Судові витрати

Зміст правової позиції, висновку

Посилання на рішення Верховного Суду в ЄДРСР

• Велика Палата дійшла висновку, що за позови про стягнення банківського вкладу з ФГВФО, потрібно сплачувати судовий збір.

Фабула справи:  Позивач звернувся до суду з позовом до Фонду, в якому просив:

• визнати протиправними дії та бездіяльність відповідача щодо невнесення його до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду;
• визнати право позивача на отримання гарантованої суми відшкодування за рахунок коштів Фонду (гарантованої суми відшкодування) згідно з договорами банківського вкладу;
• зобов`язати Фонд на підставі додаткової (уточнюючої) інформації про вкладників, які мають право на відшкодування , внести до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду;
• стягнути з Фонду на користь позивача відсотки з урахуванням установленого індексу інфляції;
• стягнути з Фонду на користь позивача відсотки з урахуванням трьох відсотків річних від простроченої суми;

Ухвалою суду першої  інстанції у задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору відмовлено. Позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, а саме надати документ про сплату судового збору. Оскільки позивачем недоліки не було усунено в установлений судом строк, позовну заяву було повернуто. Позивач не погодився з таким рішенням і звернувся до суду апеляційної інстанції. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції вказавши, що Закон України «Про судовий збір» не звільняє позивача від сплати судового збору.

Позивач не погодився з таким рішенням звернувся до Касаційного адміністративного  суду.

У зв’язку із наявністю неоднакового застосування Верховним Судом частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» в аналогічних правовідносинах КАС передав справу відповідно до частини четвертої статті 346 КАС на розгляд Великої Палати ВС.

Правова позиція Великої Палати:  Велика Палата зауважила, що відповідно до Закону України «Про судовий збір» який є спеціальним законом, який конкретизує порядок, умови, підстави та коло осіб, які можуть бути звільнені від сплати судового збору, вкладники не звільнені від сплати судового збору при подані позову.

Сплата судового збору особами, які звертаються до суду, є процесуальним обов’язком, який визначається ЗУ «Про судовий збір».

Одночасно частина третя статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов’язані з порушенням їх прав.

Велика Палата зазначила, що на фізичних осіб вкладників не  комерційних банків,  під час дії тимчасової адміністрації, не поширюється дія частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» відповідно до якої споживачі звільняються від сплати судового збору, оскільки фонд не є фінансовою установою, яка має на меті отримання прибутку, а є установою, що виконує  спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у відповідності до ЗУ « Про систему гарантування вкладів фізичних осіб.

Проаналізувавши зазначені вище норми права Велика Палата дійшла висновку, що дія частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюється на спори, які виникають між вкладниками банку та Фондом під час здійснення ним владних управлінських функцій, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами,  а тому немає підстав для звільнення позивачів від сплати судового збору у даних категоріях справ.

Постанова Великої Палати Верховного суду № 160/15864/20.

• Звільнення від сплати судового збору Пенсійного фонду України та його органів, не звільняє його від обов`язку відшкодувати судові витрати у разі, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень.

   

  Фабула справи: Особа звернулась до суду із позовом до органу Пенсійного фонду про визнання неправомірною відмови у переведенні на пенсію за віком згідно з Законом України «Про державну службу».

   

  Рішення судів І та ІІ інстанції: Судами попередніх інстанцій позовні вимоги було задоволено повністю. Відповідач, не погоджуючись із таким рішенням судів, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення судів. Зокрема, скаржник не погоджується з вимогою щодо стягнення судових витрат за подання позову, оскільки згідно з ч.2 ст. 73 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом.

   

  Правова позиція ВС/КАС: Щодо зазначеної вимоги Верховний Суд наголосив на наступному.

   Доводи касаційної скарги щодо звільнення Пенсійного фонду України та його органів від сплати судового збору, що, на думку відповідача, унеможливлює стягнення на користь позивача судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, є безпідставними та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

  Відповідно до п.18 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір»    (в редакції, яка діяла на момент прийняття оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій) від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняється, зокрема, Пенсійний фонд України та його органи.

