Зміст правової позиції, висновку

Посилання на рішення Верховного Суду в ЄДРСР

• Анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого без накладення стягнення, яке може бути підставою для такого анулювання, суперечить приписам частини другої статті 112 Закону № 2343-XII («Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

   

  Фабула справи:  Позивач звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України, в якому просив визнати протиправними дії відповідача та скасувати наказ Міністерства юстиції України «Про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора)», виданого позивачеві , зобов`язати Мін`юст поновити дію свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданого арбітражному керуючому.

   

  Рішення судів І та ІІ інстанції: Суд першої та апеляційної інстанції дійшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог, зауваживши, що оскільки Міністерством юстиції України не приймалося рішення щодо накладання дисциплінарного стягнення на позивача, що відповідно до пункту 16 Порядку видачі свідоцтв є підставою для припинення діяльності арбітражного керуючого, тому згідно пункту 5 частини першої статті 112 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII) підстави для анулювання свідоцтва відсутні. Наказ Міністерства юстиції України від 21.06.2019 № 1906/5 «Про анулювання свідоцтв про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора)» в частині анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданого позивачевы , суперечить чинному законодавству, у зв`язку з чим є протиправним та підлягає скасуванню в цій частині.

   

  Правова позиція КАС/ВС: Розглянувши матеріали касаційної скарги, дослідивши висновки судів попередніх інстанцій, Верховний Суд вирішив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів – без змін.

   Саме Міністерство юстиції України є державним органом з питань банкрутства, до повноважень якого відноситься прийняття рішення про накладення на арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) дисциплінарних стягнень за поданням Дисциплінарної комісії.

  Рішення ж Дисциплінарної комісії носить рекомендаційний характер для органу, який наділений виключними повноваженнями щодо видачі свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), позбавлення особи права на заняття такою діяльністю, і, як наслідок, такого рішення - анулювання свідоцтва.

  В даному випадку Міністерством юстиції України, не приймалося рішення щодо накладання дисциплінарного стягнення на позивача, яке відповідно до пункту 16 Порядку видачі свідоцтв є підставою для припинення діяльності арбітражного керуючого, а тому згідно пункту 5 частини першої статті 112 Закону № 2343-XII підстави для анулювання свідоцтва були відсутні.

  За таких обставин, суди правильно звернули увагу на відсутність рішення Державного органу з питань банкрутства про застосування до арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

  ВС зауважив, що анулювання свідоцтва не є видом дисциплінарного стягнення, яке може бути накладено на арбітражного керуючого згідно статті 109 Закону № 2343-XII. Свідоцтво може бути анульовано лише у разі припинення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), зокрема, внаслідок накладення на арбітражного керуючого дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

  З аналізу вищенаведеного Верховний Суд приходить до висновку, що анулювання свідоцтва без накладення стягнення, яке може бути підставою для такого анулювання, суперечить приписам частини другої статті 112 Закону № 2343-XII, та свідчить про протиправність оскаржуваного наказу.

   

  Постанова КАС/ВС від 06.02.2021 у справі № 620/1932/19

https://reyestr.court.gov.ua/Review/94666255

• Бажання отримати доступ до професії адвоката, перебуваючи у статусі судді, не виглядає легітимним та суперечить меті антикорупційного законодавства.

   

  Фабула справи: У контексті даної справи позивачка є суддею, яка виявила бажання отримати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, та для цього пройшла відповідні, передбачені Законом України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» процедури. Однак оскаржуваними рішеннями відповідача відмовлено позивачці у видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю з огляду на те, що останньою до визначеної дати складання присяги адвоката та отримання відповідного свідоцтва не усунуто обставин несумісності. Відповідач вважає, що робота позивачки на посаді судді є несумісною з діяльністю адвоката.

  Рішення судів І та ІІ інстанції: Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, проте суд апеляційної інстанції задовольнив позов частково. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на необхідність здійснення тлумачення статті 7 Закону № 5076-VI та встановлення наявності або відсутності в цій статті такої умови для видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката, як попереднє усунення обставин несумісництва.

