• Справи, в яких оскаржується акт обстеження земельної ділянки, складений за наслідками самоврядного контролю, не підлягають розгляду в жодному суді.

   

  Фабула справи: При здійсненні заходів самоврядного контролю фахівцем Департаменту обстежено земельну ділянку та складено акт, згідно з яким відповідна земельна ділянка вільна від будівель і споруд та використовується для експлуатації та обслуговування споруд торговельного призначення та автостоянки.

   

  Рішення судів І та ІІ інстанції: Судом першої інстанції позовні вимоги було задоволено у повному обсязі. Задовольняючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав належних, вичерпних та допустимих доказів в обґрунтування правомірності проведення перевірки та складання за її результатом акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства, яким встановлені порушення з боку позивача умов договору оренди та вимог земельного законодавства.

   

  Правова позиція ВС/КАС: Верховний Суд із такими висновками суду апеляційної інстанції не погодився, зокрема, вказав на порушення норм процесуального права судом першої інстанції та закрив провадження у даній адміністративній справі з огляду на наступне.

  Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Тобто, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке порушує безпосередньо права чи обов`язки позивача.

  З огляду на вищезазначене, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що обов`язковою ознакою дій суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і мають обов`язковий характер. Дії по складанню акта обстеження земельної ділянки та висновки, викладені в акті, не породжують обов`язкових юридичних наслідків та є висновками тільки контролюючого органу, зазначення яких в акті обстеження не суперечить чинному законодавству. Така інформація акта може бути підтверджена або спростована судом у разі спору про законність рішень, дій, в основу яких покладені згадувані висновки акта.

  Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

  У постанові від 13 березня 2019 року у справі № 820/3713/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» щодо позовних вимог слід тлумачити як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

  Таким чином, зазначені вище вимоги у справі №520/5778/2020 не можуть бути вирішені судом будь-якої юрисдикції.

  Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність порушення прав позивача у правовідносинах з відповідачем, проте висновок суду про відмову у задоволенні позову на цій підставі є помилковим, оскільки те, що акт обстеження земельної ділянки не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 19 КАС України, а дії по складанню цього акта не породжують обов`язкових юридичних наслідків, є підставою для закриття провадження у справі, а не підставою для відмови у позові.

   

  Постанова ВС/КАС від 08.07.2021 у справі № 520/5778/2020

https://reyestr.court.gov.ua/Review/98187546

• Наказ податкового органу про проведення документальної позапланової перевірки платника податків, прийнятий на виконання ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні, якою надано дозвіл на проведення такої перевірки, оскарженню у порядку адміністративного судочинства не підлягає.

  Фабула справи: ГУ ДФС у м. Києві видало наказ про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України у зв`язку з надходженням ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва, постановленої в межах кримінального провадження . Спірним наказом вирішено провести документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з контрагентами за визначений період. Вважаючи наказ ГУ ДФС у м. Києві протиправним і таким, що виданий без наявності на те законної підстави, позивач звернувся до суду із цим позовом.

  Рішення судів І та ІІ інстанції: Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях послались на те, що термін дії ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва про надання дозволу на проведення позапланової документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства становив один календарний місяць відповідно до приписів пункту 7 частини першої статті 164 КПК України, а тому проведення перевірки поза межами строку дії вказаної ухвали є протиправним та, як наслідок, видання спірного наказу відповідачем також є протиправним.

  Правова позиція КАС/ВС:  Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що ухвала слідчого судді та наказ контролюючого органу на проведення документальної позапланової виїзної перевірки мають різну правову природу та різні правові наслідки.

   Зокрема, порядок проведення перевірок контролюючими органами визначається спеціальним податковим законодавством, що зумовлює виокремлення суб`єктів таких правовідносин (контролюючий орган як суб`єкт владних повноважень та платник податків), зміст правовідносин (здійснення суб`єктом владних повноважень функцій, що передбачені законодавством), а також можливість оскаржити відповідний наказ контролюючого органу в порядку адміністративного судочинства.

  Крім того, абзацом другим пункту 75.1 статті 75 ПК України визначається, що документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень та виключно у випадках та в порядку, що визначені цим Кодексом.

  Відповідно до вимог підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України, який був правовою підставою для видачі спірного наказу, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки, винесену ними відповідно до закону.

  З урахуванням зазначеного нормативного регулювання, а також обставин справи Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ухвала слідчого судді, якою надано дозвіл на проведення позапланової документальної перевірки, не передбачена пунктом 78.1 статті 78 ПК України як обставина для проведення позапланової перевірки.

  Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що ухвала слідчого судді, якою надано дозвіл на проведення перевірки, може бути оскаржена в порядку кримінального судочинства.

  Колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуваний наказ відповідача про проведення документальної позапланової виїзної перевірки видано з метою збору доказів у межах кримінального провадження, а не для виконання контролюючим органом визначених ПК України повноважень.

  Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскаржуваний наказ виданий ГУ ДФС у м. Києві відповідно до вимог підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України та на підставі ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення позапланової документальної перевірки.

  Беручи до уваги зазначене, а також практику Великої Палати Верховного Суду щодо апеляційного оскарження ухвал про надання дозволу на проведення позапланової перевірки в межах кримінального судочинства, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що оскаржуваний наказ, виданий з метою зібрання доказів у кримінальному провадженні , не може бути предметом самостійного оскарження в суді.

  Ураховуючи обставини цієї справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, у цій справі слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію не лише адміністративних судів, а взагалі не підлягають судовому розгляду.

  Постанова ВПВС від 03.02.2021 у справі № 826/9464/18

https://reyestr.court.gov.ua/Review/95177480

• Спір між двома державними органами не може бути вирішений у судах жодної юрисдикції, оскільки є спором держави із самою собою.

  Фабула справи: У даній справі заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 2 звернувся до суду із позовом до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправною та скасування реєстрації декларації, зобов`язання вчинити певні дії. Позов мотивовано тим, що при проведенні перевірки під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12017161470002168 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356 Кримінального кодексу України (далі - КК), виявлено, що в оскаржуваній декларації про початок виконання будівельних робіт містяться завідомо недостовірні відомості. Незважаючи на неодноразові повідомлення місцевої прокуратури на адресу УДАБК щодо недостовірності даних, внесених ОСОБА_1 , відповідачем не вжито заходів реагування та не виявлено порушень вимог містобудівного законодавства.

  Рішення судів попередніх інстанцій: Судом першої інстанції було задоволено позовні вимоги, з чим не погодився суд апеляційної інстанції. Останній мотивував своє рішення тим, що спір підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства з огляду на те, що правовідносини виникли в рамках кримінального провадження, тому перевірка скарг на дії, рішення чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень має відбуватися в тому ж порядку й тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки та оцінки доказів у кримінальному провадженні.

  Правова позиція ВПВС: Розглянувши касаційну скаргу, ВПВС дійшов висновку про необхідність змінення мотивувальної частини рішення суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

  Відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

  В адміністративному процесі прокурор набуває статусу позивача в разі, якщо певними діями, рішеннями чи бездіяльністю порушено інтерес держави у публічних правовідносинах, а орган, який уповноважений реалізовувати або захищати такий інтерес, відсутній або в силу закону не наділений повноваженнями самостійно звертатися до суду.

   У такому випадку прокурор здійснює квазіпредставницьку функцію, виступаючи в інтересах певного органу державної влади, однак, в адміністративному судочинстві прокурор не може набувати статусу сторони у справі із самостійними інтересами, правами та обов`язками, крім випадків, коли це прямо передбачено нормами КАС.

  У спорі, що розглядається, прокурор не реалізовує публічно-владні управлінські функції стосовно відповідача та не здійснює представництво будь-якого державного органу, оскільки зі спору вбачається, що його предметом є питання додержання вимог містобудівного законодавства, відтак - органом, уповноваженим на реалізацію цього питання, власне і є відповідач.

  Вирішення адміністративним судом спору, який виник між прокурором та УДАБК, не відповідатиме меті ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, оскільки зводитиметься до розгляду державою в особі уповноваженого нею органу (суду) спору між іншими її органами, тобто спору держави із самою собою.

  Невідповідність меті вирішення публічно-правового спору та завданням адміністративного судочинства обумовлює потребу розв`язання такого спору в межах існуючих адміністративних процедур, а не в судовому порядку.

  При цьому у цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому такий спір між державними органами не може бути вирішений у судах жодної юрисдикції.

  Постанова ВПВС від 30.09.2020 у справі № 815/6347/17

https://reyestr.court.gov.ua/Review/92203837

• Правова позиція ВС/КАС щодо юрисдикції справ за заявами про заміну сторони у виконавчому написі нотаріуса (заміну сторони виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса).

  У разі оскарження рішень дій чи бездіяльності державного виконавця при виконанні рішень інших органів (зокрема, і виконавчого напису нотаріуса) такий спір має бути вирішений саме адміністративним судом в силу прямих приписів ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 181 КАС України (у відповідній редакції).

  Судовий контроль за виконанням рішень інших органів покладено законодавством на адміністративні суди. Аналізуючи в сукупності норми ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 264 КАС України в редакції, яка діяла на час розгляду заяви в суді першої інстанції, беручи до уваги, що питання правомірності заміни сторони у виконавчому провадженні є, по суті, превентивним судовим контролем у відповідному виконавчому провадженні, це питання повинно вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.

  Зазначена правова позиція є аналогічною викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 826/7941/17.

  Верховний Суд також зауважує на тому, що ст. 264 КАС України в зазначеній редакції та ч. 5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження»визначено коло осіб, які можуть звертатись із заявою (поданням) про заміну сторони виконавчого провадження, якими є державний виконавець та заінтересовані особи.

  При цьому до заінтересованих осіб у розумінні наведених законодавчих приписів віднесено не лише правонаступників сторін виконавчого провадження, але і безпосередньо сторін, які вибувають з виконавчого провадження.

  Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора. Така заміна відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.

  Заміна кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передається, на стадії виконання судового рішення не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин і не впливає на правомірність цесії.

  У зв`язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв`язку із чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження і її заміна належним кредитором проводиться згідно з ч. 5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 264 КАС України (у вищезгаданій редакції) за заявою заінтересованої сторони, якою може бути правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов`язки в зобов`язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.

  Подібна правова позиція висловлена Верховним Судом у численних його постановах, з-поміж інших, від 22.07.2019 у справі № 822/1659/18.

  Постанова ВС/КАС від 26.02.2020 у справі № 826/7981/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/87869132

• Спір щодо усунення перешкод у реєстрації права власності на нерухоме майно, на яке накладено обтяження у вигляді податкової застави, має вирішуватися в порядку господарського, а не адміністративного судочинства.

  Фабула справи: Спір у цій справі виник через наявність перепон у ТОВ «ТОП-100» щодо реєстрації права власності на нерухоме майно, на яке накладено обтяження у вигляді податкової застави в якості забезпечення сплати податкового зобов`язання ТОВ «Мост-плюс», так як останнє згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є власником Спірного приміщення.

  Суд першої інстанції позов задовольнив частково. Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував, провадження в адміністративній справі закрив на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України (у редакції, що діяла до 15.12.2017)

  Апеляційний суд, коли ухвалював таке рішення, виходив із того, що спірні відносини між сторонами не мають ознак публічно-правового спору, а фактично стосуються прав на нерухоме майно, щодо якого застосовано податкову заставу, тобто наявний приватноправовий спір.

  Правова позиція ВПВС: Верховний Суд погодився із такими висновками суду апеляційної інстанції, зазначивши таке.

  Згідно матеріалів справи, позивач на звернення до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) на нежитлове приміщення отримав відмову з огляду на встановлення обтяжень щодо цього приміщення. Відтак, ТОВ «ТОП-100» звернулось до Інспекції із заявою про зняття обтяження на майно, оскільки воно є його власником, що підтверджується рішенням господарського суду. Відповідач відмовив у задоволенні заяви через відсутність підстав для звільнення Спірного приміщення з податкової застави.

  За таких обставин предметом судового розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення податкового органу як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки усунення перешкод у реєстрації права власності позивача на Спірне приміщення та засвідчення державою вже набутого особою права власності, що вказує на приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

  Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновком суду апеляційної інстанції про те, що спір у цій справі не має публічно-правового характеру та не відповідає нормативному визначенню адміністративної справи, а тому не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів та має вирішуватися в порядку господарського судочинства.

  Постанова ВПВС від 01.07.2020 у справі № 804/15129/15

http://reyestr.court.gov.ua/Review/90458892

• Спір про включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

  Фабула справи: Позивач звернувся до суду з позовом до Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію публічного акціонерного товариства «БРОКБІЗНЕСБАНК» про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.

  Ухвалою Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу Уповноваженої особи залишено без задоволення.

  Не погодившись із таким рішенням суду касаційної інстанції, уповноважена особа Фонду звернулася до Верховного Суду України із заявою про його перегляд з підстав, встановлених п. 1, 2 ч. 1 ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час звернення до суду із заявою про перегляд.

  У заяві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 31.05.2017 Уповноважена особа посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст. 45, 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 № 4452-VI, ст. 2, 17 КАС України у спорах, предметом яких є оцінка правомірності дій Уповноваженої особи щодо відмови у включенні особи до реєстру вимог кредиторів Банку.

  Розглядаючи дану справу та приймаючи рішення по суті позовних вимог суди першої, апеляційної інстанцій та касаційний суд вважали, що між сторонами існує публічно-правовий спір, у зв`язку з чим розгляд даної справи слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства.

  Правова позиція ВС/КАС: З такими висновками судів колегія не погодилась з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

  На Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

  Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб`єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

  Основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.

  Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають з оскарження позивачем дій уповноваженої особи Фонду не як суб`єкта владних повноважень, а як органу управління банком, який здійснює заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобіганню втрати майна та грошових коштів, такий спір не є публічно-правовим.

  Беручи до уваги наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, Верховний Суд дійшов висновку, що спір про включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

  У свою чергу, враховуючи суб`єктний склад правовідносин, даний спір належить до підвідомчості судів загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.

  Постанова ВС/КАС від 29.07.2020 у справі № 826/4074/15

http://reyestr.court.gov.ua/Review/90652670

• Позови уповноваженого органу  про припинення права користування мисливськими угіддями повинні розглядатися адміністративними судами.

  Фабула справи: Прокурор в інтересах обласного управління лісового та мисливського господарства звернувся з позовом до ТОВ про припинення права користування мисливськими угіддями. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив. Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував, провадження у справі закрив на підставі п. 1 ч.1 ст. 157 КАС України, оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

  Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції, посилаючись на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 11.11.2015  у справі № 2а-2885/12/1470, зазначив, що в разі прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про передачу в користування мисливських угідь (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою в користування спірних мисливських угідь чи припинення права користування має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

  Правова позиція ВПВС: Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

  Відповідно до аб. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» (далі - Закон № 1478-ІІІ) право користування мисливськими угіддями припиняється у разі систематичного невиконання обов`язків щодо охорони та відтворення мисливських тварин, зобов`язань, обумовлених договором між користувачем мисливських угідь та власником (користувачем) земельних ділянок або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

  Абзацом 3 ч. 2 ст. 23 Закону № 1478-III встановлено, що рішення про припинення права користування мисливськими угіддями, крім випадку закінчення строку користування, приймаються: у випадках, передбачених абзацами п`ятим, шостим частини першої цієї статті, - адміністративним судом за позовом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, або центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, або органів, уповноважених на надання у користування мисливських угідь щодо застосування такого заходу реагування.

  Системний аналіз нормх КАС України та Закону № 1478-III дає підстави для висновку, що позови уповноваженого органу про припинення права користування мисливськими угіддями повинні розглядатися адміністративними судами.

  Як установлено матеріалами справи, предметом заявленого адміністративного позову є припинення права користування відповідача мисливськими угіддями, а не оскарження рішення ради про надання їх у користування.

  Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про непоширення на цей спір юрисдикції адміністративних судів та необхідність його вирішення в порядку господарського судочинства.

  Постанова ВПВС від 24.06.2020 р. у справі № 809/756/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/90111836

• В порядку адміністративного судочинства можуть оскаржуватися лише ті акти, дії чи бездіяльність ВРУ, які прийнято, вчинено, допущено у правовідносинах, в яких ВРУ реалізовує свої владні повноваження.

  Фабула справи: Позивачі звернулись до суду з позовом до Верховної Ради України, в якому просили визнати неправомірною бездіяльність ВРУ, яка виявилась у невиконанні у встановлені законом строки вимог ч.1 ст. 12 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України «Про Регламент Верховної Ради України» щодо ненадсилання новообраним народним депутатам України офіційних текстів законодавчих актів та інших офіційних документів відповідно до переліку, встановленого зазначеною нормою.

  Закриваючи провадження у справі ВС/КАС, як і суд першої інстанції, виходив з того, що безпосереднього порушення конкретних прав позивача або неналежного захисту його законних інтересів внаслідок здійснення відповідачем своїх владних управлінських функцій не здійснено, а тому звернення до суду з позовом є необґрунтованим та не підлягає розгляду не лише в порядку адміністративного судочинства, а взагалі не підлягає судовому розгляду.

  Правова позиція ВПВС: Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача, враховуючи наступне.

  Визначена позивачем бездіяльність ВРУ щодо невиконання у встановлені законом строки вимог ч.1 ст. 12 Регламенту, а також вручення новообраним народним депутатам України текстів законодавчих актів та інших офіційних документів відповідно до вимог зазначеної статті не є здійсненням владних управлінських функцій та не може бути предметом оскарження відповідно до вимог ст. 266 КАС України.

  ВРУ під час розгляду та прийняття законів, що включає в себе всі стадії законодавчого процесу (внесення (подання) законопроекту до парламенту; попередній розгляд і обговорення законопроекту у комітетах парламенту; обговорення, прийняття рішень щодо законопроекту на пленарних засіданнях; підписання, офіційне оприлюднення та набрання ним чинності), не виконує владних управлінських функцій, а реалізовує свої повноваження щодо законодавчої діяльності.

  Офіційне оприлюднення Конституції України є етапом законодавчого процесу, на який не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

  Велика Палата Верховного Суду вважає, що позивач у цій справі не ідентифікував жодне соціальне благо, користуватися яким йому перешкоджає бездіяльність ВРУ. Крім того, позивач не довів наявності легітимних очікувань певних дій щодо нього з боку ВРУ, а також Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що позивач не перебуває у будь-яких правовідносинах з ВРУ (проходження публічної служби, підпорядкування тощо). З огляду на зазначене відсутні підстави стверджувати, що у позивача є охоронюваний законом інтерес у цій справі.

  Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивач оскаржує дії та бездіяльність ВРУ, які за своїм змістом не є управлінською діяльністю, яка створює безпосередньо для нього будь-які правові наслідки, а тому ці правовідносини не можуть свідчити про існування публічно-правового спору, який віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

  Постанова ВПВС від 27.05.2020 у справі № 9901/485/19

• Спори стосовно оскарження рішень чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень до виникнення договірних правовідносин між організатором та переможцем тендеру належать до юрисдикції адміністративних судів.

  Фабула справи: Приватне підприємство звернулося до суду з позовом до Антимонопольного комітету України в особі Постійно діючої адміністративної колегії з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері державних закупівель, який відмовив у задоволенні скарги позивача щодо його незгоди з результатами конкурсу, де переможцем визнано іншого учасника, з яким замовник (державне підприємство) вже уклав договір поставки, в якому,зокрема, просив визнати протиправним та скасувати рішення колегії АМКУ, зобов’язати відповідача розглянути його (позивача) скаргу. Суди першої та апеляційної інстанцій позов задовольнили частково.

  Правова позиція ВС: Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду задовольнив позов частково, закривши провадження у справі, визнавши помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

  Верховний Суд роз’яснив, що сама собою участь у спорі суб’єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть, тобто зміст, і характер спору.

  Суд зазначив, що як вимоги ГПК України, так і положення КАС України передбачають розгляд окремих категорій справ за участю органу державної влади – АМКУ поза межами адміністративного судочинства.

  З огляду на зміст позовних вимог, характер спірних правовідносин, обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, та враховуючи суб’єктний склад учасників справи, колегія дійшла висновку, що цей позов спрямований на захист прав у сфері господарських правовідносин, а не публічно-правових, що виключає можливість його розгляду та вирішення в порядку адміністративного судочинства.

  ВС/КАС у своєму рішення послався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14.05.2019 р. у справі № 918/843/17, в якій, зокрема, зазначено, що спори стосовно оскарження рішень чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень до виникнення договірних правовідносин між організатором та переможцем цього тендеру належать до юрисдикції адміністративних судів. Проте після укладення договору між організатором конкурсу та його переможцем спір щодо правомірності рішення тендерного комітету підлягає розгляду в порядку цивільного (господарського) судочинства, оскільки фактично стосується майнових інтересів переможця торгів.

  Постанова Верховного Суду від 07.05.2020 р. у справі № 826/10147/18

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/89111273

• Постанова Великої Палати Верховного Суду щодо цивільної або господарської юрисдикції спору про зняття арешту виконавчою службою з іпотечного майна.

  12.02.2020 року ВПВС було встановлено, що судами попередніх інстанцій було помилково розглянуто справу за правилами адміністративного судочинства, оскільки спір у цій справі має приватноправовий характер.

  Спір про визнання протиправним та скасування постанов державного виконавця про накладення арешту на майно є цивільно-правовим та залежно від суб’єктного складу має  бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства.

  Оскарження дій та рішень державного виконавця, спрямованих на арешт спірного майна, не приведе до належного захисту прав позивача, оскільки навіть визнання судом таких дій чи рішень протиправними не буде підставою для винесення виконавцем постанови про зняття арешту з майна з огляду на вичерпний перелік цих підстав, установлений ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 р. № 606-XIV.

  Постанова ВПВС від 12.02.2020 р. у справі № 813/1341/15

http://reyestr.court.gov.ua/Review/88168812

• Дії по проведенню  перевірки не можуть оскаржуватись самостійно, враховуючи  що вони є реалізованими та за їх наслідками прийняті документи, які установлюють відповідальність для позивача, та відповідно  є актами індивідуальної дії у розумінні частини першої статті 19 КАС України.

  Фабула справи:  Позивач звернувся з позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Головного інспектора будівельного нагляду інспекційного відділу №1 Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області про визнання протиправними дій.

  Верховним Судом встановлено, що оскаржувані позивачем дії інспектора  на момент звернення з цим позовом до суду не порушують прав, свобод або інтересів позивача, що на підставі положень частини першої статті 5 КАС України унеможливлює розгляд таких вимог у порядку адміністративного судочинства.

  Європейський суд з прав людини у п. 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута.

  Також Суд зауважив, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

  Відповідні висновки викладені, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 826/14493/17, від 18.09.2019 у справі № 2040/6074/18.

  Постанова Верховного Суду від 13.02.2020 р. у справі № 826/10180/18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/87560193

• Акт опису майна ДПС не підлягає оскарженню в порядку адміністративного судочинства та не підпадає під судову юрисдикцію взагалі, так як не є рішенням суб’єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.

  Фабула справи: Позивач звернувся до Хмельницького управління Головного управління ДФС у Київській області з позовом про визнання протиправним та скасування акту опису майна.

  Верховний Суд встановив, що акт опису майна лише фіксує певний перелік майна та е є остаточним документом, зобов’язуючим до вчинення будь-яких дій. Складання акту опису, по суті полягає у викладенні/відображенні на паперовому носії певної інформації, що є фактично технічним процесом створення документа та завершальною стадією виконання організаційно-технічних дій по завершенню створення документу.

  Зокрема, Верховний Суд зазначив, що є правомірним висновок судів попередніх інстанцій, що акт опису майна не є рішенням суб’єкта владних повноважень у розумінні КАС України, оскільки він лише фіксує відповідні обставини, на підставі зазначеного акту не створюються відповідні правовідносини та не порушуються права позивача.

  Отже, такий акт не підлягає оскарженню в порядку адміністративного судочинства та оскарження такого акту не підпадає під судову юрисдикцію взагалі. У спірній ситуації належним способом захисту може бути визначено зобов’язання контролюючого органу виключити з державного реєстру відповідний запис щодо встановлення обтяження згідно з актом опису майна у податкову заставу.

  Постанова Верховного Суду від 13.02.2020 р. у справі № 560/495/19

http://reyestr.court.gov.ua/Review/87601691

• Спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки відповідач (інспектор) при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, здійснював не публічно-владні управлінські функції, а процесуальні дії, оцінка яких надається під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.

  Фабула справи. Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання незаконними дій інспектора СОМ ДТП ВДАІ, щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та зобов`язання відділу з обслуговування Миколаївської області Центру безпеки дорожнього руху та автоматизованих систем при МВС України його скасувати.

  Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що складання протоколу - це процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та з огляду на положення статті 251 КУпАП є предметом оцінки суду як доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

  В даному випадку, спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки відповідач (інспектор) при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, здійснював не публічно-владні управлінські функції, а процесуальні дії, оцінка яких надається під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.

  Протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб’єкта владних повноважень, а тому позовні вимоги, спрямовані на фактичне визнання його незаконними, не підлягають розгляду в юрисдикції адміністративного судочинства

  Постанова від 22.01.2020 р. у справі № 2-а/489/7/2016

http://reyestr.court.gov.ua/Review/87393443

• Постанова ВП-ВС щодо цивільної юрисдикції оскарження внесення відомостей про керівника КДКА, що не пов`язані зі змінами в установчих документах

  Фабула справи. Позивач звернувся до суду з позовом до державного реєстратора Чумаківської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області  про визнання протиправними дії державного реєстратора про внесення інформації до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо відомостей про керівника юридичної особи - КДКА Дніпропетровської області, що не пов`язані зі змінами в установчих документах;визнання записів в ЄДР щодо керівника КДКА Дніпропетровської області незаконними та скасувати їх.

  Велика палата зазначила, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з незгодою позивача із прийнятим державним реєстратором рішенням про реєстрацію змін до відомостей про іншу юридичну особу й покликані фактично відновити попередню реєстрацію інформації про керівника КДКА Дніпропетровської області, тому такі правовідносини не пов`язані із захистом прав позивача у сфері публічно-правових відносин. Звернення позивача до суду із цим позовом зумовлене порушенням, на його думку, приватного права, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, а не прав у сфері публічно-правових відносин, що унеможливлює розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.

  Велика Палата Верховного Суду, ураховуючи суть спірних правовідносин та їх суб`єктний склад, дійшла висновку про непоширення на цей спір юрисдикції адміністративних судів та необхідність його вирішення в порядку цивільного судочинства.

  Постанова від 22.01.2020 р. у справі № 160/1794/19

http://reyestr.court.gov.ua/Review/87393419

• Адміністративна юрисдикція щодо дій ДВС по виконанню судового рішення про арешт

  Згідно з частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

   Велика Палата Верховного Суду встановила, що статтею 181 КАС (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

  Отже, з урахуванням того, що КПК не передбачений порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності ДВС при примусовому виконанні судових рішень, прийнятих у кримінальному провадженні, учасники виконавчого провадження можуть оскаржити такі рішення, дії чи бездіяльність у порядку адміністративного судочинства.