  Отже, відповідач звільняється від сплати судового збору при поданні адміністративного позову, апеляційної чи касаційної скарги тощо. Проте, звільнення від сплати судового збору Пенсійного фонду України та його органів, не звільняє його від обов`язку відшкодувати судові витрати у разі, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень.

  Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 26.10.2018 у справі № 243/5892/17.

  Постанова ВС/КАС від 13.05.2021 у справі № 623/198/17

https://reyestr.court.gov.ua/Review/96866683

• Верховний Суд знову нагадав про відсутність підстав для сплати судового збору за звернення до суду із заявою в порядку контролю за виконанням судового рішення.

   

  Фабула справи:  Після часткового задоволення судом першої інстанції позовних вимог, позивачка звернулась до суду із заявою про надання звіту про виконання рішення суду.

   

  Рішення судів І та ІІ інстанції: Ухвалою суду першої інстанції у задоволенні заяви про надання звіту про виконання рішення суду відмовлено. Не погоджуючись із такою ухвалою, позивачка оскаржила останню до Шостого ААС. Суд апеляційної інстанції залишив апеляційну скаргу без руху через несплату судового збору, та згодом, як наслідок, повернув апеляційну скаргу у зв’язку із неусуненням недоліків у встановлений судом строк.

   

  Правова позиція КАС/ВС: Верховний Суд із такими висновками суду апеляційної інстанції не погодився, звернувши увагу на наступне.

  Приписами статті 4 Закону № 3674-VI не передбачено ставки судового збору за звернення із заявою в порядку контролю за виконанням судового рішення, отже, за законом, на позивача не поширюється обов`язок сплати судового збору за звернення до суду з такою заявою, а тому відповідно і з апеляційною скаргою.

  Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14  лютого 2018 року в справі № 2а/0470/2563/12 та від 22 січня 2020 року по справі №  440/207/19.

  За таких обставин Верховний Суд прийшов до висновку, що апеляційний суд, постановляючи ухвалу про повернення апеляційної скарги, помилково порівняв підстави, умови, розмір та порядок сплати судового збору за подання адміністративного позову та за подання заяви в порядку контролю за виконанням судового рішення. Отже, апеляційним судом було створено додаткові умови доступу до правосуддя у вигляді вимоги сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги на судове рішення, прийняте за результатами розгляду вказаної заяви.

   

  Постанова КАС/ВС від 08.12.2020 у справі № 743/1604/19

https://reyestr.court.gov.ua/Review/93373271

• Вимога про відшкодування шкоди не є об`єктом, за який справляється судовий збір. Водночас за вимогу, яка її зумовлює, такий платіж сплачується.

   

  Фабула справи: У даній справі позивач звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення за неправильне паркування, повернення суми штрафу, а також відшкодування моральної шкоди.

   

  Рішення суду І та ІІ інстанції: Судом першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із таким рішенням, позивачем було подано апеляційну скаргу, яку суд апеляційної інстанції повернув у зв’язку із несплатою судового збору у розмірі 1728,9 грн., у т.ч. 1152,6 грн. у частині стягнення моральної шкоди.. Заявник указав, що він звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в цій частині відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 Закону України від 08 липня 2011 року №3674-VI «Про судовий збір».

   

  Правова позиція КАС/ВС: Розглянувши касаційну скаргу на ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення, Суд дійшов висновку про необхідність задоволення касаційної скарги та скасування ухвали суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

  Позовну вимогу про відшкодування шкоди заявлену в адміністративному судочинстві обов`язково зумовлює вимога про вирішення публічно-правового спору (наприклад визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень). За такого правового регулювання вимога про відшкодування шкоди не є об`єктом, за який справляється судовий збір. Водночас за вимогу, яка її зумовлює, такий платіж сплачується.

  Ураховуючи наведене Суд уважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції щодо необхідності сплати судового збору за оскарження рішення суду першої інстанції в частині позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, яка заявлена в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір, та за подання якої, у силу пункту 13 частини другої статті 3 Закону №3674-VI, судовий збір не справляється.

