flag Судова влада України

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

 

Зміст правової позиції, висновку

Посилання на рішення Верховного Суду в ЄДРСР

  • КАС/ВС вказав, яке майно може бути перевезене з тимчасово окупованої території.

    Фабула справи: Позивачка у даній справі є особою, яка переміщується з тимчасово окупованої території України. Позивачці було відмовлено у пропуску через митний кордон України з причини порушення пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 №1035, оскільки остання переміщувала через митний кордон України товари, а саме: електричну духовку - 1 шт., електросушилку - 1 шт., які вже були у використанні, що не відносяться до особистих речей громадян, визначених у частині 1 статті 370 Митного кодексу України. З огляду на зазначене, позивачка вважаючи, що внаслідок прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови №1035 порушуються її права, звернулася до суду із позовом,  в якому просила визнати постанову КМУ від 16.12.2015 №1035 «Про обмеження поставок окремих товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію» незаконною та такою, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили (Конституції України, Закону України «Про захист прав внутрішньо переміщених осіб», Протоколу Першого до Конвенції з захисту прав людини та основоположних свобод) повністю, та скасувати її.

    Рішення судів І та ІІ інстанції: Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшли висновку, що прийнявши пункт 1 Постанови №1035, Кабінет Міністрів України вийшов за межі наданих йому повноважень. Також суд апеляційної інстанції наголосив, що вказані положення суперечать приписам пункту 13.1 статті 13 Закону №1636-VII та частині 1 статті 9 Закону № 1706-VII.  Водночас суд апеляційної інстанції наголосив, що відповідач не надав належних доказів, які б обґрунтовували наявність суспільного (державного) інтересу та легітимної мети в обмеженні перевезення особистих речей позивачки з тимчасово окупованої території на іншу територію України.

    Рішення судів І та ІІ інстанції: Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції.

    Правова позиція КАС/ВС: Колегія суддів КАС/ВС погодилась із такою позицією судів попередніх інстанцій, зазначивши, що приписами підпункту 4 пункту 12.4 статті 12 Закону №1636-VII Кабінет Міністрів України наділений повноваженнями тимчасово обмежувати під час тимчасової окупації саме поставки окремих товарів (робіт, послуг), тобто постачання останніх у межах господарської діяльності відповідних суб`єктів, натомість, позбавлений на встановлення обмежень, згідно з вказаними положеннями, щодо переміщення особистих речей фізичними особами, які не є суб`єктами господарювання.

    Беручи до уваги, що оскаржувана Постанова №1035 спрямована на врегулювання правовідносин щодо постачання товарів (робіт, послуг) у межах господарської діяльності відповідних суб`єктів, перелічені винятки не повинні бути викладенні таким чином, що застосування зазначених правових норм призводить до обмеження переміщення будь-яких особистих речей фізичними особами (в тому числі і техніки, яка була у користуванні), які не є суб`єктами господарювання.

    Верховний Суд констатував, що суб`єкт нормотворчості не повинен порушувати права особи внаслідок прийняття "неоднозначних" нормативно-правових актів.

    З огляду на вищенаведене, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що прийнявши пункт 1 Постанови №1035, Кабінет Міністрів України вийшов за межі наданих йому повноважень, а вказані положення суперечать приписам пункту 13.1 статті 13 №1636-VII та частині 1 статті 9 Закону  № 1706-VII.

    Верховний Суд наголосив, що позивачка має право вільно володіти своїм майном, що узгоджується зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яку можна застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану, оскільки їх можна вважати складовою частиною права власності. Правомірні очікування виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала всі підстави вважати таке рішення дійсним та розраховувати на певний стан речей.

    Постанова КАС/ВС від 04.02.2021 у справі № 826/9502/16

https://reyestr.court.gov.ua/Review/94666210

 
  • Квартира в багатоквартирному житловому будинку, не виведена із житлового фонду, не може бути зареєстрована як потужність із виробництва та/або обігу харчових продуктів у розумінні Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів», оскільки існує пряма заборона закону на використання квартири не за призначенням.

     

    Фабула справи:  ФОП звернувся з позовом до  ГУ Держпродспоживслужби про визнання протиправним та скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області йому відмовлено у державній реєстрації потужності через невідповідність заяви вимогам частини третьої статті 25 Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів». Вважає рішення відповідача протиправним та таким, що порушує права позивача, а отже підлягає скасуванню, оскільки заява подана у відповідності до вимог закону, а тому у відповідача були відсутні підстави для прийняття оскаржуваного рішення.

    Рішення судів І та ІІ інстанції: Суд першої інстанції, із яким не погодився суд апеляційної інстанції, у задоволенні позову відмовив. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем у поданих до ГУ Держпродспоживслужби у Харківській області заявах вказано усі обов`язкові відомості, а посилання відповідача на зазначення у заяві неповної інформації щодо назви (опису) потужності та її адреси не відповідають фактичним обставинам справи.

