flag Судова влада України

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Справи зі спорів щодо реалізації податкового контролю (перевірки, звірки, податкова звітність)

21 січня 2021, 11:37

Зміст правової позиції, висновку

Посилання на рішення Верховного Суду в ЄДРСР

  • Податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.

     

    Фабула справи: ФОП звернувся до суду із позовом до обласного департаменту ГУ ДФС, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що при призначенні та проведенні перевірки контролюючим органом були допущені порушення норм податкового законодавства,  оскільки в наказі про проведення перевірки не вказано підставу для цього.

     

    Рішення судів І та ІІ інстанції: Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з думкою якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що перевірка була проведена незаконно, оскільки позивач не був належним чином повідомлений про проведення перевірки, характер проведеної стосовно позивача перевірки не відповідає наказу про її проведення.

     

    Правова позиція КАС/ВС: Верховний Суд погодився із такими висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши наступне.

    Оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

    Підстави, за наявності яких здійснюється документальна позапланова перевірка, встановленні пунктом 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, однією з яких є отримання контролюючим органом податкової інформації, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

     

    Постанова КАС/ВС від 22.09.2020 у справі № 520/8836/18

 

 

  • При отриманні звернення декларанта або уповноваженої ним особи про внесення змін до митної декларації, митний орган може відмовити у внесені таких змін лише у разі відсутності законних підстав для їх внесення. 

     

    Фабула справи: ТОВ звернулось до суду з позовом до Івано-Франківської митниці Державної фіскальної служби України про визнання протиправними дій митного органу та зобов’язання до прийняття заяви та надання дозволу на внесення змін до митної декларації.

     

    Рішення суду І та ІІ інстанції: Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій, погодились з доводами відповідача, зазначивши, що внесення змін до митної декларації після завершення митного оформлення можливо лише у разі наявності чітко встановлених підстав, зазначених у пункті 37 Положення про митні декларації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 №450. Натомість, заявлені позивачем та третьою особою зміни у митній декларації стосуються числових значень, а саме класифікації товару по коду УКТЗЕД, що відповідно призводить до зміни ставок ввізного мита, які у разі внесення змін необхідно перерахувати.

     

    Правова позиція КАС/ВС: Верховний Суд, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій, визнав протиправними та скасував рішення контролюючого органу щодо відмови в задоволенні заяв про надання дозволу на внесення змін до митної декларації; зобов’язав митний орган повторно розглянути відповідні заяви.

    Суд зазначив, що у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

    На підставі системного тлумачення ст. 46 Податкового кодексу України, ст.ст. 257267269 Митного кодексу України, а також з урахуванням приписів підзаконних нормативно-правових актів,     колегія суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів КАС/ВС дійшла такого правового висновку: до моменту завершення митного оформлення товарів, а також протягом трьох років з дня завершення їх митного оформлення декларант має право вносити зміни до митної декларації, а відмова митного органу у їх внесенні з тих підстав, що це  стосується перерахунку митних платежів є протиправною. Вирішення питання перерахунку митних платежів є наслідком наявності або відсутності підстав для внесення таких змін. Відтак, при отриманні звернення декларанта або уповноваженої ним особи про внесення змін до митної декларації, митний орган може відмовити у внесені таких змін лише у разі відсутності законних підстав для їх внесення. Приписи пункту 37 Положення 450 не суперечать нормам статті 269 МК України, а визначають лише порядок внесення таких змін, в тому числі  у разі необхідності повернення декларанту митних платежів.

    При касаційному розгляді даної справи суд касаційної інстанції відступив від висновку, викладеного в постановах Верховного Суду від 18.10.2019 у справі № 813/6707/14, від 06.05.2020  у справі № 815/6006/16.

    Постанова КАС/ВС від 23.11.2020 у справі № 809/984/18

https://re

https://reyestr.court.gov.ua/Review/92457879

yestr.court.gov.ua/Review/93149559

 

 

  • Причини, з яких податкові накладні не були доставлені та зареєстровані в ЄРПН, знаходяться поза волею та можливістю впливу платника податку, оскільки належне ведення та функціонування автоматизованої системи належить до повноважень саме ДФС.

    Фабула справи: Акціонерне товариство звернулося до суду з позовом до Офісу великих платників податків ДПС, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення. Позов вмотивовано тим, що позивач своєчасно направив на реєстрацію 18 податкових накладних, проте, через некоректну роботу ЄДРПН частина з них залишилась незареєстрованою та знаходилась у статусі «Відправлено в ДФС». З огляду на ненадходження протягом операційного дня квитанції про прийняття або неприйняття податкової накладної такі податкові накладні слід вважати зареєстрованими в ЄРПН відповідно до вимог пункту 201.10 статті 201 ПК України.

    Рішення судів І та ІІ інстанції: Задовольняючи вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції за наслідками дослідження матеріалів справи дійшов висновку, що позивач виконав свій обов`язок щодо своєчасного направлення в електронну систему документообігу податкових накладних, однак, до завершення операційного дня відповідачем не було надіслано квитанцій про прийняття податкових накладних або відмову у їх прийнятті. Причини, з яких податкові накладні не були доставлені та зареєстровані ДФС України саме 15.01.2019, знаходяться поза волею та можливістю впливу платника податків, оскільки належне ведення та функціонування автоматизованої системи належить до повноважень саме ДФС України.

    Правова позиція КАС/ВС: Верховний Суд погодився з такими висновками судів попередніх інстанцій, звернувши увагу на таке.

    Встановлена нормою пункту 120-1.1 статті 120-1 ПК України відповідальність платника податку на додану вартість за порушення граничного строку, передбаченого  статтею 201 цього Кодексу  для реєстрації податкової накладної та /або розрахунку коригування    до такої податкової накладної в ЄРПН, у вигляді накладення штрафу може застосовуватися в разі якщо платник податку не надав (не надіслав) податкову накладну (розрахунок коригування) ДФС у строк, встановлений цією статтею.

    Враховуючи положення пункту 201.10 статті 201 ПК України, у разі відсутності у межах операційного дня надісланої контролюючим органом квитанції, що підтверджує прийняття податкової накладної або відмову у її прийнятті, така податкова накладна вважається зареєстрованою датою її надсилання.

    Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивач виконав свій обов`язок щодо своєчасного направлення в електронну систему документообігу податкових накладних, однак до завершення операційного дня йому ДФС не було надіслано квитанції про прийняття податкових накладних або відмову в їх прийнятті. Причини, з яких податкові накладні не були доставлені та зареєстровані у ЄРПН саме 15.01.2019 знаходяться поза волею та можливістю впливу платника податку, оскільки належне ведення та функціонування автоматизованої системи належить до повноважень саме ДФС.

    Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для застосування штрафних санкцій до позивача за порушення граничного строку реєстрації податкових накладних у ЄРПН колегія суддів вважає такими, що ґрунтуються на фактичних обставинах, встановлених відповідно до вимог процесуального закону, на порушення якого особа, що подала касаційну скаргу, вмотивовано не посилається.

     

    Постанова КАС/ВС від 28.10.2020 у справі № 620/817/19

https://reyestr.court.gov.ua/Review/92482708?fbclid=IwAR0uIZvNlL_iPjh-GNGbpKzMLt4ftD7f-vUtP39kDwdM9VlUyW0mjwm3tRc

 

 

  • Запит податкового органу про надання відповідної інформації платником податків повинен визначати конкретні підстави, тобто, наявність чітко окреслених обставин, які свідчать про порушення платником податків податкового законодавства. Без повідомлення вказаних фактів платник податків не має об`єктивної можливості надати будь-які пояснення та їх документальне підтвердження.

     

    Фабула справи: Суть спору у даній справі полягає у тому, що ТОВ  звернулося до суду з позовом до обласного ГУ ДФС, в якому просило визнати протиправним та скасувати наказ в.о. заступника начальника обласного ГУ ДФС про проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача.

    Позов вмотивовано тим, що рішення контролюючого органу про проведення податкової перевірки не узгоджується зі змістом попередньо направленого платнику податків запиту, оскільки стосується різних періодів та обставин господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «ЗИП-ГРУПП».

    Задовольняючи вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем до суду не надано документального підтвердження того, що контролюючим органом виявлено недостовірність даних, що містяться у податковій декларації з податку на додану вартість за жовтень 2018 року та з податку на прибуток підприємства за 2018 рік, поданих позивачем. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову в позові, апеляційний суд вказав, що запит ГУ ДФС було складено відповідно до вимог п. 73.3 ст.73 ПК України за наявності обґрунтованих припущень про ймовірне вчинення податкового правопорушення. Суд апеляційної інстанції зауважив, що наказ було винесено на підставі пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК України, а саме у зв`язку із ненаданням платником податків пояснень та їх документального підтвердження на обов`язковий запит контролюючого органу.

    Правова позиція ВС/КАС: Перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

    Призначенню документальної позапланової перевірки, зокрема з підстав, визначених пп. 78.1.1 та 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК України, передує ненадання (надання не в повному обсязі) платником податків пояснень та документальних підтверджень на письмовий запит контролюючого  органу, якщо такий запит оформлено і направлено відповідно до вимог законодавства.

    Порядок отримання контролюючими органами податкової інформації регламентується статтею 73 ПК України та постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1245 "Про затвердження Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом" (далі - Порядок).

    Відповідно до п. 73.3 ст. 73 ПК України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

    Аналіз зазначених положень податкового законодавства свідчить про те, що запит податкового органу про надання відповідної інформації платником податків повинен визначати конкретні підстави, тобто, наявність чітко окреслених обставин, які свідчать про порушення платником податків податкового законодавства. Без повідомлення вказаних фактів платник податків не має об`єктивної можливості надати будь-які пояснення та їх документальне підтвердження.

    Колегія суддів вважає правильними наведені висновки суду першої інстанції, оскільки обов`язку платника податків надати пояснення та документальні підтвердження на письмовий запит кореспондує і обов`язок контролюючого органу, посилаючись на відповідну правову підставу для направлення запиту, конкретизувати та розкрити, що саме зумовило необхідність отримання такої інформації від платника податків та у зв`язку з чим виникла необхідність надання такої інформації (п. 1 абз. 2 п. 73.3 ст. 73 ПК України).

    Постанова ВС/КАС від 06.10 2020 у справі № 280/1475/19

http://reyestr.court.gov.ua/Review/92051715

 

 

  • Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність бухгалтерській та податковій звітності платника.

    Фабула справи: ТОВ  «Світ Агротехніки» звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві  про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

    Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва, залишеним без змін постановою Шостого ААС, позовні вимоги задоволено.

    Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний адміністративний суд, мотивовано правомірністю формування позивачем даних податкового обліку за взаємовідносинами з Товариством з обмеженою відповідальністю «Торг-Пром-Сервіс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Логі-Транс» з огляду на те, що належними первинними документами, які також були предметом дослідження під час перевірки, підтверджено настання реальних правових наслідків, зміну майнового стану сторін, а також безпосередній зв`язок проведених операцій з господарською діяльністю позивача. Одночасно суди зауважили, що недотримання податкової дисципліни контрагентами-постачальниками не може бути підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит, оскільки добросовісний платник податків, яким є позивач, не може нести відповідальність за правопорушення вчинені іншими суб`єктами господарювання.

    Правова позиція ВС/КАС: Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального права, враховуючи норми Податкового кодексу України, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги Головного управління ДФС у м. Києві без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, зазначивши наступне.

    Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

     В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, у власному капіталі підприємства у зв`язку з його господарською діяльністю.

     Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

    . Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема на формування податкового кредиту.

    При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій суди повинні враховувати, що відповідно до вимог ст. 77 КАС України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень.

    У разі надання контролюючим органом доказів, які і свідчать, що платником податків не було відображено у податковому обліку та задекларовано отриманий прибуток, або документи, на підставі яких платник податків задекларував свої податкові зобов`язання, у тому числі сформував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч.1 ст. 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

    Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, підприємство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, та, які в сукупності з встановленими обставинами справи мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

    Постанова ВС/КАС від 23.07.2020 у справі № 826/6806/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/90590983?fbclid=IwAR1v5jB6psyETmyl0fMBomZn0oeVEQGJE6e4DwEf6jE5czq-VYm_rfTG-LU

  •  Лист довільної форми, адресований контролюючому органу, з повідомленням про подання податкової звітності помилково не може вважатися податковою звітністю в розумінні вимог ПК України.