  Постанова від 22.01.2020 р. у справі № 823/564/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/87144569

• Оскільки на підставі дій суб'єкта владних повноважень щодо державної реєстрації земельної ділянки у третьої особи виникло речове право, правомірність набуття якого оспорює позивач, то цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

  11.09.2019 р. Велика Палата Верховного Суду розглянула справу № 826/5562/17 щодо проблеми визначення юрисдикції спору щодо суміжного землекористування.

  Вирішуючи питання юрисдикційної належності спору, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що звернення позивача до адміністративного суду обумовлено тим, що межі зареєстрованої за ТОВ земельної ділянки накладаються на межі земельної ділянки позивача, на якій розташована належна позивачеві на праві власності нежитлова будівля, а отже, має місце приватноправовий інтерес, на захист якого, по суті, направлено звернення до суду з вимогою про скасування державної реєстрації земельної ділянки за третьою особою.

  Постанова від 11.09.2019 р.  у справі № 826/5562/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/84975977

• Велика Палата Верховного Суду дала визначення поняттю «компетенційний спір».

  Компетенційний спір формально вирішується у позовному провадженні, але по суті це не є спором про право. Натомість у такому судовому процесі суд дає тлумачення законодавства, роз’яснюючи межі компетенції органів.

  Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

  Отже, за загальним правилом один орган державної влади не може звертатися з позовом до іншого органу, бо це означатиме позов держави до неї самої.

  Розглянувши матеріали справи № 826/3115/17, Велика Палата Верховного Суду сформулювала наступну правову позицію.

  Аналіз частини першої статті 19 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» дозволив колегії суддів дійти висновку про те, що Державна регуляторна служба України та Міністерство екології та природних ресурсів України є органами державної влади, діяльність яких, зокрема, полягає у здійсненні виключних функцій контролю (нагляду) у сфері здійснення ліцензійної діяльності. При цьому позивач здійснює відповідні виключні функції контролю за додержанням ліцензіатами вимог ліцензійних умов, а відповідач здійснює виключні функції контролю (державного нагляду) за дотриманням Міністерством екології та природних ресурсів України, як органом ліцензування господарської діяльності, зокрема з поводження з небезпечними відходами, законодавства у сфері ліцензування.

  Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками колегії Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що спір у цій справі не відноситься до компетенційних, оскільки у цьому випадку не йдеться про спір про розмежування компетенції між Міністерством екології та природних ресурсів України та Державною регуляторною службою України.

  Позивач звертається з вимогою скасувати рішення суб’єкта владних повноважень, якому відповідно до Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» він підзвітний і підконтрольний, і який, реалізуючи компетенцію у сфері нагляду за органами ліцензування, скасував рішення позивача як підконтрольного органу.

  За наведених обставин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від правової позиції, викладеної в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 р. у справі № 826/2793/18, від 13.02.2019 р. у справі № 810/2763/17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

  Постанова від 13.11.2019 р. у справі № 826/3115/17.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/85776336

• Велика Палата ВС констатувала, що спір про скасування державної реєстрації ОСББ не є спором у сфері публічно-правових відносин, навіть якщо виник у зв’язку з протиправним внесенням до реєстру суб’єктом владних повноважень запису про проведення державної реєстрації юридичної особи.

  Водночас зазначений спір не є таким, що виникає із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин або у зв’язку зі здійсненням господарської діяльності. Натомість ідеться про абстрактну можливість брати участь у конкретних правовідносинах.

  Постанова від 6 лютого 2019 року у справі № 462/2646/17

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80224650

• Спір з приводу  правомірності здійснення держреєстратором повторної реєстрації похідного речового права  (права користування земельною ділянкою у разі наявного та зареєстрованого тотожного права на ту саму земельну ділянку за іншим користувачем т.зв. "подвійна реєстрація") - не має ознак приватноправового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

  Постанова від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/75241943  

• Велика Палата Верховного Суду відступила від раніше викладених правових висновків у спорі щодо державної реєстрації речових прав оренди земельної ділянки (подвійна реєстрація).

  Вирішуючи справу в межах адміністративного провадження, суди виходили з того, що між позивачем та Товариством відсутній спір про право оренди земельної ділянки, оскільки позивач оскаржує виключно порушення  порядку здійснення державної реєстрації речових прав.

  Позиція Великої Палати Верховного Суду: оскарження рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права оренди цієї ж земельної ділянки. Такий спір має приватноправовий характер і має вирішуватися за правилами господарського судочинства.

  Такий критерій визначення юрисдикції спору як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав на земельну ділянку не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою.

  Скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов'язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів.

  Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й  особами, за якими зареєстровано право чи обтяження, а тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб'єктного складу сторін спору.

  Постанова від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/77969515  

• Предметом оскарження у даній справі є скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно (квартиру), визнання незаконною держреєстрацію на спірну квартиру та скасування запису.

  На момент звернення до суду право власності на нерухоме майно, а саме на спірну квартиру перейшло до третьої особи у справі (на підставі договору іпотеки та договору відступлення права вимоги), тобто спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотечного), а позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного права позивача.

  Велика Палата Верховного Суду, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

  Постанова від 28 серпня 2018 року у справі № 826/7122/15.

  Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 816/1604/17, від 28 серпня 2018 року у справі № 820/8219/15 та від 22 серпня 2018 року у справі № 820/4673/16.

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/76673345 

• З моменту укладення між землекористувачем та органом місцевого самоврядування договору оренди землі припиняються адміністративні відносини між цими суб'єктами, та в подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору. Такі ознаки не притаманні адміністративним правовідносинам, натомість - притаманні цивільним правовідносинам, які з урахуванням суб'єктного складу можуть бути предметом судового розгляду у відповідному суді загальної юрисдикції або господарському суді.

• Постанова від 30 травня 2018 року у справі № 150/928/14-а.

  Аналогічна позиція висвітлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 квітня 2018 року у справі № 539/1957/16-а.

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/74440150  

http://reyestr.court.gov.ua/Review/73219869  

• Спір про визнання незаконним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень, яким вирішено питання щодо права користування земельною ділянкою за цивільно-правовою угодою (договором суперфіцію), має розглядатися в порядку цивільної юрисдикції.

  Постанова від 22 серпня 2018 року у справі № 500/1419/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/76077012 

• У разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після своєї реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися в порядку цивільного судочинства, за правилами якого можливий одночасний розгляд вимог про визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування, а також захисту приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта.

  Постанова від 06 червня 2018 року у справі № 826/631/15

http://reyestr.court.gov.ua/Review/74688067 

• У даному спорі оскаржувалося рішення міської ради «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок», відповідно до якого управлінню з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету міської ради надано дозвіл на виготовлення технічної документації щодо поділу спірної земельної ділянки з метою створення двох нових землеволодінь без зміни цільового призначення на користь територіальної громади міста. Позивач вважає, що оскаржуване рішення порушує його існуюче речове право на зазначену земельну ділянку, яке виникло в нього разом із набуттям права власності на нежитлові приміщення, які розміщенні на цій земельній ділянці.

  Велика Палата Верховного Суду зазначила, що після набуття права власності або права користування нерухомим майном до нового власника переходить право власності або користування земельною ділянкою на якій вони розташовані, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (стаття 120 Земельного кодексу України та стаття 377 Цивільного кодексу України).

  Визначення правового режиму земельної ділянки перебуває в прямій залежності від права власності на будівлю та споруду, розташовані на цій ділянці, і не залежить від волевиявлення третіх осіб. У випадку невизнання або порушення прав на земельну ділянку нового власника нерухомого майна, такі права підлягають захисту в порядку цивільного судочинства.

  Постанова від 22 серпня 2018 року у справі № 539/3192/16-ц

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/76649361 

• Спір у цій справі виник між юридичною особою як суб'єктом приватного права та органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень з приводу оскарження неправомірних рішень органу місцевого самоврядування про передачу гуртожитку в комунальну власність.

  Позивачі в цій справі доводять належність їм на праві власності правого крила гуртожитку, а міська рада заперечує цей факт та доводить належність гуртожитку до державної форми власності.

  Таким чином, позовними вимогами у цій справі є визнання протиправними та скасування рішень суб'єкта владних повноважень. Однак підстави визнання неправомірності зазначених рішень обґрунтовані не порушенням з боку міської ради владних управлінських функцій, а порушенням нібито права власності позивачів.

  Тобто, між сторонами в цій справі існує спір про право цивільне, а саме належність на праві власності гуртожитку, який не може бути вирішено в порядку адміністративного судочинства, у зв'язку з тим, що адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей встановлювати (визнавати) належність права власності на гуртожиток тій чи іншій особі. Отже, розгляд справи в порядку адміністративного судочинства не підлягає.

  Постанова від 13 березня 2018 року у справі № 461/14599/13-а

http://reyestr.court.gov.ua/Review/72819695 

• Спір про оскарження наказів Головного управління Держземагенства про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок з метою передачі в оренду за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства - є публічно-правовим, оскільки в цих правовідносинах відповідач вчиняє повноваження з реалізації владних управлінських функцій.

  Постанова від 25 травня 2018 року у справі № 822/238/15.

  Аналогічна позиція з приводу застосування статей 2, 17 КАС України висловлена Верховним Судом в постанові від 08 травня 2018 року (справа № 813/1946/16) та Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 21 березня 2018 року (справа № 536/233/16-ц) та від 24 квітня 2018 року (справа № 401/2400/16-ц).

http://reyestr.court.gov.ua/Review/74262299

• Спір з приводу законності рішень Міністерства юстиції України, виданих у формі наказів про скасування рішень державного реєстратора, прийнятих Міністерством юстиції України  внаслідок перевірки процедури здійснення реєстрації - підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства з огляду на те, що виник внаслідок виконання Мін'юстом владних управлінських функцій.

  Постанова від 11 квітня 2018 року у справі № 910/8424/17

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73408853  

• Оспорювання рішення органу місцевого самоврядування з питання приватизації земельної ділянки поглинається спором про речове, приватне право, яке належить особі до звернення до органу місцевого самоврядування (ст. 118 ЗК України). Таке право виникає і в результаті реалізації рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, але його захист відбувається у порядку цивільного судочинства (ст. 15 ЦПК України) у спосіб, характерний для приватноправових відносин.

  Постанова від 18 квітня 2018 року у справі № 707/1580/15-ц

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/73565786     

• Рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.

  Разом з тим, якщо вирішення спору впливає на права та обов'язки фізичної особи, такий спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, не дивлячись на те, що позивач (суб'єкт господарської діяльності - юридична особа) мотивує свої вимоги тим, що спірна земельна ділянка не була виділена в натурі на місцевості й знаходиться у володінні та користуванні Товариства.

  Постанова від 16 травня 2018 року у справі 911/4111/16

http://reyestr.court.gov.ua/Review/74188634 

• Оскільки відносини у сфері вчинення суб'єктами владних повноважень дій, бездіяльності та/або прийняття рішень в процесі здійснення функцій з приватизації житла, видачі та оформлення свідоцтва про право власності на квартиру є спором про захист порушених, невизнаних або оспорюваних інтересів, що виникають із житлових правовідносин, такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. 

  Постанова від 08 травня 2018 року у справі № 820/4089/16

http://reyestr.court.gov.ua/Review/74022189 

• Спір з приводу реєстрації місця проживання та її зняття органом реєстрації - Департаментом реєстраційних послуг не є публічно-правовим, оскільки спірні правовідносини стосуються права користування та розпорядження майном - квартирою. Такий спір має приватноправовий характер та підлягає розгляду за правилами ЦПК.

  Постанова від  16 травня 2018 року у справі № 337/2535/2017

http://reyestr.court.gov.ua/Review/74120907  

• У разі, якщо позовні вимоги стосуються відмови Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань в призначенні та виплаті одноразової допомоги внаслідок смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві, а не встановлення статусу особи, яка перебувала на утриманні потерпілого - такий спір належить до юрисдикції адміністративного суду. 

  Постанова від 25 квітня 2018 року у справі № 360/1438/16-а

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73758679

• Стягнення грошової компенсації за недоотримане речове майно (військової форми, одягу) за час проходження служби та під час звільнення в запас, а також відповідної компенсації за це майно, спрямоване  на відновлення  майнового стану (порушеного права власності та ліквідації збитків, заподіяних  інтересам Особи), а тому спір з цього приводу має приватноправовий характер, не є публічно-правовим спором, пов'язаним з проходженням та звільненням з публічної служби.

  Постанова від 13 червня 2018 року у справі № 161/13250/15-ц.

  Примітка: Велика Палата Верховного Суду відступила від викладеного у цій постанові правового висновку та зазначила, що спір фактично виник між особою, яка проходила військову службу, та суб'єктом владних повноважень, а отже, є публічно-правовим.

  Постанова від 12 вересня 2018 року у справі № 2-а-3097/2007
  http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/76912505 

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/74838780

• Спір з приводу оскарження дій Виконкому та інших відповідачів щодо прийняття висновку органу опіки та піклування Міськради про доцільність позбавлення батьківських прав - не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Спірні правовідносини виникли між учасниками справи з приводу захисту сімейних прав та інтересів позивача, а отже, існує спір про право. Оскаржувані дії відповідачів та прийнятий Висновок, не є діями та рішенням суб'єкта владних повноважень у сфері управлінської діяльності, безпосередньо не породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і не мають обов'язкового характеру, позаяк  є одними із доказів у цивільній справі про позбавлення батьківських прав.

