flag Судова влада України

Єдиний Контакт-центр судової влади України 0-800-501-492

Проходження служби, звільнення, проблемні питання

08 вересня 2020, 13:58

Зміст правової позиції, висновку

Посилання на рішення Верховного Суду в ЄДРСР

  • Ураховуючи, що обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника або уповноважений ним орган із дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст. 49- 2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які були на день звільнення.

     

    Фабула справи: Особа звернулась до суду з позовом про визнання протиправними та скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що його звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із реорганізацією обласного Відділу Держземагентства є незаконним, адже така реорганізація не мала наслідком скорочення посади, яку він обіймав у новоутвореному обласному Відділі Держгеокадастру, що не давало відповідачам підстав для припинення з ним трудових відносин.Позивач також зауважував, що під час попередження про наступне вивільнення йому не було запропоновано жодної посади в жодному органі Держгеокадастру України, що відповідала б його досвіду роботи та кваліфікації.

    Частково задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог ст. 49-2 КЗпП України. Зокрема, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що реорганізація обласного Відділу Держземагентства не потягла скорочення посади, яку обіймав позивач.

    Правова позиція КАС/ВС: Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

    Судами попередніх інстанцій установлено, що позивачеві не пропонувалися усі вакантні посади, які були наявні у Відділі Держземагентства у Новотроїцькому районі Херсонської області із дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору. Водночас запропонована йому посада головного спеціаліста з державного геодезичного нагляду Відділу Держземагентства у Новотроїцькому районі Херсонської області не відповідала його кваліфікації та досвіду роботи.

    Зауваження скаржників з приводу того, що керівні посади в новоутворених Відділах Держземагентства можливо було обійняти лише за результатами конкурсу, який позивач не пройшов, Суд відхиляє.

    На момент виникнення спірних правовідносин порядок вивільнення державних службовців у зв`язку з реорганізацією державного органу було врегульовано КЗпП України, яким не передбачено конкурсу як умови переведення державного службовця за його згодою на іншу посаду державної служби у випадках організаційно-штатних змін в державному органі.

    Аналізуючи встановлені судами обставини справи, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що при прийнятті оскаржуваних наказів про звільнення позивача відповідачі діяли не на підставі та не у спосіб, що передбачені КЗпП України, а отже суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про наявність підстав для скасування оскаржуваних наказів.

    Водночас суд не може погодитися із застосованим судами попередніх інстанцій способом захисту порушених прав позивача шляхом покладення на Держземагентство України обов`язку з дотриманням порядку вивільнення працівників, передбаченого ст. 49-2 КЗпП України, вирішити питання щодо працевлаштування позивача.

    Ч.1. ст.. 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

    Враховуючи приписи ч. 1 ст. 235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі.

    Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в ч.1 ст. 235, ст. 240-1 КЗпП України, а, отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

    Зробивши правильний висновок про незаконність звільнення позивача, суди попередніх інстанцій його на роботі не поновили.

    Аргументи скаржників з приводу того, що суди попередніх інстанцій під час визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до вказаного Порядку №100 не досліджували чи отримував позивач дохід, на суму якого підлягає зменшенню середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, зокрема допомогу по безробіттю, заробітну плату за новим місцем роботи тощо, Суд відхиляє.

    Суд зазначає, що чинним законодавством не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу

    Отже, висновки судів попередніх інстанцій у частині необхідності захисту порушених прав позивача шляхом покладення на Держземагентство України обов`язку з дотриманням порядку вивільнення працівників, передбаченого ст. 49-2 КЗпП України, вирішити питання щодо працевлаштування позивача ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, що є підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій у цій частині з прийняттям нового.

    Постанова КАС/ВС від 13.08.2020 у справі № 821/3795/15-а

http://reyestr.court.gov.ua/Review/90951431

 

 

  •  Лише незазначення у декларації майна не тягне за собою настання відповідальності за Законом України "Про очищення влади".