    Фабула справи: Товариство з обмеженою відповідальністю звернулось з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

    Позов було мотивовано тим, що контролюючий орган при проведенні камеральної перевірки даних, задекларованих в уточнюючому розрахунку податкових зобов’язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за вересень 2017 року, в порушення положень Податкового кодексу України не врахував лист позивача про помилкове надання уточнюючого розрахунку та визнання такої звітності недійсною.

    Задовольняючи вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, вказав, що на дату складення акта перевірки в розпорядженні контролюючого органу вже знаходився лист від позивача, але останній ГУ ДФС безпідставно не врахувало. Залишення поза увагою такої інформації свідчить про необ’єктивність та перевищення наданих повноважень зі сторони суб’єкта владних повноважень. Суди звернули увагу на ненадання відповідачем відповіді на спірний лист, зауваживши, що акт камеральної перевірки в такому випадку не може вважатися формою відповіді на нього. Суди також відхилили посилання контролюючого органу на необхідність подання уточнюючого розрахунку податкових зобов’язань з ПДВ до попередньо поданого уточнюючого розрахунку, оскільки положення пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України передбачають лише обов’язок з надсилання такого уточнюючого розрахунку саме до податкової декларації.

    Правова позиція ВС/КАС: Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та приймаючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, ВС/КАС зазначив наступне.

    Спірні відносини в цій справі стосуються обов’язку врахування контролюючим органом повідомлення від платника у формі листа про визнання недійсною раніше поданої податкової звітності, зокрема уточнюючого розрахунку.

    Подання платниками податків податкової звітності здійснюється саме в порядку та за формою, встановленою Податковим кодексом України та Порядком заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року № 21 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 року за № 159/28289 (далі – Порядок № 21) (чинним на час спірних правовідносин). Уточнюючий розрахунок необхідно вважати невіддільною частиною податкової декларації в разі прийняття контролюючим органом за відсутності підстав для відмови, передбачених підпунктом 49.11 статті 49 Податкового кодексу України. Існування вимог, зокрема, до форми подання податкової декларації та уточнюючого розрахунку до неї спрямоване на забезпечення правильного зображення контролюючим органом задекларованих платником податків показників податкової звітності.

    Податковий кодекс України передбачає лише два способи виправлення помилок у податковій звітності: подання уточнюючого розрахунку або щодо уточнених показників в податкових деклараціях наступних податкових періодів.

    На переконання Верховного Суду, лист довільної форми, адресований контролюючому органу, з повідомленням про подання податкової звітності помилково не може вважатися податковою звітністю в розумінні вимог Податкового кодексу України та Порядку № 21, а тому правомірно не був врахований ГУ ДФС при проведенні камеральної перевірки.

    Чинне податкове законодавство не визначає порядку внесення виправлень до поданого з помилками уточнюючого розрахунку. Водночас, враховуючи приписи статті 50 Податкового кодексу України у взаємозв’язку з положеннями Порядку № 21, Верховний Суд дійшов висновку про те, що виправлення такої помилки має відбуватись у спосіб подання нового уточнюючого розрахунку до податкової декларації з урахуванням показників попередньо поданого уточнюючого розрахунку (з помилками).

    Відповідальність за подання податкової звітності покладається на платника податку, що зобов’язує останнього здійснювати таке подання в чіткій відповідності до вимог Податкового кодексу України, а не на власний розсуд.

    Колегія суддів погодилась із твердженням апеляційного суду про  те, що контролюючий орган під час проведення камеральної перевірки приймає до уваги лише ті відомості, що добровільно підтверджені самим платником податків, але за умови, якщо таке підтвердження відбулось у формі, встановленій законом.

    Постанова ВС/КАС від 24.02.2020 у справі № 520/1186/19

http://reyestr.court.gov.ua/Review/87808810

 

 

  • Запит контролюючого органу про надання відповідної податкової інформації платником податків повинен містити конкретні підстави, тобто чітко окреслені обставини, які свідчать про порушення платником податкового законодавства. Без повідомлення вказаних фактів платник податків не має об’єктивної можливості надати будь-які пояснення та їх документальне підтвердження.

    Фабула справи:  ТОВ звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Луганській області, в якому просило: визнати незаконним та скасувати наказ про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки; визнати протиправними дії, пов`язані з проведенням документальної позапланової невиїзної перевірки.

    Суд першої інстанції постановою, залишеною без змін судом апеляційної інстанції, адміністративний позов задовольнив. Судові рішення мотивовані тим, що у контролюючого органу не було підстав, визначених пунктом 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, для призначення та проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача.

    Правова позиція ВС/КАС:  Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

    Згідно з пунктом 73.3 статті 73 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження. Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту.

    За змістом наведеної норми письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків, зокрема, якщо за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

    Вказаним пунктом також передбачено підставу для звільнення платника податків від обов`язку надавати відповідь на запит, який складено з порушенням вищенаведених вимог.

    Запит вважається належним чином врученим, якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, за приписами пункту 42.2 якої документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

    Зі змісту вищенаведених норм права вбачається, що запит контролюючого органу про надання відповідної податкової інформації платником податків повинен містити конкретні підстави, тобто чітко окреслені обставини, які свідчать про порушення платником податкового законодавства. Без повідомлення вказаних фактів платник податків не має об`єктивної можливості надати будь-які пояснення та їх документальне підтвердження.

    Як встановлено судами попередніх інстанцій відповідач направив на адресу позивача запит про надання пояснень та їх документального підтвердження разом із наказом, які отримано директором ТОВ.

    У вказаному запиті зазначено про обов`язок платника податків, передбачений пунктом 85.2 статті 85 Податкового кодексу України, надати посадовим особам контролюючого органу в повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом призначеної документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ДІБРОВА», та безпосередньо перелік таких документів.

    Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, що в матеріалах справи відсутні докази надіслання відповідачем на адресу позивача належним чином складеного письмового запиту про подання інформації та її документального підтвердження відповідно до пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України, з чим пов`язано право контролюючого органу у подальшому призначити документальну позапланову перевірку у разі ненадання відповіді на такий запит на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.