    Правова позиція КАС/ВС: Верховний Суд не погодився з такими висновками суду апеляційної інстанції, зазначивши про законність рішення суду першої інстанції, і задовольнив касаційну скаргу ГУ Держпродспоживслужби, рішення суду апеляційної інстанції скасував та залишив у силі рішення суду першої інстанції, звернувши увагу на наступне.

    Частиною першою статті 383 Цивільного кодексу України передбачено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

    Адреса потужності повинна відповідати вимогам, визначеним статтею 41 Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів», а саме: 1) підтримуватися в чистому та робочому стані; 2) бути спланованими, сконструйованими та розміщеними для належного утримання, чищення та/або дезінфекції, запобігання або мінімізації будь-якого забруднення, а також здійснення заходів, необхідних для забезпечення гігієнічних вимог, у тому числі заходів з боротьби із шкідниками, запобігання накопиченню бруду, контакту з токсичними речовинами та матеріалами, забрудненню харчових продуктів, підтримання необхідних температурних режимів; 3) мати належну природну або механічну вентиляцію. Система вентиляції має бути сконструйована таким чином, щоб механічний потік повітря із забрудненої зони не потрапляв до чистої зони, був забезпечений безперешкодний доступ до фільтрів та інших частин, які необхідно чистити або замінювати; 4) забезпечуватися належним природним та/або штучним освітленням приміщення, необхідним для виробництва та/або зберігання харчових продуктів; 5) підлога повинна мати достатню дренажну систему, конструкція якої запобігатиме ризику забруднення. При відкритих та/або частково відкритих дренажних каналах рух відходів має бути з чистої до забрудненої зони.

    Зі змісту наведених правових норм вбачається, що квартира в багатоквартирному житловому будинку не може бути зареєстрована як потужність з виробництва та/або обігу харчових продуктів у розумінні Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів», оскільки, існує пряма заборона закону на використання квартири не за призначенням.

    Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справі № 520/1670/19.

    Постанова ВС/КАС від 30.11.2020 у справі № 520/10868/19

https://reyestr.court.gov.ua/Review/93217050

 
  • Тендерна документація має містити не лише перелік вимог, а й перелік документів на підтвердження відповідності учасника зазначеним вимогам, які мають бути надані учасниками торгів у складі тендерних пропозицій.

     

    Фабула справи: Комунальне підприємство звернулося до суду з адміністративним позовом до Антимонопольного комітету України, третя особа Мале підприємство «Промкомплекс» у формі ТОВ, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері державних закупівель.

     

    Рішення судів І та ІІ інстанції: Визнаючи протиправним та скасовуючи зазначене рішення колегії, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний адміністративний суд дійшли висновку про невідповідність тендерної пропозиції МП "Промкомплекс" умовам тендерної документації та, відповідно, правомірність відхилення його тендерної пропозиції замовником, а саме Комунальним підприємством.

     

    Правова позиція КАС/ВС: Верховний Суд погодився із такими висновками судів попередніх інстанцій, залишивши касаційну скаргу без задоволення.

    Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» від 25 грудня 2015 року № 922-VIII (у редакції чинний на момент виникнення спірних правовідносин) тендерна документація - документація щодо умов проведення публічних закупівель, що розробляється та  затверджується замовником і оприлюднюється для вільного доступу на веб-порталі Уповноваженого органу та авторизованих електронних майданчиках.

    Тендерна пропозиція - пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації.

    Відповідно до частини першої статті 25 Закону тендерна пропозиція подається в електронному вигляді через електронну систему закупівель. Документ з тендерною пропозицією подається в електронному вигляді шляхом заповнення електронних форм з окремими полями, де зазначається інформація про ціну, інші критерії оцінки (у разі їх встановлення замовником), інформація від учасника про його відповідність кваліфікаційним (кваліфікаційному) критеріям, вимогам, визначеним у статті 17 цього Закону і в тендерній документації, та завантаження необхідних документів, що вимагаються замовником у тендерній документації.

    Відповідно до статті 16 Закону замовник вимагає від учасників подання ними документально підтвердженої інформації про їх відповідність кваліфікаційним критеріям. Замовник установлює один або декілька з таких кваліфікаційних критеріїв: наявність обладнання та матеріально-технічної бази; наявність працівників відповідної кваліфікації, які мають необхідні знання та досвід; наявність документально підтвердженого досвіду виконання аналогічного договору.

    Визначені замовником згідно з цією статтею кваліфікаційні критерії та перелік документів, що підтверджують інформацію учасників про відповідність їх таким критеріям, зазначаються в тендерній документації та вимагаються під час проведення переговорів з учасником (у разі застосування переговорної процедури закупівлі).

    Відповідно до частини другої статті 22 Закону тендерна документація повинна містити, зокрема, один або декілька кваліфікаційних критеріїв до учасників відповідно до статті 16 та інформацію про спосіб підтвердження відповідності учасників установленим критеріям.

