Справи зі спорів щодо погашення податкового боргу за зверненням органів доходів і зборів

Зміст правової позиції, висновку

Посилання на рішення Верховного Суду в ЄДРСР

• Податковий орган, звертаючись до адміністративного суду, самостійно визначає  порядок такого звернення: в загальному порядку або відповідно до ст. 283 КАС України з метою термінового розгляду, про що обов`язково зазначається в позовній заяві (заяві). Законодавцем визначено, що  в порядку ст. 283 КАС України податковий орган може звернутись виключно у разі безспірності таких вимог, оскільки в протилежному випадку суд зобов`язаний відмовити у відкритті провадження відповідно до ч.4 ст. 283 КАС України у зв`язку з наявністю спору про право.

  Фабула справи: Головне управління ДФС у області звернулось до суду з адміністративним позовом про підтвердження обґрунтованості адміністративного умовного арешту майна платника податків.

  Суд першої інстанції позовну заяву повернув у зв`язку з невиконанням вимог ухвали про залишення заяви без руху, зазначивши, що заявник звернувся до суду із заявою про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна з порушенням 24-годинного строку. Посилання заявника на те, що він звернувся до суду в загальному порядку із позовною заявою, суд не прийняв, зазначивши, що з такими позовними вимогами заявник може звернутись лише у разі постановлення раніше ухвали про відмову у відкритті провадження у справі відповідно до ч. 5 ст. 283 КАС України, а не залишення її без розгляду. Приймаючи рішення про повернення позовної заяви, суд також зазначив, що ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 07.06.2019 у справі № 280/2798/19 заява позивача залишена без розгляду, а не відмовлено у відкритті провадження у справі, відтак, в силу ч. 5 ст. 283 КАС України, заявник позбавлений права звертатись до суду в загальному порядку з адміністративним позовом, а заявлений позов судом розцінено як подання заяви відповідно до вимог статті 283 КАС України. Суд апеляційної інстанції з таким рішенням суду першої інстанції погодився.

  Правова позиція ВС/КАС: Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів ВС/КАС,  здійснюючи касаційний перегляд, дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

  КАС України визначено, що при розгляді цієї категорії термінових справ днем подання позовної заяви, апеляційної скарги є день їх надходження до відповідного суду. Строки подання позовних заяв і апеляційних скарг у справах, визначених цією статтею, не може бути поновлено. Позовні заяви, апеляційні скарги, подані після закінчення цих строків, суд залишає без розгляду (частина п`ята статті 270). Розгляд термінової адміністративної справи закінчується проголошенням повного судового рішення (частина перша статті 271). Судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені (частина третя статті 272).

  Тобто, податковий орган, звертаючись до адміністративного суду, самостійно визначає порядок такого звернення: в загальному порядку або відповідно до статті 283 КАС України з метою термінового розгляду, про що обов`язково зазначається в позовній заяві (заяві). Законодавцем визначено, що в порядку ст. 283 КАС України податковий орган може звернутись виключно у разі безспірності таких вимог, оскільки в протилежному випадку суд зобов`язаний відмовити у відкритті провадження відповідно до частини четвертої статті 283 КАС України у зв`язку з наявністю спору про право

  Відмова у відкритті провадження відповідно до частини п`ятої цієї статті дає право податковому органу звернутись в порядку загального провадження, але таке звернення можливе і без попереднього звернення до суду в порядку, визначеному статтею 283 КАС України, адже спір про право може виникнути і на етапі застосування адміністративного арешту податковим органом, а тому, звернення до суду з заявою відповідно до статті 283 КАС України в такому випадку може бути недоцільним. В будь-якому випадку спір про право повинен бути не уявним, а реальним, та суду необхідно надати докази про звернення за вирішенням спору в адміністративному чи судовому порядку.