    Постанова ВС/КАС від 11.06.2020 р. у справі № 812/730/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/89757242

 

 

  • Відсутність у запиті щодо надання індивідуальної податкової консультації поряд з викладенням фактичних обставин, відомостей про період правового регулювання, щодо якого запитується надання консультації, виключає можливість надання судом оцінки викладеному у податковій консультації з урахуванням чинних норм права у відповідному періоді.

    Фабула справи: ФОП звернувся до суду з позовом до обласного ГУ ДФС, в якому просив визнати недійсною податкову консультацію та зобов’язати відповідача надати нову податкову консультацію з урахуванням висновків адміністративного суду.

    Суд першої інстанції в задоволенні позовних вимог відмовив. Приймаючи таке судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що запит позивача не містить чітко сформульованого питання про застосування конкретної норми права та не містить викладення фактичних обставин щодо яких порушується питання про роз`яснення застосування норм податкового законодавства, а тому надана відповідачем податкова консультація не суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору, у даному випадку щодо податку на додану вартість. Апеляційний суд позов задовольнив частково, визнавши податкову консультацію недійсною.

    Правова позиція ВС: Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду скасував рішення суду апеляційної інстанції та залишив рішення суду першої інстанції, зазначивши наступне.

    У своєму запиті на отримання індивідуальної податкової консультації позивачем сформульовано питання: про наявність у ФОП права та правомірність віднесення ним до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених фізичною особою-підприємцем, платником ПДВ при придбанні транспортних засобів, які використовуються у його господарській діяльності; та чи ФОП має право на бюджетне відшкодування ПДВ з урахуванням податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених фізичними особами-підприємцями, платниками ПДВ при придбанні транспортних засобів, які використовуються в господарській діяльності.

    Колегія суддів звернула увагу на те, що запит позивача не містить чітко сформульованого питання про застосування конкретної норми права, а також не містить викладення фактичних обставин, для врегулювання яких необхідне застосування такої конкретної норми права.

    Крім того, позивачем не було конкретизовано й період у якому виникли фактичні обставини щодо яких порушується питання про роз`яснення застосування норм податкового законодавства.

    При цьому, оскаржувана індивідуальна податкова консультація не містить фактичних обставин та висновків про застосування конкретної норми права для їх регулювання, а тому відсутні обставини, які підлягають судовій оцінці на предмет відповідності чи суперечності консультації нормам або змісту відповідного податку чи збору.

    Постанова ВС/КАС від 29.05.2020 р. у справі № 807/1650/16

http://reyestr.court.gov.ua/Review/89544355

 

 

  • Предметом камеральної перевірки, крім питань правильності формування податкових декларацій можуть бути й інші питання, зокрема, своєчасність сплати грошових зобов`язань

    1 січня 2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21 грудня 2016 року №1797-VIII, яким до Податкового кодексу України внесено зміни, зокрема щодо контрольно-перевірочної роботи.

    Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду зазначив, що підпункт 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України доповнено другим абзацом, яким передбачено, що предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

    Отже, з аналізу зазначених норм чинного законодавства вбачається, що предметом камеральної перевірки, крім питань правильності формування податкових декларацій можуть бути й інші питання, зокрема, своєчасність сплати грошових зобов’язань.

    Постанова Верховного Суду від 01.04.2020 р. у справі № 640/914/19

http://reyestr.court.gov.ua/Review/88556198

 

 

  • За відсутності доказів виконання ДПІ всіх дій, передбачених для встановлення місцезнаходження платника податків, анулювання реєстрації платника ПДВ є протиправним.

    Фабула справи: Позивач звернувся з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції, в  якому просив визнати нечинним та скасувати рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість та зобов`язання поновити реєстрацію платника ПДВ з дня анулювання. В обґрунтуванні позову зазначено, що податковий орган не вжив усіх необхідних заходів для встановлення місцезнаходження позивача, передбачених Положенням про організацію взаємодії підрозділів податкової міліції з іншими структурними підрозділами органів державної податкової служби для встановлення місцезнаходження платника податків, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 17.05.2010 р. № 336.

    Постановою адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов був задоволений. При цьому суди погодились з аргументами позивача, зазначивши, що обставини, які зумовлюють анулювання реєстрації платника податку на підставі положень підпункту «ж» п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу України, відсутні.

    Правова позиція Верховного Суду: Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.

    Як було встановлено судами, анулювання реєстрації Товариства як платника ПДВ на підставі пп. «ж» п. 184.1 ст. 184 ПК України було зумовлено наявністю відповідного запису в ЄДР про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу. Підставою для внесення державним реєстратором такого запису слугувало повернення рекомендованого листа, надісланого реєстратором юридичній особі відповідно до абзацу другого ч. 12 ст. 19 Закону №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин.

    Разом з тим процедура встановлення місцезнаходження (місця проживання) платника податку до направлення державному реєстратору контролюючим органом повідомлення встановленого зразка передбачена Порядком обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 року №1588.

    Відповідно до п. 12.4 зазначеного Порядку щодо кожного платника податків, стосовно якого виявлена відсутність його за місцезнаходженням (місцем проживання) та не з`ясоване його фактичне місцезнаходження (місце проживання), підрозділ контролюючого органу, який з`ясував зазначений факт, готує та передає підрозділам податкової міліції запит на встановлення місцезнаходження (місця проживання) платника податків за встановленою формою.

    В силу приписів пункту 12.5 цього ж Порядку, якщо за результатами заходів щодо встановлення фактичного місцезнаходження юридичної особи підрозділами податкової міліції буде підтверджено відсутність такої особи за місцезнаходженням або встановлено, що фактичне місцезнаходження юридичної особи не відповідає зареєстрованому місцезнаходженню, керівник (заступник керівника) контролюючого органу протягом трьох робочих днів приймає рішення про надсилання до відповідного державного реєстратора повідомлення про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням за формою №18-ОПП (додаток 24) для вжиття заходів, передбачених ч. 12 ст. 19 вказаного Закону №755-IV.

    Отже, за відсутності доказів виконання відповідачем всіх дій, передбачених процедурою встановлення місцезнаходження (місця проживання) платників податків, а саме доказів направлення запиту до підрозділу податкової міліції та вжиття ним необхідних заходів щодо встановлення фактичного місцезнаходження юридичної особи - Товариства, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що обставини, з якими норма підпункту «ж» пункту 184.1 статті 184 ПК України пов`язує можливість анулювання реєстрації платника ПДВ, відсутні.