    На підставі частини другої статті 22 Закону тендерна документація може містити також іншу інформацію відповідно до законодавства, яку замовник вважає за необхідне до неї включити.

    Таким чином, Законом встановлено, що тендерна документація має містити не лише перелік вимог, а й перелік документів на підтвердження відповідності учасника зазначеним вимогам, які мають бути надані учасниками торгів у складі тендерних пропозицій.

    Постанова КАС/ВС від 23.12.2020 у справі № 640/1280/19

https://reyestr.court.gov.ua/Review/93749289?fbclid=IwAR0YdbukePlZoIWWpkXlrwd97M0ABpsKtOAauTwIFJBtCi-ahtmU82HCmls

 

 

  • Як визначено у частині третій статті 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи відповідно до переліку, наведеного в даній нормі.

     

    Фабула справи: У даній справі позивач звернувся до суду з позовом до Херсонського ДФС, у якому просив визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення з мотивів їх безпідставності.  В обґрунтування позову зазначає, що приймаючи спірні рішення, митний орган не довів наявність в нього обґрунтованих сумнівів відносно недостовірності визначеної за ціною контракту митної вартості товарів, а також необґрунтовано застосував другорядний метод її визначення у той час, як декларант надав всі необхідні документи для визначення митної вартості за ціною договору.

     

    Рішення судів 1 та 2 інстанції: Судом першох інстанції у задоволенні позову було відмовлено. Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходили з недоведеності митним органом складу правопорушення, передбаченого частиною 6 статті 54 Митного кодексу України, а відтак, протиправності винесеного спірного акту індивідуальної дії.

     

    Правова позиція КАС/ВС: Верховний Суд, переглянувши рішення судів першох та апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

    Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що орган доходів і зборів у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товару. Проте імперативною умовою для таких дій є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.

    Положення митного законодавства зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

    Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

    В свою чергу, ненаведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

    З такими висновками погодилась колегія суддів, зазначивши, що Верховний Суд неодноразово наголошував на правовій позиції, яка полягає у тому, що право митниці витребувати додаткові документи у декларанта з метою вчинення наступних дій, спрямованих на визначення дійсної митної вартості товарів, пов`язане з наявністю у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості декларантом. При цьому, витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

    Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, орган митної служби повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 2 червня 2015 року у справі № 21-498а15).

    Суд вважає, що висновок суду апеляційної інстанції щодо повноти дослідження складу митного правопорушення, його відсутності у спірних правовідносинах, доводить безпідставність прийняття митним органом рішення про коригування митної вартості.

     

    Постанова КАС/ВС від 30.11.2020 у справі № 821/1244/17

https://reyestr.court.gov.ua/Review/93170862

 

 

  • Встановлення режиму роботи, яким обмежено час роботи закладу, що належить суб’єкту підприємницької діяльності, істотно порушує його права та інтереси. Зокрема - конституційне право на провадження підприємницької діяльності.

    Фабула справи: Фізична особа-підприємець звернулась до суду з позовом до Рахівської міської ради, в якому просила скасувати рішення відповідача про встановлення режиму роботи диско-бару. В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що рішенням виконкому його зобов`язано встановити камери відеоспостереження з метою забезпечення громадського порядку, що ним виконано в повному обсязі та затрачено значні грошові кошти. Також відділом культури Рахівської РДА затверджено графік проведення культурно-розважальних заходів у диско-барі по серпень 2016 року включно. Незважаючи на це, виконкомом Рахівської МР рішенням № 34 від 31.05.2016 вирішив встановити з 10.06.2016 режим роботи диско-бару  з 06:00 до 23:00 годин терміном на два роки та визнав таким, що втратив чинність пункт 1 рішення міськвиконкому від 28.05.2015 № 54 «Про погодження режиму роботи диско-бару».

    Висновки судів I та II інстанції: Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем жодними доказами не доведено свої обґрунтування на правомірність винесення оскаржуваного рішення, зокрема, доказів на підтвердження того, що позивача було притягнуто до відповідальності за порушення Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» внаслідок роботи диско-бару «ІНФОРМАЦІЯ_1», так само і доказів порушення громадського порядку відвідувачами закладу, відображених в протоколах поліції про адміністративні правопорушення чи заявах до реєстру досудових розслідувань.

    Правова позиція КАС/ВС: Колегія суддів КАС/ВС погодилась із зазначеними висновками судів попередніх інстанції та залишила касаційну скаргу без задоволення, зазначивши наступне.

    Відповідно до у пп. 4 п. «б» ч. 1 ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»  до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження щодо встановлення за погодженням з власниками зручного для населення режиму роботи розташованих на відповідній території підприємств, установ та організацій сфери обслуговування незалежно від форм власності.

    Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що встановлення зручного для населення режиму роботи підприємств, установ та організацій сфери обслуговування можливе лише за погодженням власників цих організацій.

    Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, під час ухвалення відповідачем оскаржуваного рішення , його не було погоджено з власником закладу.