  Аналогічні висновки щодо застосування зазначених норм права містяться в постановах Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду від 18 жовтня 2019 року в справі №405/8768/18, від 05 березня 2020 року в справі №597/664/18.

   

  Постанова КАС/ВС від 14.01.2021 у справі № 205/10899/19

https://reyestr.court.gov.ua/Review/94129829

• При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

  Фабула справи:  Предметом розгляду у цій справі є заява позивача щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, які були понесені під час розгляду справи в суді першої інстанції.

  Рішення судів попередніх інстанцій: Суди попередніх інстанцій, задовольняючи заяву позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, дійшли висновку, що позивачем доведено реальність та підтверджено фактичність розміру понесених витрат на правничу допомогу.

  Правова позиція ВС/КАС: Колегія суддів Верховного Суду погоджується із таким висновком з огляду на наступне.

  Положеннями статей 134 та 139 КАС України визначено право сторони на відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката за умови подання нею до суду заяви про відшкодування таких судових витрат, яка подана до судових дебатів у справі, подання доказів таких витрат (детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, здійснені ним витрати, необхідних для надання правничої допомоги, тощо) до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду у справі.

  При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

  Також і чинним процесуальним законодавством визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

  Як вже зазначалось, ст. 134 КАС України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає, зокрема, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. У свою чергу, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

  Приймаючи оскаржувані рішення, судами попередніх інстанцій було взято до уваги, те, що разом з заявою представником позивача надано копії наступних документів: - витяг з Додатку до угоди про надання юридичних послуг від 10.07.2015 ; - статут Адвокатського об`єднання «Лоуатек»; - виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб щодо Адвокатського об`єднання «Лоуатек»; - замовлення-доручення № 12-04-2019 від 12.04.2019; - рахунок-фактура № 34 від 11.06.2019; - виписка по банківському рахунку АО «Лоуатек» від 13.08.2019; - акт надання послуг № 34 від 11 червня 2019 року; - платіжне доручення від 12.06.2019 на суму 15000,00 грн.; - виписка по банківському рахунку АО «Лоуатек» від 15.10.2019.

  Дана обставина спростовує доводи відповідача щодо не подання позивачем документів, які свідчать про обсяг наданих адвокатом послуг.

  Також судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до копії платіжного доручення від 12.06.2019 позивач, виконав своє зобов`язання за договором та сплатив суму гонорару у розмірі 15 000,00 грн

  Таким чином, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення заяви позивача щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, які він поніс у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції.

  Колегія суддів Верховного Суду наголошує на необґрунтованості доводів відповідача, викладених в касаційній скарзі, стосовно неналежного розгляду судом першої інстанції клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

  Згідно з вимогами ч.7  ст. 134 КАС України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається саме а сторону, яка заявляє клопотання про зменшення розміру таких витрат.

  У свою чергу, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав доказів та не зазначив обставин, які б спростували співмірність розміру судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт.

  Таким чином, Верховний Суд вважає обґрунтованим висновки судів попередніх інстанцій щодо доведеності позивачем реальності та підтвердження фактичного розміру понесених витрат на правничу допомогу та недоведеність відповідачем обставин понесення позивачем розміру витрат у меншому розмірі.

  Постанова ВС/КАС від 16.10.2020 у справі № 160/5528/19

https://reyestr.court.gov.ua/Review/92252842?fbclid=IwAR25RUJSAJzv_jGkYdqW1kOsoBsDOj-J_FE7HARxILuhbxHf-f0xH6wU0R8

• При оскарженні рішення про коригування митної вартості товарів ціною позову у розумінні підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (№ 3674-VI) є різниця митних платежів, що підлягали сплаті із врахуванням митної вартості, розрахованої декларантом, та митної вартості, розрахованої митним органом в оскаржуваному рішенні.

  Фабула справи: Предметом позову у цій справі є визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості.Спірним питанням, що стало предметом касаційного розгляду, є правильність визначення ціни позову, виходячи з якої має бути сплачено судовий збір за позовними вимогами майнового характеру про оскарження рішень про коригування митної вартості.

