Судді

Зміст правової позиції, висновку

Посилання на рішення Верховного Суду в ЄДРСР

• Правова позиція ВПВС щодо стажу судді

Фабула справи: Позивач звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя, у якому просила: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в задоволені заяви позивача про звільнення з посади судді Київського районного суду м. Полтави у відставку відповідно до пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України; скасувати рішення ВРП від 29 грудня 2020 року № 3682/0/15-20 про відмову у звільненні позивача з посади судді Київського районного суду м. Полтави у зв`язку з поданням заяви про відставку; зобов`язати ВРП розглянути заяву позивача про звільнення у відставку з посади судді Київського районного суду міста Полтави з урахуванням стажу, передбаченого статтею 137 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»  зі змінами, які набрали чинності 05 серпня 2018 року, а саме із зарахуванням до стажу судді стажу професійної діяльності у сфері права п`ять років.

На переконання позивачки, відмова у звільненні з посади судді у відставку позбавила її права на отримання довічного грошового утримання, яке пов`язане виключно зі статусом судді, а тому порушила сутність принципу єдності статусу суддів, який означає однаковий підхід до встановлення рівня матеріального забезпечення судді.

На думку позивачки, оскаржуване рішення суперечить принципу встановленої конституційної гарантії матеріального забезпечення суддів як елемента їх незалежності, є формальним, не відповідає принципу єдиного статусу всіх суддів України та порушує принцип рівності між суддями, тим більше, що у зв`язку з досягненням позивачкою 65-річного віку вона позбавлена можливості перебувати на посаді судді та здійснювати правосуддя, а отже, відпрацювати стаж, якого, на думку ВРП, не вистачає для звільнення її з посади судді у відставку.

Правова позиція ВПВС: Законом України від 12 липня 2018 року № 2509-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» статтю 137 Закону № 1402-VIII доповнено частиною другою, згідно з якою до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Водночас абзацом четвертим пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII встановлено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим  Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Отже, при обчисленні стажу роботи на посаді судді підлягають застосуванню норми законодавства, які були чинними на день призначення (обрання) відповідного судді. При обчисленні стажу, який дає право на відставку, окремо слід застосовувати положення частини першої статті 137 Закону № 1402-VIII, положення частини другої цієї статті як стаж, який зараховується додатково.

У випадку зайняття посади судді без проведення конкурсних процедур стаж роботи (професійної діяльності), передбачений частиною другою статті 137 Закону № 1402-VIII, визначається на момент призначення на посаду судді вперше, а у випадку призначення на посаду судді за результатами конкурсу - зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом для участі в конкурсі та надає право для призначення на цю посаду за його результатами.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що такий підхід відповідає легітимним очікуванням, які виникають в осіб під час призначення (обрання) на посаду судді, а також забезпечує додержання принципу правової визначеності в умовах зміни законодавства.

 Отже, відповідно до законодавства, чинного на день призначення позивачки на посаду судді, скаржниця не могла набути достатнього стажу роботи на посаді судді з огляду на відсутність інших видів стажу, які могли бути зараховані до стажу роботи, що дає право на відставку судді. Водночас адвокатська діяльність, здійснювана позивачем до призначення на посаду судді, згідно із Законом № 2862-XII не зараховувалася до стажу роботи, що дає право на відставку. Тому за відсутності передумов для відставки позивача не мала легітимних очікувань на застосування до неї частини четвертої статті 43 Закону № 2862-XII щодо виплати щомісячного грошового утримання пропорційно кількості повних років роботи на посаді судді.

Постанова ВПВС від 18.11.2021 у справі № 9901/15/21

  https://reyestr.court.gov.ua/Review/101473373

• Законодавець закріпив можливість обрахування окладу суддівської винагороди винятково для судів першої, апеляційної інстанції, вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду.

  Фабула справи: Особа звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати протиправними дії Вищого адміністративного суду України щодо ненарахування виплати їй (позивачу) суддівської винагороди.

  Частково задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді, має право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених Законом № 1402-VIII. Суди зазначили, що оскільки позивач є такою, що підтвердила відповідність займаній посаді, а отже має право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених Законом № 1402-VIII.

  Предметом касаційного розгляду є заявлена позивачем вимога про нарахування і виплату їй суддівської винагороди, яка передбачена для вищого спеціалізованого суду.