  Правова позиція ВПВС: У цій справі Велика Палата Верховного Суду в порядку вирішення виключної правової проблеми мала відповісти на такі питання:

  1) Чи є статус судді таким, що обмежує право на доступ до професії адвоката?

  2) Які обмеження щодо несумісності встановлені для адвокатів та які існують способи їх усунення?

  Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких мотивів.

  За змістом статті 54 Закону № 1402-VIII суддя не може поєднувати свою діяльність із підприємницькою, адвокатською діяльністю, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу (крім викладацької, наукової чи творчої), а також входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.

  Отже, особа, яка перебуває на посаді судді, не може, зокрема займатися адвокатською діяльністю або виконувати іншу оплачувану роботу.

  На думку Великої Палати Верховного Суду, стажування діючого судді впродовж шести місяців під керівництвом адвоката з метою отримання адвокатського свідоцтва виходить за межі допустимих сфер відносин між суддями та адвокатами.

  У сенсі Закону № 1402-VIII щодо заборони займатись адвокатською діяльністю не можна відокремити мету отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від бажання надавати (платно або безоплатно) правову допомогу. Саме з метою займатись адвокатською діяльністю особа отримує відповідне свідоцтво.

  Отже, хоч закони № 5076-VI та № 1402-VIII прямо не забороняють суддям отримувати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, але зміст поняття адвокат, суб`єкт адвокатської діяльності, а також описаний вище механізм отримання такого свідоцтва свідчать про те, що процес набуття статусу адвоката, як і сама адвокатська діяльність є несумісними зі статусом судді.

  Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку складення присяги адвоката та отримання особою, яка є суддею, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, така особа одночасно буде перебувати під дією двох присяг - судді та адвоката.

  Отримавши свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, особа, яка є суддею, окрім Закону № 1402-VIII, підпадає під дію Закону № 5076-VI, що є недопустимим, оскільки ставить під сумнів незалежність цих двох інститутів один від одного.

  Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що обмеження і способи їх усунення встановлені для осіб, які вже мають статус адвоката та які бажають займатись іншою (не сумісною з діяльністю адвоката) діяльністю, а не для представників інших юридичних професій, які бажають займатись адвокатською діяльністю.

  Постанова ВПВС від 10.02.2021 у справі № 822/1309/17

https://reyestr.court.gov.ua/Review/95439673

• Адвокат не має права прийняти доручення, якщо інтереси клієнта об`єктивно суперечать інтересам іншого клієнта, з яким адвокат зв`язаний договором про надання правової допомоги, або якщо є розумні підстави вважати, що передбачуваний розвиток інтересів нового і попереднього клієнта призведе до виникнення конфлікту інтересів.

   

  Фабула справи: У даній справі позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, в якому просив скасувати рішення ВКДКА про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та застосування дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення права на зайняття адвокатської діяльності строком на три місяці.

  Рішення суду І та ІІ інстанції: Суд першої інстанції позов задовольнив повністю, із чим не погодився суд апеляційної інстанції. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення застосовано з огляду на встановлення в діях адвоката складу дисциплінарного порушення, що виявилось у недотриманні статті 21 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», статті 20 Правил адвокатської етики, у зв`язку з чим оскаржуване рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 30 вересня 2017 року є обґрунтованим та правомірним, а отже не підлягає скасуванню.

  Правова позиція КАС/ВС: Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін, зважаючи на наступне.

  Аналізуючи приписи законодавства, Суд зауважив, що єдиною підставою для адвоката бути підданим дисциплінарному стягненню є вчинення ним дисциплінарного проступку, чіткий та вичерпний перелік видів якого наведений у частині другій статті 34 Закону № 5076-VI, серед яких значиться і порушення правил адвокатської етики.

  Частиною першою статті 63 Правил регламентується у випадку порушення останніх можливість притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності виключно в порядку, який передбачений чинними законодавством про адвокатуру та адвокатську діяльність, а також актами Національної асоціації адвокатів України.    

  Так, Суд зауважив, що дисциплінарне стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю може застосовуватися виключно у разі систематичного або грубого одноразового порушення правил адвокатської етики.