  Так, колегією суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду при розгляді цієї справи було встановлено, що Верховний Суд вже розглядав справи з подібними правовідносинами. Так, в постановах від 21 серпня 2018 року (справа №810/3206/17), від 31 січня 2019 року (справа №814/1045/16) була висловлена правова позиція, що оскільки предметом позову є рішення про коригування митної вартості товарів, то розрахунок судового збору має здійснюватися виходячи з розміру різниці між митною вартістю, що була розрахована позивачем, та митною вартістю, що була відкоригована оскаржуваними рішеннями.

  Правова позиція ВС: Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання ним норм процесуального права, Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, з метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у подібних правовідносинах, вважає, що наявні підстави для відступлення від правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 21 серпня 2018 року (справа №810/3206/17), від 31 січня 2019 року (справа №814/1045/16), а касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

  Оскільки безпосереднім наслідком винесення рішення про коригування митної вартості є зміна складу майна позивача, вимоги про скасування такого рішення суб`єкта владних повноважень, є майновими.

  Виходячи з наведеного, для правильного визначення судового збору, що підлягає сплаті під час звернення до суду з вимогами майнового характеру, важливе значення має встановлення розміру ціни позову. Неправильне визначення ціни позову може призвести до необґрунтованого відкриття провадження у справі або, навпаки, до необґрунтованого повернення поданої заяви/скарги.

  Митна вартість товару для декларанта є базою оподаткування податком на додану вартість та митними платежами. При цьому на митні органи, з метою виконання та досягнення митних цілей, покладено функціональні обов`язки з контролю за правильністю визначення платником митної вартості товарів. Якщо за наслідками такого контролю встановлено, що митна вартість визначена не правильно, орган доходів і зборів приймає рішення про коригування митної вартості, внаслідок прийняття якого пропорційно змінюється і розмір належних до сплати митних платежів та податку на додану вартість.

  Таким чином, сама по собі визначена у рішенні контролюючого органу митна вартість товару безпосередньо не впливає на майновий стан декларанта. Майновий інтерес для нього складає той розмір митних платежів та інших податків, який він має доплатити порівняно з розміром таких платежів, визначених на підставі заявленої ним митної вартості товарів при декларуванні. Обсяг грошового (вартісного) виразу зміни складу майна позивача у цих спорах співпадає з сумою різниці митних платежів та інших податків, яку він має доплатити.

  Отже, Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, що при оскарженні рішення про коригування митної вартості товарів ціною позову у розумінні підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI є різниця митних платежів, що підлягали сплаті із врахуванням митної вартості, розрахованої декларантом, та митної вартості, розрахованої митним органом в оскаржуваному рішенні.

  У зв`язку з наведеним, Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відступає від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах,  викладених в постановах Верховного Суду від 21 серпня 2018 року (справа №810/3206/17), від 31 січня 2019 року (справа №814/1045/16), а саме, що розрахунок належного до сплати судового збору при оскарженні рішень про коригування митної вартості товарів має здійснюватися виходячи з розміру різниці між митною вартістю, що була розрахована позивачем, та митною вартістю, що була визначена оскаржуваними рішеннями.

  Постанова Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 16.03.2020 у справі № 1.380.2019.001962.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/88305171

• Окремі рішення прийняті суб’єктом владних повноважень можуть породжувати підстави для зміни майнового стану фізичної чи юридичної особи, отже позовні вимоги про скасування рішення про коригування митної вартості є вимогами майнового характеру.

  Фабула справи: У даній справі приватне підприємство звернулось до суду з позовом до Чернігівської митниці ДФС про скасування рішення та картки відмови. Суть спору полягає в тому, що ухвалою апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу відповідача залишено без руху з підстав невідповідності вимогам  ст. 187 КАС України, а саме: позивачем сплачено судовий збір не у повному розмірі.