  Законодавцем встановлено, що суд повинен перевірити обґрунтованість застосування адміністративного арешту майна, та в разі наявності спору про право, такий розгляд здійснюється в загальному позовному провадженні. Порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 3 КАС України). Відтак, здійснюючи розгляд справи в порядку загального провадження, суд зобов`язаний перевірити дотримання критеріїв, встановлених частиною другою статті 2 КАС України з метою досягнення основного завдання адміністративного судочинства - справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спору у сфері публічно-правових відносин.

  Аналіз наведених приписів податкового законодавства та КАС України свідчить про порушення судом першої та апеляційної інстанцій у даній справі норм матеріального та процесуального права, оскільки, податковий орган звернувся з позовною заявою в порядку загального провадження, але суд зазначив, що визнає її заявою в порядку статті 283 КАС України, яка подана не за формою та з порушенням 24-годинного строку звернення до суду. Крім того, суди помилково прийшли до висновку про неможливість звернення податкового органу до суду в загальному порядку, зазначаючи, що попередню заяву було залишено без розгляду, а не відмовлено у відкритті. Як вже зазначалось, 25 червня 2019 року судом апеляційної інстанції по справі № 280/2798/19 скасована ухвала суду першої інстанції про залишення заяви податкового органу без розгляду, а справа направлена для продовження розгляду. Крім того, податковий орган має право звернутись з адміністративним позовом в порядку загального провадження незалежно від прийнятого судом рішення відповідно до статей 270, 283 КАС України.

  Постанова ВС/КАС від 26.06.2020 у справі № 280/2993/19

http://reyestr.court.gov.ua/Review/90366882

• У разі несвоєчасного або перерахування не в повному обсязі суми податкового зобов’язання  з вини банку платника такий платник звільняється від фінансової відповідальності у вигляді штрафу та/або пені, однак, не звільняється від обов’язку сплатити в повному обсязі податкове зобов’язання.

  Фабула справи: Приватне акціонерне товариство звернулось з позовом до районної Державної податкової інспекції обласного ГУ ДФС про визнання протиправними та скасування рішення, податкової вимоги, зобов`язання вчинити певні дії.

  Рішенням суду першо інстанції, залишеним без змін судом апеляційної інстанції, позов задоволено частково, визнано протиправною та скасовано податкову вимогу ДПІ. Судові рішення мотивовано тим, що виконання платником зобов`язання по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов`язання пов`язане з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування сум податку за умови належного оформлення таких документів та наявності необхідної суми на розрахунковому рахунку платника, а тому неперерахування податку, збору не є наслідком винних дій платника податку, а отже, до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції, пеня або пред`явлена вимога про сплату податкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів.

  Правова позиція ВПВС: Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 06.04.2004 № 8/140, з огляду на таке.

  Так, у ПК під відповідальністю за несвоєчасну сплату самостійно визначеного податкового зобов`язання розуміється застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.

  Разом з тим положення ст. 129 ПК містять застереження щодо застосування до платника відповідальності за неналежне виконання податкового зобов`язання.

  Як уже зазначалося п. 129.6 ст.129 ПК передбачено, що за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду.

  При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

  Таким чином, платник звільнений від відповідальності у вигляді штрафу та/або пені за порушення строків або неповний обсяг перерахованого податкового зобов`язання у разі, якщо такі дії/або бездіяльність вчинені обслуговуючим його банком, оскільки вини та/або умислу у невчасній чи не в повному обсязі сплаті податкового зобов`язання у діях платника у цьому випадку немає.

  Водночас відповідно до п. 113.2 ст. 113 ПК застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), передбачених цією главою, не звільняє платників податків від обов`язку сплатити до бюджету належні суми податків та зборів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, а також від застосування до них інших заходів, передбачених цим Кодексом.

  Із загальних положень ст. 38 ПК також випливає, що належним виконанням податкового зобов`язання є сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань.

  Таким чином, звільнення платника від відповідальності за порушення строків погашення податкового зобов`язання не свідчить про звільнення від обов`язку виконати податкове зобов`язання.