  Верховний Суд зазначає, що згідно із Рекомендаціями К (2000) про свободу здійснення професії адвоката, обов`язки адвокатів перед своїми клієнтами повинні передбачати уникнення конфлікту інтересів.

  У Генеральних принципах етики адвокатів, прийнятих у 1995 році Міжнародною асоціацією юристів, зазначається, що адвокати не повинні приймати доручення, якщо інтереси їхніх клієнтів суперечать інтересам самих адвокатів, їх партнерів або інших їхніх клієнтів. Також адвокат зобов`язаний утриматися від обслуговування нового клієнта, якщо це здатне викликати виникнення загрози порушення конфіденційності відомостей, що довірені йому попереднім клієнтом, або якщо інформація, що є у розпорядженні адвоката, про стан справ попереднього клієнта здатна стати джерелом переваг для нового клієнта. Вказані вимоги поширюють свою дію на всі випадки як індивідуального, так і колективного здійснення адвокатами професійної діяльності.

  Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що порушенням правил адвокатської етики є, у тому числі, не лише дії чи бездіяльність, що призвели до настання конкретних негативних наслідків для особи внаслідок наявного конфлікту інтересів, а й сама ймовірність такого настання, виходячи із обставин справи, більш того розумні підстави вважати, що розвиток інтересів в подальшому призведе до виникнення такого конфлікту.

  У цьому випадку позивач, отримавши від ОСОБА_2 доручення на представництво інтересів у питаннях реєстрації права власності на земельну ділянку мав об`єктивну можливість здобути певну конференційну інформацію чи інші відомості, бути обізнаним про обставини, які в подальшому могли бути використані в інтересах ОСОБА_5 , які є протилежними інтересам ОСОБА_2 .

  Верховний Суд звернув увагу на те, що обов`язки адвоката, що випливають із принципу уникнення конфлікту інтересів, продовжують діяти і після завершення виконання адвокатом договору.

  Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції надав об`єктивну оцінку обставинам справи та дійшов вірного висновку про те, що притягнення адвоката (позивача) до дисциплінарної відповідальності, накладення дисциплінарного стягнення застосовано з огляду на встановлення в діях адвоката складу дисциплінарного порушення, що виявилось у недотриманні статті 21 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», статті 20 Правил адвокатської етики, у зв`язку з чим оскаржуване рішення ВКДКА є обґрунтованим та правомірним.

  Постанова КАС/ВС від 25.11.2020 у справі № 818/1718/17

https://reyestr.court.gov.ua/Review/93119334

• Приписи норм Закону №3460-VI не передбачають обмеження права особи з інвалідністю на безоплатну вторинну правову допомогу у зв`язку з отриманням такою особою будь-якого іншого доходу.

  Фабула справи: Позивач звернувся до суду з позовом до директора Регіонального центру по наданню безоплатної вторинної правової допомоги в Одеській області та Прокуратури Одеської області, в якому просив зобов`язати відповідачів представляти його інтереси у суді. В обґрунтування позову позивач зазначає, що він є інвалідом 1 групи, непрацездатним, з обмеженими фізичними можливостями та має ряд захворювань.

  Рішення судів I та II інстанції:Рішенням суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, у задоволенні позову було відмовлено. Оскаржувані судові рішення мотивовані тим, що дохід позивача перевищує розмір двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб, що відповідно до положень частини першої статті 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» позбавляє його права на безоплатну вторинну правову допомогу.

  Правова позиція КАС/ВС: Верховний Суд з такими висновками судів попередніх інстанцій не погодився, виходячи з наступного.

  Приписами статті 14 Закону №3460-VI визначено категорії осіб (суб`єктів права на безоплатну вторинну правову допомогу), що мають право на таку допомогу та підстави для її надання.

  Так, зі змісту пункту першого частини першої цієї статті 14 Закону №3460-VI вбачається, що право на безоплатну вторинну правову допомогу згідно з цим Законом та іншими законами України мають дві категорії осіб, які перебувають під юрисдикцією України, а саме:

  - особи, якщо їхній середньомісячний дохід не перевищує двох розмірів прожиткового мінімуму, розрахованого та затвердженого відповідно до закону для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення;

  - особи з інвалідністю, які отримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, у розмірі, що не перевищує двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб.