    Фабула справи: Позивач звернувся до суду з позовом до районної Державної податкової інспекції та Одеської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування висновків про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 5 Закону України "Про очищення влади", визнання протиправним та скасування наказу про його звільнення, поновлення на посаді державного інспектора митного поста "Одеса-аеропорт" Одеської митниці ДФС України. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що його звільнення з посади на підставі ч. 3 ст. 1 та ч. 8 ст. 3 Закону України "Про очищення влади"за неповне декларування майна (майнових прав), що належать йому, не може бути підставою для звільнення, оскільки таке майно набуто ним на законних підставах та за рахунок коштів, отриманих із законних джерел.

     Задовольняючи позов частково, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у декларації, не є самостійним критерієм для заборони, передбаченої ч.3 ст.1 цього Закону. Ця обставина обов`язково повинна бути поєднана із висновком про невідповідність вартості майна (майнових прав) доходам, отриманим із законних джерел. За висновками ДПІ не встановлено, що вартість майна (майнових прав), що було набуте позивачем за час перебування на посадах, визначених пунктами 1-10 ч.1 ст. 2 Закону України "Про очищення влади", не відповідає доходам, отриманим із законних джерел, як необхідним критерієм для застосування до позивача положень ч. 3 ст. 1 та ч. 8 ст. 3 Закону України "Про очищення влади".

    Правова позиція ВС/КАС:  Колегія суддів Верховного Суду вважає вірними висновки судів попередніх інстанцій про правомірність висновків ДПІ про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 5 Закону України "Про очищення влади", оскільки вказана перевірка була проведена з дотриманням положень Закону № 1682-VII та Порядку проведення перевірки достовірності відомостей.  З системного аналізу правових норм у цій справі вбачається, що під час проведення перевірки, передбаченої Законом України "Про очищення влади", контролюючим органом має бути встановлена не лише невідповідність відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, а й також врахований час набуття майна та незаконність джерел таких доходів.

     Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що інформація про недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та/або невідповідність вартості майна (майнових прав), вказаних у декларації, або виявлених органами державної фіскальної служби у процесі проведення перевірки, не може бути підставою для застосування заборони, без врахування обов`язкових умов, що таке майно (майнові права) було набуте за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону України "Про очищення влади", і його вартість не відповідає доходам, отриманим із законних джерел.

    Отже, лише незазначення у декларації майна не тягне за собою настання відповідальності за Законом України "Про очищення влади".

    Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі.

    Постанова ВС/КАС від 19.06.2020 у справі №815/3178/15

http://reyestr.court.gov.ua/Review/89928596

 

 

  • Верховний Суд висловив правову позицію у справі щодо звільнення позивача за процедурою люстрації

    Фабула справи: Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду розглянув у касаційному порядку справу, у якій спір виник у зв’язку зі звільненням позивача з публічної служби за процедурою очищення влади (люстрації) із застосуванням заборони протягом 10 років обіймати посади, щодо яких здійснюється люстрація.

    Позивач, звільнений відповідно до положень Закону України «Про очищення влади», оскаржив наказ Державної фіскальної служби України про його звільнення з посади та зі служби, просив поновити його на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

    Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, із висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач обіймав посади, які належать до переліку посад, до яких застосовуються заборони, передбачені Законом України «Про очищення влади» (з 25.02.2010 по 17.02.2012 - це посада першого заступника начальника Управління податкової міліції ДПА в Рівненській області, а з 17.02.2012 - заступника начальника управління податкової міліції ДПС у Рівненській області). Сукупний строк перебування позивача на указаних посадах становить більше ніж один рік, що відповідно до критеріїв, визначених статтею 3 Закону України «Про очищення влади», є підставою для застосування відповідних заборон.

    Правова позиція ВС/КАС : Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що на посади, які позивач обіймав протягом означеного періоду, поширюється дія Закону України «Про очищення влади».

    Водночас для правильного вирішення публічно-правового спору Верховний Суд убачив потребу у формулюванні відповіді на запитання, чи достатньо самого факту перебування позивача на вказаних посадах протягом сукупного строку більше одного року для застосування заборон, визначених ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади».

