flag Судова влада України

Єдиний Контакт-центр судової влади України 0-800-501-492

Зміст правової позиції, висновку

Посилання на рішення Верховного Суду в ЄДРСР

  • Передумовою відбору зразків продукції є відповідне рішення керівника органу державного нагляду (контролю) (голови державного колегіального органу) або його заступника (члена державного колегіального органу), яке повинно бути мотивованим згідно із законом. При цьому законодавець зобов`язав посадову особу органу державного нагляду (контролю) до початку відбору зразків продукції довести до відома суб`єкта господарювання, який перевіряється, вказане рішення та роз`яснити йому порядок відбору зразків продукції.

     

    Фабула справи: Суть спору полягає у тому, що громадянин (ОСОБА_3) звернувся до обласного ГУ Держпродспоживслужби  із заявою, у якій зазначив, що після заправки автомобіля дизельним паливом на АЗС ТОВ «Запоріжоілгруп» (позивача) його машина вийшла з ладу, що сталося, на його думку, через неякісне пальне, у зв`язку з чим просив провести перевірку якості дизельного пального, яке реалізується на вказаній АЗС. За результатами проведеного випробування дизельного пального складено протокол, у розділі 5 якого зазначено, що за показником «Вміст сірки» представлений на випробування зразок палива дизельного ДТ-Л-К5 не відповідає вимогам технічного регламенту щодо вимог до автомобільних бензинів, дизельних, суднових та котельних палив, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2013 № 927, як Євро-5, а відповідає, як паливо дизельне ДП-Л-Євро4-В0. У результаті перевірки до позивача застосовано штраф у розмірі 303648,30 грн, з чим останній не погодився та оскаржив зазначене рішення у суді.

    Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що службові особи відповідача при відібранні проб не з`ясували виду палива та не встановили його відповідність паливу, яке придбавалось ОСОБА_3 , а також не надали оцінки пред`явленим позивачем до отримання результатів випробувань відібраного дизельного пального документів на дизельне пальне стандарту Євро-4.

    Задовольняючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що представником суб`єкта господарювання при проведенні перевірки та зазначенні виду дизельного палива, зразок, якого було відібрано, не було заявлено будь-яких заперечень з приводу невідповідності відібраного виду палива зазначеному в актах, а також наданих на підтвердження якості документів.

    Правова позиція КАС/ВС: Колегія суддів Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду погодилась із зазначеними висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

    Загальний порядок проведення перевірок органами державного нагляду (контролю), до яких відноситься відповідач, відбору зразків продукції визначено законами України «Про захист прав споживачів», «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». При цьому дані законодавчі акти зазначають, що порядок і правила відбору зразків встановлюються Кабінетом Міністрів України.

    Загальний механізм здійснення органами державного нагляду (контролю) відбору зразків продукції у суб`єктів господарювання для проведення експертизи визначений Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та Порядком № 1280, водночас окремі види продукції потребують врахування певних особливостей в частині відбору зразків, зокрема це стосується порядку відібрання проб нафти (нафтопродуктів), які є специфічними продуктами, що потребує особливої деталізації порядку відібрання зразків для дослідження.

    Ознайомлення представника суб`єкта господарювання, який був присутнім при проведенні перевірки, зі скаргою споживача, на підставі якою проводилась перевірка та в якій ставилось питання про проведення перевірки якості дизельного пального, дотримання відповідачем порядку відбору зразків, відсутність зауважень з боку представника суб`єкта господарювання при відібранні зразків палива дизельного ДТ-Л-К5 сорту С (стандарт Євро-5) у сукупності свідчить, що представник суб`єкта господарювання ТОВ «ТД «Запоріжоілгруп» був обізнаний про відібрання зразків саме вказаної марки дизельного палива, а не палива іншої марки.