  Постанови від 13 червня 2018 року у справі № 500/6325/17, від 04 липня 2018 року у справі № 496/4271/16-а

http://reyestr.court.gov.ua/Review/74838879

http://reyestr.court.gov.ua/Review/75241940 

• Спір з приводу визнання  недійсною угоди про розстрочення погашення боргу позивача (юр особи) перед відповідачем (УПФУ) на виплату і доставку пенсій, передбачених пунктом "а" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є публічно-правовим, оскільки  відповідач, укладаючи таку угоду,  діє  як суб'єкт владних повноважень, реалізуючи функції держави, а тому з'ясування обставин законності оспорюваної угоди відноситься до компетенції судів адміністративної юрисдикції.

  Постанова від 12 червня 2018 року у справі № 905/1026/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/74809440

• Спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" граничного розміру відшкодування за вкладами (Постанова від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15). 

  Аналогічні правові позиції висловлені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №813/6392/15,  від 06.06.2018 у справі №804/15159/15, від 18.04.2018 у справі №813/921/16, від 12.04.2018 у справі №820/11591/15.

• Правовідносини, що випливають із майнових (кредиторських) вимог фізичної особи до банку за договором банківського владу, задоволення яких відбувається в порядку черговості, визначеної ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та продажу майна банку - не є публічно-правовими. Закон не покладає на державу в особі уповноважених нею органів забезпечення гарантійних зобов'язань щодо задоволення таких вимог.

  Постанова від 27 червня 2018 року у справі № 307/2765/15-ц

• Оскарження Позивачем (адвокатом)  дій прокуратури, пов'язаних з направленням заяви до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатів щодо притягнення його до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку - не може бути окремим предметом спору та не підлягає розгляду в порядку адміністративного чи іншого судочинства.

  Поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому суди правильно не зазначили суд, до юрисдикції якого мав би належати розгляд цієї справи.

  Постанова від  23 травня 2018 року у справі № 804/8840/15

• Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури наділена владними управлінськими повноваженнями щодо набуття особою статусу адвоката, притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності, крайньою формою якої є припинення права на заняття адвокатською діяльністю, а тому спір у справі за позовом до КДКА про визнання рішення протиправним, зобов'язання вчинити дії є публічно-правовим, оскільки стосується позбавлення особи права на зайняття адвокатською діяльністю.

  Постанова від 29 березня 2018 року у справі № 640/12325/15-ц.

  Аналогічна правова позиція висловлена в постанові від 29 серпня 2018 року у справі № 804/11334/15.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/73304946 

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/76673367 

• Спір з приводу оскарження рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про відмову у відкритті дисциплінарного провадження стосовно посадової особи (слідчого прокуратури) - не належить розглядати в порядку адміністративного чи іншого судочинства.

• Рішення Комісії за результатами розгляду дисциплінарної скарги, хоч його і прийнято у зв'язку з дисциплінарною скаргою заявника, не створює для нього жодних юридичних прав та/чи обов'язків і не порушує особистих прав та/або інтересів позивача.

  Постанова від 14 березня 2018 року у справі № 9901/153/2851 

• Спір про зобов'язання уповноваженого органу управління (Укравтодору)  прийняти у державну власність майно (ділянку дороги) за позовом селищної ради не є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки в основі спору лежать організаційні та майнові відносини, що склалися між відповідними суб'єктами управління щодо певного об'єкта права власності.

  Відмова Укравтодору, який уповноважений управляти державним майном, у прийнятті/передачі майна з комунальної у державну власність  - не спричиняє виникнення публічно-правового спору, пов'язаного зі здійсненням владних управлінських функцій. 

  Постанова від 16 травня 2018 року у справі № 925/378/17

• Вимога особи до відповідача (суду) про зобов'язання зареєструвати в автоматизованій системі документообігу суду (АСДС) заяву позивача має розглядатися в порядку адміністративного судочинства, оскільки спір між позивачем та судом в частині реєстрації/розподілу в АСДС пов'язаний з виконанням судом владних управлінських функцій.

  Постанова від 8 травня 2018 року у справі № 521/18287/15-ц

• Спір юридичної особи до прокуратури та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, заподіяної діями суб'єкта владних повноважень підвідомчий господарському суду, оскільки зазначена вимога не об'єднана з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

  Постанова від 15 березня 2018 року у справі № 461/1930/16-ц

• Вимога Центру зайнятості до фізичної особи про стягнення матеріальної допомоги по безробіттю, як набутої без достатньої правової підстави, - має приватноправовий, а не публічно-правовий характер.

  Постанова від 14 березня 2018 року у справі № П/811/1917/14

• Керівники вищих навчальних закладів не віднесені до органів управління освітою визначених статтею 11 Закону України «Про освіту», а вищий навчальний заклад не є суб'єктом владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, не є органом управління освітою та не здійснює функцій суб'єкта владних повноважень у сфері управлінської діяльності, а тому спір про оскарження рішень, дій Університету по відрахуванню особи  підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

  Для визначення юридичної і фактичної (дійсної) природи правовідносин потрібно з’ясовувати, щодо яких речей, цінностей, активів тощо і між якими суб’єктами (особами) вони виникли, який соціальний і організаційно-правовий статус цих осіб, якими нормативними засобами регулюються ці відносини, в якій формі минають (здійснюються в часі), який механізм їх забезпечення і виконання, вид та міра відповідальності за невиконання зобов’язань. 

  Постанова від 06 березня 2018 року у справі №826/18956/16

• Спір з приводу знесення самочинного будівництва за позовом органу ДАБК не пов'язаний з вирішенням питання щодо речового права, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізує у спірних правовідносинах надані  законом владні управлінські функції стосовно виявлення факту самочинного будівництва та усунення порушень шляхом знесення самочинно збудованих об'єктів містобудування. 

  Постанови від 11 квітня 2018 року у справі № 161/14920/16-а,  від 16 травня 2018 року у справі № 522/5487/17

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/73837586 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/74266161 

• Звертаючись до адміністративного суду з позовом про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт, позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що третя особа здійснює реконструкцію частини будинку, який належить їй на праві власності, без дозвільних документів та без його згоди як власника іншої частини цього ж будинку.

  Позивач фактично оспорює дозвіл (дії), який є правовим актом індивідуальної дії. Такий правовий акт породжує права й обов'язки тільки для тих суб'єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб'єктів), яким його адресовано. Таким чином, відсутність у будь-кого (крім власника нерухомого майна), у тому числі і позивача, прав чи обов'язків у зв'язку із оскаржуваним рішенням (дією) не породжує для останнього права на звернення із цим позовом у порядку адміністративного судочинства.

  Спірні правовідносини між учасниками справи виникли внаслідок проведення третьою особою незаконної реконструкції належної їй частини будинку, яка заподіяла шкоду майну позивача, а тому у позивача виникла необхідність захисту його цивільних (майнових) прав. Отже, вимоги щодо неправомірності реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт є похідними і можуть бути розглянуті при вирішенні цивільним судом питання щодо законності проведення третьою особою будівельних робіт у своїй частині будинку.

  Ураховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

  Постанова від 22 серпня 2018 року у справі 815/1568/16.

  Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 802/233/16-а та від 27 червня 2018 року у справі № 814/104/17.

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/76077052 

• Спірні правовідносини стосуються дій Державної архітектурно-будівельної інспекції України щодо реєстрації спірної декларації про готовність об'єкта до експлуатації з порушенням норм законодавства, що регламентує діяльність відповідача щодо вчинення таких дій.

  Спір у справі не стосується права власності особи на об'єкт нерухомості, оскільки дослідженню у цій справі підлягають дії Інспекції як суб'єкта владних повноважень щодо надання дозвільного документа, тобто виключно владні, управлінські рішення та дії Інспекції.

  Постанова від 4 липня 2018 року у справі № 815/2439/15

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/75287021 

• Якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень (держреєстратора), які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

  У цій справі спірні правовідносини пов'язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди про передачу нерухомого майна в іпотеку.

  Вимоги до держреєстратора щодо оскарження його дій та рішень є похідними при вирішенні судом питання щодо неналежного виконання умов Договору іпотеки та правомірності набуття особами права власності на спірне майно. Конкретних претензій до державних реєстраторів при вчинені ними реєстраційних дій позивач не висуває.

  Постанова від 04 липня 2018 року у справі № 820/7173/16

• У даній справі оскаржуються реєстраційні дії, пов'язані з реєстрацією змін керівника юридичної особи та зміни складу або інформації про засновників.

  Підґрунтям і метою пред'явлення позовних вимог у цій справі є визнання недійсними протоколів загальних зборів ТОВ та договорів купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ, які, за твердженням позивача, порушують його права як учасника ТОВ на належну йому частку у статутному капіталі, тобто має місце оспорювання цивільного права особи, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

  Спір не обмежується оскарженням рішення, дії чи бездіяльності державного реєстратора, оскільки в його основі лежить невирішений корпоративний спір, у межах якого можуть бути розв'язані й питання, пов'язані з реєстрацією змін керівника юридичної особи та зміни складу або інформації про засновників. Такий спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача та третіх осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

  Постанова від 04 вересня 2018 року у справі № 826/1934/17

• У даній справі особа оскаржувала до адміністративного суду дії суб'єктів владних повноважень - державних реєстраторів, пов'язані з реєстрацією змін до установчих документів ТОВ, внесенням відомостей щодо зміни складу його учасників та керівника, посилаючись при цьому на недотримання цими суб'єктами встановленого законом порядку проведення такої реєстрації.

  Проте з висловлених під час розгляду справи мотивів звернення до суду вбачається, що незаконність, на думку позивача, реєстрації таких змін пов'язана з підробкою протоколу загальних зборів ТОВ, незаконним виключенням позивача зі складу учасників цього товариства, а також нікчемністю договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ.

  Отже, звернення до суду із цим позовом зумовлене необхідністю захисту корпоративних та майнових прав позивача, а не прав у сфері публічно-правових відносин, що виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.

  Постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 805/4505/16-а, від 5 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а

http://reyestr.court.gov.ua/Review/76673384

• Спір за позовом особи до ДВС про виключення майна з-під арешту, накладеного в межах виконавчого провадження, учасником якого не є позивач - підвідомчий судам цивільної юрисдикції, оскільки позивач звернувся до суду за захистом свого цивільного права, а саме, права власності на майно.

  Постанова від 30 травня 2018 року у справі № 640/7794/16-ц

• У правовідносинах, пов'язаних з оцінкою земель та земельних ділянок, Держгеокадастр і його територіальні органи здійснюють публічно-владні управлінські функції. Тому перевірка законності їх дій (бездіяльності), рішень, зокрема під час формування даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки, оформлення таких даних у вигляді витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, має здійснюватися адміністративним судом.

  Постанова від 20 червня 2018 року у справі  № 823/902/17

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/75133500 

• Спір про відшкодування майнової шкоди посадовою особою органу місцевого самоврядування,
 завданої під час виконання нею посадових обов'язків (видача військовослужбовцю путівки на безоплатне санаторно-курортне лікування з порушенням вимог законодавства) має розглядатись за правилами адміністративного судочинства. 

Для визначення юрисдикції адміністративних судів за пунктом 2 частини другої статті 17 КАС України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року (пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України, чинного з 15 грудня 2017 року) поняття "спір з приводу проходження громадянами публічної служби" охоплює питання реалізації правового статусу державного службовця від прийняття на державну службу до її припинення, зокрема і питання відповідальності у зв'язку з його рішеннями, діями чи бездіяльністю на відповідній посаді, навіть якщо притягнення до відповідальності відбувається після звільнення з державної служби.



  Постанова від 04 липня 2018 року
у справі № 310/66/14-ц

http://reyestr.court.gov.ua/Review/75265986 

• У разі прийняття суб'єктом владних повноважень - Державною службою інтелектуальної власності України рішення про реєстрацію знака для товарів і послуг та отримання заявником відповідних свідоцтв і патентів, подальше оспорювання правомірності набуття таких прав на вказані об'єкти мають вирішуватися в порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

  Вимоги про скасування цих рішень є похідними при вирішенні судом питання щодо правомірності видачі заявникам зазначених патентів на промислові зразки та свідоцтв на знаки для товарів та послуг.

  Постанова від 27 червня 2018 року у справі № 804/629/16

http://reyestr.court.gov.ua/Review/75133438 

• Позивач (колишній голова сільради, звільнений з посади у зв'язку із закінченням повноважень голови) звернувся  з позовом до сільради про внесення змін до запису в трудовій книжці, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

  Велика Палата Верховного Суду зазначала, що спір стосується процедури звільнення позивача з публічної служби, а тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

  Критеріями віднесення тієї чи іншої особи до осіб публічної служби визначено наявність запису в трудовій книжці особи про складення Присяги державного службовця та присвоєння відповідного рангу державного службовця, наявність виплати сум за ранг у загальній сумі заробітної плати.

  Постанова від 22 серпня 2018 року у справі № 724/1656/16-ц

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/76649276 

• Спір за позовом Управління ПФУ до Банку про стягнення неповернутої пенсії зарахованої на поточний рахунок померлої пенсіонерки ґрунтується на договірних правовідносинах (між Фондом та Банком укладено договір про зарахування і виплату пенсій/грошової допомоги, що фінансується з Фонду), які не пов’язані зі здійсненням Пенсійним фондом владних управлінських функцій.

  Предметом перевірки у цій справі є виконання умов договору щодо порядку ведення рахунків та строків здійснення розрахункових операцій, а також можливість задоволення вимог Фонду щодо повернення коштів, зарахованих на поточний рахунок померлої особи (відсутніх на її поточному рахунку), за рахунок Банку - суб'єкта господарювання.

  Пунктом 4 частини першої статті 3 КАС (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) адміністративний договір визначено як дво- або багатосторонню угоду, зміст якої складають права та обов'язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією зі сторін угоди.

  Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що укладений  між  Управлінням ПФУ та Банком договір на зарахування і виплату пенсій не підпадає під визначення адміністративного договору, отже ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, на неї поширюється юрисдикція господарського суду.

