7 , висунутої ПП « Блок Дмитра Голубова », кандидатом у народні депутати, ЦВК діяла на підставі, у межах повноважень і в порядку, передбаченому законом, і погоджується з його рішенням про відмову в позові.

  Постанова ВС/КАС від 09.10.2020  у справі № 855/63/20

http://reyestr.court.gov.ua/Review/92116526

• Верховний Суд визначив підсудність спору щодо оскарження дій ЦВК за межами виборчого процесу.

  Фабула справи: ЦВК оскаржила до ВС/КАС рішення Шостого ААС, який  справу за позовом до цієї комісії та Державної казначейської служби України повернув до Окружного адміністративного суду м. Києва для продовження розгляду по суті.

  Предмет спору полягає в тому, що позивач, звернувшись до суду 08.07.2019 р. (поза межами виборчого процесу), оскаржив дії ЦВК щодо перерахування 30.03.2019 р. (під час виборчого процесу) коштів, внесених позивачем на спеціальний рахунок цієї комісії як грошової застави для реєстрації іншої особи кандидатом на пост Президента України на чергових виборах Президента України 31.03. 2019 р.

  Шостий ААС повернув до Окружного адміністративного суду м. Києва для продовження розгляду по суті. Таке рішення суд апеляційної інстанції мотивував тим, що   позов до ЦВК поданий поза межами виборчого процесу і не стосується його безпосередньо, а тому відповідно до ч. 1  ст. 22 КАС України  дана справа відноситься до інстанційної юрисдикції місцевого адміністративного суду, тобто Окружного адміністративного суду міста Києва.

  Правова позиція Верховного Суду: Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

  У ході розгляду справи суди встановили, що виборчий процес тривав із 31.12.2018 р. до 19.05.2019 р., тоді як позов поданий поза його межами (08.07.2019 р.).Крім цього, позивач не є суб’єктом виборчого процесу в розумінні ч. 1 ст. 12 Закону України «Про вибори Президента України».

  ЦВК за межами виборчого процесу є суб’єктом не виборчого процесу, а владних повноважень, тому позов до неї має розглядати місцевий адмінсуд. Таким чином, позов особи не стосується безпосередньо виборчого процесу і поданий поза його межами, а справа не підсудна Шостому ААС як суду першої інстанції та не підпадає під категорію справ, пов’язаних із виборчим процесом.

  Посилання апелянта на те, що він перерахував сплачені позивачем кошти до Держбюджету України під час виборчого процесу, вказаних вище висновків Суду не спростовують, оскільки в цьому випадку позивач не діяв як суб’єкт виборчого процесу, чого й сам не заперечує.

  Враховуючи вищезазначене, колегія суддів ВС/КАС погодилась з висновками Шостого ААС про те,  що позов до ЦВК поданий поза межами виборчого процесу і не стосується його безпосередньо (проведення та підготовки виборів), а тому відповідно до ч. 1  ст. 22 КАС України  ця справа належить до інстанційної юрисдикції місцевого адміністративного суду, тобто Окружного адміністративного суду міста Києва.

  Стосовно доводів апелянта, що Шостий ААС порушив вимоги ч. 3  ст. 30 КАС України через повернення цієї справи на розгляд Окружного адміністративного суду м. Києва, Верховний Суд роз’яснив, що аналіз положень цієї статті Кодексу посилює правильність думки про те, що передача справ з одного суду до іншого забороняється переважно з підстав територіальної підсудності.

  Розгляд судом предметно непідсудної йому справи може призвести до ухвалення незаконного рішення, обмежити право кожного на судовий захист належним судом, позбавити можливості скористатися правом на апеляційне чи касаційне оскарження рішення.

  Отже, якщо суд першої інстанції помилково чи неправильно направив до суду тієї самої інстанції справу, яка за предметом спору, суб’єктним складом учасників, характером спірних правовідносин належить до його підсудності, а суд, якому була направлена справа (позовна заява), повернув її назад як направлену внаслідок порушення правил підсудності, то рішення суду, який повернув справу адресанту, не може розцінюватися як ознака спору щодо підсудності чи порушення заборони про передавання справ, встановленої  ст. 30 КАС України.

  Постанова Верховного Суду від 05.03.2020 р. у справі № 640/12339/19

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88062046

• Реєстрація місця проживання внутрішньо переміщеної особи є тимчасовою та не є підставою для участі на місцевих виборах.