  При прийнятті цієї ухвали суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем заявлено вимоги майнового (скасування рішення про коригування митної вартості) та немайнового характерів (скасування карток відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення). Відповідач з такими висновками суду апеляційної інстанції не погодився, зазначивши, що висновки останнього про майновий характер позовних вимог Приватного підприємства щодо скасування рішень про коригування митної вартості є необґрунтованими та не відповідають нормам чинного законодавства.

  Правова позиція ВС/КАС: Верховний Суд вважає, що судом апеляційної  інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, а тому підстав для перегляду судового рішення з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

  Ст. 4 Закону України «Про судовий збір»   встановлено, що розмір ставки судового збору за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду становить 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

  В свою чергу, ч. 4 ст. 6 вказаного Закону   передбачено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

  Так, за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано юридичною особою, встановлено судовий збір - 1 розмір мінімальної заробітної плати, тобто на час подання позову - 1378, 00 грн., а за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано юридичною особою, встановлено судовий збір - 1, 5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати.

  Відповідно до п. 1 ч. 2 КАС України (в редакції, чинній на момент звернення з апеляційною скаргою) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

  Окремі рішення, прийняті суб`єктом владних повноважень, можуть породжувати підстави для зміни майнового стану фізичної чи юридичної особи.

  Зокрема, реалізація таких рішень може призводити до зменшення або збільшення майна особи. Відповідно оскарження такого рішення спрямоване на захист порушеного права в публічно-правових відносинах з метою збереження належного особі майна.

  Таким чином, заявлені до суду вимоги про скасування рішень відповідача-суб`єкта владних повноважень, безпосереднім наслідком яких є зміна складу майна позивача, є майновими.

  Враховуючи вищевикладене, ВС/КАС зауважив, що оскільки прийняття контролюючим органом рішення про коригування митної вартості безпосереднім наслідком має зміну складу майна позивача, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку що позовні вимоги про скасування рішення про коригування митної вартості є вимогами майнового характеру.

  Постанова ВС/КАС від 18.06.2020 р. у справі № 820/3942/16

• Вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов`язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо), як способу усунення наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності, є однією процесуальною вимогою, а отже оплачується судовим збором як за ОДНУ вимогу немайнового/майнового характеру.  

  Фабула справи: У даній справі відповідач подав на рішення суду першої інстанції апеляційну скаргу, яка була повернута судом першої інстанції з огляду на те, що апелянтом не було сплачено судовий збір у повному обсязі. А саме, апелянт сплатив 17 289,00 грн, оскільки позовна заява містить шість позовних вимог немайнового характеру. Висновок суду апеляційної інстанції щодо підстав для повернення апеляційної скарги вмотивований тим, що в позовній заяві заявлено одинадцять вимог немайнового характеру, розмір судового збору за подання апеляційної скарги складає 31 696,50 грн (1921,00 грн х 11 х 150%).

  Правова позиція ВС/КАС: Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права та дійшов висновку, що рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.

  ВС/КАС зазначив, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано суб`єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою підприємцем судовий збір встановлюється у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання апеляційної скарги - у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги (підпункти 1, 2 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»).

  Відповідно до частини третьої статті 6 Закону №3674-VI у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру. Якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум) (частина четверта цієї статті).

  Перевіряючи правильність сплати апелянтом судового збору за подання апеляційної скарги, суду апеляційної інстанції слід було врахувати, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов`язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо), як способу усунення наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності, є однією вимогою.

  Аналогічний правовий висновок про застосування норм Закону №3674-VI при визначенні розміру судового збору за подання позовної заяви, в якій об`єднано об`єднанні декількох вимог немайнового характеру, був зроблений Верховним Судом в постанові від 12.11.2019 у справі №640/21330/18.

  Постанова ВС/КАС від 05.06.2020 р. у справі № 280/5161/19

• Велика Палата ВС відступила від попередньої правової позиції визначивши, що за оскарження адмінпостанов необхідно платити судовий збір.

