Інші процесуальні питання

Зміст правової позиції, висновку

Посилання на рішення Верховного Суду в ЄДРСР

• ВПВС роз’яснила порядок звернення до ВС/КАС із позовом в електронній формі.

   

  Фабула справи: 17 березня 2021 року на електронну пошту Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла позовна заява особи  про скасування рішення Вищої ради правосуддя.

  Рішення суду І інстанції: Суд повернув позивачу позовну заяву на підставі п. 3 ч. 4 ст. 169 КАС України, мотивувавши своє рішення відсутністю доказів перевірки електронного цифрового підпису, накладеного на позов із використанням підсистеми «Електронний суд»

  Правова позиція ВПВС: Велика Палата Верховного Суду залишила рішення ВС/КАС без змін, мотивувавши це наступним.

  За правилами п. 3 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

  Надсилання процесуальних документів до КАС ВС в електронному вигляді передбачає використання сервісу «Електронний суд» з попередньою реєстрацією офіційної електронної адреси (електронного кабінету) та з обов’язковим використанням власного електронного підпису.

  Заявник надіслав позов не за допомогою підсистеми «Електронний суд», а електронною поштою з використанням електронного цифрового підпису скаржника. Отже, матеріали позовної заяви не містять відомостей про підписання документа електронним цифровим підписом із застосуванням посиленого сертифіката відкритого ключа та перевірки електронного цифрового підпису, накладеного на позовну заяву з використанням підсистеми «Електронний суд».

  У даному випадку заявник використав спосіб звернення до суду, який не передбачений чинним процесуальним законодавством.

  Велика Палата ВС відхилила доводи заявника щодо помилковості такого висновку з огляду на неодноразове подання ним документів, зокрема, на електронну адресу Великої Палати ВС у такий же спосіб, як і до суду першої інстанції в цій справі, адже у Великій Палаті ВС не запроваджено функціонування та експлуатації підсистем «Електронний суд» та «Електронний кабінет».

  Саме в Касаційному адміністративному суді у складі ВС учасникам процесу слід дотримуватися вимог запровадженої пілотної дослідної експлуатаційної системи «Електронний суд». Натомість заявник, звертаючись до суду першої інстанції, яким за його позовом є КАС ВС, зазначених вимог не дотримався.

   

  Постанова ВС/КАС від  01.07.2021 у справі № 9901/76/21

https://reyestr.court.gov.ua/Review/98327531

• Принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. 

   

  Фабула справи: Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до Офісу великих платників податків ДФС України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. В обґрунтування позовних вимог платник податків зазначав, що відповідачем безпідставно застосовано до нього штрафні санкції за порушення строків реєстрації податкових накладних за період жовтень-листопад 2015 року, при цьому податковим органом не прийнято до уваги тієї обставини, що порушення строків обумовлено виникненням форс-мажорних обставин, що підтверджується відповідним сертифікатом Торгово-промислової палати України.

  Рішення судів І та ІІ інстанції: Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що відповідач не мав права застосовувати до позивача штрафні санкції у зв`язку із пропуском ним граничного строку реєстрації податкових накладних, оскільки Товариство здійснює господарську діяльність на території проведення антитерористичної операції й сертифікатом (висновком) Торгово-промислової палати України про настання обставин непереборної сили засвідчено настання у нього таких обставин, відтак позивач є звільненим від відповідальності за неналежне виконання обов`язків щодо своєчасної реєстрації податкових накладних.

  Правова позиція ВС: Оцінивши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд встановив необхідність скасування рішення судів попередніх інстанцій, звернувши увагу на наступне.

  Так, судами попередніх інстанцій не в повній мірі встановлено фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору по суті.

  Водночас Верховний Суд наголосив, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази. При цьому суд може вживати заходи щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (частина четверта статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України).

  Судами попередніх інстанцій зазначених вимог не виконано, у зв`язку з чим суд касаційної інстанції зазначив, що їхні висновки щодо звільнення позивача від відповідальності за порушення граничних строків реєстрації податкових накладних є передчасними.

  Постанова ВС/КАС від 06.08.2021 у справі № 805/1692/17-а

https://reyestr.court.gov.ua/Review/98862066?fbclid=IwAR3PZ36ArYWq6yHmXWDWqr2A_G1g9o2Fua3XkPJMcm84WqlFO95b18tHYKg

• Ухвала про відмову у зобов’язанні суб’єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від судового рішення.

   

  Фабула справи: Позивач звернувся до суду  із позовом Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності щодо невиплати пенсії з червня 2018 року протиправною, зобов`язання відновити нарахування та виплату пенсії з дня припинення.

  Рішення судів І та ІІ інстанції: Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду прийнято звіт відповідача про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду. Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою позивача на зазначену ухвалу суду першої інстанції.

  Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції своє рішення мотивував тим, що ухвала суду першої інстанції про прийняття звіту про виконання судового рішення оскарженню не підлягає.

  Правова позиція ВС: Верховний Суд із зазначеною позицією суду апеляційної інстанції не погодився, скасувавши ухвалу останнього з огляду на таке.

  Зі змісту статті 382 цього Кодексу вбачається, що вона стосується саме судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах і в її частині першій вказано, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

  Відтак, статті 382 КАС України надає суду два варіанти вирішення клопотання про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення: задовольнити або відмовити.

  Таким чином, аналіз положень статей 294, 382 свідчить про те, що до ухвал з інших питань судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, постановлених судом відповідно до статті 382 цього Кодексу відноситься, зокрема, й ухвала про відмову у зобов`язанні суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, а тому вона може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від судового рішення.

  Постанова ВС/КАС від 11.08.2021 у справі №  200/10018/19-а

https://reyestr.court.gov.ua/Review/98921435

• Ордер є самостійним (окремим) документом, що підтверджує повноваження адвоката як представника, юридичне значення якого не залежить від подання адвокатом разом з ним договору про надання правничої допомоги, його копії, витягу тощо.

   

  Фабула справи: Приватне підприємство «ДДП» звернулось до суду із позовом до Антимонопольного комітету України про визнання протиправним і скасування рішення, провадження в якій відкрито. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2019 року відмовлено у задоволенні позову Приватного підприємства «ДДП». Не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернувся до Шостого ААС із апеляційною скаргою.

   

  Рішення суду ІІ інстанції: Ухвалою Шостого ААС апеляційну скаргу було повернуто скаржнику у зв`язку з поданням її особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності (пункт 1 частини четвертої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України. Повертаючи апеляційну скаргу з вказаних підстав, суд апеляційної інстанції зазначив, що її підписано адвокатом Валешинською О.С., яка на підтвердження своїх повноважень надала копію ордера. Цю обставину суд апеляційної інстанції визнав достатньою для висновку про підписання апеляційної скарги особою, яка, у розумінні статті 59 КАС України, є «неналежним представником».

   

  Правова позиція ВС/КАС: Зі змісту частини четвертої статті 59 КАС України, частин першої, другої статті 26 Закону № 5076-VI випливає, що повноваження адвоката як представника можуть підтверджуються, зокрема ордером, форма та зміст якого встановлені Законом №5076-VI та Положенням №36.

  Колегія суддів наголосила на тому, що ордер є самостійним (окремим) документом, що підтверджує повноваження адвоката як представника, юридичне значення якого не залежить від подання адвокатом разом з ним договору про надання правничої допомоги, його копії, витягу тощо.

  Указану правову позицію було викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №9901/736/18 (провадження №11-989заі18).

  Відповідь на запитання чи є копія ордеру, у розумінні частини четвертої статті 59 КАС України, належним документом, що підтверджує повноваження адвоката як представника сторони, Велика Палата Верховного Суду надала у постанові від 01 липня 2020 року у справі №320/5420/18 (провадження №11-706апп19).

  Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду Закон №5076-VI не містить вказівки на класифікаційну ознаку документів, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, зокрема, за стадіями їх створення, а саме: оригінал або копію, тому можна зробити висновок, що повноваження адвоката як представника сторони можуть бути підтверджені як оригіналом ордера або довіреністю (оригіналом) цієї сторони, що посвідчує такі повноваження, або їх копією, засвідченою у визначеному законом порядку, зокрема, особою, яка має повноваження на засвідчення копії.

  За висновками Великої Палати Верховного Суду порядок засвідчення копії ордеру деталізовано в рішенні Національної асоціації адвокатів України від 04   серпня 2017 року №162, відповідно до якого відмітка про посвідчення копії ордера на надання правової допомоги має складатися зі слів «Згідно з оригіналом», особистого підпису адвоката (або керівника адвокатського об`єднання/адвокатського бюро, у випадку якщо ордер видається адвокатським об`єднанням/адвокатським бюро), який засвідчує копію, його ініціалів і прізвища, а також дати засвідчення копії.

  У цій справі адвокат Валешинська О.С. на підтвердження своїх повноважень діяти від імені позивача надала копію ордера серії МК№88726 від 26 червня 2019 року, виданого на підставі договору про надання правової допомоги від 05   січня 2019 року Адвокатським бюро Валешинської О.С. Копія ордера містила відмітки про її посвідчення, а саме: слова «Згідно з оригіналом», підпис директорки Адвокатського бюро Валешинської О.С., яка засвідчила копію, її ініціали та прізвище, а також дату засвідчення копії.

  Ураховуючи, що представник позивача - адвокат Валешинська О.С. веде судову справу від імені ПП «ДДП», вона як адвокат має право посвідчувати копії документів у справах, зокрема і копії ордера, який є належним документом, що підтверджує повноваження на представництво особи, зокрема на вчинення такої процесуальної дії, як подання та підписання апеляційної скарги від імені ПП «ДДП».

  Суд апеляційної інстанції викладеного не врахував і дійшов помилкового висновку про подання та підписання апеляційної скарги особою, яка не має такого права, а отже, і про наявність підстав для повернення апеляційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 298 КАС України.