  Крім того, слід звернути увагу і на положення ст. 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», відповідно до яких переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

  Наведена норма також свідчить про те, що належним виконанням податкового зобов`язання шляхом ініціювання платником переказу є надходження коштів від платника на відповідний казначейський рахунок.

  З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду відступає від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 06.04.2004 № 8/140, та зазначає про те, що у разі несвоєчасного або перерахування не в повному обсязі суми податкового зобов`язання з вини банку платника такий платник звільняється від фінансової відповідальності у вигляді штрафу та/або пені, однак, не звільняється від обов`язку сплатити в повному обсязі податкове зобов`язання.

  З огляду на те, що оспорювана позивачем податкова вимога не є формою чи видом притягнення платника до відповідальності (не є за своєю суттю фінансовою санкцією у вигляді штрафу та/або пені), а свідчить про необхідність погашення суми податкового зобов`язання, відтак немає підстав і для її скасування, оскільки податкове зобов`язання на момент її винесення податковим органом належно виконане не було.

  Таким чином, з огляду на несплату в установлений строк позивачем самостійно визначеної суми грошового зобов`язання та, відповідно, утворення податкової заборгованості податковим органом правомірно застосовано податкову заставу.

  Постанова ВПВС від 01.07.2020 № 804/4602/16

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/90228193

•  Контролюючий орган має право ініціювати стягнення коштів тільки в межах 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Податковий борг платника податків, стосовно якого минув цей строк давності, не може бути ініційований контролюючим органом до стягнення, оскільки безумовно вважається безнадійним.

  Фабула справи: Державне підприємство звернулось з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України у Черкаській області про визнання неправомірними дій посадової особи органу виконавчої влади, керівника Уманської ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області щодо відмови у прийнятті рішення про списання безнадійного податкового боргу.

  Постановою суду першої інстанції в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для списання безнадійного податкового боргу, з огляду на те, що податковий борг державного підприємства   стягується за рішенням суду, а термін виконання рішення суду не обмежений певним строком і встановлюється до повного погашення платежу. Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував, з чим не погодилась колегія суддів ВС/КАС.

  Правова позиція ВС/КАС: Розглянувши матеріали касаційної скарги, ВС/КАС встановив, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, з залишенням в силі постанову суду першої інстанції з огляду на наступне.

  Згідно з пунктом  102.1  статті  102 ПК  контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до  статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом  133.4  статті  133  цього  Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

  У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

  Відповідно до пункту  102.4  статті  102 ПК, -  у разі якщо грошове зобов`язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов`язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

  Аналізуючи зазначені норми закону, суд касаційної інстанції дійшов висновків, що за кожним податком та збором у платника податку виникає безумовний податковий обов`язок сплатити суму такого податку чи збору в порядку і строки, визначені законом. Виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. У разі виникнення у платника податку податкового боргу платник зобов`язаний його сплатити, а у разі несплати - податковий обов`язок не є виконаним.

  Постанова ВС/КАС від 11.06.2020 р. у справі № 823/127/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/89792954

• Процедура розстрочення податкового боргу платника податків та розстрочення виконання судового рішення не можуть ототожнюватись, а відтак, розглядаючи питання відстрочення виконання судового рішення, суди мають застосовувати положення КАС України.

  Фабула справи: Обласне ГУ ДФС звернулося до суду з позовом до Державного підприємства (далі – ДП) про стягнення заборгованості. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив та стягнув з ДП  в дохід бюджету податковий борг. ДП звернулося до суду першої інстанції із заявою про розстрочення виконання судового рішення, у якій просило розстрочити виконання зазначеної постанови терміном на 60 місяців. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи частково заяву про розстрочення виконання постанови суду, виходив з того, що надані заявником докази підтверджують обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у розумінні статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, утім  заявлений термін розстрочення є необґрунтовано тривалим.

  Правова позиція ВС/КАС: Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

  Відповідно до ч.1 ст. 263 КАС України за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження можуть звернутися до адміністративного суду першої інстанції (незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист) із заявою про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення; це питання також може бути розглянуто за ініціативою суду.