  Тобто, в силу положень пункту першого частини першої статті 14 Закону №3460-VI, центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги при прийманні рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги або про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги особам з інвалідністю, які отримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, середньомісячний дохід таких осіб не враховується. Стосовно осіб з інвалідністю враховується лише розмір отримуваної пенсії або допомоги, що призначається замість пенсії.

  Верховний Суд також наголошує, що приписи наведеної норми Закону не передбачають обмеження права особи з інвалідністю на безоплатну вторинну правову допомогу у зв`язку з отриманням такою особою будь-якого іншого доходу.

  Отже, суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне тлумачення закону, а саме положень пункту першого частини першої статті 14 Закону №3460-VI.

  Постанова КАС/ВС від 09.11.2020 у справі № 420/1813/19

• У випадку застосування тимчасового блокування доступу приватного нотаріуса до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, останні не позбавлені права на працю та мають право здійснювати діяльність, яка не стосується дій щодо вчинення державної реєстрації прав на нерухоме майно та державної реєстрації юридичних, фізичних осіб-підприємців, що спростовує доводи стосовно фактичного позбавлення відповідачем можливості отримання позивачем доходу від своєї професійної діяльності.

  Фабула справи: У даній справі суть спору полягає у тому, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України, за участю третьої особи: Державного підприємства «Національні інформаційні системи», у якому просив визнати протиправним і скасувати наказ Міністерства юстиції України щодо тимчасового заблокування доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Позивач подав заяву про забезпечення адміністративного позову зупиненням дії наказу Міністерства юстиції України та зобов’язанням Державного підприємства «Національні інформаційні системи» Міністерства юстиції України відновити йому доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.

  Суд першої інстанції ухвалою, залишеною без змін судом апеляційної інстанції, заяву позивача про забезпечення позову задовольнив частково, ужив заходів забезпечення позову у справі та зупинив дію наказу Міністерства юстиції України в частині тимчасового заблокування доступу приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу. В іншій частині заяви суди відмовили.

  Правова позиція ВС/КАС: Колегія суддів ВС/КАС не погодилась з такими висновками судів попередніх інстанцій, скасувавши їх та прийнявши нове рішення. Приймаючи останнє, колегія суддів звернула увагу на наступні аспекти.

  Суд наголосив на тому, що підстави забезпечення позову, передбачені ч. 2 ст. 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти.

  У касаційній скарзі скаржником зазначено про фактичне вирішення спору по суті шляхом винесення ухвали про вжиття заходів забезпечення позову.

  Також Суд уважає, що у випадку застосування тимчасового блокування доступу приватного нотаріуса до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, останні не позбавлені права на працю та мають право здійснювати діяльність, яка не стосується дій щодо вчинення державної реєстрації прав на нерухоме майно та державної реєстрації юридичних, фізичних осіб-підприємців, що спростовує доводи стосовно фактичного позбавлення відповідачем можливості отримання позивачем доходу від своєї професійної діяльності.

  Крім того, колегія суддів зазначила, що забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу в частині блокування до доступу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно може вважатися вирішенням спору, оскільки приватний нотаріус і в подальшому здійснює діяльність у сфері державної реєстрації прав на нерухоме майно, незважаючи на те, що оскаржуваний наказ, дія якого спірними судовими рішеннями зупинена, був винесений саме з підстав наявних порушень приватним нотаріусом при вчиненні дій у сфері державної реєстрації прав на нерухоме майно.

  Обставин щодо того, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду в справі, не було аргументом заяви про забезпечення позову і судами попередніх інстанцій не встановлено.

  Враховуючи викладене суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо часткового задоволення заяви про забезпечення позову.

  Щодо визначеної позивачем підстави для забезпечення позову про наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності рішення оскаржуваного рішення, Суд зазначає, що в цьому випадку наявність ознак протиправності оскаржуваного нормативно- правового акту може бути виявлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності. Застосування заходів забезпечення позову в цьому випадку фактично вирішує справу по суті предмету позову.