  Правова позиція КАС/ВС: Верховний Суд із висновками судів попередніх інстанцій не погодився та дійшов висновку про необхідність їх скасування, зазначивши наступне.

  Законодавець закріпив можливість обрахування окладу суддівської винагороди винятково для судів першої, апеляційної інстанції, вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду.

  Суд зауважив, що Вищими спеціалізованими судами в Україні є Вищий суд з питань інтелектуальної власності та Вищий антикорупційний суд. Натомість, позивач продовжував обіймати посаду судді Вищого адміністративного суду України та до жодного іншого суду переведений не був.

  Право на отримання суддівської винагороди відповідно до норм Закону № 1402-VIII, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду не лише були визнані такими, що підтвердили здатність здійснювати правосуддя у відповідному судді, а й зайняли відповідне місце у рейтингу на зайняття вакантних посад, й фактично здійснюють правосуддя у відповідному суді.

  Верховний Суд вважає неможливим отримання позивачем суддівської винагороди відповідно до задоволених позовних вимог, оскільки фактично позивач не здійснює правосуддя у відповідному суді (Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду), а лише підтвердив таку можливість . Отже на позивача не можуть поширюватись гарантії незалежності судді у вигляді суддівської винагороди, за нормами Закону № 1402-VIII, який не передбачає у судовій системі України - Вищого адміністративного суду України.

  Таким чином, доводи позивача, щодо нарахування і виплати йому суддівської винагороди згідно з нормами Закону № 1402-VIII, є необґрунтованими.

  Суд наголошує, що приписами пункту 7 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402- VIII, законодавець конкретно виокремив наведену категорію суддів , у нашому випадку суддів ВАС України із кола осіб, на яких можуть поширюватися вимоги визначені цим Законом щодо права на отримання суддівської винагороди у більшому розмірі, та не залежно від проходження кваліфікаційного оцінювання та підтвердження на відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) грошове забезпечення цих судів визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що діяло у редакції до Закону № 1402-УІІІ, тобто до припинення діяльності Вищого адміністративного суду України статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів» в попередній редакції.

  Враховуючи наведене, Суд встановив неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при ухваленні судових рішень, а саме приписів статті Закону № 1402-VIII.

  Постанова КАС/ВС від 14.07.2020 у справі № 826/13405/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/90367006

• Щодо питань пов’язаних із застосуванням закону в цілях визначення стажу роботи, що дає право на відставку судді.

  За нормами абзацу четвертого пункту 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом (до 30.09.2016), зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

  Зазначена норма пов'язує визначення законодавства, яке регулює питання обчислення стажу роботи на посаді судді, із часом призначення чи обрання суддею. 

  Застосований у цій нормі права критерій для визначення законодавства, яке регулює питання обчислення стажу роботи певної особи на посаді судді, а саме день її призначення (обрання) на посаду, не передбачає можливості одночасного використання декількох різних дат для цієї мети.

  Згідно з пунктом 11 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом (до 30.07.2010), зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

  Неможливо застосувати Закон України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній на час призначення (обрання) особи суддею, якщо особу було призначено (обрано) суддею до набрання цим Законом чинності.

  Отже, норми абзацу четвертого пункту 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII та пункту 11 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону № 2453-VI є взаємовиключними й не можуть застосовуватися до одних і тих самих спірних правовідносин одночасно.

  Постанова від 14 червня 2018 року у справі № 9901/382/18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/74927365 

• Позивач (суддя) звернувся до районного суду з позовом у зв'язку з тим, що внаслідок втрати відповідачем (ДСА) листка непрацездатності на підтвердження перебування на лікарняному під час роботи на цій посаді, йому відмовлено у виплаті допомоги з тимчасової непрацездатності.  

  Такий спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки виник у зв'язку з виконанням суб'єктом владних повноважень - територіальним управлінням ДСА України владних управлінських функцій щодо здійснення організації планово-фінансової роботи, ведення бухгалтерського обліку в місцевому суді під час проходження позивачем публічної служби на посаді судді цього суду.

  Постанова від 15 березня 2018 року у справі № 226/1148/16-ц

• Позивач оскаржує рішення Пенсійного фонду, яким йому відмовлено у проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з урахуванням суми матеріальної допомоги на оздоровлення.

  Законом України «Про судоустрій і статус суддів», який регулює питання призначення щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, чітко визначено склад суддівської винагороди, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, до якого не входить матеріальна допомога на оздоровлення.