    Постанова Верховного Суду від 03.04.2020 р. у справі № 826/3221/16

http://reyestr.court.gov.ua/Review/88575325

 

  • Нормами ПК України передбачено право платника податків надати контролюючому органу документи, які були відсутні під час перевірки.

     Фабула справи: Товариство звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ГУ ДФС у м. Києві. Позивач не погодився з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, вважав їх незаконними, оскільки, документи, які були необхідні для перевірки не були надані з поважних причин.

    Задовольнивши частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на підтвердження реальності господарських операцій позивачем до суду надано копії специфікацій, рахунків на оплату, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних. Також в судовому засіданні, на вимогу суду першої інстанції, було надано докази оренди відповідних приміщень позивачем, докази оплати оренди цих приміщень, акти-прийому передачі приміщень, за адресами яких, продукція отримувалась позивачем.

    При цьому, як зазначено судами попередніх інстанцій, вказані документи не були надані під час проведення перевірки з поважних причин. Колегія суддів вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на таке.

    Правова позиція Верховного Суду: Відповідно до пп. 78.1.5 п. 78.1 ст. 78 ПК України у разі, якщо платником податків подано в установленому порядку органу державної податкової служби заперечення до акта перевірки або скаргу на прийняте за її результатами податкове повідомлення-рішення, в яких вимагається повний або частковий перегляд результатів відповідної перевірки або скасування прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення і коли платник податків у своїй скарзі (запереченнях) посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, та об`єктивний їх розгляд неможливий без проведення перевірки, - здійснюється документальна позапланова перевірка. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали предметом оскарження.

    Отже, Верховний Суд дійшов висновку про те, що законодавцем передбачено право платника податків надати контролюючому органу документи, які були відсутні під час перевірки. При цьому, якщо платник податків у запереченнях на акт перевірки посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, до прийняття рішення за результатами такої перевірки це зумовлює обов`язок податкового органу щодо призначення та проведення позапланової перевірки.

    Постанова Верховного Суду від 01.04.2020 р. у справі №640/637/19

http://reyestr.court.gov.ua/Review/88556308

 

 

  • Верховний Суд сформулював нову правову позицію відносно можливості оскарження податкових повідомлень-рішень при процедурних порушеннях контролюючого органу.

    Фабула справи: Підприємство звернулося до суду з проханням визнати недійсними і скасувати: наказ ДФС про проведення документальної позапланової виїзної перевірки; податкових повідомлень-рішень за результатом перевірки.

    Одним із спірних питань у цій справі є можливість оскарження прийнятого за наслідками проведеної документальної виїзної позапланової перевірки податкового повідомлення-рішення з підстав допущених контролюючим органом процедурних порушень при призначенні та проведенні такої перевірки, зокрема у разі якщо допуск до перевірки відбувся.

    Верховний Суд визначив, що недопуск контролюючого органу до проведення перевірки є правом, а не обов'язком платника податків, а тому реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може перебувати у залежності від використання особою своїх прав на їх позасудовий захист.

    З урахуванням наведеного судова палата в цій справі відступила від висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах у частині того, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе; а також що допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної документальної виїзної або фактичної перевірки, які викладено в постановах Верховного Суду у справах № 804/1113/16№ 826/16221/15№ 820/850/16№ 820/11291/15), № 815/4392/15.

    Отже, особа має право оскаржити прийняте за наслідками проведеної документальної виїзної позапланової перевірки податкового повідомлення-рішення з підстав допущених контролюючим органом процедурних порушень при призначенні та проведенні такої перевірки, зокрема у разі якщо допуск до перевірки відбувся.

    Водночас, судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів КАС ВС формулює правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

    Постанова Верховного Суду від 21.02.2020 р. у справі № 826/17123/18.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/87929522

 

 

  • Платники при складанні податкової декларації з рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів зобов`язані декларувати всю суму плати, обчислену та зазначену суб`єктами лісових відносин у виданих ними спеціальних дозволах, незалежно від обсягів вирубки, зокрема у разі недосягнення повного об`єму заготовленої деревини, вказаної у відповідному лісорубному квитку.

    Фабула справи: Державне підприємство звернулось з позовом до Корюківської об’єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та рішення про нарахування пені.

    Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду встановив, що чинне на час виникнення спірних правовідносин податкове законодавство передбачає єдиний випадок здійснення перерахунку орендної плати лісокористувачем - у разі перевищення зазначеної в лісорубному квитку кількості фактично заготовленої деревини.

    Відповідно до пп.256.11.5 п. 256.11 ст. 256 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) лісокористувачі, у яких за результатами діяльності здійснюється перерахунок рентної плати, відображають донараховані суми рентної плати в податковій декларації.

    Незалежно від способу обліку деревини, що відпускається на пні (за площею, пеньками, приблизною кількістю), лісокористувачі, які допустили неповну заготівлю деревини, що дозволена для вирубки за виписаними лісорубними квитками, або взагалі її не проводили, рентну плату обчислюють і сплачують повністю за всю дозволену для заготівлі кількість деревини, що зазначена в дозволі (пп. 256.11.4 п.256.11 ст. 256 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

    Сума податкових зобов’язань з рентної плати, визначена у податковій декларації за податковий (звітний) період, сплачується платником до бюджету протягом 10 календарних днів після закінчення граничного строку подання такої податкової декларації з урахуванням фактично сплачених авансових внесків .

    Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 825/589/16 та від 17 грудня 2019 року у справі №825/691/16.

    Постанова Верховного Суду у справі № 825/623/16

http://reyestr.court.gov.ua/Review/87297188

 

  • Недотримання ДПІ процедури повідомлення платника податків про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки перевірки нівелює правові наслідки такої, а відтак ДПІ зобов'язана поновити дані податкового обліку позивача в інформаційних базах, що неправомірно відкориговані на підставі акта такої перевірки.

    Водночас, вимога в частині оскарження дій щодо формулювання висновків акту перевірки задоволенню не підлягає. 

    Постанова від 17 квітня 2018 року у справі №2а/0470/10405/11

 

 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73700777 

 

  • Позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення виїзної документальної перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення такої можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. В іншому разі в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними.

