Збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування

Зміст правової позиції, висновку

Посилання на рішення Верховного Суду в ЄДРСР

• У яких випадках адвокат повинен сплачувати ЄСВ : правова позиція КАС  у складі Верховного Суду.

Фабула справи: Позивач звернувся до суду з позовом до ГУ ДФС у Полтавській області, у якому просив суд скасувати вимогу відповідача про сплату боргу зі сплати  єдиного соціального внеску. Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що він має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, але не здійснює адвокатську діяльність, перебуває у трудових відносинах з товариством за сумісництвом, у зв’язку із чим, роботодавець повністю сплачує єдиний соціальний  внесок за нього як працевлаштованого працівника.

Суд першої інстанції позов задовольнив. Задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що відповідачем не надано суду доказів на підтвердження отримання у спірному періоді винагороди за виконання робіт (надання послуг), а також доказів отримання доходу від незалежної професійної діяльності.

Апеляційний адміністративний суд підтримав позицію суду першої інстанції та за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідач не погодився із висновками суддів першої та апеляційної інстанції, подав касаційну скаргу.

Правова позиція ВАС/КАС:  Верховний суд проаналізувавши норми права,  вказує  про те, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, незалежної професійної діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску.  А  отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Наявність свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, посвідчує лише  право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання прибутку від такої діяльності.

Відповідно до Закону №2464-VI  позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі, не менше мінімального страхового внеску, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли він був найманим працівником і не здійснював адвокатської діяльності як самозайнята особа.

А отже, Верховний Суд дійшов висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається само зайнятою особою і зобов’язана сплачувати єдиний внесок на

загальнообов’язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. У випадку ( якщо особа є найманим працівником), то така особа є застрахованою, і відповідно платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а отже мета збору єдиного внеску досягається за рахунок сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Постанова Касаційного адміністративного суду від 27.10.2021 у справі № 440/325/19

• Оподатковуваним доходом є лише основна заборгованість за кредитом, прощена (анульована) банком. Прощені (анульовані) банком проценти за користування кредитом не є доходом платника податків, а тому база оподаткування повинна визначатись лише з суми, прощеної (анульованої) банком, яку позивач фактично отримав за банківським кредитом, без врахування інших платежів.

   

  Фабула справи: У даній справі позивачка звернулась до суду із позовом до ДПІу м. Сумах обласного ГУ ДФС, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові-повідомлення рішення, яким нараховані грошові зобов’язання. В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що нею було погашено заборгованість за кредитним договором в добровільному порядку і тому був укладений Договір про припинення зобов`язань за кредитним договором, що укладений між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та нею. Договір про припинення кредитних зобов`язань за кредитним договором укладався виключно в зв`язку з виконанням позичальником умови кредитора, що полягала у сплаті на користь кредитора заздалегідь обумовленої суми коштів в розмірі, еквівалентному 10 000 доларів США на дату здійснення оплати. Зобов`язання по кредитному договору були припинені не в зв`язку з прощенням кредитором боргу позивача, а в зв`язку зі сплатою позивачем кредитору відступного у вигляді грошових коштів в сумі, еквівалентній 10 000 доларів США, тобто, в порядку ст. 600 ЦК України. Тобто прощення кредиту не відбулось, а тому позивач не отримав додаткового блага, яке підлягає оподаткуванню згідно із нормами Податкового кодексу України.

  Рішення судів І та ІІ інстанції: Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанцій, з чим погодився суд апеляційної інстанції зауважив, що відповідач правомірно визначив по відношенню до позивача спірними податковими повідомленнями-рішеннями суми податку, визначеного з додаткового блага, яке було отримано за наслідками прощеної Банком суми по кредиторському договору.

  Правова позиція КАС/ВС:  Верховний Суд із такою позицією судів попередніх інстанцій погодився, зазначивши наступне.

  Законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, прощені (анульовані) кредитором.