    З аналізу положень п. 8 ч. 1 ст. 3 у взаємозв’язку із ч. 3 ст. 1 та п. 2 розд. «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади» випливає, що встановлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах пов’язується із самим лише фактом зайняття ними сукупно не менше одного року в період із 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року посад, незалежно від того, чи сприяла особа своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв’язку особи з будь-якими антидемократичними подіями.

    Водночас судова палата ВС/КАС врахувала правову позицію Верховного Суду у справі № 800/186/17 про те, що люстрація як законодавче обмеження за своєю правовою природою є відмінною від юридичної відповідальності та не може бути ототожнена з нею. Велика Палата Верховного Суду вказала на політичний характер люстраційних заходів. У цій справі був зроблений висновок про те, що застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцією за конкретне протиправне діяння. Мета їх застосування – відновлення довіри до органів державної влади, а не притягнення до відповідальності відповідних посадових осіб.  

    Без аналізу індивідуальної поведінки неможливо встановити особисту вину осіб, до яких застосовано означені заборони, для того, щоб переконатися у застосуванні до цих осіб індивідуальної відповідальності, а не колективної, як це задекларовано у принципах Закону України «Про очищення влади», що мали б спрямовувати процес очищення влади (люстрації).  

    Без встановлення зв’язку між указаними особами та узурпацією влади неможливо дійти висновку, що було досягнуто легітимної мети цього Закону – недопущення до участі в управлінні державними справами саме осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. Отже, неможливо й дійти висновку, що було досягнуто справедливого балансу між захистом інтересів демократичного суспільства, з одного боку, та повагою до прав позивача – з другого.

    Тож заборона перебування на зазначених у Законі України «Про очищення влади» посадах та, як наслідок, звільнення з цих посад розглядаються як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, що вказує на невідповідність меті й принципам цього Закону, визначеним у ч. 2 ст. 1.

    Таким чином, Верховний Суд дійшов наступного висновку. Такі суворі заходи, як звільнення з посади із забороною обіймати посаду на 10 років, не можуть застосовуватися до державних службовців лише через те, що вони залишилися на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави, без аналізу індивідуальної поведінки таких осіб і встановлення зв’язку з узурпацією влади, підривом основ національної безпеки та оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.

    Постанова ВС/КАС від 03.06.2020 р. у справі №817/3431/14

 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/89627492

 

  • Правова позиція Верхоновго Суду щодо умов здійснення виплати заробітної плати працівникові установи, розміщеної на тимчасово неконтрольованій території.

    Фабула справи: Спірні правовідносини у справі виникли з приводу ненарахування і невиплати позивачці заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного простою Краснолуцького міського суду Луганської області, який розміщений на неконтрольованій українською владою території, нарахування та виплати компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати, а також відрахування із сум заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного простою страхових внесків та інших обов’язкових платежів для подальшого зарахування їх до відповідних фондів.

    Суд першої інстанції задовольнив позов частково, а суд апеляційної інстанції це рішення скасував та ухвалив нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовив, виходячи з того, що табелів обліку робочого часу, наказів, зокрема про оголошення простою в роботі Краснолуцького міського суду Луганської області та про визначення умов оплати праці працівників апарату суду під час простою, наказів про призначення премії та встановлення розміру надбавок у матеріалах справи немає, а отже, немає й підстав для задоволення позову.

    Правова позиція ВС: Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, проте змінив рішення суду апеляційної інстанції в частині мотивів відмови в задоволенні позову.

    Суд вказав, що постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 р. № 595 затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, відповідно до п. 3 якого заробітна плата (грошове забезпечення, суддівська винагорода) працівникам (військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу) установи за період, коли установа розміщувалася на тимчасово неконтрольованій території, а у подальшому територія була повернута під контроль органів державної влади, або установа була переміщена в населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі (далі – контрольована територія), виплачується у повному обсязі за рахунок кошторису (плану використання бюджетних коштів) установи.