  Постанова від 13 березня 2018 року у справі №804/1113/16

http://reyestr.court.gov.ua/Review/72745230 

 

  • Предмет позову: оскарження дій ДПІ щодо коригування показників податкової звітності на підставі Акту про неможливість проведення зустрічної звірки та зобов'язання відновити в електронній базі дані обліку платника.

    Дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок здійснення заходів податкового контролю, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов’язків по збиранню доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження даних податкового обліку платників податків, які не створюють для платника податків самостійного юридичного наслідку. Інформація, отримана податковим органом за результатами податкового контролю, використовується для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу. Це в однаковій мірі стосується і дій податкового органу щодо внесення такої інформації до існуючих інформаційних систем.

    Постанова від 23 травня 2018 року у справі №804/853/14

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74204266 

 

  • Предмет позову: оскарження дій ДПІ щодо проведення зустрічної звірки та складання Акту про неможливість проведення зустрічної звірки, а також зобов’язання вилучити з електронної бази, АІС та інших податкових баз інформацію, внесену на підставі такого Акту.

    Виходячи із системного тлумачення статей 71, 72, 71 ПК, інформація, що надійшла за результатами податкового контролю, може бути виключена з баз даних лише у випадку, якщо дії зі здійснення такого контролю визнані протиправними в установленому порядку.

    Отже, протиправне коригування обліку в базах порушує право платника податку. Не породжують правових наслідків для платника податків лише викладені в акті перевірки висновки, які є відображенням дій податкових інспекторів.

    Постанова від 08 травня 2018 року у справі №804/12392/14

 

 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74002783 

 

  • Вирішення питань щодо надання слідчим суддею дозволу відповідним органам на проведення позапланових перевірок, не передбачене КПК, тобто не відноситься до компетенції слідчого судді.

    (позиція може бути корисною в контексті податкових чи інших перевірок, що призначаються на підставі ухвал слідчих суддів)

     Ухвала від 06 березня 2018 р. у справі № 243/6674/17-к

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/72670536 

 

  • Предмет позову: оскарження наказу про проведення документальної планової виїзної перевірки.

    Затверджений план-графік є обов'язковим в цілях підтвердження правових підстав для проведення вказаної перевірки.

    Неподання податковим органом належним чином завіреного плану-графіка перевірок свідчить про непідтвердження відповідачем допустимими доказами факту включення Товариства до плану-графіка проведення планових перевірок, та як наслідок, протиправність оспорюваного наказу про проведення такої перевірки.

    Постанова від 26 червня 2018 року у справі № 821/590/17

  http://reyestr.court.gov.ua/Review/74992501 

 

  • Предмет позову: оскарження наказу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки  з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій, виданого на підставі ухвали в рамках кримінального провадження, яке на момент видачі наказу закрито. 

    Збирання доказів у межах кримінального провадження, в тому числі шляхом отримання акту податкової перевірки, здійснюється в межах відкритого кримінального провадження. Обставини ж закриття кримінального провадження зумовлюють припинення проведення будь-яких дій по збиранню доказів в межах такого провадження, у тому числі проведення податкової перевірки платника податків в рамках якої призначена остання, що в свою чергу свідчить про незаконність прийняття  оспорюваного наказу.

    Постанова від 31 січня 2018 р. у справі № 826/3234/17

  http://reyestr.court.gov.ua/Review/71979226 

 

  • Вказівка позивача на окремі дефекти запиту про надання інформації і наказу про призначення позапланової виїзної перевірки для вирішення питання щодо правомірності вказаного наказу значення немає, оскільки відсутність або неповнота посилань на конкретні пункти Податкового кодексу не повинні розглядатися як підстава для визнання наказу протиправним, якщо зі змісту такого наказу видається за можливе ідентифікувати передбачену законодавством фактичну підставу для призначення відповідної перевірки.

  Постанова від 02 березня 2018 року у справі №820/2762/17

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/72551847 

 

  • Особливості камеральної перевірки полягають у тому, що для її проведення не потрібен наказ керівника податкового органу або інший спеціальний дозвіл чи направлення, не потрібно згоди платника податків, а також його присутності. 

    Запроваджені Законом N 71-VIII від 28.12.2014 р. обмеження не стосуються камеральних перевірок, які є функцією здійснення повноважень контролюючим органом. Разом з тим, об'єктом камеральної перевірки є виключно дані, які знаходяться в розпорядженні податкового органу, будь-які інші дані не можуть бути предметом дослідження податковим органом.

    Постанова від 27 лютого 2018 року у справі №808/918/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/72486577 

 

  • Камеральна перевірка є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника. Перевірка будь-яких інших відомостей, витребування у платника додаткової інформації та документів, подання яких разом з податковою декларацією чинним законодавством не передбачено, камеральною перевіркою не охоплюється.

    У разі, якщо податковий орган вийшов за межі предмету камеральної перевірки, то акт такої перевірки є доказом, здобутим з порушенням Закону, що призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої, а прийняті на його підставі ППР не є правомірними.

    Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15 червня 2018 року по справі № 817/98/16, від 14 червня 2018 року по справі № 812/1028/17.

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/74718270 

 

 

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/74718201 

 

  • У разі, якщо у запитах податкового органу не зазначено конкретних підстав для отримання податковим органом інформації у контексті походження та змісту податкової інформації, на підставі якої податковий орган дійшов висновку про можливі порушення платником податку вимог податкового законодавства, не вказано, за результатами аналізу якої саме інформації та в який спосіб отримані відомості про можливі порушення вимог податкового законодавства, не наведено, які конкретні факти свідчать про такі порушення - такий запит не відповідає  вимогам п. 73.3 ст. 73 ПК України.

    У такому разі платник податку не має обов'язку надавати пояснення та документи на запити, які не відповідають вимогам ПК, а тому у податкового органу  відсутні законодавчо визначені підстави для призначення документальної позапланової невиїзної перевірки відповідно до пп. 78.1.1 п.78.1 ст. 78 ПК України, у зв'язку з чим наказ є протиправним.