  Постанова ВС/КАС від 23.07.2020 у справі № 640/12935/19

http://reyestr.court.gov.ua/Review/90590992

• Правила адвокатської етики поширюються не тільки на всі види адвокатської діяльності, але і на іншу діяльність (дії) адвоката, в тому числі і соціально-публічну діяльність адвоката (публікації у «Viber»).

  Фабула справи:  Адвокат звернулась до суду з позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області про скасування рішення щодо порушення дисциплінарної справи. Підставою для прийняття оскаржуваного рішення про порушення дисциплінарної справи слугувала скарга ОСОБА_3 , у якій зазначено, що адвокат (позивачка), використовуючи соціальні мережі, а саме Вайбер-групу "6-а класс", викладала висловлювання, які носять образливий та агресивний характер, а інколи відверті погрози розправи завдяки своїм зв`язкам у кримінальному колі. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду в задоволенні позову відмовлено.

  Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем дотримано законодавчо передбачений порядок розгляду скарги відносно позивачки, а оскаржуване рішення про порушення дисциплінарної справи прийнято на підставі та в межах  закону.

  Правова позиція ВС/КАС: Колегія суддів ВС/КАС погодилась із висновками судів першої та апеляційної інстанції, зазначивши наступне.

  Підставою для застосування відносно адвоката дисциплінарних стягнень є вчинення дисциплінарних саме проступків, до яких законодавець відніс порушення Правил адвокатської етики. Питання щодо наявності чи відсутності у діянні адвоката складу дисциплінарного проступку з`ясовуються під час дисциплінарного провадження, за результатом якого приймається рішення про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку і застосування до нього дисциплінарного стягнення або про закриття дисциплінарної справи. За змістом ст. 57 Правил адвокатської етики, адвокат під час спілкування в мережі Інтернет може розміщувати, коментувати лише ту інформацію, використання якої не завдає шкоди авторитету адвокатів та адвокатури в цілому.

  Верховний Суд наголошує, що порушення дисциплінарної справи не констатує факту вчинення дисциплінарного проступку, а здійснюється за наявності ознак такого проступку, які потребують більш детального дослідження на предмет їх підтвердження або ж спростування під час розгляду справи.

  З огляду на мету дисциплінарного провадження та правовий статус КДКА Одеської області у цих правовідносинах, з`ясувати чи дійсно є підстави для притягнення адвоката до відповідальності є обов`язком останньої, адже йдеться про соціально-публічну діяльність адвоката, яка, на думку особи, що звернулася зі скаргою, має підстави вважати, що розміщення адвокатом ОСОБА_1 під час спілкування в мережі Інтернет повідомлення завдає шкоди авторитету адвокатів та адвокатури в цілому.

  За таких обставин та правового врегулювання Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що оскаржуване позивачем рішення про порушення дисциплінарної справи містить попередні висновки щодо наявності в її діях як адвоката, ознак дисциплінарного проступку та не встановлює факт вчинення позивачем конкретного проступку, оскільки порушення дисциплінарної справи свідчить лише про те, що викладені у скарзі обставини потребують більш ретельного дослідження задля подальшого підтвердження або спростування певних юридичних фактів.

  Постанова ВС/КАС від 24.06.2020 у справі № 815/1830/18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/90029760

• Невключення чи невідображення інформації про адвоката в Єдиному реєстрі адвокатів обмежує право на здійснення професійної діяльності.

  Фабула справи: Особа звернулась до суду з позовом до Недержавної некомерційної професійної організації "Національна асоціація адвокатів України" в особі Ради адвокатів України про визнання протиправними дії відповідача щодо вилучення з відкритого доступу публічної інформації щодо адвоката з ЄРАУ.

  Судом першої інстанції позов задоволено. Постановою Шостого ААС скасовано рішення суду першої інстанції, виходячи з того, що на момент звернення позивача до Ради адвокатів м. Києва із заявою щодо внесення до ЄРАУ даних про нього відповідачем - РАУ, а саме 13.06.2016, вже було прийнято рішення від 11.06.2016 № 156, яким було заборонено саме Раді адвокатів м. Києва вносити до ЄРАУ відомості про осіб, які отримали свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на підставі свідоцтв про складення кваліфікаційного іспиту, виданих неповноважним органом - Київською міською КДКА, починаючи з 12.10.2012. Вказана заборона поширювалася на внесення Радою адвокатів м. Києва відомостей про позивача до ЄРАУ.