    З огляду на зазначене суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про те, що встановлення режиму роботи, яким обмежено час роботи закладу, що належить позивачу, істотно порушує його права та інтереси зокрема - конституційне право на провадження підприємницької діяльності, оскільки відбулось без погодження з позивачем.

    Стосовно доводів скаржника про надходження чисельних скарг на роботу закладу, у зв`язку з перевищенням допустимого шуму, колегія суддів зазначає наступне.

    За змістом статті 24 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни при здійсненні будь-яких видів діяльності з метою відвернення і зменшення шкідливого впливу на здоров`я населення шуму, неіонізуючих випромінювань та інших фізичних факторів зобов`язані:

    Водночас, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, відповідачем не подано будь-яких доказів надходження до нього звернень чи скарг від мешканців сусідніх будинків, не надано також доказів на підтвердження перевищення позивачем допустимим рівнів шуму або невжиття заходів щодо шумоізоляції, тобто виконавчий комітет Рахівської МР, як суб`єкт владних повноважень та сторона у справі, всупереч вимогам частини другої статті 77 КАС України, не довів правомірності своїх дій (рішень) у спірних правовідносинах з позивачем.

    Враховуючи викладене, колегія суддів робить висновок про те, що виконавчий комітет Рахівської міської ради, приймаючи оскаржуване рішення, діяв не у спосіб, всупереч вимогам та з перевищенням повноважень, що передбачені чинним законодавством.

    Постанова ВС/КАС від 15.09.2020 у справі № 305/987/16-а

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/91663693

 
   

 

  • Положення Закону України «Про питну воду. Питне водопостачання та водовідведення» та Державних правил приймання не надають можливості при розробці та затвердженні Місцевих правил при визначенні ДК забруднюючих речовин у стічних водах споживачів, робити винятки для будь-кого під час розроблення та затвердження місцевих правил щодо визначення допустимих концентрацій забруднюючих речовин у стічних водах споживачів.

    Фабула справи: У даній справі Міськеим комунальним підприємством «Миколаївводоканал» при аналізі відібраних проб стічних вод виявлено перевищення гранично-допустимих концентрацій забруднюючих речовин та надіслано позивачу  рахунок на оплату вартості стічних вод з перевищенням ГДК на суму 341967,05 грн. Позивач зазначений рахунок сплатив, але крім цього звернувся до суду з позовом, вважаючи Правила приймання стічних вод до систем централізованого водовідведення м. Миколаєва протиправними в частині встановлення максимально допустимого значення показника заліза загального.

    Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що розробники (Департамент і Водоканал) під час підготовки Правил №1050 аналіз регуляторного впливу до проекту здійснено належним чином та Правила №1050 були прийняті із дотриманням процедури, визначеної Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

    Правова позиція ВС/КАС: Верховний Суд із такими висновками судів попередніх інстанцій погодився, зазначивши наступне.

    Відповідно до пункту 4 розділу 1 Правил приймання стічних вод до систем централізованого водовідведення, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 01.12.2017 № 316 на підставі цих Правил виробник розробляє Місцеві правила приймання, в яких враховують місцеві особливості приймання та очищення стічних вод, а також визначають ДК забруднюючих речовин, що можуть скидати до системи централізованого водовідведення. Місцеві правила приймання затверджуються органами самоврядування та є обов`язковими для виробників та споживачів.

    Крім того, в Аналізі регуляторного впливу до проекту рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради «Про затвердження Правил приймання стічних вод до систем централізованого водовідведення м. Миколаєва» передбачені витрати для виконання Правил № 1050.

    Місцеві правила прийняті з урахуванням вимог Закону України «Про питну воду. Питне водопостачання та водовідведення» та Державних правил приймання. Положення цих нормативно-правових актів не надають можливості при розробці та затвердженні Місцевих правил при визначенні ДК забруднюючих речовин у стічних водах споживачів, робити винятки для будь-кого через обставини, які зазначені у позові та скаргах.

    Судами встановлено, що листом Департаменту економічного розвитку Миколаївської міської ради від 13 липня 2018 року № 748/18-748 повідомлено розробників проекту       Департамент і Водоканал, що проект рішення Виконкому "Про затвердження Правил приймання стічних вод до систем централізованого водовідведення м. Миколаєва" має ознаки регуляторного акта, у зв`язку з чим порядок його прийняття потребує процедури, визначеної  Законом № 1160.

    Крім того, на виконання вимог ст. 8 Закону № 1160 розробником регуляторного акта підготовлено аналіз регуляторного впливу до проекту рішення Виконкому. Проект рішення та аналіз опубліковано 17 серпня 2018 року на офіційній сторінці Миколаївської міської ради та встановлено місячний термін для одержання зауважень та пропозицій.