   

  Постанова ВС/КАС від 26.05.2021 у справі № 826/11795/18

https://reyestr.court.gov.ua/Review/97186254?fbclid=IwAR3YwGPWYPRbVLPeezni3fhbtiTCOWkgbesdT_vxN5injZ8s-S62Me-Ialk

• Повернення заяв (скарг) за наявності процесуальної можливості пересвідчитись у наявності в особи повноважень на представництво під час розгляду справи (скарги) у суді першої або апеляційної інстанцій ставить під загрозу дотримання завдань адміністративного судочинства, закріплених у частині першій статті 2 КАС України, а також дотримання учасниками справи строків звернення до суду та оскарження судових рішень.

   

  Фабула справи: У даній справі позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, скасування протоколу, зобов`язання вчинити дії. Після того, як судом першої інстанції позов було задоволено повністю, відповідач звернувся до апеляційного суду із апеляційною скаргою.

   

  Рішення суду ІІ інстанції:  Постановляючи оскаржувану ухвалу про повернення апеляційної скарги, Восьмий ААС виходив з того, що на підтвердження повноважень підписанта скарги Поповича Ю.І. до скарги долучено копію довіреності, яка не є належним документом, що посвідчує його право на підписання цієї скарги, оскільки копія зазначеної довіреності не засвідчена належним чином, а саме: напис про засвідчення копії довіреності, наданої суду, не містить назви посади особи, яка засвідчує копію, відмітки «Копія» та не скріплений відбитком печатки відповідного структурного підрозділу установи або печатки «Для копій». З огляду на наведене, апеляційна скарга підлягає поверненню особі, яка її подала, оскільки вона підписана особою, яка не підтвердила свої повноваження щодо її підписання.

   

  Правова позиція ВС/КАС: Верховний Суд із такою позицією суду апеляційної інстанції не погодився, зважаючи на наступне.

  У разі коли до адміністративного суду звертається представник юридичної особи, закон не встановлює обов`язок засвідчення копій довіреності на представництво нотаріусом або ж безпосередньо керівником юридичної особи, що видав довіреність.

  Колегія суддів зауважила, що повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив саме з того, що в разі підписання апеляційної скарги представником скаржника, до матеріалів скарги має бути долучений або оригінал документа, що посвідчує право представника на вчинення такої дії, або належним чином завірена копія зазначеного документа. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що до апеляційної скарги долучено копію довіреності, яка не є належним документом, що посвідчує право представника скаржника на підписання цієї скарги, оскільки копія зазначеної довіреності не засвідчена належним чином, а саме: напис про засвідчення копії довіреності, наданої суду, не містить назви посади особи, яка засвідчує копію, відмітки «Копія» та не скріплений відбитком печатки відповідного структурного підрозділу установи або печатки «Для копій».

  Однак, зважаючи на наведені вище норми, колегія суддів вважає, що відсутність напису з зазначенням назви посади особи, яка засвідчує копію, відмітки «Копія» та відбитку печатки відповідного структурного підрозділу установи або печатки «Для копій» за встановлених обставин справи (наявності у представника відповідача Поповича Ю.   І. повноважень підписувати апеляційну скаргу) не зумовлює правовий наслідок у вигляді повернення апеляційної скарги   з   підстав недотримання окремих формальних вимог засвідчення копії довіреності.

  Колегія суддів Верховного Суду наголосила, що повернення заяв (скарг) за наявності процесуальної можливості пересвідчитись у наявності в особи повноважень на представництво під час розгляду справи (скарги) у суді першої або апеляційної інстанцій ставить під загрозу дотримання завдань адміністративного судочинства, закріплених у частині першій статті 2 КАС України, а також дотримання учасниками справи строків звернення до суду та оскарження судових рішень.

   Проте суд апеляційної інстанції цього не врахував і дійшов помилкового висновку про підписання апеляційної скарги особою, яка не має такого права, а відтак і про наявність підстав для повернення цієї скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 298 КАС України, що призвело до порушення норм процесуального права та постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджала подальшому провадженню у справі.

   

  Постанова ВС/КАС від 06.04.2021 у справі № 380/1009/20

https://reyestr.court.gov.ua/Review/96050187

• Повернення заяв (скарг) за наявності процесуальної можливості пересвідчитись у наявності в особи повноважень на представництво під час розгляду справи (скарги) у суді першої або апеляційної інстанцій ставить під загрозу дотримання завдань адміністративного судочинства, закріплених у частині першій статті 2 КАС України, а також дотримання учасниками справи строків звернення до суду та оскарження судових рішень.

   

  Фабула справи: У даній справі після винесення судом першої інстанції рішення відповідач звернувся до апеляційного суду із апеляційною скаргою, яка була повернута Шостим ААС. Постановляючи оскаржувану ухвалу про повернення апеляційної скарги, суд виходив з того, що на підтвердження повноважень підписанта скарги Поповича Ю.І. до скарги долучено копію довіреності, яка не є належним документом, що посвідчує його право на підписання цієї скарги, оскільки копія зазначеної довіреності не засвідчена належним чином, а саме: напис про засвідчення копії довіреності, наданої суду, не містить назви посади особи, яка засвідчує копію, відмітки «Копія» та не скріплений відбитком печатки відповідного структурного підрозділу установи або печатки «Для копій». З огляду на наведене, апеляційна скарга підлягає поверненню особі, яка її подала, оскільки вона підписана особою, яка не підтвердила свої повноваження щодо її підписання.

  Правова позиція ВС/КАС: Верховний Суд не погодився із такою позицією суду апеляційної інстанції, зауваживши на наступному.

  Законодавством не встановлено жодних обмежень щодо зазначення у змісті довіреності посилання на уповноваження представника на засвідчення копій документів, у тому числі й довіреності, а також щодо подання таких копій до будь-якого підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, державних органів, суду.

  Зважаючи на вищевикладене, у разі коли до адміністративного суду звертається представник юридичної особи, закон не встановлює обов`язок засвідчення копій довіреності на представництво нотаріусом або ж безпосередньо керівником юридичної особи, що видав довіреність.

  Колегія суддів зауважує, що повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив саме з того, що в разі підписання апеляційної скарги представником скаржника, до матеріалів скарги має бути долучений або оригінал документа, що посвідчує право представника на вчинення такої дії, або належним чином завірена копія зазначеного документа. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що до апеляційної скарги долучено копію довіреності, яка не є належним документом, що посвідчує право представника скаржника на підписання цієї скарги, оскільки копія зазначеної довіреності не засвідчена належним чином, а саме: напис про засвідчення копії довіреності, наданої суду, не містить назви посади особи, яка засвідчує копію, відмітки «Копія» та не скріплений відбитком печатки відповідного структурного підрозділу установи або печатки «Для копій».

   Однак, зважаючи на наведені вище норми, колегія суддів вважає, що відсутність напису з зазначенням назви посади особи, яка засвідчує копію, відмітки «Копія» та відбитку печатки відповідного структурного підрозділу установи або печатки «Для копій» за встановлених обставин справи (наявності у представника відповідача Поповича Ю.   І. повноважень підписувати апеляційну скаргу) не зумовлює правовий наслідок у вигляді повернення апеляційної скарги   з   підстав недотримання окремих формальних вимог засвідчення копії довіреності.

  Постанова ВС/КАС від 06.04.2021 у справі № 380/1009/20

https://reyestr.court.gov.ua/Review/96050187

• У разі коли до адміністративного суду звертається представник фізичної особи, закон не встановлює обов`язок засвідчення копій довіреності на представництво нотаріусом або посадовою особою органу місцевого самоврядування.

   

  Фабула справи: У даній справі Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду досліджував питання щодо представництва інтересів по копії довіреності. Позивачу по справі судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позовних вимог. Не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернувся до суду апеляційної інстанції із апеляційної скаргою, підписаною представником позивача за довіреністю.

  Рішення суду апеляційної інстанції: Восьмий апеляційний адміністративний суд повертаючи апеляційну скаргу застосував процесуальні наслідки, передбачені статтею 298 КАС України, оскільки подана апеляційна скарга підписана особою, яка не має права її підписувати. Так, суд апеляційної інстанції виходив з того, що довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою, що узгоджується з приписами частини другої статті 59 КАС України. Всупереч наведеним нормам, копія долученої до апеляційної скарги довіреності на представництво інтересів позивача посвідчена самим представником, а відтак не є належним документом, що підтверджує його повноваження на вчинення дій від імені довірителя. Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга подана та підписана особою, яка не має права її підписувати, оскільки належні докази на підтвердження відповідних повноважень суду не надані.

  Правова позиція ВС/КАС: Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування ухвали суду апеляційної інстанції, зважаючи на наступне.

  У випадку, коли до адміністративного суду звертається представник фізичної особи, закон не встановлює обов`язок засвідчення копій довіреності на представництво нотаріусом або посадовою особою органу місцевого самоврядування.

  У разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання (частина восьма статті 59 КАС України).

  Відтак, слід вважати підтвердженими повноваження представника фізичної особи на підставі завіреної ним копії довіреності, якщо право цього представника бути представником в судових установах, з усіма правами, які надані законом позивачу, з правом подання позову, в тому числі - за своїм підписом, з правом оскарження рішень і дій суду у всіх інстанціях та з правом подання будь-яких заяв, скарг, клопотань, запитів в інтересах позивача, випливає зі змісту виданої йому довіреності та за відсутності у ній відповідного застереження на вчинення дії щодо засвідчення копій документів.

  Крім того, повернення скарги за наявності процесуальної можливості пересвідчитись у наявності в особи повноважень на представництво під час розгляду скарги ставить під загрозу дотримання завдань адміністративного судочинства, закріплених у частині першій статті 2 КАС України, а також дотримання учасниками справи строків звернення до суду та оскарження судових рішень.

  З огляду на зміст довіреності наявна в матеріалах справи її копія, засвідчена підписом Васьківа І.В., підтверджувала повноваження останнього як представника позивача на подання скарги, зокрема й на засвідчення копії довіреності власним підписом.