    Постанова ВС/КАС від 14.07.2020 у справі № 808/2525/16

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/90396910

 

  • Якщо допущена контролюючим органом технічна помилка не призвела до порушення прав особи та не спростувала факту вчинення нею порушення, а також не вплинула на розмір застосованого штрафу, то така помилка не може бути самостійною підставою для скасування результатів перевірки.

    Фабула справи: Фізична особа-підприємець звернулась до суду з позовом до обласного ГУ Держпоживслужби, в якому просила  визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу. Суть спору полягає в тому, що під час проведення ГУ Держпродспоживслужби перевірки виявлено встановлення фізичною особою - підприємцем зовнішньої реклами у вигляді металевих щитів без належного дозволу на пішохідній доріжці, про що складено протокол і згодом винесено постанову про накладення штрафу за порушення Закону «Про рекламу».

    Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, а суд апеляційної інстанції задовольнив апеляційну скаргу з огляду на те, що  фактично позивачка вчинила порушення ч. 3 ст. 16 Закону України «Про рекламу», а суд першої інстанції в даному випадку фактично перебрав на себе дискреційні повноваження відповідача в частині встановлення порушень законодавства про рекламу позивачем, погодившись з доводами відповідача щодо технічної помилки в оскаржуваному рішенні відповідача стосовно незазначення в рішенні про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу ч. 3 ст. 16 Закону України «Про рекламу».

    Правова позиція КАС/ВС: Верховний Суд з такими висновками суду апеляційної інстанції не погодився та дійшов висновку про необхідність задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

    За приписами ч. 3 ст. 16 Закону України «Про рекламу» забороняється розташовувати засоби зовнішньої реклами, зокрема, на пішохідних доріжках та алеях. Відтак, за порушення законодавства про рекламу передбачено відповідальність у розмірі до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або у розмірі п`ятикратної вартості розповсюдженої реклами, якщо така вартість встановлена. При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами порушення позивачем частини третьої статті 16 Закону України «Про рекламу». Таким чином, допущена відповідачем технічна помилка не призвела до порушення прав позивача та не спростувала факту вчинення ним порушення, а також не вплинула на розмір застосованого штрафу.

    З огляду на вищезазначене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення, згідно із яким до позивача застосовано штраф за порушення законодавства про рекламу, є таким, що прийняте обласним ГУ Держпродспоживслужби на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

    При цьому суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, не врахувавши усі фактичні обставини справи та зібрані у справі докази, та, фактично встановивши факт порушення позивачем законодавства про рекламу, скасував правомірне по суті рішення суб`єкта владних повноважень.

    Постанова КАС/ВС  від 14.07.2020 у справі № 808/353/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/90396901

 

 

  • Необхідною та достатньою умовою для віднесення правочинів до числа нікчемних з підстав, передбачених пунктом 9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, є встановлення факту здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

    Фабула справи: Особа звернулась з позовом до уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Банк «Національні інвестиції», ФГВФО про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржувані дії відповідача є протиправними, оскільки вчинені за відсутності обставин, установлених ст. 38 Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 4452-VI). Позивачка також вважає, що висновки уповноваженої особи Фонду щодо наявності ознак нікчемності правочину містять відомості, факт існування яких не підтверджений належними засобами доказування та допустимими доказами, не ґрунтуються на дійсних обставинах вчинення правочинів і є передчасними.

    За висновками суду першої інстанції, невключення позивачки  до переліку вкладників ПАТ «Банк «Національні інвестиції», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, є протиправною бездіяльністю уповноваженої особи Фонду. Таким чином, уповноважена особа Фонду зобов`язана надати Фонду додаткову інформацію щодо позивачки як вкладника, яка має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Банк «Національні інвестиції» за рахунок Фонду.

    Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що оскаржувані дії уповноваженої особи Фонду вчиненні відповідно до вимог Закону № 4452-VI.

    Правова позиція ВС/КАС: Колегія суддів не погодилась із висновками суду апеляційної інстанції та задовольнила касаційну скаргу з огляду на наступне.

    Правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними.

    Необхідною та достатньою умовою для віднесення правочинів до числа нікчемних з підстав, передбачених п. 9 ч.3 ст. 38 Закону № 4452-VI, є встановлення факту здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

    При цьому в розумінні положень зазначеного Закону уповноважена особа Фонду наділена правом перевірки правочинів з метою виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним і кореспондує обов`язку встановити обставини, з якими закон пов`язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених і доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних правових наслідків.

    Як свідчать матеріали справи та встановлені судами попередніх інстанцій обставини, у повідомленні уповноваженої особи Фонду від 02.12.2015 № 4729/03, адресованому позивачці, зазначається, що правочин від 17.09.2015 з перерахування грошових коштів за платіжним дорученням у сумі 198 500 грн на поточний рахунок позивачки № НОМЕР_2 є нікчемними з підстав, передбачених п. 9 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI.

    Водночас відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі ч. 2 ст. 215 ЦК України та ч. 3 ст. 36 Закону № 4452-VI. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону.

    Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Це рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, яка здійснює повноваження органу управління банку.

    Отже , за результатами перевірки, здійсненої відповідно до ст. 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. У разі виявлення таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

    Наведене свідчить, що дії уповноваженої особи Фонду щодо віднесення операції з перерахування коштів з рахунку однієї фізичної особи на користь іншої з підстав, передбачених п. 9 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI, до числа нікчемних правочинів не відповідають вимогам законності.

    У контексті справи, яка розглядалась, позовні вимоги підлягають задоволенню саме через недоведеність уповноваженою особою Фонду правомірності віднесення правочину з перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивачки до числа нікчемних з підстав, передбачених п. 9 ч.3 ст. 38 Закону № 4452-VI.

    Постанова ВПВС від 01.07.2020 у справі № 816/378/16

http://reyestr.court.gov.ua/Review/90458930

 

 

  • Дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, мають бути вчинені виключно під час запровадження тимчасової адміністрації банку, тобто до початку процедури його ліквідації.

    Фабула справи: Позивач звернувся до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якій просив визнати незаконним та нечинним аб. 2 п. 5 розділу ІІ Порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26.05.2016 р. № 826. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» або будь-якого іншого закону не дозволяють здійснювати процедури по виявленню правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, після дня початку процедури ліквідації банку.

    Правова позиція ВС: Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погодився з судами попередніх інстанцій та зазначив, що ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов`язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

    Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що дії Фонду по виявленню правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, мають бути вчинені виключно під час запровадження тимчасової адміністрації банку. Відповідно, суд дійшов до висновку, що нормами чинного законодавства передбачено здійснення такої процедури по виявленню правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, тільки під час запровадження тимчасової адміністрації банку.

    Постанова ВС/КАС від 26.05.2020 р. у справі № 826/17586/16

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/89433405?fbclid=IwAR3PAoraqcDc0Vd1V-i3R_GckPxOUdFQVWnQ-w-gUqNS2Va9co1F-FxQ-ts

 

  • Проведення перерахунку плати за послуги з водовідведення є обов’язковим для виконавця у разі перерви таких послуг понад регламентований законодавством строк.

    Фабула справи: Суть спору полягає у тому, що відповідач у справі на підставі скарги фізичної особи щодо блокування більш ніж на одну добу за місяць каналізаційних стоків квартири, де вона проживає, провів позапланову перевірку дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів виконавцем послуг з водопостачання та водовідведення – ТОВ, за результатом якої з’ясував, що позивач порушив безперебійний режим надання послуг з водовідведення, без зазначення причин. Позивача було зобов’язано провести перерахунок розміру плати споживачам – мешканцям квартири за надані не в повному обсязі послуги з водовідведення. Суди першої та апеляційної інстанції позов задовольнили з огляду на те, що звернення споживача містило вимоги лише щодо вжиття термінових заходів стосовно розблокування каналізаційних стоків, які з`єднують санвузол її квартири з каналізацією. При цьому, як встановлено судовим розглядом, станом на день проведення перевірки послуги з водовідведення надавались позивачем у повному обсязі, а тому відповідач, зобов`язуючи Товариство у спірному приписі здійснити перерахунок розміру плати споживачам за надані не в повному обсязі послуги з водовідведення, вийшов за межі предмету перевірки і вирішив питання, про яке не йшлося у звернення споживача, на підставі якого здійснено позаплановий захід контролю.