    Позивачу було надано можливість внести свої зауваження та пропозиції до проекту рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради, яким було затверджено Правила, адже у відповідністю із ст. 8-9 Закону №1160 розробником проекту було підготовлено аналіз регуляторного впливу та оприлюднено проект з метою одержання цих зауважень і пропозицій.

    Таким чином, враховуючи вищевикладене, ті доводи, які наводяться позивачем в касаційній скарзі, не свідчать про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваних рішень.

    Постанова ВС/КАС від 20.09.2020 у справі № 400/1916/19

http://reyestr.court.gov.ua/Review/91695261

 
  • Передумовою відбору зразків продукції є відповідне рішення керівника органу державного нагляду (контролю) (голови державного колегіального органу) або його заступника (члена державного колегіального органу), яке повинно бути мотивованим згідно із законом. При цьому законодавець зобов`язав посадову особу органу державного нагляду (контролю) до початку відбору зразків продукції довести до відома суб`єкта господарювання, який перевіряється, вказане рішення та роз`яснити йому порядок відбору зразків продукції.
  • Фабула справи: Суть спору полягає у тому, що громадянин (ОСОБА_3) звернувся до обласного ГУ Держпродспоживслужби  із заявою, у якій зазначив, що після заправки автомобіля дизельним паливом на АЗС ТОВ «Запоріжоілгруп» (позивача) його машина вийшла з ладу, що сталося, на його думку, через неякісне пальне, у зв`язку з чим просив провести перевірку якості дизельного пального, яке реалізується на вказаній АЗС. За результатами проведеного випробування дизельного пального складено протокол, у розділі 5 якого зазначено, що за показником «Вміст сірки» представлений на випробування зразок палива дизельного ДТ-Л-К5 не відповідає вимогам технічного регламенту щодо вимог до автомобільних бензинів, дизельних, суднових та котельних палив, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2013 № 927, як Євро-5, а відповідає, як паливо дизельне ДП-Л-Євро4-В0. У результаті перевірки до позивача застосовано штраф у розмірі 303648,30 грн, з чим останній не погодився та оскаржив зазначене рішення у суді.

    Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що службові особи відповідача при відібранні проб не з`ясували виду палива та не встановили його відповідність паливу, яке придбавалось ОСОБА_3 , а також не надали оцінки пред`явленим позивачем до отримання результатів випробувань відібраного дизельного пального документів на дизельне пальне стандарту Євро-4.

    Задовольняючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що представником суб`єкта господарювання при проведенні перевірки та зазначенні виду дизельного палива, зразок, якого було відібрано, не було заявлено будь-яких заперечень з приводу невідповідності відібраного виду палива зазначеному в актах, а також наданих на підтвердження якості документів.

    Правова позиція КАС/ВС: Колегія суддів Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду погодилась із зазначеними висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

    Загальний порядок проведення перевірок органами державного нагляду (контролю), до яких відноситься відповідач, відбору зразків продукції визначено законами України «Про захист прав споживачів», «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». При цьому дані законодавчі акти зазначають, що порядок і правила відбору зразків встановлюються Кабінетом Міністрів України.

    Загальний механізм здійснення органами державного нагляду (контролю) відбору зразків продукції у суб`єктів господарювання для проведення експертизи визначений Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та Порядком № 1280, водночас окремі види продукції потребують врахування певних особливостей в частині відбору зразків, зокрема це стосується порядку відібрання проб нафти (нафтопродуктів), які є специфічними продуктами, що потребує особливої деталізації порядку відібрання зразків для дослідження.

    Ознайомлення представника суб`єкта господарювання, який був присутнім при проведенні перевірки, зі скаргою споживача, на підставі якою проводилась перевірка та в якій ставилось питання про проведення перевірки якості дизельного пального, дотримання відповідачем порядку відбору зразків, відсутність зауважень з боку представника суб`єкта господарювання при відібранні зразків палива дизельного ДТ-Л-К5 сорту С (стандарт Євро-5) у сукупності свідчить, що представник суб`єкта господарювання ТОВ «ТД «Запоріжоілгруп» був обізнаний про відібрання зразків саме вказаної марки дизельного палива, а не палива іншої марки.

    Постанова ВС/КАС від 14.07.2020 у справі № 808/2525/16

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/90396910

 

  • Якщо допущена контролюючим органом технічна помилка не призвела до порушення прав особи та не спростувала факту вчинення нею порушення, а також не вплинула на розмір застосованого штрафу, то така помилка не може бути самостійною підставою для скасування результатів перевірки.

    Фабула справи: Фізична особа-підприємець звернулась до суду з позовом до обласного ГУ Держпоживслужби, в якому просила  визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу. Суть спору полягає в тому, що під час проведення ГУ Держпродспоживслужби перевірки виявлено встановлення фізичною особою - підприємцем зовнішньої реклами у вигляді металевих щитів без належного дозволу на пішохідній доріжці, про що складено протокол і згодом винесено постанову про накладення штрафу за порушення Закону «Про рекламу».

    Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, а суд апеляційної інстанції задовольнив апеляційну скаргу з огляду на те, що  фактично позивачка вчинила порушення ч. 3 ст. 16 Закону України «Про рекламу», а суд першої інстанції в даному випадку фактично перебрав на себе дискреційні повноваження відповідача в частині встановлення порушень законодавства про рекламу позивачем, погодившись з доводами відповідача щодо технічної помилки в оскаржуваному рішенні відповідача стосовно незазначення в рішенні про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу ч. 3 ст. 16 Закону України «Про рекламу».

    Правова позиція КАС/ВС: Верховний Суд з такими висновками суду апеляційної інстанції не погодився та дійшов висновку про необхідність задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

    За приписами ч. 3 ст. 16 Закону України «Про рекламу» забороняється розташовувати засоби зовнішньої реклами, зокрема, на пішохідних доріжках та алеях. Відтак, за порушення законодавства про рекламу передбачено відповідальність у розмірі до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або у розмірі п`ятикратної вартості розповсюдженої реклами, якщо така вартість встановлена. При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами порушення позивачем частини третьої статті 16 Закону України «Про рекламу». Таким чином, допущена відповідачем технічна помилка не призвела до порушення прав позивача та не спростувала факту вчинення ним порушення, а також не вплинула на розмір застосованого штрафу.

    З огляду на вищезазначене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення, згідно із яким до позивача застосовано штраф за порушення законодавства про рекламу, є таким, що прийняте обласним ГУ Держпродспоживслужби на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

    При цьому суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, не врахувавши усі фактичні обставини справи та зібрані у справі докази, та, фактично встановивши факт порушення позивачем законодавства про рекламу, скасував правомірне по суті рішення суб`єкта владних повноважень.

    Постанова КАС/ВС  від 14.07.2020 у справі № 808/353/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/90396901

 

 

  • Необхідною та достатньою умовою для віднесення правочинів до числа нікчемних з підстав, передбачених пунктом 9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, є встановлення факту здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

    Фабула справи: Особа звернулась з позовом до уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Банк «Національні інвестиції», ФГВФО про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржувані дії відповідача є протиправними, оскільки вчинені за відсутності обставин, установлених ст. 38 Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 4452-VI). Позивачка також вважає, що висновки уповноваженої особи Фонду щодо наявності ознак нікчемності правочину містять відомості, факт існування яких не підтверджений належними засобами доказування та допустимими доказами, не ґрунтуються на дійсних обставинах вчинення правочинів і є передчасними.

    За висновками суду першої інстанції, невключення позивачки  до переліку вкладників ПАТ «Банк «Національні інвестиції», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, є протиправною бездіяльністю уповноваженої особи Фонду. Таким чином, уповноважена особа Фонду зобов`язана надати Фонду додаткову інформацію щодо позивачки як вкладника, яка має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Банк «Національні інвестиції» за рахунок Фонду.

    Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що оскаржувані дії уповноваженої особи Фонду вчиненні відповідно до вимог Закону № 4452-VI.

    Правова позиція ВС/КАС: Колегія суддів не погодилась із висновками суду апеляційної інстанції та задовольнила касаційну скаргу з огляду на наступне.

    Правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними.

    Необхідною та достатньою умовою для віднесення правочинів до числа нікчемних з підстав, передбачених п. 9 ч.3 ст. 38 Закону № 4452-VI, є встановлення факту здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

    При цьому в розумінні положень зазначеного Закону уповноважена особа Фонду наділена правом перевірки правочинів з метою виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним і кореспондує обов`язку встановити обставини, з якими закон пов`язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених і доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних правових наслідків.

    Як свідчать матеріали справи та встановлені судами попередніх інстанцій обставини, у повідомленні уповноваженої особи Фонду від 02.12.2015 № 4729/03, адресованому позивачці, зазначається, що правочин від 17.09.2015 з перерахування грошових коштів за платіжним дорученням у сумі 198 500 грн на поточний рахунок позивачки № НОМЕР_2 є нікчемними з підстав, передбачених п. 9 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI.

    Водночас відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі ч. 2 ст. 215 ЦК України та ч. 3 ст. 36 Закону № 4452-VI. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону.

    Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Це рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, яка здійснює повноваження органу управління банку.

    Отже , за результатами перевірки, здійсненої відповідно до ст. 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. У разі виявлення таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

    Наведене свідчить, що дії уповноваженої особи Фонду щодо віднесення операції з перерахування коштів з рахунку однієї фізичної особи на користь іншої з підстав, передбачених п. 9 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI, до числа нікчемних правочинів не відповідають вимогам законності.

    У контексті справи, яка розглядалась, позовні вимоги підлягають задоволенню саме через недоведеність уповноваженою особою Фонду правомірності віднесення правочину з перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивачки до числа нікчемних з підстав, передбачених п. 9 ч.3 ст. 38 Закону № 4452-VI.