  Наведене підтверджується і змінами, які в подальшому внесені до законодавства, зокрема, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов`язань» від 09 квітня 2015 року №321-VIII, який набрав чинності 07 травня 2015 року, редакція підпункту 165.1.55 пункту 165.1 статті 165 ПК України була доповнена абзацом другим, у зв`язку з чим сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності не підлягали включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

  При вирішенні даного спору ВС врахував положення пункту 56.21 статті 56 ПК України, якими встановлено, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

  Таке застосування норм відповідає й основним засадам податкового законодавства, проголошеним у статті 4 ПК України.

  Враховуючи наведене, Верховний Суд встановив, що оподатковуваним доходом позивача є лише основна заборгованість за кредитом, прощена (анульована) банком. Прощені (анульовані) банком проценти за користування кредитом не є доходом платника податків, а тому база оподаткування повинна визначатись лише з суми, прощеної (анульованої) банком, яку позивач фактично отримав за банківським кредитом, без врахування інших платежів.

  Постанова КАС/ВС від 18.02.2021 у справі № 818/237/17

https://reyestr.court.gov.ua/Review/94969614

• Сума доходу приватного нотаріуса, з якої розраховується єдиний внесок, має відповідати чистому доходу, заявленому в податковій декларації, яка подається фізичною особою, яка забезпечує себе роботою самостійно, до контролюючого органу за результатами календарного року.

   

  Фабула справи: У даній справі ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві оскаржило постанову Окружного адміністративного суду міста Києва й ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

  Рішення судів І та ІІ інстанції: Задовольняючи позовні вимоги суди дійшли висновку про те, що оскільки обчислення сум єдиного внеску фізичними особами, що провадять незалежну професійну діяльність, в тому числі нотаріусами, здійснюється на підставі даних річних податкових декларацій (річної звітності), що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб то дані, вказані в податковій декларації про майновий стан і доходи, повинні збігатися з даними, зазначеними у звітності з єдиного внеску. Відповідно до податкової декларації про майновий стан і доходи позивача за 2013 рік  та звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2013 рік, позивачем було здійснено правильний розрахунок загального чистого доходу за період 2013 року, який оподатковується податком на доходи фізичних осіб і сума якого використовується для нарахування єдиного соціального внеску. Також суди вказали, що чинним законодавством не передбачено обчислення самозайнятою особою суми чистого доходу у розрізі місяців за звітний податковий період (рік).

  Правова позиція КАС/ВС: Розглоянувши касаційну скаргу, КАС/ВС дійшо ввисновку про необхідність залишення бзе змін рішення судів попередніх інстанцій, зазначивши наступне.

  Приватні нотаріуси зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року, та звітним періодом для них є календарний рік.

  Сума доходу приватного нотаріуса, з якої розраховується єдиний внесок, має відповідати чистому доходу, заявленому в податковій декларації, яка подається фізичною особою, яка забезпечує себе роботою самостійно, до контролюючого органу за результатами календарного року.

  Встановлений механізм визначення суми доходу, на яку нараховується єдиний внесок, передбачає, що приватний нотаріус самостійно визначає таку суму доходу кожного місяця та переносить такі дані до таблиці 3 (Додаток №5 відповідно до Порядку №454 та Порядку №22-2).

  При цьому, обов`язок ділити дохід, отриманий позивачем за рік в рівних частинах на кількість місяців у яких такий дохід отримано, для визначення доходу на який нараховується єдиний внесок, нормами чинного законодавства не передбачений.

   

  Постанова КАС/ВС від 24.11.2020 у справі № 826/18170/16

https://reyestr.court.gov.ua/Review/93053127

• Перебування платника єдиного внеску, місцезнаходження якого зареєстроване на території визначених переліком населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, на обліку в органі доходів і зборів, який розташований поза межами території проведення антитерористичної операції, - виключає звільнення такого платника від відповідальності, штрафних та фінансових санкцій, передбачених Законом № 2464-VІ.

  Фабула справи: ПрАТ звернулось до суду із позовом до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправною та скасування вимоги.