    Постанова від 27 лютого 2018 року у справі №820/19845/14

http://reyestr.court.gov.ua/Review/72506180  

 

  • З метою констатації правомірності наказу про проведення документальної позапланової перевірки слід перевірити наявність сукупності всіх вимог, передбачених підпунктом 78.1.5. пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, а не виходити виключно із відповідних повноважень податкового органу.
     
    Аналіз змісту зазначеної правової норми дозволяє дійти висновку, що проведення документальної позапланової перевірки на цій підставі є законним лише за умови дотримання сукупності умов, а саме: подання заперечень до акта перевірки, або скарги на прийняте податкове повідомлення-рішення, наявність вимог про повний або частковий перегляд результатів перевірки або скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, вказівка платником податків на обставини, які не були досліджені під час перевірки, неможливість перевірки таких обставин без проведення перевірки.
     
    Водночас законодавець передбачає ще один запобіжник від зловживань посадовими особами податкового органу - обмежує предмет такої перевірки виключно питаннями, що стали предметом оскарження.

  Постанова від 31 липня 2018 року у справі №826/13304/17

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75644685 

 

  • Обов'язковою умовою застосування процедури податкового компромісу є наявність на час звернення платника податків неузгоджених сум податкових зобов'язань за податковими повідомленнями-рішеннями. Після звернення платника із відповідною заявою такі зобов'язання стають узгодженими.

    Отже, відмова в погодженні застосування процедури податкового компромісу за податковими повідомленнями-рішеннями, які оскаржувалися в судовому порядку та зобов'язання за якими не узгоджені на момент звернення з заявою - протиправна.

    У спірних правовідносинах належним способом відновлення порушеного права є зобов’язання ДПІ розглянути заяву позивача про намір досягнення податкового компромісу за ППР. Прийняття такого рішення є дискреційними повноваженнями контролюючого органу.

    Постанова від 23 червня 2018 року у справі №826/6248/15

http://reyestr.court.gov.ua/Review/74941524  

 

  • Запроваджені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII обмеження на перевірки у 2015 та 2016 роках підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік - не стосуються камеральних перевірок, які є функцією здійснення повноважень контролюючим органом.


  Постанова від 21 червня 2018 року у справі №813/448/17

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/74900823 

 

  • Позапланова податкова перевірка у кримінальному провадженні поза строком дії ухвали, якою її призначено -  є незаконною (підстава пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України). 

    У даній справі ухвалою слідчого судді  від 31.01.2017р.  було надано дозвіл на проведення позапланової документальної перевірки платника податків щодо проведення фінансово-господарської діяльності з контрагентами-постачальниками. Термін дії вказаної ухвали становив один місяць з дня її постановлення.

    Висновок Верховного Суду: сплив строку дії ухвали, постановленої в порядку кримінально-процесуального законодавства для забезпечення кримінального провадження в частині збирання доказів, свідчить про припинення такої дії для осіб, яких вона стосувалась, і вчинення будь-яких дій на реалізацію такої поза межами строку у ній зазначеному не має правових підстав.

    Постанова від 28 серпня 2018 року у справі  № 812/1212/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/76221882 

 

  • Предметом спору у даній справі є наказ про проведення документальної позапланової виїзної перевірки (замість призначеної виїзної перевірки ДПІ здійснено невиїзну перевірку у приміщенні податкової інспекції).

    Позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. Тобто, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас, допуск до виїзної податкової перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.

    Разом з тим, Податковим кодексом України не передбачено право посадових осіб контролюючого органу на проведення документальної позапланової виїзної перевірки в приміщенні податкової інспекції.

    Пунктом 81.2 статті 81 ПК України встановлено, що у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки складається акт, який засвідчує факт відмови.

    Отже, неможливість проведення документальної виїзної перевірки за місцезнаходженням платника податків має бути пов`язана з недопуском посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки, що, у свою чергу, має підтверджуватися відповідним актом про недопуск (у даній справі такого акта відповідачем складено не було, а платник податків ознайомився із наказом вже після початку проведення перевірки у приміщенні податкової інспекції).

    У зв’язку із наявними правопорушеннями наказ фіскального органу платник податків має право оскаржити навіть після її проведення.

    Постанова від 17 травня 2019 року у справі № 804/254/18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/81798962 

 

  • Право органу державної податкової служби самостійно визнавати нікчемними правочини законом не передбачено.

    Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 2а-3925/12/2170, досліджував питання правомірності встановлення актом податкової перевірки нікчемності правочину.

    Правочин, який вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, згідно з частиною першою статті 203, частиною другою статті 215 ЦК України є нікчемним.

    Аналогічна правова позиція висловлена 17.01.2018 р. та 24.01.2018 р. Верховним Судом в контексті справ № 2а-9880/12/1370, № 2а-11097/12/2070, № 826/3446/13-а, № 2а-11097/12/2070, № 2а-6341/12/2070.

    Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. Відтак, встановлення актом перевірки нікчемності правочину знаходиться за межами компетенції податкового органу, не належить до функції контролю дотримання платниками податків податкового законодавства.

    Верховний Суд вважає за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право та повинні звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність, а не класти власний висновок в основу податкового правопорушення та визначати на цій підставі грошове зобов'язання.

    Постанова від 02 квітня 2019 року у справі № 2а-3925/12/2170

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/80867725 

 

  • Сам факт затримки контролюючим органом строків направлення податкового повідомлення-рішення не може бути підставою для звільнення платника податку від обов`язку щодо своєчасної сплати суми податку. У будь-якому випадку порушення строку направлення податкового повідомлення-рішення, жодним чином не впливає на його законність.

    Якщо податкове повідомлення-рішення прийняте контролюючим органом у межах компетенції, та з його форми можна чітко встановити його зміст, зокрема, порушення законодавства, згідно з яким визначено грошове зобов`язання платника податків, суму такого зобов`язання, таке рішення є правомірним, навіть у разі, коли порушено строки його надсилання (вручення), передбачені Податковим кодексом України.

    Постанова від 13 лютого 2018 року у справі № 820/1975/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/72289680 

 

  • Матеріали правоохоронних органів щодо недотримання суб'єктами підприємницької діяльності вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів є самостійною підставою для прийняття рішення про застосування штрафних санкцій, передбачених статтею 17 Закону України від 19.12.1995 р. №481/95-BP «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».