  Постанова від 12 вересня 2018 року у справі № 804/1010/17

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/76596889 

• Спір Управління Пенсійного фонду України з роботодавцем-боржником (який знаходиться у процедурі розпорядження майном, тобто в процедурі банкрутства) про стягнення витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, є публічно-правим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

  Мораторій на задоволення вимог кредиторів являє собою зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію.

  Тобто, мораторій поширює свою дію на конкурсну заборгованість та не поширює на поточну. Поточні вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом.

  Постанова від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11

http://reyestr.court.gov.ua/Review/78215394 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/78215459 

• Спір про встановлення неправильності запису в акті цивільного стану та зобов’язання органу державної реєстрації актів цивільного стану внести зміни до актового запису про народження особи має розглядатись  за правилами цивільного судочинства.

  Водночас, треба звертати увагу на предмет і підставу позову. У цій справі  об’єктом перевірки  судом  не є дотримання відповідачем процедури розгляду звернення позивача про внесення змін до актового запису про народження (тобто не оскаржується  правомірність дій з відмови).

  Постанова від 14 листопада 2018 року у справі № 425/2737/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/78011648 

• Спір про зобов’язання відділу державної реєстрації актів цивільного стану внести зміни до актового запису щодо даних про національність позивача – є цивільно-правовим.

  Велика Палата Верховного Суду визначила такі критерії розмежування юрисдикції спорів:

  якщо оскаржуються неправомірні дії відділів реєстрації (наприклад, особа надала всі документи про підтвердження національності, а орган влади відмовив у підтвердженні цього факту) – такий спір належить до адміністративної юрисдикції, якщо позивач вимагає підтвердити національність – то це цивільний спір.

  Постанова від 23 січня 2019 року у справі № 807/45/17

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79388255 

• Спір про стягнення завданих збитків, звернений до підконтрольної установи, яка не забезпечила виконання вимог органу державного фінансового контролю, є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

   Постанова від 31 жовтня 2018 року у справі № 806/1828/17

www.reyestr.court.gov.ua/Review/77764404 

• Спір з ВДВС про визнання дій державного виконавця неправомірними та скасування постанов про стягнення виконавчого збору та штрафу.

  Встановивши, що при розгляді справи особа неодноразово зверталася до судів як адміністративної, так і цивільної юрисдикцій, з метою недопущення порушення права на доступ до правосуддя Велика Палата Верховного Суду, констатуючи приватноправову природу спору, прийняла рішення, що внаслідок непослідовності національного суду цей спір у відповідній справі має бути розглянуто в порядку адміністративного судочинства.

  Постанова від 31 жовтня 2018 року у справі № 158/534/16-а

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/77848764 

• Спір про звільнення майна з-під арешту, який був накладений за правилами кримінального судочинства, підлягає розгляду в порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом.

  У даній справі було встановлено, що Особа на електронних торгах придбала заставлений автомобіль, однак вчинити дії щодо реєстрації права власності на спірне майно виявилося неможливо, оскільки під час досудового слідства у кримінальній справі на підставі ст. 126 КПК 1960 року на це авто було накладено арешт.

  Оскільки нормами КПК України 1960 року не було визначено порядку скасування арешту майна за ініціативою осіб які, не були учасниками кримінального провадження, але є власниками або володільцями арештованого майна, при вирішенні зазначеного питання підлягають застосуванню норми КПК України 2012 року.

  Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду зазначила  про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про те, що спір є цивільно-правовим, оскільки стосується права власності на майно, та може бути розглянутий за правилами цивільного судочинства.

  Постанова від 07 листопада 2018 року у справі № 296/8586/16-ц

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/77870799 

• Спори з приводу оскарження рішення органу місцевого самоврядування про встановлення та зміну меж населених пунктів підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

  Велика Палата Верховного Суду констатувала відсутність порушення судами попередніх інстанцій правил предметної юрисдикції (суди розглянули справу в порядку КАС), зазначивши, що райрада, приймаючи оспорюване рішення, діяла не в своїх або чиїхось приватних інтересах, а з метою здійснення передбачених владно-управлінських функцій, оскільки питання зміни меж населених пунктів не стосується права власності або користування земельними ділянками конкретних осіб, а направлене на зміну меж населених пунктів у районі. 

  Спірне рішення органу місцевого самоврядування не може вважатись виконаним актом індивідуальної дії, оскільки на підставі цього рішення у фізичних та/або юридичних осіб не виникло і не могло виникнути речових прав на земельні ділянки.

  Отже, відносини, які склались між учасниками спору, мають публічно-правовий характер.

  Постанова від 07 листопада 2018 року у справі № 824/3130/14-а

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/77804960 

• Спір з приводу визнання протиправними дій, зобов'язання Школи-інтернату донарахувати та виплатити недоотриману одноразову грошову допомогу випускнику школи, виплата якої гарантована державою, є державною соціальною допомогою та покладена на навчальний заклад, належать до юрисдикції адміністративних судів.

  Школа-інтернат здійснює делеговані їй чинним законодавством владні управлінські функції щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги і має статус суб'єкта владних повноважень, оскільки виплата такої допомоги є соціальною виплатою, гарантованою державною.

  Постанова від 07 листопада 2018 року у справі № 553/4650/14-а

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/77801686 

• Під час вирішення питання, чи займала особа посаду, яка відноситься до посади державного службовця, судам необхідно з'ясувати, чи була подана декларація до зарахування на посаду, чи приймала особа відповідну присягу, чи мала право на присвоєння спеціального звання або рангу державного службовця.

  У цій справі було встановлено, що на момент призначення позивача на посаду фахівця з питань соціальної роботи із суб'єктами пробації міського відділу Управління державної пенітенціарної служби ця посада не була віднесена до відповідної категорії посад державних службовців.

  При цьому, судами не встановлено, що позивач під час прийняття на посаду фахівця з питань соціальної роботи із суб'єктами пробації МВКВІ УДПС  подавав декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави, в порядку, встановленому Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції», та що він складав присягу державного службовця.

  Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновок апеляційного суду про те, що між сторонами виник спір, пов'язаний із проходженням позивачем публічної служби, тому такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, є помилковим та зробленим на припущеннях.

  Постанова від 07 листопада 2018 року у справі № 428/12596/16-ц

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/77870623

• Спір про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру та скасування в Поземельній книзі запису про надання земельної ділянки у приватну власність є приватноправовим і за суб'єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

  Постанова від 20 листопада 2018 року у справі № 911/44/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/78160765 

• Справи про визначення розміру шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

  Постанова від 21 листопада 2018 року у справі № 146/1091/17

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78112043

• Рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з погляду його законності, а вимога про визнання рішення незаконним – розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.

  Постанова від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц

 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78129908 

• Спір, у якому особа з інвалідністю звернулася до Фонду соціального страхування щодо перерахунку розміру страхових виплат – грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування віднесено до адміністративної юрисдикції.

  (Хоча і йшлося про договір страхування, який є цивільним договором, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір стосується компенсаційних виплат, тому це справа адміністративна).

  Постанова від 28 листопада 2018 року у справі № 405/5366/17

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78215405 

• У цьомі спорі Міжнародна благодійна організація «Екологія–Право–Людина» звернулася до господарського суду з позовом до суб’єкта господарювання - ТОВ, у якому просила заборонити діяльність дельфінарію.

  Велика Палата Верховного Суду визначилася, що цей спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

  Оскільки Законом України від 6 липня 1999 року № 832-XIV ратифіковано Конвенцію про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Орхуську Конвенцію), то це надає можливість громадським екологічним організаціям звертатися до суду з відповідних питань, якщо державні природоохоронні органи влади, на думку цієї ГО, не здійснюють своїх повноважень належним чином.

  Постанова від 11 грудня 2018 року у справі № 910/8122/17

 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78977479 

• Спір про оскарження наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності завідувача державною нотаріальною конторою підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

  Посада завідувача є адміністративною посадою у державній нотаріальній конторі, що надає послуги, у тому числі й послуги державного реєстратора, а тому така посада прирівнюється до публічної служби.

  Крім того, до дисциплінарної відповідальності позивача притягнуто як завідувача державної нотаріальної контори і саме за неналежну організацію загального і нотаріального діловодства у цій конторі.

  Постанова від 05 грудня 2018 року у справі № 521/1204/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/78977373 

• Спір, пов'язаний з питанням трудових відносин у період реалізації виборчих прав у сфері публічно-правових відносин, підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

  (Позивач працював на посаді секретаря окружної виборчої комісії територіального виборчого округу, при звільненні з якої з ним не було проведено розрахунку в повній мірі, що спонукало заявленню вимоги до Центральної виборчої комісії про стягнення середньомісячного заробітку, компенсації за дні невикористаних відпусток, компенсації втрати коштів унаслідок інфляції).

  Постанова від 12 грудня 2018 року у справі № 802/3879/14-а

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79250479 

• Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

  Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду зазначивши, що вирішення у суді спору за такою позовною вимогою буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

  Отже, позовна вимога про визнання незаконними дій/бездіяльності посадових осіб суду не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства. А тому висновки судів першої й апеляційної інстанцій про можливість розгляду цього спору за правилами адміністративного судочинства є помилковими.

  Постанова від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц

http://reyestr.court.gov.ua/Review/78977475 

• Правовідносини щодо обрання, призначення на посаду керівника вищого навчального закладу, засновником якого є орган місцевого самоврядування, визначені цивільним (трудовим) і цивільним процесуальним законодавством.

  Постанова від 30 січня 2019 року у справі № 569/5553/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/79834971

• Звернення до суду з позовом, обумовленим неналежним реагуванням посадовою особою відділу поліції на заяву про кримінальне правопорушення, не може бути предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства.

  У межах спірних правовідносин позивач і відповідач діють як учасники кримінального провадження, права і обов'язки яких визначені кримінальним процесуальним законом.  Та обставина, що відповідь на заяву позивача була надана відповідно до Закону «Про звернення громадян», не змінює суті спірних правовідносин, оскільки незалежно від того, якими нормами керувався відповідач, надаючи відповідь на заяву позивача про порушення кримінального провадження, це не впливає на його процесуальний статус, а відтак і на те, що його дії і рішення за результатами розгляду цієї заяви можуть бути оскаржені лише за правилами і в порядку, визначеному КПК України.

  Враховуючи те, що згадані вимоги  не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, то і вимоги про відшкодування заподіяної такими діями чи бездіяльністю шкоди також не можуть бути розглянуті в порядку адміністративного судочинства, а можуть бути предметом судового розгляду в порядку цивільного судочинства.

  Постанова від 06 лютого 2019 року у справі № 705/406/18

 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79776424 

• Державіаслужба (публічна адміністрація) звернулась до адміністративного суду з позовом про зобов'язання ТОВ «Будгенконтракт» виконати рішення про припинення будівництва, маючи на меті захист публічного інтересу певного кола осіб (членів екіпажів повітряних суден та їх пасажирів, а також людей, які проживатимуть або перебуватимуть поруч), оскільки порушення норм чинного законодавства при будівництві указаних вище об'єктів впливають на безпеку цивільної авіації, створюючи загрозу життю і здоров'ю невизначеного кола людей.

  У спірних відносинах Державіаслужба, приймаючи оспорюване рішення, діяла як суб'єкт владних повноважень, наділений функціями щодо погодження місця розташування об'єктів на приаеродромній території з метою забезпечення безпеки польотів і роботи радіотехнічних засобів цивільної авіації.

  Повноваження Державіаслужби на звернення до суду з позовом про зобов'язання виконати рішення про припинення будівництва (діяльності, передбаченої частиною другою статті 69 Повітряного Кодексу) не закріплені у жодному нормативно-правовому акті - законі чи підзаконному нормативно-правовому акті.

  Водночас чинним законодавством України також не врегульовано питання альтернативних дій Державіаслужби у випадку невиконання особою рішення про припинення будівництва (накладення штрафу, звернення до суду тощо).

  У цьому випадку Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне виходити з «публічного інтересу» такого спору.

  З огляду на те, що Державіаслужба є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері цивільної авіації та використання повітряного простору України, та в силу приписів ст. 28 Закону № 3166-VI наділена правом звертатися до суду з метою реалізації своїх повноважень, у даному випадку припинення діяльності, передбаченої ч. 2 ст. 69 Повітряного Кодексу України, а також ураховуючи публічний інтерес цього спору, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права/інтересу є вірним.

  Постанова 13 лютого 2019 року у справі № 810/2763/17

  Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 826/2793/18 та від 06 лютого 2019 року у справі № 810/3046/17.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/79883398 

• Рішення суб’єкта владних повноважень з ознаками ненормативного акта, дія якого вичерпується після його реалізації, може оспорюватися з погляду законності, а вимога про визнання рішення незаконним – розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації такого рішення у відповідної особи виникло право цивільне, а спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.

  У даній справі депутати міської ради звернулися до суду на захист інтересів територіальної громади м. Луцька з позовом, у якому просили визнати протиправним та скасувати рішення Міськради «Про надання ТОВ «Житловий квартал» на умовах оренди земельної ділянки для будівництва та обслуговування нежитлових приміщень» з метою усунення порушень Міськрадою законності при передачі в оренду ТОВ «Житловий квартал» земельної ділянки комунальної власності.

  Спір виник між сторонами внаслідок прийняття оскаржуваного рішення, яким Міськрада надала зазначеному ТОВ на умовах оренди земельну ділянку для будівництва та обслуговування нежитлових приміщень строком на 10 років з дати укладення договору оренди землі. Міськрада не здійснювала владних управлінських функцій і виступала в цих відносинах не як суб’єкт владних повноважень, а лише як рівноправний учасник земельних відносин і власник землі.

  Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що відповідно до законодавства депутат місцевої ради може реалізувати право на участь у діяльності ради та у прийнятті радою відповідних рішень. Нормами чинного законодавства для депутата встановлений особливий спосіб впливу як на прийняття рішень органом місцевого самоврядування, так і на життя мешканців відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Проте депутат ради законодавчо не наділений правом здійснювати представництво інтересів територіальної громади в судах.

  Постанова від 30 січня 2019 року у справі № 803/413/18

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79958176

• Спір щодо постановлення особи та членів його родини на квартирний облік з правом першочергового одержання житла підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

  Постанова від 13 лютого 2019 року у справі № 826/19681/16

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80427414

• Спори щодо додержання правил добросусідства – обов’язку власників і землекористувачів обирати способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей, розглядаються судами у порядку цивільного судочинства за нормами ст. 103—109 Земельного кодексу України і в тому разі, коли вони попередньо не розглядалися відповідним органом місцевого самоврядування чи органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

  У даній справі позивач звернувся до суду адміністративної юрисдикції з позовом до Комунального підприємства «Центр ідентифікації тварин» виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), у якому просив визнати неправомірними дії та зобов’язати відповідача скасувати реєстрацію собак і перереєструвати всіх собак за юридичною адресою реєстрації розплідника.

  У спірних правовідносинах комунальне підприємство не є суб’єктом владних повноважень у розумінні положень КАС України, а його діяльність не належить до владних управлінських функції, делегованих державою. Тому дії комунального підприємства стосовно процедури реєстрації собак не можуть бути віднесені до здійснення владних управлінських функцій.

  В основу даного позову покладено правомірність використання третіми особами земельної ділянки і, відповідно, захист права власності позивача щодо своєї земельної ділянки, а також дотримання сторонами правил добросусідства. З огляду на характер спору, суб’єктний склад правовідносин, предмет і підстави заявлених вимог цей спір має вирішуватися за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

  Постанова від 16 січня 2019 року у справі № 826/25099/15

• Оскільки робота позивача на посаді завідуючої обласної психолого-медико-педагогічної консультації не є публічною службою, то спір у цій справі не є спором з приводу прийняття громадян на публічну службу та її проходження, а є виключно трудовим спором і має вирішуватись у порядку цивільного судочинства.

  Постанова від 27 лютого 2019 року у справі № 815/6096/17

• Звернення суб'єкта владних повноважень до суду не є способом захисту його прав чи інтересів, оскільки адміністративне судочинство має інше завдання.

  Законом не передбачено право Держекоінспекції на звернення до суду із позовом про зобов'язання допустити працівників до проведення перевірки.

  Відповідно, якщо суб'єкт владних повноважень звернувся до суду без передбачених законом підстав, і це з'ясовано судом на стадії відкриття провадження, то суд відмовляє у відкритті провадження, оскільки спір не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо ці обставини були з'ясовані судом після відкриття провадження, суд закриває провадження у справі. Розгляд таких спорів перебуває поза межами не лише адміністративної юрисдикції адміністративних судів та не належить до юрисдикції жодного іншого суду.

  Постанова від 09 квітня 2019 року у справі № 809/1891/16

• Спір щодо звільнення помічника судді має розглядатися за правилами ЦПК.

  Обов'язки помічника судді, що передбачені Положенням про помічника судді, затвердженим рішенням Ради суддів України від 25 березня 2011 року № 14, не передбачають виконання організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій.

  Відповідно до частини першої статті 157 Закону № 889-VIII кожний суддя має помічника, статус і умови діяльності якого визначаються цим Законом та Положенням про помічника судді, затвердженим Радою суддів України.

  Згідно з частиною першою статті 92 Закону № 889-VIII до посад патронатної служби належать, зокрема, посади помічників суддів. На працівників патронатної служби поширюється дія законодавства про працю, крім статей 39-1, 41-43-1, 49-2 Кодексу законів про працю України.

  Таким чином, аналіз наведених вище норм права свідчить про те, що з 1 травня 2016 року працівники патронатної служби не є державними службовцями, а посада помічника судді не відноситься до посад державної служби та є патронатною службою.

  За таких обставин посада, з якої було звільнено Позивача, не відноситься до публічної служби, оскільки не пов'язана з діяльністю на державних політичних посадах, професійною діяльністю суддів, прокурорів, військовою службою, альтернативною (невійськовою) службою, дипломатичною службою, іншою державною службою, службою в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

  Ураховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів, а стосується трудових відносин і має вирішуватись судами за правилами ЦПК.

  Постанова від 13 березня 2019 року по справі № 815/2546/17

• Юридична особа звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати незаконними дії народного депутата України щодо втручання в її господарську діяльність.

  Місцевий та апеляційний суди відмовили у відкритті провадження у справі, зазначивши, що позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

  Велика Палата Верховного Суду погодилась з таким висновком, зауваживши, що народний депутат не є ані посадовою, ані службовою особою органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а тому не може бути відповідачем як суб’єкт владних повноважень з приводу реалізації його компетенції у сфері управління.

  Водночас народний депутат може нести відповідальність як фізична особа та бути стороною у справі, яка підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

  Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що зазначений позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, натомість права позивача можуть бути захищені шляхом звернення до загального місцевого суду, який розглядає справи, що виникають із цивільних правовідносин.

  Постанова від 20 березня 2019 року у справі № 826/8777/18

• У відносинах, пов’язаних із виплатою страхувальником у передбачених законодавством випадках компенсаційних виплат відповідно до Порядку виплати грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року № 228, органи Фонду соціального страхування України не виступають на рівних засадах з іншими учасниками відповідних відносин, а здійснюють владні управлінські функції, спрямовані на забезпечення державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав.

  Отже, спори, пов’язані з перерахунком розміру компенсаційних виплат – грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування, підлягають розгляду відповідно до правил Кодексу адміністративного судочинства України судами адміністративної юрисдикції як такі, що є публічно-правовими за своєю правовою природою.

  Постанова від 28 листопада 2018 року у справі № 405/5366/17

• Предметом розгляду у цій справі є протиправність відмови ДФС у внесенні змін до митного реєстру (інформації щодо об'єкта права інтелектуальної власності по торгівельним маркам «Хіaomi», «Мі», «RedMi») через відсутність у Компанії правових підстав для звернення із такою заявою та зобов'язання відповідача внести відповідну інформацію до реєстру. При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважила, що звернення позивача із цим позовом спрямоване на захист його порушених прав у правовідносинах з ДФС у зв'язку з її відмовою вчинити певні дії (за заявою позивача про внесення змін до митного реєстру), тобто під час виконання ДФС та її територіальними  органами владних управлінських функцій.

  Отже, спір щодо оскарження дій Державної фіскальної служби України стосовно внесення змін до митного реєстру об'єктів права інтелектуальної власності підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

  Постанова від від 13 березня 2019 року у справі № 826/16606/17

• Позивач звернувся до суду з вимогою визнати протиправними дії голови та старшого інспектора ліквідаційної комісії Черкасирибохорони як суб’єктів владних повноважень щодо незаконного складення протоколу про адміністративне правопорушення та подання відповідних матеріалів до суду.

  Цьому позову передувало визнання позивача винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та подальше скасування судом апеляційної інстанції відповідного рішення за відсутністю події та складу правопорушення.

  Суд першої інстанції, розглянувши справу в порядку КАС України, частково задовольнив вимоги позивача, натомість апеляційний суд закрив провадження у справі, посилаючись на п. 3 ч. 2 ст.19 КАС України, яким передбачено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом.

  Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що складання протоколу про адміністративне правопорушення без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжує правових наслідків для позивача та не порушує його права. Отже, окремо від постанови суду про притягнення до адміністративної відповідальності такі протоколи не оскаржуються.

  Велика Палата погодилася із висновками суду апеляційної інстанції про те, що таку позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

  Постанова від 13 березня 2019 року у справі № 712/7385/17

• Позов про скасування рішення щодо державної реєстрації права оренди на земельну ділянку за іншою особою має розгляддатися за правилами ЦПК.

  Вирішуючи питання юрисдикційної належності справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір у частині вимоги про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди земельної ділянки не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (право оренди на спірну земельну ділянку), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Натомість прийняте відповідачем оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалося реєстрації прав іншої особи.

  Визнання протиправним і скасування рішення щодо державної реєстрації права оренди на земельну ділянку за іншою особою є захистом прав позивача на земельну ділянку від їх порушення цією особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того самого нерухомого майна. Крім того, оскаржуваній реєстраційній дії передує невирішений спір між його учасниками про право цивільне, зокрема право оренди конкретної земельної ділянки.

  Велика Палата Верховного Суду вирішила, що позов у частині вимог про скасування державної реєстрації оспорюваного договору оренди належить розглядати в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.

  Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 530/212/17, від 28 листопада 2018 року у справі  № 823/1508/16, від 5 грудня 2018 року у справі № 815/2072/17.

  Постанова від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц

 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80854806

• Прокурори під час досудового розслідування не здійснюють публічно-владних управлінських функцій, а тому їхні дії оскаржуються виключно за правилами КПК України.

  Позивач звернувся до адміністративного суду із вимогою визнати протиправними дії заступника Генерального прокурора щодо підписання повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та доручення слідчому прокуратури вручити таке повідомлення позивачеві.

  Окружний адміністративний суд, із позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у відкритті провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України та зазначив, що заявлені вимоги підлягають розгляду за правилами кримінального судочинства.

  Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у спірних правовідносинах позивач є учасником кримінального провадження, а відповідач виконував функції, покладені на нього КПК України, тому заступник Генерального прокурора не вчиняв управлінських функцій, а здійснював професійні повноваження в межах кримінального провадження.

  Органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії є не способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.

  Ураховуючи суть спірних правовідносин та суб’єктний склад сторін у справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у відкритті провадження у справі і її розгляд в порядку кримінального судочинства є обґрунтованими.

  Постанова від 10 квітня 2019 року у справі № 808/390/18

 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81287799 

• Якщо особа стверджує про порушення прав, спричинене рішенням, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування, які вважає неправомірними, і наслідки призвели до виникнення, зміни або припинення цивільних прав та інтересів чи пов’язані з реалізацією майнових або особистих немайнових прав та інтересів, зокрема і щодо оформлення права на земельну ділянку під набутим у власність будинком або спорудою, то визнання незаконними таких рішень, їх скасування, визнання дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування неправомірними є способами захисту відповідних цивільних прав та інтересів.

  У даній справі ФОП звернувся до суду з позовом до міської ради про визнання незаконними (протиправними) дій стосовно незатвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для обслуговування нежитлової будівлі, власником якої є позивачка, а також визнання укладеним договору оренди земельної ділянки для обслуговування нежитлової будівлі. Спірна земельна ділянка не є вільною, оскільки знаходиться під нежитловим приміщенням, що перебуває у власності позивачки, яка зацікавлена в оформленні права користування ділянкою в розмірі, необхідному для обслуговування об’єкта нерухомого майна (для комерційного використання), шляхом укладення договору оренди.

  Велика Палата Верховного Суду зазначила, що предметом спору в цій справі є бездіяльність відповідача щодо оформлення з позивачем відносин користування земельною ділянкою. Позов пред’явлений з метою захисту саме цивільних права та інтересу, що унеможливлює його вирішення в порядку адміністративного судочинства. Спір у справі з огляду на суб’єктний склад сторін і характер спірних правовідносин належить до юрисдикції господарських судів.

  Позовні вимоги про визнання неправомірними дій (бездіяльності) органу місцевого самоврядування та визнання договору оренди укладеним нерозривно пов’язані між собою, і від вирішення однієї з них залежить вирішення іншої, а тому вони мають розглядатися в одному провадженні.

  Постанова від 3 квітня 2019 року у справі № 921/158/18

 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81139165 

• Одеська регіональна служба державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті звернулася до господарського суду з позовом до ТОВ СП «Нібулон» про стягнення заборгованості за надані ветеринарно-санітарні послуги. Вимоги обґрунтовані тим, що позивач здійснив ветеринарно-санітарний огляд вантажу відповідача та за його результатами видав міжнародні ветеринарні сертифікати, але ТОВ СП «Нібулон» від підписання актів виконаних робіт відмовилося та виставлених рахунків не сплатило.

  Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір – публічно-правовий, має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства і не пов’язаний із господарською діяльністю позивача в розумінні ст. 20 ГПК України, оскільки здійснення ветеринарно-санітарного огляду вантажу, за результатами якого видаються міжнародні ветеринарні сертифікати, є функцією органу державної влади, а не результатом його господарської діяльності. Регіональна служба державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті може звертатися до адміністративного суду з позовом про стягнення коштів із зазначених підстав.

  Велика Палата Верховного Суду відзначила, що держава в особі відповідних органів, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом, може брати участь у судових процесах, в тому числі як позивач, за правилами цивільного, господарського або адміністративного судочинства, виходячи передусім із суті правовідносин та з урахуванням, зокрема, суб’єктного складу сторін та інших чинників, які можуть впливати на визначення юрисдикції судів. У випадку, коли держава вступає у цивільні чи господарські правовідносини, вона має на меті задоволення приватного інтересу і цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цих правовідносин. Метою участі держави в особі відповідних органів в адміністративних правовідносинах є публічний інтерес, тобто, вступаючи у такі відносини, держава захищає інтереси невизначеного кола осіб і діє через органи як суб’єкт владних повноважень.

  Поведінка органів, через які діє держава у цивільних або адміністративних відносинах, розглядається як поведінка держави у цивільних або адміністративних відносинах. Як у цивільних, так і в адміністративних відносинах органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов’язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах. За правилами цивільного судочинства розглядаються спори про захист приватного права або інтересу. Розгляд публічно-правових спорів віднесено до юрисдикції адміністративних судів, що виключає їх розгляд за правилами іншого судочинства. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11.