  При цьому, ст. 100 ПК України регулює питання розстрочення податкового боргу платника податків.

  Зі змісту положень ст. 100 ПК України вбачається, що розстроченням податкового боргу є перенесення рішенням контролюючого органу строків сплати платником податків його грошових зобов`язань або податкового боргу, яке здійснюється за заявою такого платника податків.

  Отже, процедура розстрочення виконання судового рішення, яка врегульована ст. 263 КАС України за самою своєю суттю відрізняється від розстрочення, передбаченого ст.100 ПК України.

  Вказані процедури реалізуються різними суб`єктами (відповідно судами та контролюючими органами) й за ініціативою різних осіб (розстрочення виконання судового рішення може відбуватись за заявою особи, яка бере участь у справі, сторони виконавчого провадження або за ініціативою суду, тоді як питання розстрочення податкового боргу може бути порушено виключно платником податків), а також різняться їх нормативним регулюванням (положення КАС України та ПК України).

  За таких обставин, суд касаційної інстанції вважає, що процедура розстрочення податкового боргу платника податків та розстрочення виконання судового рішення не можуть ототожнюватись, а відтак, розглядаючи питання відстрочення виконання судового рішення, суди мають застосовувати положення КАС України.

  Постанова ВС/КАС від 10.06.2020 р. у справі № 809/949/17

• Сума коштів, на яку накладається адміністративний арешт, не повинна перевищувати суму податкового боргу, право на стягнення якої наявне в органу ДПС на момент прийняття судом рішення про застосування адміністративного арешту:

  Фабула справи: Спеціалізована ДПІ з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального ГУ ДФС звернулась до суду з позовом до ТОВ «Футбольний клуб «Дніпро» , в якому просила застосувати арешт на кошти та інші цінності ТОВ «Футбольний клуб «Дніпро» на розрахункових рахунках згідно з довідкою, яка викладена окремим документом та є додатком до позовних вимог.

  Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ДПС, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що у контролюючого органу були відсутні законні підстави для застосування арешту коштів з огляду на те, що податковий орган після звернення до суду здійснював пошук майна ТОВ та описував його, що підтверджується актами опису, тобто на день звернення до суду контролюючий орган не надав доказів, що ним було здійснено пошук всього майна ТОВ та його балансова вартість є меншою суми податкового боргу, у зв`язку з чим у податкового органу відсутні правові підстави на звернення до суду з таким адміністративним позовом.

  Правова позиція ВС: Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, зазначивши, що законодавець передбачив два види арешту майна в залежності від підстав та порядку його застосування: адміністративний арешт майна, в тому числі грошових коштів на банківському рахунку, як спосіб забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом, який в залежності від виду майна застосовується за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу або судовим рішенням; арешт коштів та інших цінностей платника податків, що знаходяться у банку, який застосовується за рішенням суду як спосіб забезпечення погашення податкового боргу, підставою для застосування якого є відсутність або недостатність у платника податків майна для погашення податкового боргу.

  Разом з тим, сума коштів, на яку накладається арешт, не повинна перевищувати суму податкового боргу, право на стягнення якої наявне в органу державної податкової служби на момент прийняття судом рішення про застосування адміністративного арешту. Тобто, арешт може стосуватися лише тих коштів, які є необхідними для виконання певних зобов`язань платника податків.

  Постанова Верховного Суду від 16.04.2020 р. у справі  №804/7201/16

http://reyestr.court.gov.ua/Review/88832725

• Контролюючий орган може звернутися до адміністративного суду з позовом про стягнення податкового боргу з платників податків із дотриманням відповідних умов, встановлених п. 95.2 ст.95 Податкового кодексу України, які надають право на примусове стягнення податкового боргу.

  При цьому положення податкового законодавства не встановлюють імперативного обов’язку щодо звернення контролюючого органу з вимогами про стягнення податкового боргу саме в порядку ст.. 283 КАС України, яка визначає особливості провадження у справах за зверненням органів доходів і зборів.