    Разом з тим, протокол є основною і обов`язковою формою фіксації факту адміністративного правопорушення, який повинен відповідати вимогам, що висуваються до його процесуальної форми і змісту і регламентовані статтями 254-256 Кодексу України про адміністративні правопорушення. 

    Застосування штрафних санкцій, передбачених частиною 2 статті 17 Закону № 481/95-ВР, можливе лише за умови встановлення та доведення складу правопорушення, а саме здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями без ліцензії. Відтак склад правопорушення є наявним у разі сукупності ознак - відсутність ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та факт збуту такої продукції, зафіксований у порядку визначеному діючим законодавством.

    Лист органів МВС не є матеріалами, що підтверджують факт недотримання суб'єктами підприємницької діяльності вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, тобто не є документом, який фіксує об’єктивну та суб’єктивну сторону правопорушення, а відтак не може бути підставою для прийняття рішення про застосування штрафних санкцій. Не є таким документом і рапорт посадових осіб органів МВС.

    Постанова від 10 червня 2019 року у справі № 815/5818/15

http://reyestr.court.gov.ua/Review/82294414 

 

  • Обов’язок платника зі сплати податків вважається виконаним із часу подання ним до обслуговуючого банку платіжного доручення на перерахування коштів до бюджетної системи України. При цьому, платник не несе відповідальності за дії або бездіяльність банківських та фінансових установ.

    Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 07 березня 2018 року у справі № 823/1985/17, від 31 липня 2018 року у справі № 808/2491/17. 

    Постанова від 03 квітня 2019 року у справі № 826/573/18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/80926764 

 

  • Відсутність печатки органу ДФС на запиті про надання інформації є підставою не надавати запитувану інформацію. 

    У зв’язку з цим відповідач був позбавлений права приймати наказ про призначення позапланової виїзної перевірки платника податків з підстав визначених підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (ненадання пояснень та їх документального підтвердження) із дотриманням яких законодавець пов'язує можливість проведення документальної позапланової перевірки, що свідчить про протиправність оскаржуваного наказу.

    Постанова від 26 лютого 2019 року у справі № 826/9082/15

http://reyestr.court.gov.ua/Review/80234739 

 

  • У разі коли фізична особа - суб`єкт малого підприємництва здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне свідоцтво і сплачується один податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки.

    Постанова від 09 липня 2019 року у справі № 810/6839/13-а

http://reyestr.court.gov.ua/Review/82898660 

 

  • Якщо у справі відсутній основний доказ, який визначає склад податкових правопорушень покладених в основу прийняття спірних рішень - акт перевірки, то це свідчить про те, що ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не досліджував документ, який підтверджує наявність порушення вимог податкового,  валютного та  іншого  законодавства, контроль  за  дотриманням  якого  покладено  на  органи  державної податкової служби.

    Постанова від 02 липня 2019 року у справі № 819/2737/13

http://reyestr.court.gov.ua/Review/82758943 

 

  • Податкові повідомлення-рішення, не направлені за юридичною адресою платника податків, не дають підстав вважати їх належним чином врученими, відтак грошові зобов`язання не набувають статусу узгоджених.

    Постанова від 11 липня 2019 року у справі № 826/18377/14

http://reyestr.court.gov.ua/Review/82947492 

 

  • Інформація, що надійшла за результатами податкового контролю, не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку.

    Судження контролюючого органу про нікчемність окремих угод є висновками тільки контролюючого органу. Висновки, викладені в акті є відображенням дій працівників податкових органів і самі по собі не породжують правових наслідків для платника податків та, відповідно, такий акт не порушує прав останнього. Включення суб`єктом владних повноважень до бази даних інформації про таку перевірку, на думку колегії суддів, не створює жодних перешкод для діяльності платника податку.

    За таких обставин, дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок проведення перевірки, у тому числі й складеного за її результатами акта, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу спрямованої на виконання своїх професійних обов`язків, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку.

    Зазначені дії самі по собі не створюють для платника податків жодних правових наслідків у вигляді зміни або припинення його прав та не породжують для нього обов`язкових юридичних наслідків.

    Постанова від 17 липня  2019 року у справі № 814/2124/14

http://reyestr.court.gov.ua/Review/83070214 

 

  • Суть спору полягає в тому, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, Офіс ВПП ДФС в особі Харківського управління зобов’язано внести заяву ПАТ про повернення суми бюджетного відшкодування до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування. Згодом Офіс ВПП ДФС звернувся до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження у справі у зв’язку з переведенням позивача на облік до ДПС у м. Сєвєродонецьку ГУ ДФС у Луганській області.

    Отже, спірним у цій справі було питання щодо можливості застосування механізму заміни сторони виконавчого провадження через переведення платника податків на обслуговування до іншого контролюючого органу з причин, не пов’язаних зі зміною місцезнаходження такого платника.

    Підставою для переходу адміністративної компетенції від одного суб’єкта владних повноважень до іншого (набуття адміністративної компетенції) є події, що відбулися із суб’єктом владних повноважень.

    Суди встановили, що Офіс ВПП ДФС в особі Харківського управління не перебуває в процесі припинення або ліквідації, відповідно, підстав правонаступництва в розумінні ч. 2 ст. 104 ЦК України немає. Фактичного (компетенційного) адміністративного правонаступництва також не відбулося, оскільки відсутні врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від Офісу ВПП ДФС в особі Харківського управління до ГУ ДФС у Луганській області.

    Діяльність і адміністративна компетенція, а відтак і зобов’язання Офісу ВПП ДФС в особі Харківського управління (боржника у виконавчому провадженні) не припинялися та до інших органів державної влади не переходили.

    Верховний Суд сформулював такий правовий висновок.

    У разі зміни місця обслуговування (обліку) платника податків не відбувається фактичного (компетенційного) або процесуального адміністративного (публічного) правонаступництва контролюючих органів. Обставини, з якими Закон України «Про виконавче провадження» і ст. 379 КАС України пов’язують можливість здійснення заміни сторони виконавчого провадження, у такому разі відсутні, відповідно, органом, який має забезпечити виконання судового рішення та відновити права платника податків, є той, якого зобов’язано судовим рішенням, що набрало законної сили, вчинити певні дії.

    Постанова від 11 жовтня 2019 року у справі № 812/1408/16

http://reyestr.court.gov.ua/Review/85058551