    Постанова ВПВС від 01.07.2020 у справі № 816/378/16

http://reyestr.court.gov.ua/Review/90458930

 

 

  • Дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, мають бути вчинені виключно під час запровадження тимчасової адміністрації банку, тобто до початку процедури його ліквідації.

    Фабула справи: Позивач звернувся до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якій просив визнати незаконним та нечинним аб. 2 п. 5 розділу ІІ Порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26.05.2016 р. № 826. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» або будь-якого іншого закону не дозволяють здійснювати процедури по виявленню правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, після дня початку процедури ліквідації банку.

    Правова позиція ВС: Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погодився з судами попередніх інстанцій та зазначив, що ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов`язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

    Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що дії Фонду по виявленню правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, мають бути вчинені виключно під час запровадження тимчасової адміністрації банку. Відповідно, суд дійшов до висновку, що нормами чинного законодавства передбачено здійснення такої процедури по виявленню правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, тільки під час запровадження тимчасової адміністрації банку.

    Постанова ВС/КАС від 26.05.2020 р. у справі № 826/17586/16

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/89433405?fbclid=IwAR3PAoraqcDc0Vd1V-i3R_GckPxOUdFQVWnQ-w-gUqNS2Va9co1F-FxQ-ts

 

  • Проведення перерахунку плати за послуги з водовідведення є обов’язковим для виконавця у разі перерви таких послуг понад регламентований законодавством строк.

    Фабула справи: Суть спору полягає у тому, що відповідач у справі на підставі скарги фізичної особи щодо блокування більш ніж на одну добу за місяць каналізаційних стоків квартири, де вона проживає, провів позапланову перевірку дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів виконавцем послуг з водопостачання та водовідведення – ТОВ, за результатом якої з’ясував, що позивач порушив безперебійний режим надання послуг з водовідведення, без зазначення причин. Позивача було зобов’язано провести перерахунок розміру плати споживачам – мешканцям квартири за надані не в повному обсязі послуги з водовідведення. Суди першої та апеляційної інстанції позов задовольнили з огляду на те, що звернення споживача містило вимоги лише щодо вжиття термінових заходів стосовно розблокування каналізаційних стоків, які з`єднують санвузол її квартири з каналізацією. При цьому, як встановлено судовим розглядом, станом на день проведення перевірки послуги з водовідведення надавались позивачем у повному обсязі, а тому відповідач, зобов`язуючи Товариство у спірному приписі здійснити перерахунок розміру плати споживачам за надані не в повному обсязі послуги з водовідведення, вийшов за межі предмету перевірки і вирішив питання, про яке не йшлося у звернення споживача, на підставі якого здійснено позаплановий захід контролю.

    Правова позиція ВС: Верховний Суд рішення судів попередніх інстанцій скасував і відмовив у задоволенні позову з огляду на наступне. КАС/ВС вказав, що перерва у водовідведенні на строк більш ніж одну добу за місяць і непроведення перерахунку оплати цих послуг є порушенням прав заявниці як споживача, за захистом яких вона і звернулася до ГУ Держпродспоживслужби, яка, в свою чергу, в порядку здійснення позапланового заходу контролю підтвердила наявність допущених позивачем порушень законодавства про захист прав споживачів. Зазначені порушення у ході судового розгляду цієї справи Товариство не спростувало.

    Також Верховний Суд зазначив, що відсутність укладеного безпосередньо між виконавцем і заявницею договору про надання послуг з водовідведення і відкритих на її ім’я особистих рахунків не перешкоджає виконанню спірного припису, оскільки його вимоги стосуються перерахунку вказаних вище послуг споживачам – мешканцям квартири, які надаються на підставі відповідного договору.

    Колегія суддів КАС/ВС звернула увагу й на те, що проведення перерахунку плати за послуги з водовідведення є обов’язковим для виконавця у разі перерви водовідведення понад регламентований законодавством строк, тобто такі дії є нерозривно взаємопов’язаними, а тому охоплювались предметом перевірки і входили до переліку питань, які підлягали з’ясуванню під час її проведення відповідачем.

    Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що послуги з водовідведення надаються безперебійно, виключно за винятком часу перерв, остаточний перелік яких визначається законом. У разі перерв у водовідведенні виконавець зобов`язаний здійснити перерахунок плати за надання таких послуг в порядку, встановленому законодавством. У разі перерви водовідведення більш як на одну добу за місяць з підстав, що не передбачені законом, а також нездійснення у такому випадку перерахунку плати споживачу, це є порушенням прав останнього.

    Постанова ВС/КАС від 14.05.2020 р. у справі № 815/5928/16

http://reyestr.court.gov.ua/Review/89251738 

 

  • Наявність у забудовника об`єктів із середніми та значними наслідками укладених трудових договорів з найманими працівниками є обов’язковою умовою для отримання ліцензії.