  Рішення судів попередніх інстанцій: Відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того, що підставою виникнення зазначеного вище боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є самостійно задекларовані позивачем суми ЄСВ за період січень 2017 року - листопад 2018 року, про що зазначено в інтегрованій картці позивача. З 8 вересня 2016 року позивач перебував на обліку в Дніпропетровському управлінні Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби. Міста Київ та Дніпро не віднесено до переліку міст, де проводилася антитерористична операція. Оскільки пункт 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» звільняє платників ЄСВ від відповідальності не в залежності від їх місцезнаходження, а в залежності від знаходження на обліку в органах доходів і зборів, - то з часу зміни податкового обліку правових підстав до звільнення позивача від виконання обов`язків, визначених частиною 2 статті 6 Закону України № 2464, за період, визначений спірною вимогою, немає. Вважав, що ці його висновки відповідають позиції Верховного Суду у зразковій справі № 812/292/18.

  Суд апеляційної інстанції з таким рішенням суду апеляційної інстанції не погодився, скасувавши останнє.

  Правова позиція ВС/КАС: Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вирішила скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити без змін рішення суду першої інстанції, зазначивши наступне.

  Закон пов`язує звільнення платників єдиного внеску від обов`язків та відповідальності за невиконання вимог законодавства щодо своєчасності та повноти сплати єдиного внеску, з фактом перебування такого платника на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, за визначеним переліком.

  Перебування платника єдиного внеску, місцезнаходження якого зареєстроване на території визначених переліком населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, на обліку в органі доходів і зборів, який розташований поза межами території проведення антитерористичної операції, - виключає звільнення такого платника від відповідальності, штрафних та фінансових санкцій, передбачених Законом № 2464-VІ.

  Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів».

  Організаційно-правова структура органів ДФС України була різнорівневою (центральний і територіальний) та багатоланковою (вища, середня та низова), мала також поділ за спеціалізацією. Саме тому забезпечення великому платникові податків можливості обліковуватися за місцезнаходженням (з урахуванням окупації частини території країни) не завжди було об`єктивно доступним.

  Отже, реорганізація мережі спеціалізованих державних податкових інспекцій з обслуговування великих платників шляхом їх приєднання до Офісу великих платників податків відбулася на підставі, в межах повноважень та у порядку, визначенимизаконодавством. Питання доцільності проведення такої реорганізації повністю перебуває у віданні Кабінету Міністрів України як органу, уповноваженого на формування й реорганізацію системи органів ДФС. Як вбачається з відомостей на офіційному сайті, рішення скоротити кількість територіальних органів ДФС прийнято на засіданні Кабінету Міністрів України в рамках скорочення апарату та територіальних органів міністерств, відомств, інших центральних органів виконавчої влади з метою оптимізації структури ДФС, покращення менеджменту та спрощення бюрократичних процедур. Мережа ж новостворених органів об`єктивно залежала від фактичної окупації частини території країни.

  Щодо великих платників податків, які самостійно не стали на облік у контролюючому органі, що здійснює супроводження великих платників податків, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, приймає рішення про зміну основного місця обліку та переведення їх на облік у контролюючі органи, що здійснюють супроводження великих платників податків.

  У разі відсутності за місцем реєстрації великого платника податків контролюючого органу, що здійснює супроводження великих платників податків, облік такого платника податків за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, здійснюється або територіально найближчим контролюючим органом, що здійснює супроводження великих платників податків, або іншим контролюючим органом (абзаци третій, четвертий, п`ятий пункту 64.7 статті 64 ПК України).

  З огляду на викладене, закон, що встановлює тимчасове звільнення від виконання обов`язку платника єдиного внеску, не застосовний до позивача як особи, що не перебуває на податковому обліку на території населених пунктів, де проводилася АТО, за затвердженим переліком.

  Крім того, незастосовність цього закону до позивача унеможливлює вирішення питання про наявність підстав до відступу від практики його правозастосування у межах даної справи.