  Проте суд апеляційної інстанції цього не врахував і дійшов помилкового висновку про підписання  апеляційної скарги особою, яка не має такого права, а відтак і про  наявність підстав для повернення цієї скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 298 КАС України, що призвело до порушення норм процесуального права та постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджала подальшому провадженню у справі.

  Постанова ВС/КАС від 03.02.2021 у справі № 1.380.2019.001204

https://reyestr.court.gov.ua/Review/94602567

• Акціонер (учасник) господарського товариства, який не був учасником справи, предметом спору в якій є правомірність податкового повідомлення-рішення про визначення суми грошових (податкових) зобов`язань господарському товариству, не має права на апеляційне оскарження судового рішення, ухваленого у цій справі, якщо тільки в рішенні суд не зробив прямого висновку про його права, інтереси та обов`язки.

   

  Фабула справи: ВАТ звернулось до суду із позовом до ДПІ, в якому просило визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення.

   

  Рішення судів І та ІІ інстанції: Судом першої інстанції  у задоволенні позову відмовлено, із чим не погодився позивач та подав апеляційну скаргу. Ухвалою Шостого ААС закрито провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 305 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд апеляційної інстанції вказав, що, оскільки, мотивувальна та резолютивна частини рішення суду першої інстанції не містять висновку про права та обов`язки Компанії, а доводи Компанії, що  рішення суду безпосередньо вплинуло на її інтереси як акціонера ВАТ "Завод "Квант", необґрунтовані, закрив апеляційне провадження.

   

  Правова позиція КАС/ВС:  Верховний Суд передав справу на розгляд палати, до якої входить колегія, оскільки вважав за необхідне відступити від висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 19.02.2019 у справі №810/4438/16 щодо права засновника (акціонера) юридичної особи на оскарження судового рішення, прийнятого за результатами розгляду позовної заяви юридичної особи про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, якщо він не брав участі у справі.

  Судова палата погодилась із висновками суду апеляційної інстанції, зазначивши наступне.

  Рішення суду, яким вирішено спір щодо податкового обов`язку платника податків - господарського товариства, не є рішенням про права, законний інтерес чи обов`язок засновника (засновників) товариства, з огляду на визначений Конституцією України (стаття 67) та Податковим кодексом України (статті 36,38, пункт 87.7 статті 87) персоніфікованих характер податкового обов`язку, якщо тільки в самому рішенні прямо не зроблено такий висновок.

  З урахуванням наведеного судова палата дійшла такого висновку щодо застосування норми частини першої статті 293 КАС: акціонер (учасник) господарського товариства, який не був учасником справи, предметом спору в якій є правомірність податкового повідомлення-рішення про визначення суми грошових (податкових) зобов`язань господарському товариству, не має права на апеляційне оскарження судового рішення, ухваленого у цій справі, якщо тільки в рішенні суд не зробив прямого висновку про його права, інтереси та обов`язки.

  Висновок суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для перегляду рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою Компанії відповідає правильному застосуванню норми частини першої статті 293 КАС з огляду на відсутність вирішення судом першої інстанції питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, оскільки вона не є суб`єктом оскарження в розумінні цієї норми. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою компанії «Гордонз Імпекс ЛТД» («Gordons Impex LTD») на підставі пункту 3 частини першої статті 305 КАС.

  Постанова КАС/ВС від 23.11.2020 у справі № 826/3508/17

https://reyestr.court.gov.ua/Review/93170381

• Медичний висновок лікаря на стан сп’яніння, складений ним із застосуванням спеціальних знань з метою встановлення певних обставин і фактів, не є рішенням суб’єкта владних повноважень, що підлягає оскарженню за правилами КАС України.

   

  Фабула справи: Позивач звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства "Вінницький обласний наркологічний диспансер "Соціотерапія" про визнання недійсним і скасування висновку медичного огляду.  Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у відкритті провадження, зазначивши, що лікар закладу охорони здоров`я не є суб’єктом владних повноважень у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, а медичний висновок, складений ним із застосуванням спеціальних знань з метою встановлення певних обставин і фактів, не є рішенням суб’єкта владних повноважень, що підлягає оскарженню за правилами КАС України.

   

  Правова позиція ВС/КАС: Верховний Суд із такими висновками судів попередніх інстанцій погодився.

  Проаналізувавши ч. 1 ст. 267 КУпАП у контексті з положеннями КАС України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що за правилами адміністративного судочинства підлягають розгляду публічно-правові спори, що виникають з приводу проведення огляду водіїв на стан сп’яніння суб’єктом владних повноважень, визначеним у ст. 266 КУпАП, а саме: поліцейським.

  Суди мотивовано виходили з того, що вказаний висновок медичного огляду безпосередньо не породжує для позивача будь-яких прав чи обов]язків. Водночас такий висновок може бути доказом на підтвердження перебування особи у стані сп’яніння та підлягає оцінці судом у справі про притягнення особи до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом у стані сп’яніння. Отже, як доказ у справі, цей висновок підлягає спростуванню саме у такій справі.

  З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що оскаржуваний позивачем висновок медичного огляду на стан сп’яніння не може бути самостійним предметом судового розгляду за правилами будь-якого судочинства, що водночас не свідчить про позбавлення особи права на його спростування у судовому порядку під час вирішення питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

  Постанова ВС/КАС від 11.08.2020 у справі № 120/4189/19-а

http://reyestr.court.gov.ua/Review/90899039

• Зміна фізичної особи, яка обіймає посаду керівника органу державної влади не є підставою для втрати чинності чи припинення дії довіреностей, що були видані раніше за підписом попереднього керівника цього органу.

  Фабула справи: У даній справі суть спору полягає у тому, що судом апеляційної інстанції було повернуто апеляційну скаргу скаржнику з огляду на те, що останній не усунув недоліки апеляційної скарги, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Судом апеляційної інстанції вказано, що клопотання про продовження строку на усунення недоліків та апеляційна скарга підписана особою, яка не має права її підписувати.

  Правова позиція ВС/КАС: Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

  Згідно ч. 1 ст. 246 ЦК України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами. Строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії.

  Підстави припинення представництва за довіреністю визначені ст. 248 ЦК, ними є: закінчення строку довіреності; скасування довіреності особою, яка її видала; відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю; припинення юридичної особи, яка видала довіреність; припинення юридичної особи, якій видана довіреність; смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності <…>; смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

  Враховуючи викладене, колегія суддів наголошує, що зміна фізичної особи, яка обіймає посаду керівника органу державної влади (у даному випадку Міністерства оборони України) не є підставою для втрати чинності чи припинення дії довіреностей, що були видані раніше за підписом попереднього керівника цього органу.

   При цьому, підстав припинення представництва за довіреністю згідно ст. 248 ЦК судом апеляційної інстанції встановлено не було.

   Отже, помилковими є посилання суду апеляційної інстанції на те, що на дату винесення оскаржуваної ухвали посаду керівника Міністерства оборони України обіймала не та особа, яка видала довіреність представнику, що підписав апеляційну скаргу. Як наслідок, безпідставним є повернення апеляційної скарги відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 298 КАС.

  Зважаючи на наведений аналіз норм права та фактичних обставин адміністративної справи, змісту правового регулювання, Суд дійшов висновку про порушення норм процесуального права при постановлені судом апеляційної інстанції оскаржуваної ухвали про повернення апеляційної скарги.

  Постанова КАС/ВС від 14.08.2020 у справі № 140/2350/19

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/90985575?fbclid=IwAR3aeop84pcnoleuz4BG489_dqQZByGhS0WQeIqfkx37gLEdoGZIX3liwug

• Оприлюднення судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень не скасовує обов’язок суду видати копії судових рішень учасникам справи або надіслати їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення.

  Фабула справи: У даній справі суть спору полягає в тому, що судом апеляційної інстанції відмовлено позивачу у відкритті апеляційного провадження з мотивів пропуску строку апеляційного оскарження і визнання судом неповажними наведених позивачем підстав для його поновлення. Надаючи оцінку наведеним позивачем підставам для поновлення строку, суд апеляційної інстанції виходив з того, що перебіг строку подання апеляційної скарги, встановлений ч. 4 ст. 286 КАС України, починається з дня проголошення судового рішення, а не з дня вручення його копії. З рішенням суду першої інстанції позивач мав можливість ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень після його оприлюднення. Відтак суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність поважних причин пропуску позивачем строку на апеляційне оскарження.

  Правова позиція КАС/ВС:  Верховний Суд з висновком суду апеляційної інстанції не погодився, адже справи цієї категорії є терміновими в розумінні КАС України, тому надзвичайно важливим в аспекті реалізації учасниками справи права на апеляційне оскарження є дотримання судом першої інстанції обов`язку щодо невідкладного вручення (надсилання) їм копій судового рішення, тобто доведення до них змісту судового рішення. Недотримання судом першої інстанції цього порядку може бути підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження з урахуванням інших фактичних обставин.

  Оприлюднення судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень не скасовує обов’язок суду видати копії судових рішень учасникам справи або надіслати їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення.

  Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції мав перевірити дотримання судом першої інстанції порядку надсилання учасникам справи копії судового рішення, встановити дату отримання скаржником копії судового рішення та надати оцінку своєчасності подання ним апеляційної скарги після цієї дати.

  Постанова КАС/ВС від 11.08.2020 р. у справі № 404/4551/19

http://reyestr.court.gov.ua/Review/90898900?fbclid=IwAR3tT6EkIIhD6Igu_bhDxV3lHKGwwzP5ZziiAe8qYSIVik9ID3U28vNLof8

• Законодавством не встановлено жодних обмежень щодо зазначення у змісті довіреності посилання на уповноваження представника на засвідчення копій документів, у тому числі й довіреності, а також щодо подання таких копій до будь-якого підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, державних органів, суду.