  Постанова Верховного Суду від 30.01.2020 р. у справі № 0940/2276/18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/87297305

• Встановлення наявності готівки та її вилучення відбувається на підставі судового рішення працівниками податкового органу за місцем діяльності платника податків.

  Фабула справи: Верховний Суд розглянув касаційну скаргу, обґрунтовану тим, що суди неправильно визначили у резолютивній частині судового рішення можливість стягнення податкового боргу не тільки з рахунків платника податків, а й за рахунок готівки, що належить стороні.

  Верховним Судом було встановлено, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи відповідача про те, що вимоги податкового органу в частині стягнення боргу за рахунок готівки та рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій частині є помилковими, оскільки платник податків не веде готівкові розрахунки з 30.05.2011.

  Механізм стягнення готівки, яка належить платникові податків, у рахунок погашення його податкового боргу, був врегульований постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 №1244 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якою було визначено, що встановлення наявності готівки та її вилучення відбувається на підставі судового рішення працівниками податкового органу за місцем діяльності платника податків. Відтак, висновки судів, що податковий орган до моменту ухвалення судового рішення, як і суд, позбавлені можливості фактичного встановлення таких обставин на стадії розгляду адміністративної справи, є правильними.

  Крім того, відсутність здійснення відповідачем готівкових розрахунків буде мати наслідок лише в частині неможливості застосувати механізм погашення податкового боргу за рахунок готівки, що жодним чином не порушує його прав та законних інтересів.

  Постанова Верховного Суду від 28.05.2019 р. у справі № 808/2916/16

http://reyestr.court.gov.ua/Review/82119264

• Зі спливом трьох років (1095 денного строку) з дня виникнення податкового боргу, такий борг визнається безнадійним та підлягає списанню, у тому числі пеня та штрафні санкції, а відтак з того часу в податкового органу відсутнє право вживати будь-які заходи щодо стягнення такої суми боргу.

  Постанова від 06 лютого 2018 року у справі № 807/2097/16

• Відсутність необхідного бюджетного фінансування чи неприбутковість установи/організації не є підставою для звільнення від сплати податків, які самостійно узгодив платник податку податковими деклараціями, а тому враховуючи, що заходи з погашення податкового боргу не призвели до його погашення, доказів  сплати податкового боргу не надано, - є правові підстави для стягнення такого боргу в судовому порядку.

  Постанова від 05 червня 2018 року у справі №822/3648/17

• Юридичним фактом, з настанням якого законодавець пов'язує реалізацію права контролюючого органу на примусове стягнення податкового боргу, у тому числі шляхом звернення до суду, є дотримання таких умов: надіслання платнику податкової вимоги рекомендованим листом з повідомленням про вручення чи вручення її особисто платнику або його законному чи уповноваженому представникові; сплив строку у 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги. 

  За відсутності доказів направлення на адресу платника податку податкової вимоги рекомендованим листом з повідомленням про вручення  -  відсутні підстави для стягнення з відповідача спірної суми податкових зобов'язань, оскільки в розумінні ПК України таке рішення контролюючого органу не вважається належним чином надісланим (врученим), що призвело до неможливості встановлення строку, передбаченого пунктом 95.2 статті 95 ПК України, із закінченням якого законодавець пов'язує виникнення у контролюючого органу права на стягнення податкового боргу.

  Постанова від 08 серпня 2018 року у справі №812/41/17

• Податковий орган звернувся з позовом про застосування арешту коштів на рахунках платника податку з тих підстав, що останній відмовив у допуску до проведення перевірки. 

  Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили із наявності законних підстав у платника податків для не допуску до перевірки, оскільки рішенням суду встановлено протиправність  наказу про проведення такої. Верховний Суд змінив мотиви для відмови, вказуючи на помилковість таких. 