  Постанова ВС/КАС від 11.09.2020 у справі № 200/2402/19-а

https://reyestr.court.gov.ua/Review/92334041

• Законодавство не ставить у залежність виконання обов`язку щодо своєчасної сплати нарахованого єдиного внеску від наявності певних умов, у тому числі від фінансового стану платника. Несвоєчасна виплата заробітної плати і несвоєчасне перерахування єдиного внеску є порушенням чинного законодавства, за яке передбачена відповідальність.

  Фабула справи: Державне підприємство звернулось до суду з позовом,  в якому просило суд визнати протиправним та скасувати рішення Криворізької центральної ОДПІ про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

  Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем при винесенні оскаржуваного рішення не було дотримано принципу пропорційності, адже не враховано існування об`єктивних обставин, що свідчать про неможливість сплати позивачем сум єдиного внеску у строки, встановленні чинним законодавством, а саме накладення арешту на кошти, що знаходяться на банківських рахунках позивача, що свідчить про відсутність вини позивача щодо несвоєчасності сплати єдиного внеску, що виключає накладення на суб`єкта господарювання штрафних санкцій.

   

  Правова позиція ВС/КАС: Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги,Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій, зауваживши, що відповідно до ч. 12 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов`язаннями із сплати єдиного внеску зобов`язань із сплати податків, інших обов`язкових платежів, передбачених законом, або зобов`язань перед іншими кредиторами зобов`язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов`язаннями, крім зобов`язань з виплати заробітної плати (доходу).

  Відповідно до п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) сум єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 %своєчасно не сплачених сум. На суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 % суми недоплати за кожний день прострочення платежу.  Нарахування пені, передбаченої цим Законом, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно.

  Аналіз наведених положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Інструкції  про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 дає підстави для висновку, що порушення встановлених Законом строків сплати єдиного внеску є підставою для застосування до платника штрафних санкцій та нарахування пені. Роботодавці зобов`язані сплачувати нарахований єдиний внесок у встановлений законодавством строк незалежно від виплати заробітної плати та інших видів виплат, на які нараховується єдиний внесок.

  При цьому законодавство не ставить у залежність виконання обов`язку щодо своєчасної сплати нарахованого єдиного внеску від наявності певних умов, у тому числі від фінансового стану платника. Несвоєчасна виплата заробітної плати і несвоєчасне перерахування єдиного внеску є порушенням чинного законодавства, за яке передбачена відповідальність.

  Посилання судів щодо неможливості позивача своєчасно сплачувати єдиний внесок у зв`язку із арештом коштів, що повинен був врахувати відповідач під час прийняття оспорюваного рішення, є необґрунтованими, оскільки в силу положень ч. 12 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Жодних обставин, які можуть слугувати підставами для відстрочення сплати єдиного внеску або звільнення платника від нарахування штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску, чинним законодавством не передбачено.

  Постанова ВС/КАС від 06.05.2020 у справі № 804/1290/16

http://reyestr.court.gov.ua/Review/89111218?fbclid=IwAR1EarTplOBx-aCMnhn9TDS2Wf2euxvplDXhsTo39OxmSMi2479PVYyvUDA

• ФОП, який отримав свідоцтво про державну реєстрацію як суб'єкт підприємницької діяльності до 2004 року, але не надав реєстраційну картку для внесення відомостей до ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб (що зумовлено зміною законодавства), а також практично не здійснював підприємницьку діяльність, не повинен платити ЄСВ,

  Фабула справи: Позивач звернувся до суду з позовом до ГУ ДФС, у якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

  Позивач набув статусу суб`єкта підприємницької діяльності та отримав відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 01.07.2004, тобто до набрання чинності Законом № 755-IV, але не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону .

  Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції рішення останнього скасував з огляду на те, що у період, за який відповідачем було сформовано спірну вимогу (І - IV квартали 2017 року та І - ІІІ квартали 2018 року), позивач мав статус ФОП, перебував на податковому обліку (був знятий з обліку лише 30.11.2018 у зв`язку з державною реєстрацією припинення підприємницької діяльності ФОП за власним рішенням), а відтак позивач відповідно до Закону № 2464-VI у вказаний період був платником єдиного внеску та зобов`язаний був сплачувати такий внесок незалежно від того, чи здійснював він фактично підприємницьку діяльність та чи отримував внаслідок такої діяльності доходи.

  Правова позиція ВПВС: Колегія суддів ВПВС з такими висновками суду апеляційної інстанції не погодилась та задовольнила частково касаційну скаргу з наступних мотивів.

  Зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

  Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

  Крім цього, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що 03.06.2020 набрав чинності п. 5 розділу І Закону № 592-IX, відповідно до положень якого розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464-VI доповнено пунктом 9-15.

  Так, підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом № 592-IX з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01.01.2017 до дня набрання чинності Законом № 592-IX, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом № 592-IX, зокрема платниками, зазначеними у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01.01.2017 до дня набрання чинності Законом № 592-IX. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.

  З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

  Постанова ВПВС від 01.07.2020 у справі № 260/81/19

http://reyestr.court.gov.ua/Review/90458921

• Наявність свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує його право як адвоката на здійснення незалежної професійної діяльності, однак не є доказом безпосереднього здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.

  Фабула справи: Особа звернулась до суду з позовом до обласного ГУ ДФС, в якому просив визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію щодо роз`яснення, чи зобов`язана особа, яка є адвокатом та не має наміру здійснювати незалежну професійну діяльність, реєструватися як самозайнята особа. Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що надана позивачу індивідуальна податкова консультація є обґрунтованою та відповідає чинному законодавству.

  Правова позиція ВС: Колегія суддів ВС/КАС не погодилась з таким рішенням судів попередніх інстанцій та скасувала їх, зазначивши наступне.

  Фізична особа, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність, у тому числі й адвокатську, підлягає взяттю на облік у контролюючому органі. Поряд із тим особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, вважається самозайнятою лише за умови, що вона не є найманим працівником. Такий висновок випливає із буквального тлумачення положень пп. 14.1.226 п.14.1 ст. 14 ПК України.

  У свою чергу, адвокат може здійснювати свою діяльність у таких організаційних формах: індивідуально, у складі адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання. Водночас, посада юриста на підприємстві (установі, організації), що не займається адвокатською діяльністю, в такому переліку відсутня, а тому адвокат, який працює за трудовим договором на подібній посаді, як у випадку позивача, не зможе відобразити це місце роботи в Єдиному реєстрі адвокатів України і буде змушений обрати у ньому інформацію щодо своєї індивідуальної адвокатської діяльності, як єдиний із дозволених Законом варіантів організаційних форм діяльності адвоката.

  Тобто, адвокат, який працює за трудовим договором на такій посаді, одночасно перебуває у двох статусах: з одного боку - найманого працівника, який працює за трудовим договором, а з іншого - адвоката, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально.

  Таким чином, колегія суддів ВС/КАС дійшла висновку, що наявність в особи свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує його право як адвоката на здійснення незалежної професійної діяльності, однак не є доказом безпосереднього здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.

  Постанова ВС/КАС від 27.05.2020 р. у справі № 500/576/19

http://reyestr.court.gov.ua/Review/89488836

• Здійснення технічної помилки під час перерахування до державного бюджету грошового зобов'язання не містить ознак бездіяльності і не є підставою для застосування ДПІ санкцій.

  Фабула справи: Обласним управлінням ДФС було прийнято рішення про застосування до позивача штрафних санкцій та нарахування пені за несплату єдиного внеску, штрафу та пені. Підставою для цього стала несвоєчасна сплата позивачем єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування вільнонайманих працівників. Під час сплати цього внеску за серпень 2015 року позивач помилково перерахував кошти на інший розрахунковий рахунок, в наслідок чого, у нього виникла заборгованість по одному внеску та переплата по іншому. Як результат, кошти були зараховані на правильні рахунки лише 09.12.2016, що і стало підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення про застосування до позивача штрафних санкцій та нарахування пені.