  Постанова від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18

 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81329465 

• Позивач звернувся до адміністративного суду із позовом, у якому просив визнати протиправними дії міської ради щодо прийняття окремих пунктів рішення «Про розгляд звернень юридичних осіб і фізичних осіб – підприємців щодо надання земельних ділянок в оренду, поновлення договорів оренди землі, визнання такими, що втратили чинність, та внесення змін до окремих пунктів рішень з цих питань» та скасувати зазначені пункти.

  Велика Палата Верховного Суду, визначаючи юрисдикцію спорів щодо оскарження рішень міськради про надання земельних ділянок в оренду виходила з того, що позивач оскаржував окремі пункти ненормативного акта органу місцевого самоврядування про відмову в поновленні договору оренди земельної ділянки, яка є комунальною власністю, а міськрада під час здійснення повноважень власника землі є рівноправним суб’єктом земельних відносин.

  Отже, виник спір про цивільне право, і подальше оспорювання права оренди на спірні земельні ділянки не має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права оренди на земельні ділянки.

   Схожих висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 727/10968/17.

  Таким чином, з огляду на зміст позовних вимог, характер спірних правовідносин, обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, та враховуючи суб'єктний склад учасників справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства.

  Постанова від 3 квітня 2019 року у справі № 727/1002/17

 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81171420 

• Відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного вирішення питання про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов’язані з неправомірністю прийняття рішення органом місцевого самоврядування (постанова від 28 листопада 2018 року у справі № 826/5735/16). Рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки дозвіл не є правовстановлюючим актом. Отже, правовідносини, пов’язані з прийняттям та реалізацією такого рішення, не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов’язань осіб (постанова від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц).

  У даній справі позивачі не погодившись із рішеннями міської ради про відмову їм у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та рішенням про надання такого дозволу третій особі, звернулися до суду з позовом. Позивачі є співвласниками будинку й земельної ділянки, поруч з якою була недоглянута земельна ділянка. За зверненням одного з позивачів до Міськради йому було надано в тимчасове користування строком на один рік цю земельну ділянку для городництва без права побудови та посадки багаторічних насаджень. Після цього позивач знову звернувся до Міськради щодо продовження користування зазначеною земельною ділянкою. Комісія з питань будівництва, землекористування, благоустрою та екології Міськради вирішила повернутися до розгляду питання після закінчення землекористування, однак протягом п’ятнадцяти років це питання не було вирішено по суті.

  Велика Палата Верховного Суду зазначила, що повноваження сільських, селищних, міських рад вирішувати питання про розпорядження землями територіальних громад, передачу земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що під час вирішення таких питань ці ради діють як суб’єкти владних повноважень.

  Отже, виникнення спірних правовідносин обумовлено протиправними діями відповідача при вирішенні питання щодо передачі земельної ділянки у власність, яке в силу законодавчих приписів належить до його виключної компетенції як органу місцевого самоврядування, а тому законність таких дій (бездіяльності) підлягає перевірці адміністративним судом. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати від 21 березня, 30 травня та 28 листопада 2018 року у справах № 536/233/16-ц, № 127/16433/17 та № 820/4219/17 відповідно.

  Постанова від 23 січня 2019 року у справі № 308/10112/16-а

 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79958184 

• Позивач – 1-ий об'єднаний загін Державної спеціальної служби транспорту звернувся до суду з вимогою визнати протиправною бездіяльність Управління комунальної власності в частині неналежного розгляду його звернення щодо надання в оренду нежитлового приміщення та зобов’язати міську раду прийняти відповідне рішення.

   

  Спірні відносини, які виникли між сторонами з приводу укладення договору оренди нежитлового приміщення, спрямовані на виникнення цивільних прав та обов'язків, при цьому міська рада виступає як суб'єкт цивільного права, якому надано право розпоряджатися комунальним майном територіальної громади, а не як суб’єкт владних повноважень, який реалізовує свої владні управлінські функції.

  Не є таким суб’єктом і Управління комунальної власності, яке виконує організаційні функції щодо розгляду питання про оренду майна, його рішення мають рекомендаційний характер для органу місцевого самоврядування, до повноважень якого входить вирішення таких питань, і не спричиняють юридичних наслідків для позивача.

  Отже, спір у цій справі не має публічно-правового характеру та не відповідає нормативному визначенню адміністративної справи, а тому не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів і повинен вирішуватися в порядку господарського судочинства.

  Постанова від 27 березня 2019 року у справі № 1304/11018/2012

 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81013997 

• Спір у даній справі стосується вимоги Держфінінспекції стягнути з товариства завдані державному бюджету збитки, які виникли у зв’язку із завищенням останнім вартості проектних робіт з капітального ремонту приміщення під час виконання умов договору, укладеного між сільською радою та товариством. Тобто, суб’єкт владних повноважень заявив позовні вимоги до юридичної особи – товариства, яке не є підконтрольною установою.

  Владних управлінських функцій стосовно відповідача Держфінінспекція не здійснює, а тому й права позивача на звернення до суду з цим адміністративним позовом до непідконтрольної їй установи, тобто до суб’єкта господарської діяльності про стягнення коштів (збитків) закон також не передбачає.

  Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір за позовом суб’єкта владних повноважень – Держфінінспекції про стягнення завданих збитків, звернений до непідконтрольної установи, не має ознак публічно-правового характеру, а стосується господарсько-правових відносин між сільською радою та товариством.

  Аналогічна позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 816/2394/16.

  Постанова від 3 квітня 2019 року у справі № 804/13208/15

 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81139173 

• Справи щодо оскарження відмови Центральної комісії Мін’юсту в переведенні засудженого з однієї установи відбування покарання до іншої розглядаються в порядку адміністративного судочинства.

  Засуджений звернувся до адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Центральної комісії Міністерства юстиції України про відмову у переведенні засудженого з однієї установи виконання покарань до іншої.

  Суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України та вказав, що цей спір виник не з приводу реалізації відповідачем управлінських функцій суб’єкта владних повноважень. Натомість він пов'язаний із виконанням вироку, а тому справа має розглядатися за правилами кримінального судочинства. Апеляційний суд залишив це рішення без змін.

  Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що у спірних правовідносинах Мін′юст діяв як суб'єкт владних повноважень на виконання владних управлінських функцій у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, тому правомірність ухвалення рішення про відмову в переведенні засудженого з однієї установи відбування покарання до іншої може бути предметом перевірки в суді адміністративної юрисдикції.

  Крім того, у статтях 537 та 539 КПК України визначено перелік питань, які вирішуються судом під час виконання вироків, та порядок їх вирішення, а можливість розгляду судами за правилами КПК України скарг засуджених на рішення Комісії про відмову в переведенні з однієї установи відбування покарання до іншої не передбачена.

  Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір у цій справі є публічно-правовим і підлягає вирішенню за правилами КАС України.

  Постанова від 10 квітня 2019 року у справі № 822/3059/17

 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81841951 

• Велика Палата Верховного Суду визначила юрисдикцію справ щодо оскарження рішень тендерного комітету департаменту обласної державної адміністрації з питань будівництва та архітектури.

  Суд виходив із того, що орган виконавчої влади або місцевого самоврядування у відносинах щодо організації та порядку проведення торгів (тендеру) діє як суб’єкт владних повноважень і спори щодо оскарження рішень чи бездіяльності цих органів до виникнення договірних правовідносин між організатором та переможцем цього тендеру відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

  Водночас вже після укладення договору між організатором конкурсу та його переможцем спір щодо правомірності рішення тендерного комітету підлягає розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, оскільки фактично зачіпає майнові інтереси переможця торгів.

  Така правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 29 січня 2019 року у справі № 819/829/17.

  У даній справі тендерний комітет департаменту облдержадміністрації до укладення відповідного договору прийняв рішення, яким цінову пропозицію ТОВ було визнано такою, що не відповідає вимогам тендерної документації. Договірні правовідносини між переможцем тендеру та замовником не виникли.

  Отже, спір у цій справі за характером правовідносин підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства.

  Постанова від 14 травня 2019 року у справі № 918/843/17

 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81799994 

• Позивач звернувся до окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправною та скасування вимоги територіального відділення Антимонопольного комітету України про надання інформації та копій документів у межах розгляду подання щодо наявності ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

  Суд першої інстанції закрив провадження у справі, зазначивши, що заявлені вимоги підлягають розгляду у порядку господарського судочинства. Апеляційний суд залишив це рішення без змін. Із цими висновками погодилася і Велика Палата Верховного Суду, обґрунтовуючи свою позицію таким.

  За змістом ч. 2 ст. 60 Закону України від 11 січня 2001 року № 2210-III «Про захист економічної конкуренції» рішення АМК, адміністративної колегії АМК та державного уповноваженого АМК оскаржуються до Господарського суду міста Києва. Рішення адміністративної колегії територіального відділення АМК оскаржуються до господарських судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

  Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв’язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з відносин, пов’язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, у тому числі у спорах, пов’язаних з оскарженням рішень АМК, а також справи за заявами органів АМК з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності.

  Оскільки предметом даного спору є оскарження рішення територіального відділення АМК, пов’язаного з розглядом справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, то ця справа не належить до юрисдикції адміністративних судів. Натомість вона підлягає розгляду за правилами ГПК України.

  Постанова від 24 квітня 2019 року у справі № 820/2953/18

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81841916 

• Рішення Великої Палати Верховного Суду у справі про віднесення спорів про зобов`язання контрагента скласти та зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні від господарських операцій за договорами постачання до тієї чи іншої юрисдикції.

  У даній справі підприємство звернулось із позовом до енергогенеруючої компанії у якому просило зобов`язати контрагента скласти та зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні від господарських операцій за договорами постачання.

  Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій вказала, що згадана категорія спорів взагалі не має розглядатись судами виходячи із наступного.

  Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 ПК України, не дає права покупцю на включення сум ПДВ до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми ПДВ, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період. У разі порушення продавцем/покупцем товарів/послуг порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця.

  Відшкодування ПДВ здійснюється державою в податкових правовідносинах між особою і державою. Отже, зобов`язання зареєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних для включення до податкового кредиту суми ПДВ виникає саме з податкового законодавства, а не з договірних відносин, тому є податковим, а не господарським зобов`язанням. Спори, які можуть виникнути між платниками ПДВ та державою в особі уповноваженого органу - суб`єкта владних повноважень щодо суми сплаченого податку, є адміністративними і мають розглядатися судами адміністративної юрисдикції.

  У даному випадку обов’язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов’язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов’язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов’язку може завдати покупцю збитків. Тому позовна вимога покупця про зобов’язання продавця здійснити таку реєстрацію не є способом захисту у господарських правовідносинах, і не підлягає розгляду в суді жодної юрисдикції. Натомість належним способом захисту для позивача може бути звернення до контрагента з позовом про відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення контрагентом за договором обов’язку щодо складення та реєстрації податкових накладних.

  Постанова від 05 червня 2019 року у справі № 908/1568/18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/82420676 

• Особа звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати протиправним і скасувати наказ Міністерства юстиції України «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень».

  Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що спір є публічно-правовим, а тому належить до юрисдикції адміністративних судів. Проте Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що така позиція судів попередніх інстанцій не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права, оскільки позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного (майнового) права позивача.

  Ураховуючи те, що позовні вимоги є похідними при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття фізичними особами права власності на спірне майно і можуть впливати на майнові права та інтереси цих осіб, Велика Палата Верховного Суду, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

  Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів фізичної особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.

  Зазначена позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 21 листопада 2018 року у справі №  813/1362/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 825/642/18 та від 29 січня 2019 року у справі № 803/1589/17.

  Постанова від 29 травня 2019 року у справі № 826/9341/17

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82420792 

• Керівник місцевої прокуратури, діючи в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій, звернувся до суду з адміністративним позовом до юридичної особи, у якому просив зобов'язати відповідача привести захисну споруду цивільного захисту (сховище) у належний стан, придатний для використання за цільовим призначенням (готовність до укриття населення).

  Вирішуючи питання юрисдикційної належності спору, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спірні правовідносини обумовлені реалізацією прокурором передбачених Кодексом адміністративного судочинства України та Законом України «Про прокуратуру» повноважень щодо захисту інтересів держави і спрямовані на усунення порушень законодавства у сфері обороноздатності.

  Тож спір у цій справі є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який у спірних правовідносинах реалізовує владні управлінські функції щодо виявлення та усунення порушень у сферах пожежної, техногенної безпеки та цивільного захисту, а саме щодо стану готовності пунктів управління, захисних споруд і наявності планів цивільного захисту на особливий період і планів реагування на надзвичайні ситуації.

  Постанова від 15 травня 2019 року у справі № 820/4717/16

 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81877559 

• У даній справі особа подала позов до Управління праці та соціального захисту населення з метою відновлення свого права на отримання субсидій на сплату комунальних послуг.

  Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками апеляційного суду, який скасував рішення місцевого суду та закрив провадження у справі, вказавши на те, що спір не пов'язаний із договірними відносинами щодо отримання та оплати комунальних послуг, є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки стосується реалізації повноважень органу державної влади з призначення субсидій.

  Велика Палата Верховного Суду зазначила, що предметом спору є зобов’язання відповідача, який діє як суб’єкт владних повноважень, вчинити дії з продовження надання позивачу субсидій, які призначаються у встановленому законом порядку. Тобто між сторонами виник публічно-правовий спір, пов'язаний зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, тому цей спір належить до юрисдикції адміністративних судів.