  Постанова від 27 лютого 2018 року у справі №738/1343/17

• Конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому - у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання).

  Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю.  Вихідна допомога є разовою формою матеріальної допомоги при виході судді у відставку.

  Постанова від 31 січня 2018 року у справі 820/11938/15

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/71938650

• Люстрація може бути використана тільки для усунення або суттєвого зменшення загрози, яку становить суб’єкт люстрації.
   
  Такого висновку дійшов Верховний Суд, задовольнивши позовні вимоги про визнання  незаконним та скасування рішення Вищої ради правосуддя про визнання порушення суддею Верховного Суду України вимог щодо несумісності та звільнення його з посади. Також Верховний Суд скасував ухвалу ВРП про залишення без розгляду заяви позивача про звільнення з посади судді Верховного Суду України у відставку.
   
  Надаючи оцінку спірному рішенню ВРП з урахуванням принципів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського Суду з прав людини, Верховний Суд встановив порушення принципу пропорційності, оскільки в цьому випадку втручання у права особистості (звільнення позивача на підставі порушення вимог щодо несумісності) не виправдовують мету люстраційного процесу. У рішенні також зазначено, що позивач мав намір самостійно відсторонитися від здійснення державної влади, надавши заяву про відставку, що вже було б результатом, на який спрямована люстраційна процедура.
   
  Оцінюючи пропорційність обмежень, застосованих до позивача, з урахуванням поданої ним заяви про відставку, по відношенню до легітимної мети (очищення влади), якої прагнули досягти органи державної влади, суд вважає їх непропорційними, невиправданими та такими, у яких немає необхідності у демократичному суспільстві.
   
  Постанова від 18 вересня 2018 року у справі  № 800/186/17

• Зразкова справа про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді, у відставці. Це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є перерахунок розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, який вийшов у відставку до 30.09.2016 року та не проходив кваліфікаційне оцінювання.

  Верховний Суд дійшов висновку, що різниця у правах суддів, які вийшли у відставку до 30.09.2016 року, і судді, які вийдуть у відставку, відпрацювавши в нових умовах щонайменше через три роки після проходження кваліфікаційного оцінювання, має конституційну основу та випливає з різних вимог, за яких особа набуває (підтверджує) статус судді та в яких здійснюється правосуддя.

  Така різниця має місце і щодо працюючих суддів, оскільки право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених Законом України № 1402-VIII від 02.06.2016 року «Про судоустрій і статус суддів» мають лише ті з них, хто за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

  Розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці залежить від розміру суддівської винагороди працюючого судді, а виплата збільшеного розміру суддівської винагороди відповідно до Закону № 1402-VIII залежить від проходження та результату кваліфікаційного оцінювання.

  Якщо проходження і результат кваліфікаційного оцінювання має значення для визначення розміру суддівської винагороди працюючих суддів, а також для визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді, який йде у відставку через три роки після оцінювання, то ця ж сама обставина повинна братися до уваги і під час перерахунку цього ж виду утримання і для суддів, які вийшли у відставку раніше, до 30.09.2016 року.

  Інше застосування положень частини 4 статті 143 Закону № 1402-VIII призвело б до того, що судді, які вийшли у відставку до 30.09.2016 року і жодного дня не працювали в умовах, коли конституційні вимоги до судді суттєво підвищилися, отримували б грошове утримання у розмірі, більшому, ніж судді, які підтвердили відповідність цим вимогам (пройшли кваліфікаційне оцінювання) і відпрацювали в таких умовах щонайменше три роки. Таке застосування Закону не узгоджується з метою кваліфікаційного оцінювання суддів та суперечить п. 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII.

  Верховний Суд дійшов висновку, що для застосування частини 4 статті 143 Закону № 1402-VIII з метою перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які пішли у відставку до набрання чинності Законом України № 1402-VIII від 02.06.2016 року «Про судоустрій і статус суддів», тобто до 30.09.2016 року, «відповідною» є посада судді, який працює в тому самому суді до проходження кваліфікаційного оцінювання. Відповідно до пункту 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII такий суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України № 2453-VI від 07.07.2010 року «Про судоустрій і статус суддів» (стаття 133).

  Рішення від 01 листопада 2018 року у справі № 0640/3835/18