  В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про протиправність оскаржуваного рішення контролюючого органу з огляду на те, що ним своєчасно та в повному обсязі перераховано до бюджету єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування вільнонайманих працівників, а допущена під час його перерахування технічна помилка не може бути підставою для застосування до нього штрафних санкцій та нарахування пені, оскільки кошти ним були сплачені у повному обсязі та надійшли до Державного бюджету. Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, адміністративний позов задоволено.

  Правова позиція Верховного Суду: Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погодився з висновками судів попередніх інстанцій та відхилив скаргу відповідача.

  Колегія суддів зазначила, що контролюючим органом всупереч вимог ст. 77 КАС України не було доведено та надано належних доказів, на підтвердження наявності правових підстав для застосування до позивача штрафних санкцій за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного соціального внеску та нарахування пені, тоді як судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено належними доказами, що єдиний соціальний внесок позивачем було сплачено вчасно та в повному обсязі. Допущена платником технічна помилка була виявлена та самостійно виправлена позивачем, шляхом зарахування відповідних сум на правильний рахунок.

  Отже, Верховний Суд дійшов висновку про те, що штрафні санкції застосовуються у разі несплати (неперерахування) або несвоєчасної сплати (несвоєчасного перерахування) єдиного внеску, а не у випадку помилково сплачених сум єдиного внеску на невідповідний рахунок. Здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак, дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть слугувати підставою для застосування штрафів.

  Постанова Верховного Суду від 10.04.2020 р. у справі № 821/844/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/88728757

• У випадку, якщо особа є найманим працівником та не отримує дохід від діяльності як фізична-особа підприємець, ЄСВ не сплачується.

  05.03.2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду встановила, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов’язана сплачувати єдиний внесок  на загальнообов’язкове державне соціальне страхування не нижчу розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

  Постанова Верховного Суду від 05.03.2020 р. у справі № 824/509/19-а

http://reyestr.court.gov.ua/Review/88062063

• Особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати ЄСВ не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа НЕ є найманим працівником.

  Фабула справи: Арбітражний керуючий звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України, в якому просив визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію.

  Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про те,  що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення мети збору єдиного внеску законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

  У випадку, якщо особа є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі, не меншому за мінімальний.

  Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.11.2019 року (справа №160/3114/19), від 05.12.2019 року (справа №260/358/19), від 23.01.2020 року (справа №480/4656/18).

  Постанова Верховного Суду від 27.02.2020 р. №0440/5632/18.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/87868448

• Засуджені до відбування покарання в місцях позбавлення волі, які залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці за строковими договорами, є застрахованими особами, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, а суми виплат, отримані ними, є базою нарахування єдиного соціального внеску.

  Фабула справи:  У квітні 2019 року Державна установа "Божковська виправна колонія (№16)" звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у Полтавській області з податку на доходи фізичних осіб, вимоги податкового органу про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску з мотивів безпідставності їх прийняття.

  03 березня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, враховуючи норми Податкового кодексу України дійшов наступного висновку.

  Засуджені до позбавлення волі, у даному випадку, є найманими працівниками з особливим статусом та обмеженими трудовими правами, а виправна колонія у цих трудових відносинах виступає роботодавцем, на якого покладається обов`язок з утримання та сплати сум податку з доходів фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску із заробітної плати платника податку.

  Право на працю засуджених до позбавлення волі реалізується шляхом укладення строкового трудового договору.

  Позивач є роботодавцем засуджених та платником єдиного внеску, відтак зобов`язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок із заробітної плати засуджених як податковий агент, при цьому, базою оподаткування є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід засуджених осіб, які відбувають покарання, та залучаються до робіт, за які виплачується заробітна плата. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

  Особливості фінансування позивача, організації роботи, забезпечення штатними документами тощо, жодним чином не скасовує обов`язок позивача сплачувати податки та збори і подавати у повному обсязі звітність.