    Видатки на забезпечення діяльності місцевих загальних судів, що здійснюють судочинство на контрольованій території Донецької та Луганської областей, у тому числі виплата суддівської винагороди та заробітної плати працівникам апаратів судів, здійснюються виключно через територіальні управління ДСА у Донецькій та Луганській областях (п. 10 Порядку).

    Верховний Суд зазначив, що, окрім цього, рішенням Ради суддів України від 23.12.2014 р. № 76 зобов’язано ДСА України забезпечити виплату заробітної плати працівникам апаратів судів, які зараховані до апаратів судів, розміщених на території, підконтрольній українській владі за період, протягом якого такі працівники апаратів обіймали посади в судах, що розміщувалися на тимчасово неконтрольованій території, з дня останнього нарахування до дня зарахування до штату суду, до якого працівника апарату суду зараховано на підставі довідок, виданих територіальними управліннями ДСА України в Донецькій та Луганській областях, але не більше ніж за чотири місяці (п. 4 рішення Ради суддів України).

    Виходячи з наведеного механізму правового регулювання нарахування та виплати винагороди за роботу (усіх виплат, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та гарантованих державою виплат, зокрема щодо оплати праці за час простою в умовах проведення на території м. Красний Луч (м. Хрустальний) антитерористичної операції, зазначені виплати можуть бути здійснені в окремих випадках з урахуванням передбачених чинним законодавством умов.

    Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд дійшов наступного висновку. Виплата заробітної плати за період, коли установа (суд) розміщувалася на тимчасово неконтрольованій території, можлива лише у разі повернення території під контроль органів державної влади або переміщення установи в населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі за рахунок кошторису (плану використання бюджетних коштів) установи, якщо така продовжує функціонувати і її працівники виконують свої обов’язки.

    Постанова Верховного Суду від 14.05.2020 р. у справі № 812/1536/15

http://reyestr.court.gov.ua/Review/89217254

 

 

  • Правова позиція Верховного Суду щодо виплати поліцейським грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки.

    Фабула справи: Фізична особа звернулась з позовом до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області. Позивач просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористану відпустку (36 діб) і стягнути таку грошову компенсацію, визнати протиправною бездіяльність щодо затримки у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористану відпустку, а також стягнути середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що обов’язковою передумовою для виплати поліцейському компенсації за невикористану відпустку є визначена кількість днів невикористаної відпустки в наказі про звільнення, яке позивач не оскаржив. Крім того, суди зазначили, що питання щодо відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських не врегульовані положеннями спеціального законодавства, а тому до спірних правовідносин застосовуються норми КЗпП України, відповідно до яких усі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені в день його звільнення.

    Правова позиція Верховного Суду: Верховний Суд погодився з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

    Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

    З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до вимог Закону України «Про Національну поліцію» та зазначеного Порядку, грошова компенсація за невикористану відпустку виплачується у випадку її невикористання у році звільнення. Грошова компенсація за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена, а встановлено правило надання чергової відпустки поліцейському до кінця календарного року.

    Колегія суддів зауважила, що питання щодо відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейського, зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення), не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що встановлює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Водночас такі питання врегульовані в КЗпП України.

    Верховний Суд також роз’яснив, що оскільки порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги при звільненні визначені Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» і постановою Кабінету Міністрів України № 988, у яких зазначено, що така допомога виплачується особам, які «звільняються» зі служби, то допомога при звільненні має бути виплачена не пізніше дня звільнення зі служби.

    Постанова Верховного Суду від 31.03.2020 року у справі № 808/2122/18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/88507235

 

 

  • Матеріальна відповідальність військовослужбовця за нестачу наступає лише у разі передачі йому під звіт цих матеріальних цінностей, а не в наслідок його мовчазної згоди щодо збереження майна.

    Фабула справи: У 2016 році позивач проходив військову службу на посаді старшого механіка авіаційної ескадрильї військової частини та мав військове звання старший сержант. 18.03.2016 року під час здійснення перевірки комплектності літаків, окрім іншого, було встановлено відсутність у літаках МиГ-29 відповідних блоків.