  Постанова від 12 червня 2019 року у справі № 645/212/18

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82703520 

• Особа звернулась до суду з адміністративним позовом, у якому просила підтвердити факт ведення нею бухгалтерського обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення за період з 1 лютого 1996 року і до її вступу на виборну посаду та нарахувати і стягнути на її користь заробітну плату за період роботи в Управлінні.

  Тобто позовні вимоги заявлено про встановлення фактів, які мають юридичне значення, а не про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

  За змістом статті 234 ЦПК, справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності або відсутності неоспорюваних прав відносяться до категорії справ окремого провадження - виду непозовного цивільного судочинства.

  Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги про встановлення факту ведення позивачем бухгалтерського обліку в Управлінні праці та соц. захисту населення не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

  Постанова від 04 вересня 2019 року у справі № 557/360/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/84211681 

• За відсутності компетенційного спору між позивачем та відповідачем провадження у справі підлягає закриттю - такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду, розглянувши касаційні скарги АТ «Укргазвидобування», Національного антикорупційного бюро України, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України, ДФС України у справі за позовом Романа Насірова до Державної фіскальної служби України.

  У цій справі фактично йдеться про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) у Голови ДФС України як суб’єкта владних повноважень щодо надання розстрочення (відстрочення) грошових зобов’язань (податкового боргу). При цьому ДФС України не оспорює наявності та/або відсутності відповідної компетенції позивача, що становить предмет позову останнього.

  Суди першої та апеляційної інстанцій адміністративний позов задовольнили.

  Колегія суддів Касаційного адміністративного суду не погодилася з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про можливість існування спору між суб’єктами владних повноважень (Головою ДФС України та ДФС України) з приводу реалізації їхньої компетенції у відповідній сфері управління щодо розстрочення/відстрочення грошових зобов’язань (податкового боргу), які містяться в пунктах 2.1, 2.2 Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов’язань (податкового боргу) платників податків, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 10 жовтня 2013 року № 574.

  Верховний Суд роз’яснив, що ДФС України – суб’єкт владних повноважень, виконує власні повноваження та функції через Голову ДФС України, а не самостійно, що виключає можливість існування компетенційного спору в розумінні КАС України між Головою ДФС України і ДФС України, у зв’язку з чим провадження у справі підлягає закриттю.

  Верховний Суд вказав, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених ст. 19 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги. Закриваючи провадження у справі, Верховний Суд зазначив, що ця справа не підсудна жодному суду.

  Постанова від 26 вересня 2019 року у справі № 826/7320/17

http://www.reestr.court.gov.ua/Review/84571249 

• Департамент комунальної власності Міськради звернувся до суду з позовом до Департаменту ДАБІ та Управління ДАБК Міськради, у якому просив скасувати реєстрацію декларації про готовність об’єкта до експлуатації щодо реконструкції квартири (квартира зареєстрована за фізичною особою, яка включила до загальної площі реконструйованої квартири нежитлові приміщення, що належать територіальній громаді).

  Вирішуючи питання юрисдикційної належності спору, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оспорювання рішення ДАБІ про реєстрацію декларації в цьому випадку поглинається спором про речове право. За таких обставин скасування оскаржуваного рішення ДАБІ за умови реєстрації нерухомого майна особою, яка стала власником квартири, не призведе до поновлення прав та інтересів позивача.

  Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір у справі стосується не так правомірності дій відповідача при реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, як правомірності набуття особою права власності на об'єкт нерухомого майна, створений за результатами реконструкції квартири, а тому захист порушеного права власності територіальної громади міста має вирішуватися в порядку, встановленому ЦПК України.

  Водночас Велика Палата Верховного Суду зауважила, що поновити своє порушене право позивач може шляхом звернення до суду з позовом про визнання права власності в порядку цивільного судочинства із залученням до справи як відповідача фізичної особи – власника майна.             

  Постанова від 11 вересня 2019 року у справі № 815/4789/16

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/84975985 

• Приватне підприємство звернулося до суду з позовом про визнання протиправним і скасування рішення виконавчого комітету міської ради в частині затвердження акта з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, підставою якого зазначено недоотримання доходів територіальною громадою за час фактичного користування ПП земельною ділянкою.

  Вирішуючи питання юрисдикційної належності спору, Велика Палата Верховного Суду виходила з такого. Повноваження виконкому у цьому випадку обмежуються лише обчисленням розміру збитків у встановленому порядку. Такі збитки не можуть бути примусово відшкодовані на підставі рішення відповідача, а відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

  Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення виконкому не створює жодних правових наслідків для позивача, а тому не може порушувати його права чи інтереси, що унеможливлює розгляд таких вимог не лише в порядку адміністративного, а й іншого виду судочинства.

  Обраний позивачем спосіб захисту прав шляхом подання вказаного позову, сам собою не сприяє ефективному відновленню порушеного права. При цьому Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що в разі незгоди позивача з рішенням виконкому про затвердження акта з визначення збитків власнику землі та невиконання в добровільному порядку цього рішення орган місцевого самоврядування має право звернутися до господарського суду з позовом до ПП про відшкодування збитків. Саме в такому випадку при вирішенні позову виконкому буде перевірена в судовому порядку правомірність визначення цим органом збитків власнику землі.

  Постанова від 11 вересня 2019 року у справі № 826/1773/18

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/84975980 

• Позивач звернувся до суду із позовом до міської ради та її виконавчого комітету про визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо забезпечення його соціальним житлом та зобов’язання вчинити відповідні дії. Заявлені вимоги позивач обґрунтував тим, що йому був виданий ордер на житлову площу в гуртожитку, однак виділене приміщення не відповідає санітарним і технічним нормам, а тому є непридатним для проживання.

  Вирішуючи питання юрисдикційної належності спору, Велика Палата Верховного Суду виходила з такого. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень і ці наслідки пов’язані з реалізацією порушеного права особи на житло, то такі спори відносяться до захисту цивільних (житлових) прав, незалежно від участі у справі суб’єкта владних повноважень як відповідача.

  Отже, вимоги визнати протиправною бездіяльність відповідачів і зобов’язати їх прийняти відповідне рішення щодо забезпечення соціальним житлом є способом захисту права позивача на житло, не стосуються захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єкта владних повноважень, а тому спір у цій справі не є публічно-правовим і має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

  Постанова від 11 вересня 2019 року у справі № 804/3718/18

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/84975989 

• Велика Палата Верховного Суду визначила юрисдикцію спору за позовом екологічної правозахисної громадської організації про оскарження рішення міськради про затвердження проекту землеустрою, передачу земельних ділянок в постійне користування, оренду, поновлення терміну дії договорів оренди та рішення Виконавчого комітету Міськради про надання Департаменту комунального господарства міської ради вихідних даних – містобудівних умов і обмежень на проектування кладовища.

  Спірним рішенням Міськрада виділила Департаменту (виконавчому органу Міськради) земельну ділянку, яка розташована в межах м. Вінниці, для будівництва та обслуговування будівель закладів комунального обслуговування без передачі цієї земельної ділянки фізичним чи юридичним особам, тобто така земельна ділянка залишилась у користуванні територіальної громади.

  Отже, виникнення спірних правовідносин обумовлено протиправними, на думку позивача, діями відповідача при вирішенні питання щодо передачі земельної ділянки у постійне користування, яке в силу законодавчих приписів належить до його виключної компетенції як органу місцевого самоврядування, тому законність таких дій (бездіяльності) підлягає перевірці адміністративним судом.

  Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що в цій справі відсутній спір про право, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські дії та рішення органу місцевого самоврядування, які впливають на права та законні інтереси невизначеного кола осіб, відтак цей спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

  Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 127/16433/17.

  Постанова від 15 травня 2019 року у справі № 127/19267/17

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82065660 

• Справи за позовами до суб'єкта делегованих повноважень органу виконавчої влади з питань лісового господарства про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування лісорубного квитка як спеціального дозволу на заготівлю деревини належать до адміністративної юрисдикції.

  Велика Палата Верховного Суду зазначила таке. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

  До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Державне підприємство, видаючи лісорубний квиток у спірних відносинах, що є дозвільним документом (спеціальними дозволом на заготівлю деревини), діяло як дозвільний орган.

  Постанова від 11 вересня 2019 року у справі № 817/1855/17

• Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив зобов’язати відділ державної реєстрації актів цивільного стану внести зміни до актового запису про народження, а саме: змінити національність у графі «мати» з «українка» на «німка» та внести зміни до актового запису про шлюб, вказавши в графі національність чоловіка «німець».

  Вирішуючи питання юрисдикційної належності спору, Велика Палата Верховного Суду виходила з такого. Зазначивши у позові про відмову відповідача у внесенні змін до актових записів, позивач не просив визнати такі дії неправомірними, а мав намір вирішити питання про внесення змін щодо національності у вже існуючі записи, отже, спір у цій справі не має ознак публічно-правового і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Аналогічну правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловила в постанові від 23 січня 2019 року у справі № 807/45/17.

  Національна належність особи є актом її особистого самовизначення і жодним чином не впливає на публічно-правові відносини такої особи з державою. Фіксація факту національності особи в документі, що її посвідчує, чи в актових записах громадянського стану створила б перешкоду вільному обранню чи відновленню національності, оскільки поставила б таке обрання чи відновлення у залежність від рішення державного органу. Аналогічну правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловила, зокрема, в постанові від 29 травня 2019 року у справі № 398/4017/18.

  Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у зв’язку з неможливістю встановлення в судовому порядку фактів щодо належності осіб до певної національності цей спір не підлягає розгляду не лише в порядку адміністративного судочинства, а й у судовому порядку взагалі.

  Постанова від 11 вересня 2019 року у справі № 810/2732/18

• Міністерство екології та природних ресурсів України не має права звертатися до адміністративного суду з позовними вимогами про скасування розпорядження Державної регуляторної служби України як суб’єкта владних повноважень, якому він підзвітний і підконтрольний.

  Аналіз норм законодавства свідчить про те, що Державна регуляторна служба України та Міністерство екології та природних ресурсів України є органами державної влади, діяльність яких, зокрема, полягає у здійсненні виключних функцій контролю (нагляду) у сфері здійснення ліцензійної діяльності. При цьому позивач здійснює відповідні виключні функції контролю за додержанням ліцензіатами вимог ліцензійних умов, а відповідач здійснює виключні функції контролю (державного нагляду) за дотриманням Міністерством екології та природних ресурсів України, як органом ліцензування господарської діяльності, зокрема з поводження з небезпечними відходами, законодавства у сфері ліцензування.

  Велика Палата Верховного Суду вважає правильним міркування колегії Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що спір у цій справі не відноситься до компетенційних, оскільки у цьому випадку не йдеться про спір про розмежування компетенції між Міністерством екології та природних ресурсів України та Державною регуляторною службою України. Позивач звертається з вимогою скасувати рішення суб’єкта владних повноважень, якому відповідно до Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» він підзвітний і підконтрольний, і який, реалізуючи компетенцію у сфері нагляду за органами ліцензування, скасував рішення позивача як підконтрольного органу.

  Зважаючи на те, що право Міністерства екології та природних ресурсів України на звернення до адміністративного суду з позовними вимогами про скасування розпорядження Державної регуляторної служби України не закріплені у жодному нормативно-правовому акті, правильним є висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що Міністерство екології та природних ресурсів України у цій справі не має права на звернення до суду.

  Постанова від 13 листопада 2019 року у справі № 826/3115/17

• Спір щодо оскарження законності рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі земельної ділянки комунальної власності для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

  Відведення для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів спеціальних земельних ділянок, які затверджуються переліком відповідного органу місцевого самоврядування, має здійснюватися з урахуванням норм Земельного кодексу України щодо порядку формування земельної ділянки.

  Предметом спору в цій справі є скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки для забезпечення платного паркування обслуговуючому кооперативу що, на переконання позивачки, обмежує її інтерес щодо безоплатного паркування транспортного засобу на майданчику для паркування біля будинку, в якому вона мешкає.

  Велика Палата Верховного Суду вважає, що в контексті конкретних обставин, беручи до увагу видові та сутнісні властивості акта, який ухвалила Міськрада, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спір у цій справі публічноправовий та належить до юрисдикції адміністративних судів, є правильними, оскільки правовідносини, які склались між учасниками цієї справи стосуються оскарження фізичною особою законності рішення щодо передачі земельної ділянки комунальної власності для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території міста, а надалі – для потреб обслуговуючого кооперативу. Питання законності та обґрунтованості такого рішення, яке має ознаки правозастосовного ненормативного акту органу місцевого самоврядування, належить до компетенції адміністративних судів.

  Оскаржене рішення Міськради не порушує приватні (майнові, матеріальні) права позивачки, тому ознак приватноправового характеру, що підлягають захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, немає. Тобто, в цій справі спору про право цивільне немає, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські дії та рішення органу місцевого самоврядування.

  Постанова від 11 вересня 2019 року у справі № 520/12022/17

• Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг (НКРЕКП) як суб’єкт владних повноважень, наділений повноваженнями щодо державного контролю за діяльністю суб’єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг, має право звертатися до адміністративного суду із позовом про стягнення внесків на регулювання, які сплачуються суб’єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг.

  Так, позивачем у цій справі є НКРЕКП як суб’єкт владних повноважень (у розумінні положень КАС України), правовий статус якого визначено Законом № 1540-VIII, згідно з яким йому надано право звертатися до суду з відповідним позовом. При цьому, здійснення НКРЕКП своїх повноважень (владних управлінських функцій) обумовлює виникнення правовідносин з підконтрольною установою – ПАТ «Запоріжжяобленерго», які мають публічно-правовий характер.

  Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про поширення на цей спір юрисдикції адміністративних судів та необхідність його вирішення в порядку адміністративного судочинства.

  Постанова від 08 листопада 2019 року усправі № 0840/3643/18