  Податковий агент несе відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової та іншої обов`язкової звітності, порушення строків подання контролюючим органам цієї звітності, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах.

  Постанова Верховного Суду від 03.03.2020 р. у справі № 440/1512/19

http://reyestr.court.gov.ua/Review/87963361

• Здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету в строк, встановлений пунктом 57.1 статті 57 ПК України, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова (сплата зобов'язань на неправильний рахунок). Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених пунктом 126.1 статті 126 ПК України.

  Для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов'язання необхідно встановити, що у визначений законодавством строк, платник податків не вчиняв дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до Державного бюджету.

  Допущена у даній справі Підприємством помилка не свідчить про несплату необхідної суми єдиного соціального внеску у визначений законодавством строк та не спричинила настання жодних негативних наслідків або збитків для відповідного бюджету та держави в цілому, оскільки страхові кошти в подальшому у будь-якому разі підлягали перерахуванню на відповідні рахунки, відкриті на ім'я ДФС в казначействі. До того ж, згодом така помилка самостійно виявлена платником, який вжив відповідні заходи щодо спрямування коштів за належністю.

   Постанова від 14 листопада 2018 року у справі № 805/3665/16-а

• Окремі дефекти форми оформлення ППР не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування.

  Недоліки оформлення оскаржуваного ППР не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови, якщо позивачем вчинено порушення вимог податкового законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган. При розгляді податкових спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою.

  Якщо спірне рішення прийнято контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення.

  Постанова від 11 вересня 2018 року у справі № 826/11623/16

• Визначальним для вирішення адміністративних справ зі сплати ЄСВ є встановлення фактів несплати (несвоєчасної сплати) позивачем ЄСВ на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, а саме - зворотного боку облікової картки платника, а також первинних документів щодо нарахування (декларації, розрахунки) та сплати (платіжні доручення). І виключно на підставі викладених документів суд зобов`язаний надати оцінку правомірності нарахування контролюючим органом штрафних санкцій та пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, згідно з оскаржуваним рішенням.

  Постанова від 13 листопада 2018 року у справі №813/4686/16

• Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження адвокатом, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності як самозайнята особа та отримання доходу від такої діяльності.

  При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.

  Постанова від 28 березня 2019 року у справі № 820/6324/17

• Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалив рішення у зразковій справі щодо оподаткування самозайнятої особи, яка одночасно зареєстрована як ФОП.

  Позовні вимоги обґрунтовані тим, що контролюючий орган прийняв вимогу про сплату боргу (недоїмки), згідно з якою позивачеві нараховано суму боргу зі сплати єдиного соціального внеску. Позивач, який є самозайнятою особою та одночасно зареєстрований як фізична особа – підприємець і перебуває на спрощеній системі оподаткування, вважає, що податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята.

  Верховний Суд задовольнив зазначені вимоги позивача та зазначив, що системний аналіз норм Закону № 2464-VI та Положення № 10-1 дає підстави для висновку про відсутність повноважень у контролюючого органу за власною ініціативою без наявності звітності платника єдиного внеску (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/фізичної особи-підприємця), в якій містяться відомості про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вносити зміни (подавати інформацію до ПФУ щодо змін) до облікової картки платника єдиного внеску шляхом встановлення «ознаки незалежної професійної діяльності» та відповідно нараховувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску на місяць, визначеного Законом як граничний мінімальний внесок для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

  Одночасно із врахуванням того, що позивач не перебуває на обліку платника єдиного внеску як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, та відповідно не подає звітність як такий платник, Верховний Суд дійшов до висновку про безпідставне встановлення відповідачем позивачу як платнику єдиного внеску фізичній особі-підприємцю ознаки незалежної професійної діяльності та нарахування на цій підставі єдиного внеску.

  Постанова від 02 вересня 2019 року у справі № 520/3939/19