    Наказом командира військової частини «Про результати службового розслідування» відповідача за нестачу двох вказаних блоків літаків, переданих йому під звіт, було притягнуто до повної матеріальної відповідальності, у трьохкратному розмірі.

    Не погоджуючись з цими наказами, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, який був задоволений повністю. При цьому суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, зазначив, що матеріалами справи, а саме висновком експерта Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру, підтверджено, що позивач не приймав під звіт літаки МиГ-29. Відтак правові підстави для притягнення його до повної матеріальної відповідальності відсутні.

    Суд першої інстанції наголосив на тому, що матеріальна відповідальність військовослужбовця за нестачу матеріальних цінностей наступає лише у разі передачі йому під звіт цих матеріальних цінностей, а не в наслідок його мовчазної згоди щодо збереження чи обслуговування майна.

    Правова позиція Верховного Суду: Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду скаргу відхилив і з висновками судів попередніх інстанцій погодився з огляду на наступне.

    Колегія суддів зазначила, що підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов`язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов`язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами визначені Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженим постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 року №243/95-ВР.

    Зі змісту п. 3 розділу І Положення № 243/95-ВР вбачається, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані несуть матеріальну відповідальність за наявності: а) заподіяння прямої дійсної шкоди; б) протиправної їх поведінки; в) причинного зв`язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди; г) вини у заподіянні шкоди. Протиправною визнається така поведінка (дія чи бездіяльність) військовослужбовця або призваного на збори військовозобов`язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов`язки. Військовослужбовець або призваний на збори військовозобов`язаний визнається винним у заподіяній шкоді, якщо протиправне діяння вчинене ним умисно чи з необережності.

    Таким чином, Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та зазначив, що відповідач не довів вину позивача у нестачі військового майна. Тобто відповідачем не доведено завдання позивачем прямої дійсної шкоди, як того вимагають приписи п. 3 вказаного Положення , та не доведено, що поведінка позивача була протиправною та перебувала у причинному зв`язку з настанням шкоди.

    Постанова Верховного Суду від 25.03.2020 р. у справі № 814/2281/16

http://reyestr.court.gov.ua/Review/88409670

 

  • Ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови.

    У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

    Постанова від 14 березня 2018 року у справі №802/113/16-а.

    (Така ж правова позиція сформульована Верховним Судом України у постановах від 04 березня 2014 року у справі № 21-8а14, від 27 травня 2014 року у справі № 21-108а14, від 28 жовтня 2014 року у справі № 21-484а14).

http://reyestr.court.gov.ua/Review/72791098   

 

  • При стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заробітня плата за новим місцем роботи не враховується. Виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

    Постанова від  20 червня 2018 року у справі № 826/808/16

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/75099746  

 

  • Заступник селищного голови є посадовою особою органу місцевого самоврядування і його діяльність є публічною службою в розумінні закону, а тому спір з приводу звільнення вказаної посадової особи за порушення трудового обов'язку має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. 
    Постанова від 26 червня 2018 року у справі № 146/579/16-ц

 

 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75265976

 

  • Звільняючи позивача за скороченням штатів, яке відбулось внаслідок ліквідації одного органу внутрішніх справ та створення іншого, відповідачем (УМВС) не вчинено заходів для забезпечення працевлаштування на службі в органах внутрішніх справ, не з'ясовано намір позивача подальшого проходження служби, не запропоновано іншу посаду для працевлаштування, що свідчить про протиправність наказу щодо звільнення із займаної посади. 

    Вирішуючи спір щодо зазначених правовідносин необхідно досліджувати питання ліквідації установи (чи мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення штатів, чи додержано норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про зміни в організації виробництва і праці), чи висловлював працівник бажання подальшого проходження служби або відмови від переведення, чи була можливість перевести позивача до органів поліції.

    Можливість ліквідації державної установи з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

    Постанови від 16 травня 2018 року у справі №821/3732/15-а та від 18 квітня 2018 року у справі №819/95/16

 

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/74029034 

 

 

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/73531758 

 

 

  • Позовні вимоги стосуються стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні особи зі служби в поліції.

    Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських зі служби в поліції не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

    Враховуючи, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці поліцейських, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум,  то  застосовуються норми ст. 116 та 117 КЗпПУ як  таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в поліції.

    Постанова від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/72531992  

 

  • Оспорюваним Наказом ГУМВС України позивача звільнено із займаної посади, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною по досягненню нею трирічного віку, за пунктом 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органу внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, у запас Збройних Сил України через скорочення штатів.

    З цього приводу Верховний Суд звернув увагу, що питання вивільнення працівників, які мають певні пільги, зокрема вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда спеціальним законом не врегульовано, тому згідно із частиною шостою статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

    Стаття 184 КЗпП України чітко встановлює гарантію обмеження звільнення для жінок, які мають дітей віком до трьох років та передбачає можливість такого звільнення лише у випадку повної ліквідації підприємства й за умови обов'язкового працевлаштування.

    Встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати завдання установи, що ліквідується, включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. 

    За такого правового врегулювання Верховний Суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного наказу щодо звільнення позивача із займаної посади.

    Постанова від 14 березня 2018 року у справі №820/11570/15

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/72791095 

 

  • Системний аналіз законодавства дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Останні підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення, внаслідок чого виплачена працівнику сума зменшується на суму податків і зборів.  

    Постанова від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц
 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/75690203 

 

  • Грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби. Вирішення спірних правовідносин регулюється Порядком, затвердженим Наказом Міністерства внутрішніх справ України 06 квітня 2016 року № 260.

    Суди попередніх інстанцій при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягав присудженню на користь позивача з відповідача, неправильно застосували до спірних правовідносин норми, оскільки брали до уваги кількість робочих днів для обрахунку грошового забезпечення.

    Постанова від 19 липня 2018 року у справі № 805/1110/17-а, від 19 вересня 2018 року у справі № 814/2645/16

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/75424287  

 

  • За правилами адміністративного судочинства розглядаються спори, пов’язані з проходженням публічної служби, одним з різновидів якої є служба в органах внутрішніх справ. Ці спори можуть стосуватися як порядку проходження такої служби, до яких включається і виплата заробітної плати, так і звільнення з публічної служби, до яких належать і спори про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні.

    Постанова від 13 березня 2019 року у справі № 761/27364/17

  http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80783494 

 

  • Винагорода за безпосередню участь в АТО виплачується не за весь час залучення особи до складу сил та засобів АТО, а тільки за час фактичної участі цієї особи у відповідних заходах. Так, зарахування особи до списку осіб, що безпосередньо беруть участь у проведенні антитерористичних операцій, здійснюється на підставі відповідних наказів командирів (штабу АТО), в яких зазначається про дату початку такої участі та дату фактичного завершення такої участі. В подальшому, на підставі вмотивованого рапорту керівника структурного підрозділу, де проходить службу особа, ГУ МВС України видається відповідний наказ, який, в свою чергу, є підставою для нарахування грошової винагороди особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, призначеної за безпосередню участь у проведенні АТО.

    Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що для участі у чергуваннях в добових нарядах щодо реагування на протиправні дії з боку незаконно озброєних формувань та диверсійно-розвідувальних груп, можливі прояви тероризму і сепаратизму, інші правопорушення, а також у відрядження позивач був задіяний лише в періоди, визначені відповідними рапортами за підписом відповідного начальника, які, в свою чергую, і слугували підставами для здійснення відповідачем нарахування та виплати позивачу винагороди за безпосередню участь у проведенні антитерористичної операції.

    Постанова від 02 липня 2019 року у справі № 805/1189/16-а

http://reyestr.court.gov.ua/Review/82758785 

 

  • Позивач проходив службу в органах Національної поліції. Під час виконання службових обов’язків він тимчасово втратив працездатність. Комісія ГУ Нацполіції склала акт розслідування нещасного випадку, а начальник ГУ Нацполіції затвердив акт про нещасний випадок невиробничого характеру.