  Фабула справи: Суть спору у даній справі полягає у тому, що судом апеляційної інстанції апеляційну скаргу було повернуто скаржнику з огляду на те, що її підписано особою, право якої на вчинення таких дій не підтверджено у встановленому законом порядку, оскільки доказів наявності у завідувача сектору правової роботи Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Кіровоградській області повноважень на засвідчення копій документів, згідно з інструкцією з діловодства Державної архітектурно-будівельної інспекції України апелянтом не надано.

  Правова позиція КАС/ВС:  Верховний Суд не погодився з таким висновком суду апеляційної інстанції та зазначив наступне.

  Фактично йдеться про те, чи має право представник юридичної особи в адміністративному процесі самостійно засвідчити копію документа про надання йому повноважень з представництва (довіреність) і чи буде така засвідчена самим представником копія довіреності належним доказом наявності у нього відповідних повноважень з представництва, якщо про такі повноваження вказано у самій довіреності.

  Під час вирішення питання відповідності копії документа, що підтверджує повноваження представника юридичної особи, вимогам ст. 59 КАС України, зокрема при визнанні копії довіреності такою, що є засвідченою у визначеному законом порядку, слід уникати зайвого формалізму, як-от констатація відсутності в матеріалах заяви (скарги) копії посадової інструкції особи, яка засвідчила копію відповідного документа, відсутність у довіреності вказівки на повноваження представника на засвідчення копії довіреності тощо.

  Крім того, повернення заяв (скарг) за наявності процесуальної можливості пересвідчитись у наявності в особи повноважень на представництво під час розгляду справи (скарги) ставить під загрозу дотримання завдань адміністративного судочинства, закріплених у ч. 1 ст. 2 КАС України, а також дотримання учасниками справи строків звернення до суду й оскарження судових рішень.

  Отже, зі змісту вищевказаної довіреності слідує, що з метою належного посвідчення повноважень представнику надано право засвідчувати копії довіреності та інших документів для надання в органи судової влади. Таким чином, долучена до матеріалів апеляційної скарги копія довіреності є належним документом, що підтверджує право особи, як підписала апеляційну скаргу, на вчинення такої процесуальної дії.

  Постанова КАС/ВС від 05.08.2020 у справі № 1140/3392/18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/90784096

• Повноваження адвоката як представника сторони можуть бути підтверджені як оригіналом ордера або довіреністю (оригіналом) цієї сторони, що посвідчує такі повноваження, так і їх копією, засвідченою у визначеному законом порядку, зокрема, особою, яка має повноваження на засвідчення копії.

   Фабула справи: ТОВ звернулося до суду з позовом про визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця. Суд першої інстанції позовну заяву повернув у зв`язку з неусуненням її недоліків у встановлений судом строк. Шостим ААС  апеляційну скаргу також було повернуто у зв’язку із  тим, що на підтвердження своїх повноважень як представника Товариства адвокат не додав до скарги оригінал ордера на надання правової допомоги та належним чином завіреної копії договору про надання такої допомоги, а також свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю. У зв`язку із цим апеляційний суд дійшов висновку про відсутність в матеріалах справи документа, який би підтверджував рішення Товариства реалізувати своє право на подання апеляційної скарги не самостійно, а через представника – адвоката

  КАС/ВС передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на необхідність відступлення від правового висновку, висловленого КЦС/ВС 29.05.2019 у справі № 202/5348/18, згідно з яким повноваження представника, яким є адвокат, мають бути підтверджені саме оригіналом ордера, виданого на ведення справи в суді, або довіреністю.

  Правова позиція ВПВС: Перевіривши наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї доводи, дослідивши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства, вважаючи при цьому за необхідне відступити від наведеного вище правового висновку, висловленого КЦС/ВС у справі № 202/5348/18, з огляду на таке.

  З огляду на те, що представник позивача - адвокат веде судову справу від імені Товариства, він як адвокат має право посвідчувати копії документів у справах, зокрема і копії ордера, який є належним документом, що підтверджує повноваження на представництво особи, зокрема, на вчинення такої процесуальної дії, як подання та підписання апеляційної скарги від імені Товариства.

  Суд апеляційної інстанції цього не врахував і дійшов помилкового висновку про подання та підписання апеляційної скарги особою, яка не має такого права, а відтак і про наявність підстав для повернення цієї скарги на підставі п. 1 ч. 4 ст. 298 КАС.

  Не відповідає правильному застосуванню норм процесуального права й висновок апеляційного суду про обов`язковість надання для підтвердження повноважень адвоката як представника одночасно з ордером договору про надання правової допомоги, адже ордер, який видано відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI, є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката. Надання договору про правничу допомогу, його копії або витягу разом із ордером чинна на час подання апеляційної скарги редакція КАС не вимагала.

  Отже, виходячи зі змісту ч. 1, 3 ст. 26 Закону № 5076-VI ордер може бути оформлений адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням) лише на підставі вже укладеного договору. Крім того, адвокат несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді, а так само умисне невнесення адвокатом до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, установлених договором про надання правничої допомоги (ст. 400-1 Кримінального кодексу України).

  Постанова ВПВС від 01.07.2020 у справі № 320/5420/18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/90228541

• Прокурор як посадова особа державного правоохоронного органу з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій вправі звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави, але не на загальних підставах, право на звернення за судовим захистом яких гарантовано кожному (ст. 55 Конституції України), а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення. 

  Фабула справи: Заступник керівника прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Міськради з адміністративним позовом, у якому просив скасувати реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт з реконструкції нежитлового приміщення. Суди першої та апеляційної інстанції позов задовольнили.

  Правова позиція ВС/КАС: Колегія суддів ВС/КАС встановила, що прокурор не довів, що Міськрада не здійснює захист інтересів держави чи здійснює його неналежно, а отже не довів підстав представництва. Таким чином, ВПВС скасувала рішення судів попередніх інстанцій та залишила позовну заяву без розгляду, звернувши увагу на наступне.

  Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

  Основний Закон та ординарні закони не дають переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак встановлюють оцінні критерії, орієнтири й умови, коли таке представництво є можливим. Здійснювати захист інтересів держави в адміністративному суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

  Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

  У зв`язку зі наведеним, треба зазначити, що закон не передбачає право прокурора на представництво інтересів суспільства загалом, у цілому.

  Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

  Колегія суддів вважає, що наведені вище положення законодавства регламентують порядок та підстави здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді в межах правил участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

  З огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено та відмінно від реалізації права на звернення до суду самого суб`єкта владних повноважень.

  Колегія суддів ВС/КАС, проаналізувала правові висновки Верховного Суду та нормативне регулювання питання здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді у розрізі фактичних обставин, встановлених у розглядуваній справі, та вважає за необхідне підсумувати, що таке представництво: по-перше може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; по-друге прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах; по-третє прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі невчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді відповідно до статті 23 Закону № 1697-VІІ, навівши відповідне обґрунтування цього.

  Постанова ВС/КАС від 23.06.2020 р. у справі № 815/1567/16

http://reyestr.court.gov.ua/Review/89977357

• З`ясовуючи поінформованість особи про час та місце розгляду справи, суд також повинен зважати на поведінку особи, яка притягується до відповідальності. Ухилення від одержання повідомлення або інші недобросовісні дії, які свідчать про намагання уникнути участі в засіданні, не можуть бути підставою для скасування постанови.

  Фабула справи: ТОВ звернулось з розовом до обласного ГУ Держпраці, в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що перевірка ТОВ проведена відповідачем без належного погодження, що є порушенням визначеної законом процедури проведення позапланової перевірки за зверненнями фізичних та юридичних осіб про порушення суб`єктами господарювання вимог законодавства про працю на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

  Водночас суди попередніх інстанцій зазначили про відсутність належного сповіщення товариства про розгляд справи про притягнення до відповідальності, позбавлення права на надання необхідних пояснень та уточнень щодо суті виявленого порушення.

  Правова позиція ВС: Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши наступне. Згідно з п. 6 Порядку №509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

  Положення п. 6 Порядку № 509 покладає обов`язок на своєчасне повідомлення про час і місце розгляду справи на уповноважену посадову особу. Зміст цього обов`язку не вичерпується надсиланням тексту відповідного повідомлення, оскільки саме лише надсилання, без отримання, не свідчить про поінформованість особи про час та місце розгляду справи, а отже робить це право недієвим.

  Отже, саме на уповноважену посадову особу покладається обов`язок з`ясувати чи поінформовано особу. При цьому, саме лише надсилання повідомлення (без доказів його отримання) не свідчить про її поінформованість. У разі неналежного поінформування особи, яка притягується до відповідальності, уповноважена особа не може розпочинати розгляд справи.

  З огляду на це, обов`язок уповноваженої посадової особи письмово повідомляти суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду справи про накладення штрафу вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за п`ять днів до дати розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.

  Постанова ВС/КАС від 13.05.2020 р. у справі № 804/5031/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/89217530?fbclid=IwAR1kdqoOpSjqHubq07D_RO5BajkuTqFIc3jBH9XHrfI-mnyGtKEtFz9d6TE

• Правова позиція Верховного Суду щодо того, хто має право підписувати позовні заяви від імені регіональної прокуратури.

  Фабула справи: Суть спору полягає в тому, що позовна заява від імені обласної прокуратури була підписана  заступником прокурора  області, однак будь-яких документів, які б свідчили про те, що на момент підписання позовної заяви прокурор області був відсутній і його заступник виконував обов`язки прокурора області в матеріалах справи були відсутні. Залишаючи без розгляду позовну заяву заступника прокурора області суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшли висновку, що заступник прокурора області не був уповноважений підписувати позовну заяву від імені прокуратури області.

  Правова позиція ВС: Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

  Системний аналіз норм Закону України "Про прокуратуру" від  14.10.2014 р. №1697-VII  та КАС України, дав підстави для висновку, що заступник прокурора області був уповноважений підписувати позовну заяву Прокуратури лише у разі відсутності на дату її підписання і подання прокурора області та його першого заступника.