  Постанова від 25 липня 2018 року у справі №161/16573/16-а

• ЦВК відмовила позивачу у реєстрації кандидатом на пост Президента України на чергових виборах через недотримання вимог Закону України «Про вибори Президента України». У постанові ЦВК, зокрема, зазначено, що позивач не заявив про самовисунення; до заяви не додав документа про внесення грошової застави у розмірі 2 млн. 500 тис. гривень; у заяві відсутня згода на оприлюднення біографічних відомостей і декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; до заяви не додано декларацію особи, автобіографії та передвиборної програми в електронному вигляді, фотографій розміром 4 х 6 см. Крім того, подана у паперовому вигляді автобіографія позивача також не містить низки обов’язкових відомостей.

  Верховний Суд зазначив, що норми чинного законодавства не уповноважують ЦВК звільняти кандидатів від сплати грошової застави та надавати технічну допомогу з метою виправлення неточностей в поданих документах, а приписи ч. 2 ст. 19 Конституції України забороняють їй діяти на свій розсуд. Конституція України лише декларує право особи бути обраним, в тому числі і на пост Президента України, а спосіб реалізації цього права визначається спеціальним Законом.

  Постанова від 17 січня 2019 року у справі №855/6/19

http://reyestr.court.gov.ua/Review/79266428 

• Громадська організація оскаржила постанову ЦВК від 22 січня 2019 року № 94, у якій, зокрема, відмовлено в наданні дозволу ГО «Батьківщина Молода» мати офіційних спостерігачів під час чергових виборів Президента України 31 березня 2019 року, оскільки питання спостереження за виборчим процесом не належать до статутної діяльності цієї організації.

  Наявність у статуті громадської організації такого напряму діяльності, як спостереження за виборчим процесом, є однією з вимог до громадських організацій, які хочуть мати своїх офіційних спостерігачів на виборах (ч. 2 ст. 69 Закону № 474-XIV «Про вибори Президента України»).

  Отже, Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що ЦВК обґрунтовано відмовила позивачу в наданні дозволу мати спостерігачів за виборчим процесом з огляду на те, що його статутна діяльність не відповідає вимогам вказаної статті.

  Постанова від 29 січня 2019 року у справі № 855/11/19

• Спори, які виникли поза межами виборчого процесу або не стосуються виборчого процесу (проведення та підготовки виборів), не належать до виборчих спорів у розумінні КАС України, а тому визначення судової юрисдикції таких спорів та їх розгляд здійснюється в загальному порядку. Не допускається об’єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.

  Постанова від 4 лютого 2019 року у справі № 855/15/19

• Обов’язок Центральної виборчої комісії надати на вимогу кандидата у Президенти України електронну копію бази даних Державного реєстру виборців кореспондує з іншим обов’язком – забезпечити належний захист персональних даних виборців, що належать до конфіденційної інформації та захищаються Законом України «Про захист персональних даних».

  У даній справі позивач, скориставшись своїм правом, отримав копії оптичної бази даних Державного реєстру виборців, але поза межами приміщення ЦВК з власного комп’ютера йому не вдалося ознайомитися з цим реєстром. Позивач вважає, що це є перешкодою у здійсненні публічного контролю в інтересах виборців.

  Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог. Колегія суддів Касаційного адміністративного суду погодилась з рішенням суду першої інстанції та зазначила, що встановлення певних обмежень щодо доступу до Державного реєстру виборців зумовлене необхідністю забезпечення захищеності реєстру, а це відповідно до ч. 10 ст. 3 Закону України «Про Державний реєстр виборців» означає забезпечення захисту бази даних цього реєстру від несанкціонованого доступу та зловживання доступом.

  Постанова від 8 лютого 2019 року у справі № 855/17/19

http://reyestr.court.gov.ua/Review/79699192 

• Якщо кандидата на пост Президента України висунуто партією, статут, найменування та символіка якої не відповідають вимогам Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», це обумовлює відмову йому в реєстрації відповідно до Закону України «Про вибори Президента України».

  Постанова від 9 лютого 2019 року у справі № 855/20/19

 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79700741

• Особа, яка відповідно до Закону України «Про вибори Президента України» зареєстрована як уповноважений представник кандидата в Президенти України, діє як представник відповідного кандидата у справах, пов’язаних з виборчим процесом, без додаткового уповноваження. Документом, що підтверджує повноваження представника, є відповідне посвідчення, видане Центральною виборчою комісією.