  Правова позиція ВС/КАС: Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не погодився з таким рішенням суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

  Враховуючи прецедентну практику ЄСПЛ у справі «Бігаєва проти Греції» (Bigaeva v. Greece), заява № 26713/05, колегія суддів Верховного Суду зазначила, що у спірних правовідносинах дії відповідача мають вплив на приватне життя позивача в аспекті доступу до професії.    

  Колегія суддів Верховного Суду погодилась з висновками суду першої інстанції, яким правильно встановлено, що позивач у відповідності до вимог та процедури, визначеної Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» набув право на зайняття адвокатською діяльністю, отримавши відповідне свідоцтво та посвідчення, має гарантоване вказаним Законом право на здійснення такої діяльності. Однією із законодавчих вимог, що забезпечує реалізацію адвокатом його повноважень є включення про нього інформації до ЄРАУ та її відображення на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України, а невключення чи невідображення цієї інформації є перешкодою для здійснення адвокатом його діяльності.

   Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Рішенням Ради адвокатів України №156 від 11.06.2016 "Про деякі питання реалізації Висновків спеціальної тимчасової комісії з перевірки діяльності органів адвокатського самоврядуванням. Києва" Раді адвокатів м. Києва було заборонено вносити до Єдиного реєстру адвокатів України відомості про осіб, які отримали свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на підставі свідоцтв про складення кваліфікаційного іспиту, виданих неповноважним органом - Київською міською КДКА з 12.10.2012. Цим рішенням Ради адвокатів України, яке у відповідності до частини першої статті 57 Закону № 5076-УІ є обов`язковими до виконання всіма адвокатами, встановлено безпосередньо Раді адвокатів м. Києва відповідну заборону.

  Разом з цим судом апеляційної інстанції залишено поза увагою, щоЗаконом № 5076-УІ чи Порядком ведення Єдиного реєстру адвокатів України, затвердженим рішенням Ради адвокатів України від 17.12.2012 р. № 26 (зі змінами) прямо не передбачено такої підстави для відмови у включенні до ЄРАУ чи відмови у публічному відображенні відомостей про адвоката у ЄРАУ як порушення адміністратором Першого рівня заборон, встановлених Радою адвокатів України.

  Колегія суддів Верховного Суду зазначила, що позивач виконав усі вимоги Закону № 5076-УІ для набуття статусу адвоката та зайняття адвокатською діяльністю до прийняття рішення Ради адвокатів України від 11.06.2016 № 156, а отже мав законні сподівання на публічне відображення відомостей про нього як адвоката в Єдиному реєстрі адвокатів України.

  При цьому відповідно до п. 3.7 ст. 3 вказаного Порядку якщо до Єдиного реєстру адвокатів України були внесені відомості про адвокатів, які отримали свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю або свідоцтва про складання кваліфікаційних іспитів після 19.11.2012 у відповідних радах адвокатів регіону або кваліфікаційно-дисциплінарних комісіях адвокатури, положення про яких не затверджувались та належна їх державна реєстрація не здійснювалась, інформація може скеровуватися до ВКДКА для прийняття відповідного рішення.

  Не містить таких підстав і стаття 4 Порядку ведення Єдиного реєстру адвокатів України, затвердженим рішенням Ради адвокатів України від 17.12.2012  № 26 (зі змінами), що врегульовує порядок внесення змін до відомостей, що містяться в ЄРАУ.

  Колегія суддів також врахувала, що позивачем були вчинені всі залежні від нього дії щодо отримання статусу адвоката, у тому числі складено кваліфікаційний іспит та отримано відповідне свідоцтво. Станом на час складення позивачем іспиту будь-яких заборон чи вмотивованих рішень компетентних органів, які б свідчили про нелегітимність КДКА м. Києва не існувало та до позивача у встановленому порядку доведено не було. При цьому на час складання позивачем іспиту Київська міська кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури була зареєстрована як юридична особа і не була визнана нелегітимним та не уповноваженим органом на видачу свідоцтв про складання кваліфікаційного іспиту адвокатами. На момент отримання позивачем свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту підстави вважати цей  документ недійсним, а КДКА нелегітимною були відсутні.