    Правова позиція ВС: Верховний Суд рішення судів попередніх інстанцій скасував і відмовив у задоволенні позову з огляду на наступне. КАС/ВС вказав, що перерва у водовідведенні на строк більш ніж одну добу за місяць і непроведення перерахунку оплати цих послуг є порушенням прав заявниці як споживача, за захистом яких вона і звернулася до ГУ Держпродспоживслужби, яка, в свою чергу, в порядку здійснення позапланового заходу контролю підтвердила наявність допущених позивачем порушень законодавства про захист прав споживачів. Зазначені порушення у ході судового розгляду цієї справи Товариство не спростувало.

    Також Верховний Суд зазначив, що відсутність укладеного безпосередньо між виконавцем і заявницею договору про надання послуг з водовідведення і відкритих на її ім’я особистих рахунків не перешкоджає виконанню спірного припису, оскільки його вимоги стосуються перерахунку вказаних вище послуг споживачам – мешканцям квартири, які надаються на підставі відповідного договору.

    Колегія суддів КАС/ВС звернула увагу й на те, що проведення перерахунку плати за послуги з водовідведення є обов’язковим для виконавця у разі перерви водовідведення понад регламентований законодавством строк, тобто такі дії є нерозривно взаємопов’язаними, а тому охоплювались предметом перевірки і входили до переліку питань, які підлягали з’ясуванню під час її проведення відповідачем.

    Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що послуги з водовідведення надаються безперебійно, виключно за винятком часу перерв, остаточний перелік яких визначається законом. У разі перерв у водовідведенні виконавець зобов`язаний здійснити перерахунок плати за надання таких послуг в порядку, встановленому законодавством. У разі перерви водовідведення більш як на одну добу за місяць з підстав, що не передбачені законом, а також нездійснення у такому випадку перерахунку плати споживачу, це є порушенням прав останнього.

    Постанова ВС/КАС від 14.05.2020 р. у справі № 815/5928/16

http://reyestr.court.gov.ua/Review/89251738 

 

  • Наявність у забудовника об`єктів із середніми та значними наслідками укладених трудових договорів з найманими працівниками є обов’язковою умовою для отримання ліцензії.

    Фабула справи: Товариство з обмеженю відповідальністю звернулось з позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції (ДАБІ) про скасування наказу. Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що ДАБІ було складено акт перевірки, з якого вбачається, що відповідачем не було в повному обсязі підтверджено працевлаштування ряду робітників, не надано наказ про затвердження штатного розпису, трудові договори з усіма найманими працівниками також не були надані, тощо. Ці та інші порушення стали підставою для анулювання ліцензії ТОВ, про що ДАБІ і було видано відповідний наказ, в якому відповідач посилається на приписи абз. 5 та 10 п. 21 Порядку ліцензування господарської діяльності, пов`язаної із створенням об`єктів архітектури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.12.2007 р. № 1396. Незгода позивача з правомірністю дій ДАБІ, стали підставою для звернення до суду з адміністративним позовом.

    Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанції керувалися тим, що Ліцензійними умовами, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.2016 № 256, встановлені організаційні вимоги, необхідні для отримання ліцензії, а саме наявність укладених трудових договорів з усіма найманими працівниками.