    Відповідно до зазначених документів, подія, яка трапилася із позивачем, не є нещасним випадком  відповідно до пункту 2.1 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27 грудня 2002 року № 1346.

    Вважаючи такі акти протиправними, позивач звернувся до суду з вимогою скасувати їх та зобов'язати ГУ Нацполіції скласти акт розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) та акт про нещасний випадок (у тому числі поранення) із зазначенням у них, що нещасний випадок стався в період проходження служби і пов'язаний з виконанням службових обов'язків, та взяти зазначений випадок на облік.

    Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що акт про нещасний випадок під час проходження публічної служби підлягає оскарженню за правилами адміністративного судочинства.

    Так, позивач проходив службу в органах внутрішніх справ і цей адміністративний позов подав до ГУ Нацполіції, тобто до суб’єкта владних повноважень, зокрема, щодо скасування спірних актів. Зазначені акти затверджені начальником ГУ Нацполіції, а до складу Комісії входять атестовані працівники поліції цього ж ГУ Нацполіції, що свідчить про прийняття спірних актів саме суб’єктом владних повноважень.

    Спори, пов’язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема й оскарження акта про нещасний випадок під час проходження публічної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

    Постанова від 26 червня 2019 року у справі № 1640/3010/18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/82998191 

 

  • Посада фельдшера-рятувальника рятувальної парашутно-десантної групи належить до посад льотного складу, отже, військовослужбовець, який проходить військову службу на цій посаді, має право на надбавку за особливості проходження служби.

    Такого висновку дійшла колегія суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши справу за позовом військовослужбовця до Військової частини, яка не нарахувала з 1 квітня 2018 року та не виплатила позивачу як особі льотного складу надбавки і премію згідно з розпорядженням Міністра оборони України від 10 квітня 2018 року № 207/у/2 та наказом Міністра оборони України від 25 квітня 2018 року № 207/у/3.

    Верховний Суд звернув увагу, що поняттям «льотний склад» охоплюється як льотний склад льотного екіпажу повітряного судна, так і льотний склад екіпажу салону (пасажирського, вантажного) повітряного судна.

    Отже, посада фельдшера-рятувальника рятувальної парашутно-десантної групи в силу вимог ст. 57 Повітряного кодексу України, наказу Міністерства оборони України від 5 лютого 2018 року № 40, Інструкції про класифікацію авіаційного персоналу державної авіації України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 5 січня 2015 року № 3, належить до посад льотного складу.

    Наказом Міністра оборони України від 25 квітня 2018 року № 207/у/3 визначено виплачувати з 1 квітня 2018 року військовослужбовцям, які проходять військову службу на посадах льотного складу, надбавку за особливості проходження служби в розмірі 100 % посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років; премію в розмірі 10 % посадового окладу.

    Постанова від 25 жовтня 2019 року у справі № 1.380.2019.000894 (адміністративне провадження №К/9901/18698/19)

http://reyestr.court.gov.ua/Review/85206693 

 

  • Час навчання у вищому навчальному закладі не зараховується до вислуги років при вирішенні питання щодо обчислення стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

    У даній справі позивач просив зобов'язати відповідача зарахувати до стажу служби в поліції час навчання у вищому навчальному закладі, який дає право для виплати відсоткової надбавки за вислугу років, визначення тривалості додаткової оплачуваної відпустки.

    Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили позовні вимоги. З цими рішеннями не погодився Верховний Суд, вказавши на те, що суди попередніх інстанцій помилково застосували для вирішення спору положення п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей», оскільки вона прийнята на виконання Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» і встановлює порядок обчислення стажу (вислуги років) особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, який проводиться саме для призначення пенсій.

    Верховний Суд зазначив, що при вирішенні питання щодо обчислення стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, слід застосовувати приписи ч. 2 ст. 78 Закону України «Про національну поліцію», у якій встановлено вичерпний перелік складових (посад, періодів служби) такого стажу служби в поліції і який, зокрема, не містить положень щодо часу навчання у ВНЗ.

    Постанова від 19 листопада 2019 року у справі № 520/903/19

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/85774425