  Верховний Суд звернув також увагу на практику Європейського суду з прав людини, згідно з якою, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя має бути не лише фактичним, а й реальним. Надмірний формалізм під час вирішення питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист (рішення ЄСПЛ у справі «Беллет проти Франції», «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії»).

  Постанова від 18 лютого 2019 року у справі № 855/41/19

http://reyestr.court.gov.ua/Review/79957390

• Скасуванню в судовому порядку рішення суб’єкта владних повноважень на підставі того, що воно було прийняте під час існування невирішеного конфлікту інтересів, має передувати встановлення факту наявності такого конфлікту інтересів спеціально уповноваженим суб’єктом у сфері протидії корупції.

  Такого висновку дійшов Верховний Суд, розглянувши адміністративну справу за позовом кандидата на пост Президента до ЦВК, третя особа – кандидат на пост Президента України про скасування постанови щодо реєстрації третьої особи кандидатом на пост Президента України.

  Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що при прийнятті оскаржуваної постанови більшість членів ЦВК мали реальний конфлікт інтересів. Такий висновок позивач зробив на підставі інформації, отриманої із засобів масової інформації. У зв’язку з тим, що при ухваленні оскаржуваного рішення членами ЦВК, на думку позивача, не було дотримано вимог ч. 2 ст. 35 Закону України «Про запобігання корупції», позивач заявляє про порушення оскаржуваним рішенням рівного виборчого права, гарантованого ст. 3 Закону України «Про вибори Президента України».

  Верховний Суд, розглянувши апеляційну скаргу, відмовив у її задоволенні та з огляду на п. 6 ч. 1 ст. 11, ч. 2 ст. 12  Закону України «Про запобігання корупції» зазначив що, Суд у межах цієї виборчої справи не є тим органом, до повноважень якого віднесено встановлення фактів наявності чи відсутності реального чи потенційного конфлікту інтересів у членів ЦВК.

  Наведене вище дає підстави для висновку, що Законом України «Про запобігання корупції» передбачено право громадян на звернення до спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції із заявами про встановлення фактів конфлікту інтересів та надалі притягнення винних осіб до відповідальності.

  При цьому ст. 67 цього Закону передбачено, що нормативно-правові акти, рішення, видані (прийняті) з порушенням його вимог, підлягають скасуванню органом або посадовою особою, уповноваженою на прийняття чи скасування відповідних актів, рішень, або можуть бути визнані незаконними в судовому порядку за заявою заінтересованої фізичної особи, об’єднання громадян, юридичної особи, прокурора, органу державної влади, зокрема Національного агентства, органу місцевого самоврядування. Орган або посадова особа надсилає до Національного агентства протягом трьох робочих днів копію прийнятого рішення про скасування або одержаного для виконання рішення суду про визнання незаконними відповідних актів або рішень. Правочин, укладений внаслідок порушення вимог цього Закону, може бути визнаним недійсним.

  Постанова від 18 лютого 2019 року у справі № 855/35/19

http://reyestr.court.gov.ua/Review/79877646

• До передвиборної агітації не належать офіційні повідомлення в період виборчого процесу про дії кандидатів на пост Президента України, пов'язані з виконанням ними посадових (службових) повноважень, передбачених Конституцією або законами України.

  Постанова від 24 лютого 2019 року у справі № 855/41/19

http://reyestr.court.gov.ua/Review/80056885

• Встановлення форми виборчого бюлетеня з виборів Президента України та затвердження тексту, що міститься в ньому, належить до дискреційних повноважень Центральної виборчої комісії. Така дискреція обмежується законодавчо встановленими вимогами щодо відомостей, які мають обов’язково міститись у виборчих бюлетенях з виборів Президента України.

  Постанова від 13 березня 2019 року у справі № 855/72/19

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80457887 

• Офіційні спостерігачі мають право на оскарження будь-яких виборчих правопорушень, оскільки це право за своїм змістом виходить за межі їхніх інших суб’єктивних прав, які реалізуються у виборчому процесі.

  Такого висновку дійшов КАС у складі ВС у справі за позовом офіційного спостерігача за виборами Президента України до двох кандидатів на цей пост, у якому він просив визнати протиправними дії цих кандидатів щодо проведення протизаконної агітації та зобов’язати утриматися від такої агітації до моменту їх включення у виборчі бюлетені другого туру з виборів Президента України 2019 року.