  За змістом пунктів 11-11.2 наказу Генерального прокурора України від 19.01.2017 р. № 15 "Про основні засади організації роботи", вирішено важливі процедурні питання організації та порядку роботи регіональних прокуратур визначати регламентами. Регламенти розробляти підрозділам організаційного забезпечення з урахуванням пропозицій інших самостійних структурних підрозділів та затверджувати наказами керівників регіональних прокуратур. У регламентах встановлювати основні засади, порядок і методи управлінської діяльності, зокрема з питань розподілу повноважень між керівниками різного рівня, роботи структурних підрозділів та їх взаємодії, підготовки і розгляду документів, прийняття організаційно-розпорядчих актів, планування роботи, виїздів до прокуратур, виклику керівників та працівників прокуратур до прокуратур вищого рівня, підготовки та проведення нарад, контролю виконання, аналітичної та методичної роботи.

  Верховний Суд наголосив, що Законом № 1697-VII («Про прокуратуру») не передбачено можливості керівника регіональної органу прокуратури делегувати повноваження щодо представництва регіональної прокуратури у взаємовідносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями, окрім випадків, передбачених частиною третьоюстатті 11 цього Закону.

  Тому, сама лише наявність відповідних повноважень заступника керівника у Регламенті, не є самостійною підставою для підписання ним позовної заяви від імені регіональної прокуратури, оскільки суперечить нормам статті 11 Закону №1697-VII.

  Постанова ВС/КАС від 27.05.2020 р. у справі №819/478/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/89459834

• Будь-яке автоматизоване співставлення, чи дані отримані з автоматизованих систем податкового органу НЕ є належними доказами в розумінні процесуального закону.

  Фабула справи: ДФС дійшов висновку, що ТОВ не могло реалізувати на адресу ТОВ вугілля власного виробництва, оскільки згідно бази даних АС "Податковий блок" ТОВ відповідні податкові розрахунки з плати за користування надрами для видобування корисних копалин не надавались, відповідно до чого можливо вважати, що й видобування корисних копалин не здійснювалось. Посилається на відсутність контрагента за податковою адресою, відсутності виробничого обладнання матеріалів для здійснення основного виду діяльності та формування податкового кредиту. ТОВ не погодилось з відповідним висновком ДФС та звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, позов задовольнив.

  Правова позиція ВС: Верховний Суд, відмовляючи у задоволенні касаційної скарги, залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін з огляду на наступне.

  Посилання контролюючого органу на результати контрольних заходів щодо контрагентів позивача, як на підставу для відмови в задоволенні позову, правомірно не взято до уваги судами попередніх інстанцій, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податків до бюджету, від перебування за юридичною адресою.

  Крім того, обставиною, яку може підтверджувати акт про неможливість проведення зустрічної звірки це непроведення зустрічної звірки. Вказаний акт не є носієм інформації про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

  Колегія суддів зазначила, що будь-яке автоматизоване співставлення, чи дані отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні процесуального закону, оскільки, автоматизоване співставлення, зокрема задекларованих податкових зобов`язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов`язань.

  Постанова Верховного Суду від 16.04.2020 р. у справі № 805/5017/15-а

http://reyestr.court.gov.ua/Review/88815019

• Недотримання судом принципу офіційного з’ясування всіх обставин справи унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи

  Фабула справи: Позивач звернувся до Міністерства внутрішніх справ України з позову, у якому просив визнати протиправним та скасувати наказ про притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ, поновити його на посаді старшого інспектора відділу супроводження розслідувань Управління міжнародного розшуку та супроводження розслідувань Робочого апарату Укрбюро Інтерполу. Підставою для застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби стало надання ним у судовому засіданні та долучення до матеріалів адміністративної справи документів, які, на думку відповідача, є службовою документацією, а також містять конфіденційну інформацію.

  Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, задовольнив позовні вимоги частково, з огляду на те, що факт порушення позивачем службової дисципліни відповідач не довів, а отже, притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ та подальше звільнення зі служби відбулось незаконно.

  Правова позиція Верховного Суду: Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій з огляду на наступне. Колегія суддів зазначила, що Інструкцією про порядок використання правоохоронними органами можливостей Національного центрального бюро Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів (затвердженою спільним наказом МВС України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Держкомкордону України, Державної митної служби України, Державної податкової адміністрації України від 9 січня 1997 року № 3/1/2/5/2/2) визначено порядок використання правоохоронними органами України можливостей Національного центрального бюро Інтерполу в Україні (НЦБ) для співробітництва  з Генеральним секретаріатом Інтерполу та правоохоронними органами зарубіжних держав під час здійснення діяльності, пов’язаної із попередженням, розкриттям та розслідуванням злочинів, які мають транснаціональний характер або виходять за межі України.

  Рівень доступу до інформації встановлюється НЦБ або органом – ініціатором її надсилання в Укрбюро Інтерполу. Орган, який надсилає інформацію до НЦБ, може спеціально зазначити, що відомості чи їх джерело не можна розкривати будь-кому або обмежити коло осіб, які можуть знайомитися з цією інформацією. Органи, які одержали інформацію з НЦБ, зобов’язані забезпечити ефективний захист її змісту від сторонніх осіб, а також від викривлення та розголошення.

  Питання ознайомлення зацікавлених осіб з наявною щодо них інформацією вирішується відповідно до чинного законодавства (п. 6.25 Інструкції № 3/1/2/5/2/2).

  Зокрема, колегія суддів звернула увагу, що суди попередніх інстанцій також встановили, що надані позивачем у судовому засіданні документи (листи) не містили грифу «Для службового користування», «Таємно», «Цілком таємно», на підставі чого зробили висновок, що такі документи не містили інформації з обмеженим доступом.

  На думку колегії суддів Касаційного адміністративного суду, такі висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, оскільки суди не вжили заходів щодо перекладу вказаних документів та дослідження їх змісту для надання їм належної правової оцінки.

  Також суди залишили поза увагою відповідь Департаменту внутрішньої безпеки МВС України, надану на запит МВС України, про повідомлення, до якого рівня доступу належать та як обліковуються в Робочому апараті Укрбюро Інтерполу документи, надані позивачем у судовому засіданні, а також за правилами якої категорії інформації їх обробляли та обліковували в Робочому апараті Укрбюро Інтерполу, та не надали цій відповіді належної правової оцінки. Не надано також належної оцінки твердженню відповідача, що надані позивачем у судовому засіданні документи, з урахуванням закріплених у п. 2.14.12 Інструкції з діловодства в системі Міністерства внутрішніх справ України (затвердженої наказом МВС України від 23 серпня 2012 року № 747) заборон щодо використання документів, є службовою документацією, а також Інструкції № 3/1/2/5/2/2.

  Колегія суддів вказала, що одним із принципів адміністративного судочинства є принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі, зміст якого зобов’язує адміністративний суд до активної ролі в судовому засіданні.

  Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що недотримання судом принципу офіційного з’ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів унеможливлює встановлення фактичних обставин для правильного її вирішення.

  Постанова Верховного Суду від 31.03.2020 року у справі № 826/26222/15

http://reyestr.court.gov.ua/Review/88506768

• Податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб'єкта господарювання по ланцюгах постачання носить виключно інформативний характер та не є належним доказом.

  Фабула справи: Приватне акціонерне товариство звернулось з позовом до Офісу великих платників податків ДФС, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення. В обґрунтування вимог адміністративного позову позивач вказав, що висновки контролюючого органу про відсутність реального здійснення господарських операцій ПрАТ з контрагентами є помилковими, під час перевірки відповідачу було надано всі первинні документи, які підтверджують фактичне виконання господарських операцій з цими контрагентами та подальше використання підприємством отриманих від цих контрагентів товарів, робіт та послуг у власній господарській діяльності.

  Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, адміністративний позов задоволено. Задовольняючи вимоги адміністративного позову, суди вказали, що досліджені ними первинні документи в повній мірі підтверджують рух активів між сторонами при здійсненні спірних операцій. Суди зауважили, що під час перевірки контролюючий орган не ставив під сумнів достовірність наданої первинної документації, а висновки відповідача про безтоварність спірних операцій зроблені лише на підставі аналізу зібраної податкової інформації щодо контрагентів позивача або з огляду на неможливість проведення звірки цих контрагентів. Ця інформація (за умови невиконання відповідачем обов`язку із самостійного встановлення та доведення факту порушення платником податків вимог податкового законодавства) не має преюдиціального значення та не є такою, що достовірно та безсумнівно підтверджує відсутність реального руху активів між позивачем та його контрагентами.

  Правова позиція Верховного Суду: Верховний Суд погодився з висновками судів про ненадання контролюючим органом належних та допустимих доказів на підтвердження нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами з огляду на наступне.

  Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

  Будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб'єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

  Постанова Верховного Суду від 02.04.2020 у справі № 160/93/19 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/88575619

• Велика Палата Верховного Суду встановила, що ненадання сторонам можливості подати заперечення є процедурним порушенням, а тому прийняття рішення не можна вважати справедливим.

   Колегією суддів встановлено, що відповідно до пункту 8 розділу ІІ рішення у справі «Мінак та інші проти України» у разі невручення стороні належним чином судових документів, вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні (пункт 70 рішення від 21 травня 2015 року у справі «Заводнік проти Словенії») Суд у пункті 10 розділу II вказаного рішення зазначив, що національні суди, не переконавшись, чи були апеляційні скарги у справах заявників їм вручені або чи були заявники повідомлені про апеляційні скарги будь-яким іншим чином, позбавили їх можливості надати зауваження щодо поданих у їхніх справах апеляційних скарг та не виконали свого зобов`язання щодо дотримання закріпленого у статті 6 Конвенції принципу рівності сторін..

  З огляду на викладене ЄСПЛ зазначив про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з несправедливістю цивільних проваджень.

  Отже, суди, не переконавшись, чи були вручені апеляційні скарги та чи були особи повідомлені про апеляційні скарги будь-яким іншим чином, позбавили їх можливості надати зауваження щодо поданих у їхніх справах скарг та не виконали свого зобов’язання щодо дотримання у ст.. 6 Конвенції принципу рівності сторін.