  Фабула справи: Особа звернулась з позовом до Управління патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення. Суд першої інстанції позов задовольнив, з чим не погодилось Управління патрульної поліції, подавши апеляційну скаргу. Суд апеляційної інстанції спочатку залишив апеляційну скаргу відповідача без руху, а потім повернув її у зв’язку з несплатою ним судового збору.

  Управління патрульної поліції на таке рішення апеляційного суду подало касаційну скаргу мотивуючи її тим, що під час вирішення питання про звільнення скаржника від сплати судового збору суд апеляційної інстанції не врахував викладених в апеляційній скарзі пояснень про те, що ставка судового збору за подання позову про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення не встановлена Законом «Про судовий збір», а частина п’ята статті 288 КУпАП звільняє осіб, які оскаржують таку постанову, від сплати державного мита. Таким чином, розмір ставки за подання цього позову становить 0,00 грн, а тому і за подання апеляційної та касаційної скарг необхідно сплатити також 0,00 грн.

  Правова позиція ВП ВС: Велика Палата Верховного Суду, розглянувши матеріали касаційної скарги, залишила її без задоволення з огляду на наступне.

  ВП ВС заначила, що статтею 40-1 КУпАП визначено, що судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення, а розмір та порядок сплати судового збору встановлюється законом. Згідно з приписами частини сьомої статті 283 КУпАП постанова суду (судді) про накладення адміністративного стягнення повинна містити положення про стягнення з особи, щодо якої її винесено, судового збору.

  Отже, особи, стосовно яких ухвалено судове рішення про накладення адміністративного стягнення, є платниками судового збору. У випадку незгоди із судовим рішенням про накладення адміністративного стягнення, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, учасники справи вправі оскаржити його в апеляційному порядку і Закон України «Про судовий збір» винятків чи застережень щодо сплати судового збору за оскарження таких судових рішень не містить.

  Таким чином, Велика Палата Верховного Суду відступила від правової позиції ВС від 13.12.2016 р. (провадження № 21-1410а16), вказавши, що чинне законодавство містить ставку судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення та подальшому оскарженні позивачем та відповідачем судового рішення.

  Постанова ВПВС від 18.03.2020 р. у справі № 543/775/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/88952415

• Згідно із Законом України "Про судовий збір" громадські організації, які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи, не визначені платниками судового збору, оскільки вони не є ні юридичною ні фізичною особою.

  Постанова від 20 квітня 2018 року у справі № 804/4886/17

• У разі звернення до суду Громадської організації в інтересах інших осіб, така Громадська організація в розумінні Закону України «Про судовий збір» повинна сплатити судовий збір, тобто наявність чи відсутність підстав для сплати судового збору пов’язана не зі статусом громадської організації, яка діє в інтересах певної особи, а безпосередньо з цією особою – позивачем. Таким чином, з’ясуванню підлягають обставини наявності у такої особи обов’язку сплачувати судовий збір чи наявності підстав для звільнення, відстрочення чи розстрочення його сплати.

  Постанова від 07 листопада 2018 року у справі № 804/6859/16

• У спорах про оскарження постанов у справах про порушення митних правил у розумінні положень статей 487, 529 Митного кодексу, статей 287, 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статей 2, 3, 4 Закону України «Про судовий збір» позивач звільняється від сплати судового збору. Митний кодекс дає вичерпний перелік осіб, які можуть мати статус позивача у справах про порушення митних правил і на цій підставі не повинні сплачувати судовий збір при зверненні до суду першої інстанції. 

  Норми Закону України «Про судовий збір» не містять положень щодо підстав, умов, розміру та порядку сплати судового збору за подання позовної заяви на постанову про порушення митних правил, а відтак і за подання апеляційної/касаційної скарги. Отже, за подання позивачем апеляційної/касаційної скарги на рішення суду у справі про оскарження постанови про порушення митних правил судовий збір сплаті не підлягає.

  Постанова від 13 квітня 2018 року у справі №166/616/17

• Вимога про відшкодування моральної шкоди, визначена у грошовому вимірі, є майновою вимогою, а отже, судовий збір підлягає стягненню як за вимогу майнового характеру.

