Правова позиція КАС/ВС щодо екологічного контролю в морський портах.
Фабула справи: Суть спору полягає у тому, що сінгапурський судновласник звернувся до суду з позовом до Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря, в якому просив суд визнати протиправними дії відповідача щодо пред`явлення претензії та стягнути на користь компанії грошові кошти. Державною екологічною інспекцією Північно-Західного регіону Чорного моря складено акт відбору проб та протокол № 406, якими встановлено забруднення внутрішніх морських вод і територіального моря України внаслідок скиду з суднапозивача баластних вод в акваторію Аджалицького лиману з перевищенням гранично допустимих концентрацій по завислим речовинам, залізу та нафтопродуктам. Як наслідок, інспекцією було пред’явлено претензію запропоновано відшкодувати добровільно збитки, нанесені державі у сумі 17 305,68 доларів США, а також довела до відома, що у разі відмови від добровільного відшкодування буде поданий позов до суду на відповідну суму. Також, начальник Інспекції прийняв рішення про заборону на вихід судна BW ACORN» з морського порту «Южний», у зв`язку з заподіянням шкоди навколишньому природному середовищу та несплатою штрафів чи претензії за порушення природоохоронного законодавства. Позивач не погодився із діями відповідача щодо складання претензії за порушення природоохоронного законодавства, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
Висновки судів I та II інстанції: Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, керувалися тим, що Інспекція уповноважена пред`являти претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, та розраховувати їх розмір. Факт забруднення встановлено заборами проб та лабораторними дослідженнями, здійсненими екологічною інспекцією в межах її повноважень. Крім того, факт наявності забрудненої води навколо судна сторонами не заперечувався. Окружний адміністративний суд зробив висновок про те, що дії відповідача щодо висунення претензії безпосередньо не породжують правових наслідків для позивача.
Правова позиція КАС/ВС: Колегія суддів в цілому погодилась з такими висновками судів попередніх інстанцій, але відзначила особливості їх застосування щодо спірних відносин.
Правовий алгоритм стягнення збитків, завданих навколишньому середовищу, передбачає, що у разі відхилення претензії, органи Державної екологічної інспекції України звертаються до суду з відповідним позовом до власника судна про стягнення збитків. Під час розгляду справи за таким позовом суд перевіряє, зокрема, чи було вчинено правопорушення, чи завдано збитки та який їх розмір. Судовий порядок стягнення збитків дає можливість суб`єкту господарювання захиститися від необґрунтованих вимог.
На стадії оформлення та пред`явлення претензії у адресата претензії не виникають обмеження або перешкоди у здійсненні своєї нормальної господарської діяльності.
Однак у ситуації позивача, а вона загалом є типовою для портів України через наявність законодавчих прогалин, цей алгоритм не працює. Заборона виходу судна з порту у зв`язку із несплатою суми збитків вимушує судновласника сплатити суму претензії. Після сплати суми, зазначеної у претензії, у Інспекції відпадає необхідність звертатися до суду. Де-юре Інспекція реалізувала свої повноваження повною мірою: виявила порушення, зафіксувала, пред`явила претензію, стягнула збитки.
Зазвичай, добровільна сплата претензійної суми свідчить про згоду з претензією. Судновласник міг би відхилити претензію, якщо вважав її безпідставною. Однак претензія у цій справі мала наслідком заборону виходу судна з порту. А це, своєю чергою, призводить до збитків від простою та низки інших негативних наслідків. Тому сплату претензійної суми за таких вимушених для позивача обставин не можна назвати добровільною або такою, що свідчить про згоду із претензією.
Зважаючи на зазначені чинники, судновласник сплатив суму претензії як певну заставу (гарантію). Така поведінка має раціональні причини і захищає інтереси не лише судновласника, але й державу, до якої згодом може бути пред`явлено позов про відшкодування шкоди у зв`язку із незаконною затримкою судна.
Якщо оцінювати контекст цієї справи, то сплата суми претензії зовсім не свідчить про визнання претензії. Спір щодо наявності правопорушення, за яке пред`явлено претензію, залишається. Судновласник і далі вважає, що його права було порушено.
З огляду на вищевикладене, Суд звертає увагу на те, що сама собою претензія безпосередньо не породжує негативних наслідків для юридичної особи. Однак такі наслідки (у вигляді обмеження господарської діяльності) породжують рішення про заборону судна на вихід з порту, яке ґрунтується на претензії.
Зупинка відповідачем рішення після сплати позивачем суми претензії не впливає на можливість його оскарження. Правомірність рішення про заборону на вихід судна з морського порту може бути перевірена і після його виконання, а також у разі зупинення чи скасування органом, що його видав, якщо позивач вважає, що мало місце порушення його прав у зв`язку із таким рішенням.
Отже, саме рішення Інспекції про заборону на вихід судна з порту накладає обтяження на суб`єкта господарювання та є основним рішенням суб`єкта владних повноважень, яке підлягає оскарженню в судовому порядку.
Суди попередніх інстанцій обмежилися лише оцінкою можливості оскарження дій щодо пред`явлення претензії, і дійшовши висновку, що такі не можуть оскаржуватися в суді, не досліджували підстав та порядку перевірки, не оцінювали доказів, що підтверджують збитки. Відтак, у цій частині суди не дослідили зібрані у справі докази, не вирішили спір
Постанова КАС/ВС від 19.10.2020 у справі № 420/4129/19
_03_03.png)