    Правова позиція Верховного Суду: ВС/КАС визнав законними та обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про необхідність дотримання вимог до провадження господарської діяльності з будівництва об'єктів, що за класом наслідків належать до об'єктів із середніми та значними наслідками, оскільки саме у зв`язку із специфічністю діяльності суб`єкта господарювання з будівництва IV і V категорій складності законодавцем і встановлені такі вимоги до працевлаштування працівників.

    Суд зауважив, що наявність саме трудових договорів є організаційною вимогою для отримання ліцензії. Відтак, у відповідача були наявні підстави для анулювання ліцензії, оскільки позивачем у відомість, яка є додатком до Ліцензійних умов були внесені недостовірні відомості щодо наявності трудових угод з робітниками, як документів, які підтверджують трудові відносини; по-друге, відсутність у позивача укладених трудових договорів з усіма найманими працівниками свідчить про неможливість позивача забезпечити виконання ліцензійних умов.

    Постанова суду обґрунтована пп. 2 ч.9 ст. 9 Закону «Про ліцензування видів господарської діяльності», відповідно до якого вимоги ліцензійних умов до суб`єкта господарювання мають бути обумовлені особливостями провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, та включають кадрові вимоги щодо даних про наявність трудових договорів з усіма найманими працівниками.

    Постанова Верховного Суду від 08.04.2020 р. у справі № 808/2508/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/88655308

 

 

  • Верховний Суд сформулював правову позицію щодо зняття експортних операцій з валютного контролю шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

    Фабула справи: Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів Касаційного адміністративного суду переглянув у касаційному порядку справу за позовом компанії-резидента до департаменту ДФС про визнання протиправним та скасування рішення, яким позивачеві було нараховано пеню за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності на підставі ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

    Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися у цій справі, Верховний Суд встановив, що резидент є вільним у виборі форми розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України, а тому перебування таких операцій на контролі саме по собі не спричиняє наслідку у вигляді застосування штрафних санкцій (пені), передбачених ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

    Припинення зобов’язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог є складовою гарантованого Конституцією України права на свободу підприємницької діяльності та може бути обмежено виключно законами України.

    Постанова Верховного Суду від 31.01.2020 р. у справі № 1340/3649/18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/87478127

 

  • У спорі про оскарження вимоги органу державного фінансового контролю спрямованої на коригування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства слід враховувати, що в порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача. 

    У разі, якщо вимоги Фінінспекції зводяться по суті до покладення на підконтрольну установу зобов'язання у різний спосіб відшкодувати грошові кошти використані, на думку Фінінспекції, не за цільовим призначенням, безпідставно тощо, адміністративний позов задоволенню не підлягає, оскільки правильність визначення збитків може бути перевірена виключно в межах справи за позовом Фінінспекції про стягнення завданих збитків, а не за позовом  підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

    Постанова від 08 травня 2018 року у справі №802/458/14-а

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/74003393 

 

  • У цій справі оскаржувались висновки акту ревізії Державної фінансової інспекції України. Задовольняючи позов суди попередніх інстанцій фактично спростували наявність фінансових правопорушень, за наслідками виявлення яких відповідачем сформовано висновки акта ревізії.

    Верховний Суд, скасовуючи рішення попередніх інстанцій виходив з того, що акт ревізії є сам по собі документом інформаційного аналітичного характеру, не несе та не може нести правових наслідків для позивача та третіх осіб, його посадових та службових осіб, оскільки залишився відповідачем не реалізованим (рішення за результатами ревізії не приймалось).

    Згодом, Верховний Суд скасував свою ж постанову за наслідками розгляду заяви про перегляд за нововиявленими обставинами. Верховний Суд погодився з правильністю висновків судів попередніх інстанцій щодо безпідставності формулювання відповідних висновків в акті ревізії та наявності реальних негативних правових наслідків для інших осіб.

    Таким чином, висновки акту ревізії можуть порушувати права.

    Постанова від 04 вересня 2018 року у справі №826/5608/17

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/76273211