  Таким чином, враховуючи  наведене, оскаржуване рішення відповідача щодо вилучення з відкритого доступу публічної інформації щодо адвоката (позивача) з ЄРАУ фактично обмежило право позивача на здійснення адвокатської діяльності у порядку, визначеному Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

  Постанова ВС/КАС від 02.06.2020 у справі № 826/10717/18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/89732479

• Правова позиція Верховного Суду щодо порядку проведення позапланової невиїзної перевірки арбітражного керуючого.

  Фабула справи: Суть спору полягає в тому, що на позивача було накладено дисциплінарне стягнення у вигляді попередження на підставі акта про його відмову в проведенні перевірки Головним територіальним управлінням юстиції у м. Києві, складеного за результатами позапланової невиїзної перевірки діяльності як арбітражного керуючого.

  Суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходили з того, що будь-яких письмових заяв, повідомлень або звернень щодо продовження терміну перевірки чи її відкладення до органу контролю від позивача не надходило, у зв’язку з чим дійшли висновку про безпідставність посилання позивача на той факт, що він вчасно надав документи, оскільки до органу контролю документи надійшли вже після встановлення факту відмови в проведенні перевірки та складення акта про відмову.

  Правова позиція Верховного Суду: Верховний Суд із висновками судів попередніх інстанцій не погодився та скасував їх рішення з огляду на наступне.

  Колегія суддів зазначила, що у п. 2.7 Порядку контролю за діяльністю арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) (затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27.06.2013 р. № 1284/5) встановлено, що орган контролю проводить перевірки за умови письмового повідомлення арбітражного керуючого про проведення перевірки не пізніше ніж за десять календарних днів до дня початку планової перевірки та не пізніше ніж за п’ять днів до дня початку позапланової перевірки з урахуванням особливостей, визначених у цьому Порядку. При обчисленні зазначених строків повинен враховуватись час на перебіг поштової кореспонденції, установлений законодавством.

  Арбітражний керуючий вважається повідомленим про проведення перевірки належним чином за умови, якщо повідомлення про проведення перевірки надіслано (вручено) йому органом контролю у строки та спосіб, визначені цим Порядком. Докази надсилання повідомлення арбітражного керуючого про проведення перевірки є невід’ємною частиною матеріалів перевірки (підпункт 2.15.2 Порядку).

  Суд також зазначив, що відмовою арбітражного керуючого в проведенні перевірки вважається безпідставне ненадання або надання не в повному обсязі без обґрунтованих пояснень арбітражним керуючим у визначені органом контролю терміни документів згідно з переліком, викладеним у повідомленні про проведення перевірки органу контролю (абз. 3 підпункту 4.7.1 п. 4.7 Порядку).

  Постанова Верховного Суду від 16.04.2020 р. у справі № 820/3114/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/88815236

• Несплата адвокатом щорічного внеску на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування є дисциплінарним проступком, що полягає у невиконанні рішення органу адвокатського самоврядування, та є підставою для притягнення такого адвоката до відповідальності.

  Фабула справи: Рішенням обласної Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури позивача (адвоката) на підставі п. 2.18 Положення про внески на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 3 лютого 2017 року № 4, притягнуто до дисциплінарної відповідальності за несплату щорічного внеску та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у вигляді зупинення права на зайняття адвокатською діяльністю строком на шість місяців. Позивач оскаржив це рішення.

  Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги, зокрема, у зв’язку з тим, що відповідач в оскаржуваному рішенні не зазначив, на якій правовій підставі воно прийняте.

  Апеляційний суд це рішення скасував та ухвалив нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовив.

  Правова позиція Верховного Суду: Верховний Суд за наслідком касаційного перегляду справи визнав такі висновки суду апеляційної інстанції помилковими з огляду на наступне.

  Вичерпний перелік підстав для накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю наведено в ч. 2 ст. 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Такими підставами є повторне протягом року вчинення дисциплінарного проступку, порушення адвокатом вимог щодо несумісності та систематичне або грубе одноразове порушення правил адвокатської етики.