  Постанова ВПВС від 03.03.2020 р. у справі № 2-а-1421/10/1916

http://reyestr.court.gov.ua/Review/88138165

• Роздруківка із Публічної кадастрової карти України є належним графічним матеріалом при поданні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою з/д в порядку, передбаченому ст. 118 ЗК України 

  Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду встановив, що ч. 6, ст. 118 ЗК України передбачає, що разом із відповідним клопотанням заявник повинен подати органу місцевого самоврядування чи органу державної влади графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. У законодавстві відсутнє розкриття поняття «графічні матеріали», які вони повинні бути і де заявнику їх взяти, тому це породжує низку зловживань з боку органів, що розпоряджаються неприватизованою землею і подальших судових процесів із захисту прав заявників.

  Особливо у сільській місцевості поширеною незаконною відмовою у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є начебто неможливість із поданих графічних матеріалів заявника встановити чітке місце розташування з/д, на яку заявник претендує.

  В цій справі орган Держгеокадастру однією із підстав відмов у наданні дозволу зазначав невходження спірної з/д до переліку земельних ділянок сформованому обласним органом Держгеокадастру, які плануються до передачі в межах норм безоплатної приватизації на території області. А якщо точніше то, невідповідність поданих заявником графічних матеріалів затвердженому переліку.

  Верховний Суд підкреслив, що це незаконно. Для того щоб графічні матеріали відповідали вимогам ст. 118 ЗК України і вважалися зрозумілими та належними, заявнику достатньо подати роздруківку із Публічної кадастрової карти України, на ній окреслити межі та вказати площу земельної ділянки, яку він планує приватизувати в межах безоплатних норм. Звичайно у цій з/д не повинен бути інший землевласник чи землекористувач, а її цільове призначення має відповідати ст. 121 ЗК України.

  Постанова Верховного Суду від 09.01.2020 по справі № 812/1264/17

• Використання копії письмового доказу як допустимого можливе у разі її належного засвідчення та завчасного надсилання іншим учасникам справи.

  Фабула справи: Колишня працівниця органів внутрішніх справ звернулась до суду із позовом про зміну дати її звільнення із посади шляхом внесення до трудової книжки відповідного запису.

  Касаційний адміністративний суд висловив свої міркування щодо належності доказів у вигляді копій документів, способу посвідчення таких копій.

  Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

  Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

  Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

  Постанова від 17.07.2019 року у справі № 810/719/18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/83070492

• Документи, які слід надати на підтвердження правової допомоги.

  04.02.20 р. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду розглянув справу № 280/1765/19, у якій до предмета доказування входить склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги.

  На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

  Постанова від 04.02.20 р. у справі № 280/1765/19

http://reyestr.court.gov.ua/Review/87388337

• Належне повідомлення особи про розгляд справи про притягнення до адміністративної відповідальності.

  Фабула справи. Позивач звернувся до суду з позовом до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції Миколаївської області про визнання дії головного інспектора будівельного нагляду відділу контролю та нагляду за проведенням перевірок Управління ДАБІ у Миколаївській області щодо накладення адміністративного стягнення протиправною та скасувати постанову відповідача про накладення на позивача штрафу за адміністративне правопорушення.

  30.01.2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду досліджував принцип належного повідомлення особи про розгляд справи про притягнення до адміністративної відповідальності.

  Верховний Суд зазначив,  що особі, до якої застосовується адміністративна санкція, повинно бути забезпечено право завчасно знати про час та місце розгляду справи. Це право є гарантією реалізації інших прав - на участь в розгляді справи про адміністративне правопорушення, висловлення заперечень, надання доказів, захист тощо.

  Законодавство покладає обов`язок щодо своєчасного повідомлення особи про час та місце розгляду справи на уповноважену посадову особу. Зміст цього обов`язку не вичерпується надсиланням тексту відповідного повідомлення, оскільки саме лише надсилання, без отримання, не свідчить про поінформованість особи про час та місце розгляду справи, а отже робить це право недієвим.

   Якщо у матеріалах справи відсутні належні докази інформування особи про притягнення до адміністративної відповідальності або докази, які б свідчили про ухилення позивача від отримання повідомлення, то вважається що відповідач не довів, що про час та місце розгляду справи про накладення штрафу позивач був поінформований належним чином.

  Враховуючи вищезазначене, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду встановив, що обов`язок уповноваженої посадової особи письмово повідомляти особу, що якої застосовується адміністративне стягнення не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (проінформована) про час та місце розгляду справи за п`ять днів до дати розгляду справи.

  Постанова від 30.01.2020 р. у справі № 482/9/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/87268086

• Надання правової допомоги адвокатом без укладення договору в письмовій формі, зокрема лише на підставі довіреності, не допускається.

  За наслідками розгляду справи № 817/66/16, Велика Палата Верховного Суду сформувала наступну правову позицію.

  Відповідно до Закону України від 05.02.2012 р. № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом Адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів. Держава створює належні умови для діяльності адвокатури та забезпечує дотримання гарантій адвокатської діяльності.

  Статтями 20, 21 Закону № 5076-VІ передбачено професійні права та обов`язки адвоката, зокрема пунктами 1, 3, 6 частини першої статті 21 цього Закону визначено, що під час здійснення адвокатської діяльності адвокат зобов`язаний: дотримуватися присяги адвоката України та правил адвокатської етики; невідкладно повідомляти клієнта про виникнення конфлікту інтересів; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством та договором про надання правової допомоги.

  Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, що узгоджується зі статтею 14 Правил адвокатської етики.

  Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

  Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.

  Частина друга статті 27 Закону № 5076-VI регламентує вичерпні випадки вчинення договору про надання правової допомоги усно:

  1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди);

  2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк.

  Отже, надання правової допомоги адвокатом без укладення договору в письмовій формі, зокрема лише на підставі довіреності, не допускається, окрім випадків, передбачених частиною другою статті 27 цього Закону.

  Таким чином, оскільки адвокатська діяльність позивачки в установленому законом порядку не припинена, укладення договору про надання правової допомоги слід вважати її професійним обов`язком, передбаченим законом.

  Постанова від 06.11.2019 по справі № 817/66/16.

• Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду розглянув касаційну скаргу на рішення судів першої та апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні подання державного виконавця щодо заміни сторони виконавчого провадження стосовно поновлення виплати пенсії. 

  У зв’язку із відсутністю процесуального правонаступництва судами першої та апеляційної інстанції у задоволенні подання державного виконавця було відмовлено. Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд не погодився із висновками судів попередніх інстанцій. На думку колегії суддів, судами першої та апеляційної інстанцій було неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права стосовно заміни сторони виконавчого провадження її правонаступником.

   Верховним судом було сформовано правову позицію,  відповідно до якої для вирішення питання щодо заміни сторони виконавчого провадження — суб’єкта владних повноважень, який тимчасово не здійснює своєї діяльності, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень необхідно застосовувати положення ч.6 ст. 7 КАС України. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону — виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

  Отже, гарантія обов'язковості судових рішень може реалізовуватися судом через аналогію закону або аналогію права у випадку протиправної бездіяльності суб’єкта владних повноважень.

  Постанова від 27.12.2019 р. у справі № 757/42871/15-а.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/86717745

• Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у рішенні від 21 січня 2020 року у справі № 2140/1691/18, проаналізувавши зміни, внесені до КАС України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення» від 18 грудня 2019 року № 390-IX, дійшов до висновку, що для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності).

  З метою забезпечення державних органів достовірною інформацією створено Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, в якому відображаються відомості щодо керівників державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб та осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи. Таким чином, відсутність відповідного запису у реєстрі є належним і достатнім (достовірним)  підтвердженням відсутності таких відомостей (інформації) для будь-якого державного органу, яким є і суд.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/87079994

• Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду (ухвали від 16 січня 2020 року у справах № 140/2575/19, № 826/11291/17) висловив свою позицію щодо представництва органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах.

  Верховний Суд зазначив, що з 1 січня 2020 року представництво суб’єктів владних повноважень у судах може здійснюватись виключно прокурорами або адвокатами, повноваження яких мають бути підтверджені статутом, положенням чи іншим актом, на підставі якого особа здійснює представництво юридичної особи у порядку її самопредставництва.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/86956994

http://reyestr.court.gov.ua/Review/869558340

• Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 826/5500/18, вирішуючи питання чи має право представник юридичної особи в адміністративному процесі самостійно засвідчити копію документа про надання йому повноважень з представництва (довіреності) і чи буде така засвідчена самим представником копія довіреності належним доказом наявності у нього відповідних повноважень з представництва, дійшла до висновку, що у разі, коли до адміністративного суду звертається представник юридичної особи, закон не встановлює обов’язок засвідчення копій довіреності на представництво нотаріусом або ж безпосередньо керівником юридичної особи, що видав довіреність.

  Велика Палата Верховного суду вважає, що повноваження представника юридичної особи слід вважати підтвердженими на підставі завіреної ним копії довіреності, якщо право цього представника засвідчувати своїм підписом копії документів випливає зі змісту виданої йому довіреності та за відсутності у ній відповідного застереження на вчинення певної дії.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/86877130 

• Участь прокурора в судовому процесі в адміністративних судах (в тому числі касаційне оскарження судових рішень) стає можливою за умови, крім іншого, обгрунтування підстав для звернення до суду, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманих від суб'єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

  Не надання належних доказів, які би підтверджували встановлення прокурором наявності підстав для представництва у відповідності до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" слугувало підставою для відмови у прийнятті касаційної скарги.

  Прокурор не може вважатися альтернативним суб’єктом звернення до суду і замінювати належного суб’єкта владних повноважень, який має відповідні повноваження захищати інтереси держави.

  Ухвала від 19 липня 2018 року у справі № 822/1169/17

 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75424056

• Наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

  Постанова від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17

• Підтвердження повноважень адвоката на підписання апеляційної/касаційної скарги

  Аналіз положень КАС України та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» дає підстави для висновку, що, по-перше, повноваження представника позивача, яким є адвокат, повинні бути підтверджені оригіналом ордеру виданого на ведення справи в суді або довіреністю; по-друге, ордер на відміну від довіреності не вказує обсяг повноважень, наданих адвокату.