    Фабула справи: Товариство з обмеженю відповідальністю звернулось з позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції (ДАБІ) про скасування наказу. Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що ДАБІ було складено акт перевірки, з якого вбачається, що відповідачем не було в повному обсязі підтверджено працевлаштування ряду робітників, не надано наказ про затвердження штатного розпису, трудові договори з усіма найманими працівниками також не були надані, тощо. Ці та інші порушення стали підставою для анулювання ліцензії ТОВ, про що ДАБІ і було видано відповідний наказ, в якому відповідач посилається на приписи абз. 5 та 10 п. 21 Порядку ліцензування господарської діяльності, пов`язаної із створенням об`єктів архітектури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.12.2007 р. № 1396. Незгода позивача з правомірністю дій ДАБІ, стали підставою для звернення до суду з адміністративним позовом.

    Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанції керувалися тим, що Ліцензійними умовами, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.2016 № 256, встановлені організаційні вимоги, необхідні для отримання ліцензії, а саме наявність укладених трудових договорів з усіма найманими працівниками.

    Правова позиція Верховного Суду: ВС/КАС визнав законними та обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про необхідність дотримання вимог до провадження господарської діяльності з будівництва об'єктів, що за класом наслідків належать до об'єктів із середніми та значними наслідками, оскільки саме у зв`язку із специфічністю діяльності суб`єкта господарювання з будівництва IV і V категорій складності законодавцем і встановлені такі вимоги до працевлаштування працівників.

    Суд зауважив, що наявність саме трудових договорів є організаційною вимогою для отримання ліцензії. Відтак, у відповідача були наявні підстави для анулювання ліцензії, оскільки позивачем у відомість, яка є додатком до Ліцензійних умов були внесені недостовірні відомості щодо наявності трудових угод з робітниками, як документів, які підтверджують трудові відносини; по-друге, відсутність у позивача укладених трудових договорів з усіма найманими працівниками свідчить про неможливість позивача забезпечити виконання ліцензійних умов.

    Постанова суду обґрунтована пп. 2 ч.9 ст. 9 Закону «Про ліцензування видів господарської діяльності», відповідно до якого вимоги ліцензійних умов до суб`єкта господарювання мають бути обумовлені особливостями провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, та включають кадрові вимоги щодо даних про наявність трудових договорів з усіма найманими працівниками.

    Постанова Верховного Суду від 08.04.2020 р. у справі № 808/2508/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/88655308

 

 

  • Верховний Суд сформулював правову позицію щодо зняття експортних операцій з валютного контролю шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

    Фабула справи: Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів Касаційного адміністративного суду переглянув у касаційному порядку справу за позовом компанії-резидента до департаменту ДФС про визнання протиправним та скасування рішення, яким позивачеві було нараховано пеню за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності на підставі ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

    Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися у цій справі, Верховний Суд встановив, що резидент є вільним у виборі форми розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України, а тому перебування таких операцій на контролі саме по собі не спричиняє наслідку у вигляді застосування штрафних санкцій (пені), передбачених ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

    Припинення зобов’язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог є складовою гарантованого Конституцією України права на свободу підприємницької діяльності та може бути обмежено виключно законами України.

    Постанова Верховного Суду від 31.01.2020 р. у справі № 1340/3649/18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/87478127

 

  • У спорі про оскарження вимоги органу державного фінансового контролю спрямованої на коригування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства слід враховувати, що в порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача. 

    У разі, якщо вимоги Фінінспекції зводяться по суті до покладення на підконтрольну установу зобов'язання у різний спосіб відшкодувати грошові кошти використані, на думку Фінінспекції, не за цільовим призначенням, безпідставно тощо, адміністративний позов задоволенню не підлягає, оскільки правильність визначення збитків може бути перевірена виключно в межах справи за позовом Фінінспекції про стягнення завданих збитків, а не за позовом  підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

    Постанова від 08 травня 2018 року у справі №802/458/14-а

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/74003393 

 

  • У цій справі оскаржувались висновки акту ревізії Державної фінансової інспекції України. Задовольняючи позов суди попередніх інстанцій фактично спростували наявність фінансових правопорушень, за наслідками виявлення яких відповідачем сформовано висновки акта ревізії.

    Верховний Суд, скасовуючи рішення попередніх інстанцій виходив з того, що акт ревізії є сам по собі документом інформаційного аналітичного характеру, не несе та не може нести правових наслідків для позивача та третіх осіб, його посадових та службових осіб, оскільки залишився відповідачем не реалізованим (рішення за результатами ревізії не приймалось).

    Згодом, Верховний Суд скасував свою ж постанову за наслідками розгляду заяви про перегляд за нововиявленими обставинами. Верховний Суд погодився з правильністю висновків судів попередніх інстанцій щодо безпідставності формулювання відповідних висновків в акті ревізії та наявності реальних негативних правових наслідків для інших осіб.

    Таким чином, висновки акту ревізії можуть порушувати права.

    Постанова від 04 вересня 2018 року у справі №826/5608/17

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/76273211