  Правова позиція: на законодавчому рівні, положеннями норм податкового законодавства розрізненні правові поняття щодо арешту майна та арешту на кошти, що знаходяться в банківських установах платника податків.  Обидва види арешту розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів). В зв'язку з чим, має місце різна правова природа виникнення та регулювання цих предметів, які не можна вважати тотожними в межах спірних правовідносинах. 

  Системний аналіз норм Податкового кодексу України та Порядку № 568 щодо особливостей застосування арешту коштів на рахунку платника податків дає підстави для висновку, що рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків має передувати зверненню податкового органу до суду із вимогами про застосування арешту коштів, а підстави, визначені пунктом 94.2 статті 94 ПК (недопуск до перевірки), є передумовою саме для застосування адміністративного арешту майна податковим органом. 

  Правовими підставами (умовами) для  арешту коштів на рахунках платника податку є саме, або наявність податкового боргу, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

  Оскільки податковий орган не доводив наявність боргу, відсутність майна, передумови застосування арешту коштів - підстави для задоволення позову відсутні.

  Постанова від 04 вересня 2018 року у справі №813/2018/17

• Держпідприємство звернулося до суду із заявою відстрочити йому погашення частини податкового боргу через виключні обставини, що ускладнюють виконання ним судового рішення у цій справі. Ухвалою суду першої інстанції, залишеною без змін апеляційним судом, подану заяву задоволено. Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій і вказав на таке.

  Розстрочення/відстрочення виконання судового рішення (що врегульоване КАС України) за самою своєю суттю відрізняється від розстрочення/відстрочення податкового боргу, передбаченого ст. 100 ПК України; вказані процедури реалізуються різними суб'єктами (відповідно судами та контролюючими органами) й за ініціативою різних осіб (розстрочення/відстрочення виконання судового рішення може відбуватись за заявою особи, яка бере участь у справі, сторони виконавчого провадження або за ініціативою суду, тоді як питання відстрочення/розстрочення податкового боргу може бути порушено виключно платником податків), а також різняться їх нормативним регулюванням (положення КАС України та ПК України).

  Суд вважає, що інститути розстрочення/відстрочення податкового боргу платника податків та розстрочення/відстрочення виконання судового рішення з виплати цього боргу не можуть ототожнюватись, а відтак, розглядаючи питання відстрочення виконання судового рішення, суди мають застосовувати положення КАС України.

  При цьому питання відстрочення виконання судового рішення жодним чином не звільняє відповідача від обов'язку сплати податкового боргу та від настання наслідків у разі невиконання (несвоєчасного виконання) такого обов'язку.

  Постанова від 6 березня 2019 року у справі № 2а-25767/10/0570

• Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі державної податкової інспекції до Товариства про стягнення податкового боргу (Товариство перебуває на податковому обліку в Маріупольській ОДПІ).

  З метою забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, Верховною Радою України прийнято Закон №1669.

  У спірних правовідносинах Закон №1669 є спеціальним, а тому його застосування не ставиться у залежність від внесення відповідних змін до Податкового кодексу України.

  Разом з тим статтею 6 Закону №1669, яка має пряму дію, не вимагається додаткове отримання сертифіката про засвідчення настання форс-мажорних обставин.

  Дійсно сертифікат Торгово-промислової палати України є доказом, що підтверджує причини та настання обставин, які не залежали від учасника подій.

  Проте у справі, що розглядається, дані обставини не підлягають підтвердженню таким сертифікатом, оскільки в силу вимог статті 6 Закону №1669 достатньою підставою, зокрема, для звільнення від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності конкретних суб`єктів господарювання є встановлення факту здійснення ними діяльності на території проведення антитерористичної операції.

  Верховний Суд визнав правильним висновок суду першої інстанції про те, що у відповідності до положень статті 6 Закону №1669 на період проведення АТО Товариство звільнено від обов`язку з внесення плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності, а отже й про відсутність правових підстав для стягнення з Товариства податкового боргу з орендної плати за землю з юридичних осіб.

  Постанова від 25 червня 2019 року у справі  № 805/752/15-а