  Слід також зазначити, що повноваження адвоката, зокрема, в даному випадку щодо підписання апеляційної скарги, повинно підтверджуватись домовленістю сторін у договорі про надання правової допомоги, який засвідчує існування між клієнтом та адвокатом домовленості стосовно об'єму наданих йому повноважень, шляхом окремого визначення такої дії у договорі.

  Постанова від 18 жовтня 2018 року у справі № 811/1507/18

• Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

  За приписами ст. 26 Закону України № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

  Отже, ордер, виданий відповідно до Закону № 5076-VI, є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката. Надання договору про правову допомогу, його копії або витягу разом із ордером згідно з чинною редакцією КАС України не вимагається.

  Постанова від 05 грудня 2018 року у справі № 9901/736/18

 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78378934 

• Повноваження адвоката як представника сторони мають бути підтверджені оригіналом ордера або довіреністю (оригіналом) цієї сторони, що посвідчує такі повноваження, або її копією, засвідченою у визначеному законом порядку, зокрема, особою, яка має повноваження на засвідчення копії довіреності.

  В свою чергу адвокат має право, зокрема, посвідчувати копії документів у справах, які він веде, крім випадків, якщо законом установлено інший обов'язковий спосіб посвідчення копій документів.

  Отже, копії договору про надання правової допомоги та ордеру, засвідчені адвокатом, є належними документами, що підтверджують право особи на вчинення процесуальних дій.

  Постанова від 17 грудня 2018 у справі №308/8995/17

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78626691

• В ордері на надання правової допомоги має бути зазначено не абстрактний орган державної влади, а конкретна назва такого органу, зокрема суду.

  Так, відповідно до частини першої статті 57 КАС представником у суді може бути адвокат або законний представник. Згідно із частиною четвертою статті 59 КАС повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданими відповідно до Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

  Відповідно до пункту 2 частини першої статті 20 Закону № 5076-VI під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема: представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об`єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами.

  Таким чином, судові органи чітко відокремлені від інших органів державної влади.

  Згідно з підпунктом 15.4 пункту 15 Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17 грудня 2012 року № 36, ордер має містити назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом, із зазначенням за необхідності виду адвокатської діяльності відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI.

  Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що законодавець чітко відокремив судові органи як такі, що повинні бути окремо зазначені в ордері на надання правової допомоги, зокрема в графі «Назва органу, в якому надається правова допомога».

  Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що звернення до суду, в тому числі, до Верховного Суду як найвищого суду в системі судоустрою України, що забезпечує сталість та єдність судової практики (статті 17 та 36 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів») з використанням правничої допомоги інших осіб, зокрема, адвоката, при реалізації права на справедливий суд (стаття 131-2 Конституції України, статті 16, 57 КАС та статті 10 Закону № 1402-VIII) передбачає надання до суду належних доказів дійсної волі особи, що є учасником справи, на уповноваження іншої особи на право надання правничої допомоги. Такі докази повинні виключати будь-які сумніви стосовно справжності та чинності такого уповноваження на момент вчинення певної процесуальної дії (докази повинні бути в оригіналі або у формі копії, якісно оформленої особою, що є учасником справи, із зазначенням назви судового органу, у якому надається правова допомога позивачу), а також стосовно охоплення такої дії дійсним колом повноважень представника, що делеговані йому особою, що реалізує право на справедливий суд. Представник повинен демонструвати повагу до суду, підтверджуючи наявність повноважень на представництво, а також не позбавляти довірителя права знати про дії представника.

  Постанова від 05 червня 2019 року  у справі № 9901/847/18

• Конституційне право на доступ до правосуддя не є безмежним. Метою суду (правосуддя) є захист порушених прав, свобод та інтересів, належних безпосередньо особі, яка звертається за захистом (її суб’єктивних прав). Тому заінтересована особа має довести (а суд — встановити), що позивачеві належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких він звернувся до суду.

  Право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб’єкта владних повноважень надано особі, щодо якої його прийнято, або прав, свобод та інтересів якої це рішення (індивідуальний акт) стосується. Якщо позивач не є учасником (суб’єктом) правовідносин, які виникли з прийняттям оскаржуваного рішення, яке є правовим актом ненормативного характеру, таке рішення, відповідно, не породжує для позивача й права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

  Постанови від 14 березня 2018 року у справі № 9901/22/17, від 06 червня 2018 року у справі № 800/489/17, від 06 лютого 2019 у справі № 9901/815/18.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/72793943

http://reyestr.court.gov.ua/Review/74777516

• Накладення на юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, санкцій відповідно до ст. 265 КЗпП не охоплюється поняттям «притягнення до адміністративної відповідальності», а адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності компетентних органів (посадових осіб) щодо накладення таких санкцій не підпадають під дію п.1 частини першої статті 20 КАС України та, відповідно, підсудні окружним адміністративним судам.

  Постанова від 06 березня 2019 року у справі №522/12566/18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/80317817 

• Повертаючи апеляційну скаргу суд апеляційної інстанції, керуючись п.1 ч.4 ст. 298 КАС України виходив з того, що апеляційна скарга від імені Управління патрульної поліції підписана Особою, як представником. На підтвердження повноважень надано копію довіреності, засвідчену цією ж особою, що не узгоджується з вимогами чинного законодавства.

  Колегія суддів Верховного Суду зазначила також, що аналіз п.1 ч.4 ст. 298 КАС України, якою керувався суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення, дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції має право повернути апеляційну скаргу в таких випадках: апеляційна скарга подана особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності; апеляційна скарга не підписана; апеляційна скарга підписана особою, яка не має права її підписувати; апеляційна скарга підписана особою, посадове становище якої не зазначено.

  Тобто, така процесуальна підстава для повернення апеляційної скарги, як не підтвердження повноважень щодо підписання скарги, на яку послався суд апеляційної інстанції, вказаною законодавчою нормою не передбачена.

  Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04.07.2018 у справі № 527/363/180.

  Постанова від 07 травня 2019 року у справі № 537/498/18

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/81567131 

• Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов’язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов’язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів – про це зазначив Верховний Суд, розглянувши касаційну скаргу ДПІ на додаткову постанову апеляційного суду (цією постановою заяву представника позивача про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, в розмірі 30 тис. грн задоволено).

  Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції, що надання належних та допустимих доказів на підтвердження витрат, понесених у зв’язку з вчиненням окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, а також часу, витраченого на підготовку позовної заяви та інших процесуальних документів, з урахуванням тривалості розгляду справи, є підставою для задоволення вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 30 тис. грн.

  Постанова від 09 квітня 2019 року у справі № 826/2689/15

 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81046086 

• Предметом розгляду у даній справі є постанова митниці про порушення митних правил та, відповідно, притягнення особи до адміністративної відповідальності.

  Перебіг строку апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції, прийнятого за наслідком розгляду позову про скасування постанови у справі щодо притягнення до адміністративної відповідальності, розпочинається саме з дня його проголошення (ст. 286 КАС України), а відтак цей строк відповідачем у даній справі пропущений, в зв`язку з чим апеляційний суд, прийшовши до висновку про неповажність наведених Митницею причин пропуску строку звернення з апеляційною скаргою, правильно залишив останню без руху.

  Разом з тим, копію цієї ухвали апеляційний суд надіслав на офіційну електронну поштому адресу відповідача, що підтверджується наявною у справі роздруківкою, проте відомості про отримання ним цього електронного листа в матеріалах справи відсутні, хоча за загальним правилом, встановленим, виходячи зі змісту частини 2 статті 169 КАС України, строк для усунення недоліків апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення ухвали про залишення її без руху.

  Таким чином під час постановлення оскаржуваної ухвали апеляційний суд не вжив усіх можливих і залежних від нього дій з метою забезпечення реалізації наданого учаснику справи права на її апеляційний перегляд, оскільки не перевірив й не переконався в тому, що особа, яка подала апеляційну скаргу, належним чином та своєчасно повідомлена про виявлення недоліку апеляційної скарги та постановлення ухвали про залишення останньої без руху.

  Постанова від 30 травня 2019 року у справі № 359/1800/18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/82120183 

• Міністерство юстиції України звернулось із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду, проте вказану скаргу було повернуто скаржнику. Підставами для прийняття такого рішення стало те, що згідно п. 1 ч. 5 ст. 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо касаційна скарга подана особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписана або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.

  При цьому згідно положень частин першої, третьої статті 59 КАС України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи, зокрема, довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.

  Відповідно до ч. 2 ст. 245 ЦК України довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених частиною четвертою цієї статті.

  У даній справі Міністерством юстиції України видана довіреність Головному територіальному управлінню юстиції в Одеській області на представництво в судах України інтересів Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України, їх посадових осіб з правом передоручення.

  Водночас, довіреність, видана у порядку передоручення Головним територіальним управлінням юстиції в Одеській області особі, яка підписала касаційну скаргу на представництво в судах загальної юрисдикції України інтересів Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України їх посадових осіб не посвідчена нотаріально.

  За таких обставин, касаційна скарга підписана без належного підтвердження своїх повноважень на представництво Міністерства юстиції України.

  Ухвала від 23 листопада 2018 року у справі № 815/1801/18

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/78077334 

• Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

  Ухвала від 03 липня 2019 року у справі № 826/14033/17

  (Крім того, дана ухвала заслуговує на увагу і з огляду спростування судом аргументів позивача про порушення процедури розподілу справ між суддями.)

http://reyestr.court.gov.ua/Review/82792291 

• Альтернативою звернення учасників справи до суду із позовними заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами, оформленими в паперовій формі та підписаними безпосередньо учасником справи або його представником, безумовно є звернення з процесуальними документами в електронній формі з обов`язковим їх скріпленням власним електронним підписом учасника справи через Електронний кабінет. Водночас здійснити реєстрацію офіційної електронної адреси (Електронного кабінету) за відсутності власного електронного підпису неможливо. Тому усі документи, що надійшли до суду саме через зазначений сервіс вважаються такими, що подані з використанням власного електронного підпису.

  Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду підкреслив - оскільки подати документ через систему «Електронний суд» без використання власного електронного підпису неможливо, суд апеляційної інстанції дійшов безпідставного висновку про повернення як не підписаної апеляційної скарги позивачеві.

  Верховний Суд також нагадав, що відповідно до підпункту 15.1 підпункту 15 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі.

  Постанова від 06 серпня 2019 року у справі № 2340/4648/18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/83513387 

• Для підтвердження статусу представника іноземної юридичної особи в адміністративних судах або його повноважень на право підпису та подання позовної заяви, апеляційної чи касаційної скарги, крім документів, визначених статтями 55, 59 КАС України, подаються також документи, які підтверджують правосуб’єктність такої юридичної особи за відповідним законом іноземної держави.

  Верховний Суд, залишаючи касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без змін, погодився з судом апеляційної інстанції стосовно того, що додана до апеляційної скарги довіреність, видана президентом іноземної юридичної особи, не є достатнім підтвердженням необхідних повноважень на здійснення представництва в адміністративних судах у зв’язку з тим, що на підставі цієї довіреності неможливо встановити повноваження тієї особи, яка видала довіреність, зокрема, наявність у неї повноважень видавати довіреність на представництво прав та інтересів іноземної юридичної особи в адміністративних судах.

  Колегія суддів дійшла висновку, що представник іноземної юридичної особи не надав належним чином засвідчених документів, які підтверджують: державну реєстрацію цієї компанії у відповідному реєстрі компаній іноземної держави; призначення особи, яка підписала довіреність, на посаду президента компанії та її перебування на цій посаді на момент видачі довіреності; наявність у президента компанії повноважень видавати довіреність на представництво прав та інтересів в адміністративних судах. Такий висновок ґрунтується на положеннях статей 25, 26 Закону України «Про міжнародне приватне право».

  Верховний Суд сформулював правову позицію, відповідно до якої вимога адміністративних судів щодо подання представником іноземної юридичної особи документів, які підтверджують  правосуб’єктність останньої за відповідним законом іноземної держави, не є надмірною та переслідує законну мету, оскільки такі документи необхідні для того, щоб підтвердити статус адвоката або іншого представника іноземної юридичної особи та його повноваження на право підпису і подання позовної заяви, апеляційної чи касаційної скарги у розумінні статей 55, 59 КАС України.

  Постанова від 26 червня 2019 року у справі № 826/13396/18

 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82684735 

• Положення КАС України не передбачають повернення рекомендованих листів з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання», така відмітка не передбачена як причина невручення судового рішення. Ця відмітка не розкриває суті причини неможливості вручити адресату відповідний рекомендований лист.

  У сукупності із недотриманням терміну зберігання, подібна відмітка не дає суду обґрунтованих процесуальних підстав для визначення факту належного повідомлення сторони у судовій справі, зокрема не визначає чи адресат відмовився від отримання судового повідомлення, чи адресат відсутній, чи особу, якій адресовано судове рішення, не виявлено за місцем проживання.

  Верховний Суд у даній справі звернув увагу, що в позовній заяві та в апеляційній скарзі представник позивача, крім поштової адреси, зазначив номери засобів зв`язку та електронну адресу, проте суд апеляційної інстанції отримавши конверт (поштове відправлення), який повернувся у скорочені терміни, передбачені для судової повістки, з зазначенням причин не вручення «за терміном зберігання», не вжив всіх необхідних заходів щодо повідомлення позивача про залишення апеляційної скарги без руху.

  Верховний Суд врахував правову позицію Європейського суду з прав людини, сформульовану в рішенні від 8 листопада 2018 року, у справі «Созонов та інші проти України», в якій ЄСПЛ зазначив, що загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи. Принцип рівності вимагає, щоб кожній стороні була надана розумна можливість представити свою справу за умов, які не ставлять її в істотно несприятливе становище у порівнянні з іншою стороною. ЄСПЛ дійшов до висновку, що на національні суди покладено обов`язок з`ясувати, чи були повістки чи інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, зобов`язані фіксувати таку інформацію у тексті рішення. У разі невручення стороні належним чином судових документів, вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні.

  Постанова від 12 серпня 2019 року у справі № 1340/5463/18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/83601968 

• Положеннями статті 251 КАС України повернення рекомендованих листів з відміткою «за закінченням встановленого терміну зберігання» не прирівнюється до вручення судового рішення.

  Отже, подібна відмітка не дає суду обґрунтованих процесуальних підстав для підтвердження факту належного повідомлення сторони у судовій справі, зокрема не визначала чи адресат відмовився від отримання судового повідомлення, чи адресат відсутній, чи особу, якій адресовано судове рішення, не виявлено за місцем проживання.

  При цьому, Верховний Суд зазначив, що  посилання суду на можливість ознайомлення з ухвалою за допомогою Єдиного державного реєстру судових рішень є помилковим та не відповідає вимогам закону.

  Постанова від 06 вересня 2019 року у справі № П/811/13/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/84076775 

• З 22 грудня 2018 року отримані всіма місцевими та апеляційними адміністративними судами заяви та інші процесуальні документи через підсистему «Електронний суд» мають реєструватися та розглядатися в установленому порядку.

  Позивачі звернулися до Шостого апеляційного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» з апеляційними скаргами, які згодом були повернуті скаржникам у зв’язку з тим, що на день подання скарг Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС) не запроваджено, а це унеможливлює розгляд апеляційних скарг, поданих в електронній формі, без наявності власноручного підпису скаржника.

  Верховний Суд скасував рішення суду апеляційної інстанції та направив справу для продовження розгляду на стадії вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження з огляду на таке.

  Верховний Суд встановив, що 1 грудня 2018 року в газеті «Голос України» було опубліковано оголошення ДСА про створення та забезпечення функціонування ЄСІТС, яке надалі було відкладено через необхідність відтермінування початку її функціонування. Водночас вирішено запровадити тестовий режим експлуатації підсистеми «Електронний суд» у всіх місцевих та апеляційних судах України (пілотних судах), про що зазначено в наказі ДСА України від 22 грудня 2018 року № 628 «Про проведення тестування підсистеми «Електронний суд» у місцевих та апеляційних судах».

  КАС у складі ВС зазначила, що надсилання у встановленому порядку процесуальних документів в електронному вигляді передбачає використання сервісу «Електронний суд», за умови попередньої реєстрації офіційної електронної адреси (Електронного кабінету) та з обов’язковим використанням такою особою власного електронного підпису.

  Таким чином, альтернативою звернення учасників справи до суду із позовними заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами, оформленими в паперовій формі та підписаними безпосередньо учасником справи або його представником, є звернення з процесуальними документами в електронній формі з обов’язковим їх скріпленням власним електронним підписом учасника справи та подання такого документа через Електронний кабінет.

  Верховний Суд сформулював висновок про те, що оскільки станом на дату подання апеляційних скарг в усіх місцевих та апеляційних судах, включаючи Шостий апеляційний адміністративний суд, було запроваджено підсистему «Електронний суд» у тестовому режимі, апеляційні скарги було подано за допомогою підсистеми «Електронний суд» через Електронний кабінет з використанням особистого цифрового підпису, то суд апеляційної інстанції необґрунтовано повернув апеляційну скаргу особі, яка її подала з підстав, визначених ч. 4 ст. 298 КАС України.

  Постанова від 10 вересня 2019 року у справі № 640/1374/19

http://reyestr.court.gov.ua/Review/84134028 

• Суд апеляційної інстанції повернув апеляційну скаргу заявнику без розгляду на підставі пп. 15.5 пункту 15 частини першої Розділу   VII   Перехідних положень КАС України  у зв'язку з порушенням позивачем порядку звернення до суду з апеляційною скаргою.

  Верховний Суд скасував вказану ухвалу суду з огляду на наступне.

  У відповідності до вимог статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

  Пп. 15.5 пункту 15 частини першої Розділу VII Перехідних положень КАС України встановлено, що зміни до цього   Кодексу   вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

  Згідно з пп. 15.16 пункту 15 частини першої Розділу VII Перехідних положень зміни до цього   Кодексу   вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: суд видає виконавчі документи в паперовій формі. Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацію України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

  Разом з цим, частиною 1 статті 186 КАС України (у редакції, що була чинною до 15 грудня 2017 року) встановлено, що апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

  Здійснивши аналіз вищевикладених норм, колегія суддів Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципу пропорційності при здійсненні судочинства, особа, яка подає апеляційну скаргу, вправі очікувати застосування норм процесуального законодавства, зокрема статті 297 КАС України, які надають їй право як безпосереднього подання апеляційної скарги до апеляційного суду, так і подання апеляційної скарги через місцевий суд.

  Застосування принципу пропорційності при здійсненні судочинства вимагає такого тлумачення пп. 15.5 пункту 15 частини першої Розділу VII Перехідних положень КАС України, яке б гарантувало особі право на безпосереднє звернення із апеляційною скаргою до апеляційного суду відповідно до статті 297 КАС України.

  Постанова від 15 березня 2019 року у справі № 2-а-7354/08

http://reyestr.court.gov.ua/Review/80481002 

• Оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

  Усі процесуальні порушення, які допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише в межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

  Отже, позовні вимоги про оскарження дій/бездіяльності відповідача стосуються вчинення (невчинення) судом передбачених процесуальним законом дій, тому не можуть бути оскаржені поза межами порядку, передбаченого процесуальним законом (як адміністративним, так і цивільним).

  Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно, ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

  Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 462/32/17.

  Отже, у цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» щодо заявлених позивачем вимог слід тлумачити як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому такі вимоги не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції.

  Постанова від 02 жовтня 2019 року у справі № 815/110/16

http://reyestr.court.gov.ua/Review/85111557