  Постанова від 28 листопада 2018 у справі  № 761/11472/15-ц

• У даній справі Особа позивається до Фонду і просить суд визнати бездіяльність відповідача протиправною та зобов`язати його виплатити, перерахувати безготівково кошти.

  Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулює Закон України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів», який установлює права споживачів, визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

  Відповідно до частини третьої статті 22 Закону № 1023-XII споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.   

  Велика Палата Верховного Суду,  здійснивши аналіз норм Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність», Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів»  зазначила, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, а тому вкладник, звертаючись до суду з позовом, пов`язаним з порушенням його прав за договором банківського вкладу, звільняється від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону № 1023-XII.

  Таким чином, вкладник (споживач фінансових послуг), звертаючись до суду з позовом до банку (виконавця фінансових послуг) за захистом своїх порушених прав, зокрема, у зв’язку з неналежним виконанням договору банківського вкладу, звільняється від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону № 1023-XII.

  Разом з цим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що дія частини третьої статті 22 Закону № 1023-XII поширюється на спори, які виникають між вкладниками банку та Фондом під час здійснення останнім владних управлінських функцій, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами на підставі пункту 4 частини другої статті 4 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

  Постанова від 15 травня 2019 року у справі № 817/649/16

• У разі звернення особи до суду з позовом щодо оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення, якою її притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу, судовий збір у порядку та розмірах, встановлених Законом України «Про судовий збір», не сплачується. При цьому позивачі у таких справах звільняються від сплати судового збору і при оскарженні судових рішень у апеляційному чи касаційному порядку.

  У зв`язку з цим за подання позивачем або відповідачем - суб`єктом владних повноважень апеляційної/касаційної скарги на рішення адміністративного суду у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення судовий збір у поряду і розмірах, встановлених Законом України «Про судовий збір», сплаті не підлягає.

  Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року (№ 21-1410а16), від 31 січня 2017 року (№ 298/1232/15-а), та постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року (№ 632/1929/16-а), від 19 червня 2018 року (№ 308/167/16-а).

  Постанова від 25 червня 2019 року у справі № 194/1112/16-а

• Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

  Окремі рішення, прийняті суб`єктом владних повноважень, можуть породжувати підстави для зміни майнового стану фізичної чи юридичної особи.

  Зокрема, реалізація таких рішень може призводити до зменшення або збільшення майна особи. Відповідно оскарження такого рішення спрямоване на захист порушеного права в публічно-правових відносинах з метою збереження належного особі майна.

  Таким чином, заявлені до адміністративного суду вимоги про скасування рішень відповідача-суб`єкта владних повноважень, безпосереднім наслідком яких є зміна складу майна позивача, є майновими.

  Постанова від 05 липня 2019 року у справі № 826/17147/18

• Визначення майнового стану сторони є оціночним і залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.

  Верховний Суд зазначив, що питання перевірки реальної спроможності заявників – фізичних осіб сплатити судовий збір у спорах із суб’єктами владних повноважень набуває особливої актуальності та має детально перевірятися судами у випадку, якщо заявники ставлять питання про звільнення, зменшення та/чи розстрочення/відстрочення сплати судового збору. За наявності таких питань суди повинні вказувати, які конкретно докази заявник має надати на підтвердження факту свого незадовільного майнового стану, у разі якщо наданих доказів недостатньо або вони не є належними; повинні надати їм належну оцінку та прийняти вмотивоване рішення, враховуючи, зокрема, суть спору, статус особи заявника, обставини, що призвели до неможливості сплатити судовий збір.

  Постанова від 31 липня 2019 року у справі № 821/1896/15-а

• Метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб’єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг і своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

  Верховний Суд вказав, що до правової (правничої) допомоги належать надання правової інформації, консультацій і роз’яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру тощо.

  Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (ст. 30 Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

  Зазначені положення кореспондуються з європейськими стандартами, зокрема п. 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7, в якому передбачено, що, за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла, відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв’язку з розглядом.

  Додаткова постанова від 5 вересня 2019 року у справі № 826/841/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/84041003