  Верховний Суд зазначив, що в Україні функцію публічного контролю за правомірністю перебігу виборчого процесу виконують офіційні спостерігачі, які мають статус суб’єктів виборчого процесу, що забезпечує їм можливості для якомога ширшої реалізації функції публічного контролю (п. 5 ст. 12 Закону № 474-XIV). Так, офіційні спостерігачі мають право, зокрема, звертатися із заявою чи скаргою до відповідної виборчої комісії чи до суду щодо усунення порушень цього Закону в разі їх виявлення.

  Колегія суддів погодилася з доводами апелянта, що, дійсно, право на оскарження будь-яких виборчих правопорушень належить не усім суб’єктам виборчого процесу, і КАС України прямо не передбачено право офіційних спостерігачів оскаржувати дії чи бездіяльність кандидатів на пост Президента України. Разом з тим, розглядаючи правосуб’єктність офіційних спостерігачів, закріплену у ст. 69 Закону України «Про вибори Президента України», у співвідношенні з положеннями КАС України, колегія суддів врахувала правову позицію пленуму Вищого адміністративного суду України, викладену в постанові від 1 листопада 2013 року № 15, відповідно до якої при визначенні пріоритетності норм, які містяться в КАС України та інших законах, у тому числі й законах про вибори, слід брати до уваги те, що норма, якою визначено суб'єктивне право учасників виборчого процесу (виборців, спостерігачів тощо), є пріоритетною.

  Постанова від 12 квітня 2019 року у справі № 640/5921/19

http://reyestr.court.gov.ua/Review/81136713 

• Підставою для відмови у реєстрації кандидатом у народні депутати позивача було те, що до заяви про його самовисування додано квитанцію про переказ у безготівковому порядку на спеціальний рахунок Центральної виборчої комісії коштів, внесених іншою особою.

  Верховний Суд дійшов висновку, що документ про внесення грошової застави має відображати, зокрема, здійснення оплати грошової застави саме кандидатом, який балотується в одномандатному виборчому окрузі та подає документи для реєстрації.

  У рішенні Верховного Суду наголошується на тому, що відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України від 05.04.2001 № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платник - особа, з рахунка якої ініціюється переказ коштів або яка ініціює переказ шляхом подання/формування документа на переказ готівки разом із відповідною сумою коштів.

  Постанови від 29 червня 2019 року у справі № 855/167/19 та від 02 липня 2019 року у справі № 855/210/19

http://reyestr.court.gov.ua/Review/82707655

http://reyestr.court.gov.ua/Review/82758839

• Наявність рішення Міністерства юстиції України про невідповідність діяльності партії, її найменування та/або символіки вимогам Закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» позбавляє таку партію права брати участь у виборчому процесі і є підставою для відмови у реєстрації висунених нею кандидатів у депутати - такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши в апеляційному порядку справу за позовом Комуністичної партії України до Центральної виборчої комісії.

  КПУ просила визнати протиправною та скасувати постанову ЦВК про відмову в реєстрації кандидатів у народні депутати України від КПУ, а також просила зобов’язати ЦВК повторно розглянути документи та зобов’язати зареєструвати кандидатів у народні депутати. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог. Колегія суддів Касаційного адміністративного суду вважає, що рішення суду першої інстанції законне та обґрунтоване, підстави для скасування чи зміни оскарженого рішення суду відсутні.

  Верховний Суд підтвердив, що підставою для ухвалення спірної Постанови ЦВК слугував наказ Міністерства юстиції України вiд 23 липня 2015 року №1312/5 «Про затвердження Правового висновку Комісії з питань дотримання Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», яким затверджено Правовий висновок цієї Комісії від 17 липня 2015 року №1 про невідповідність статуту, найменування та символіки КПУ вимогам зазначеного Закону. На дату розгляду звернення КПУ до ЦВК щодо реєстрації кандидатів у депутати від цієї партії зазначений наказ Міністерства юстиції України був чинним, тож ЦВК цілком правомірно взяла його до уваги, вирішуючи питання про відмову в реєстрації кандидатів у народні депутати від КПУ.

  Постанова від 29 червня 2019 року у справі №855/160/19

http://reyestr.court.gov.ua/Review/82707673