  Верховний Суд виходив також із того, що п. 3 ч. 2 ст. 31 зазначеного Закону містить норму, яка відсилає до Правил адвокатської етики (затверджені звітно-виборним з’їздом адвокатів України 9 червня 2017 року), приписи абз. 2 ст. 12 та абз. 1 ст. 65 яких встановлюють обов’язок адвоката виконувати законні рішення органів адвокатського самоврядування.

  Оскільки Положенням про внески на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування, затвердженим рішенням Ради адвокатів України як органом адвокатського самоврядування, визначено порядок і строки виконання адвокатами обов’язку по сплаті щорічного внеску на реалізацію повноважень органів адвокатського самоврядування, то невиконання такого обов’язку є порушенням Правил адвокатської етики і може підпадати під дію п. 3 ч. 2 ст. 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

  Верховний Суд у мотивувальній частині рішення зауважив, що відсильний характер цієї норми Закону та безпосереднє відображення змісту та/або елементів конкретного дисциплінарного проступку в Правилах адвокатської етики та/або в рішеннях органів місцевого самоврядування не позбавляє кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури обов’язку у конкретному рішенні про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності вказувати підставу, визначену саме в нормах Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

  Постанова Верховного Суду від 13.04.2020 р. у справі № 2540/3034/18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/88749433

• Арбітражний керуючий при здійсненні своєї діяльності забезпечує організацію діловодства та архіву, зокрема складення, оформлення, реєстрацію і виконання документів щодо його діяльності, у тому числі й протоколів зборів кредиторів.

  Фабула справи: Арбітражний керуючий звернувся з позовом до Головного територіального управління юстиції у Рівненській області про  визнання протиправним та скасування припису про недопущення повторних порушень через складання неналежного протоколу за результатами перших зборів кредиторів Товариства, відповідно до якого порушено провадження у справі про банкрутство. Суть спору полягає в тому, що відповідно до Порядку контролю за діяльністю арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27.06.2013 року № 1284/5, відповідач провів перевірку позивача (арбітражного керуючого), призначеного розпорядником майна згідно з ухвалою господарського суду, якою порушено провадження у справі про банкрутство Товариства.

  Відповідач установив недотримання позивачем норм абз. 8 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у частині складання за результатами перших зборів кредиторів Товариства протоколу. За результатами перевірки винесено припис щодо недопущення арбітражним керуючим у подальшій діяльності аналогічних порушень, оскільки усунення цього порушення було неможливе. Позивач, вважаючи, що спірний припис суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки складання протоколів не належить до повноважень/компетенції арбітражного керуючого, просив визнати припис незаконним і скасувати його. Суди попередніх інстанцій у задоволенні позовних вимог відмовили та винесли рішення про правомірність спірного припису.

  Правова позиція Верховного Суду: Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

  Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлено, що арбітражний керуючий (розпорядник майна) має право скликати збори і комітет кредиторів та брати в них участь з правом дорадчого голосу (статті 22, 98). Відповідно, організація проведення таких зборів покладається також на розпорядника майна.

  Очевидним завершальним етапом скликання зборів кредиторів та організації їх проведення є складення протоколу зборів кредиторів за результатами розгляду і прийняття рішень з питань порядку денного, віднесених до компетенції зборів кредиторів, обов’язок виконання якого покладається на розпорядника майна.

  Відповідно до п. 23 розд. IІ Правил організації діловодства та архіву арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2013 року № 447/5, обговорення питань на зборах, нарадах фіксується в протоколах, які оформлюються на підставі записів, зроблених під час засідань.

  Згідно з цими Правилами арбітражний керуючий при здійсненні своєї діяльності забезпечує організацію діловодства та архіву, зокрема складення, оформлення, реєстрацію і виконання документів щодо його діяльності, у тому числі й протоколів зборів кредиторів (абз. 2 п. 1.5 розд. I).

  Верховний Суд вважає обґрунтованими рішення судів першої та апеляційної інстанцій про те, що колегіальні рішення, прийняті кредиторами боржника під час процедур банкрутства, у тому числі й  на перших зборах кредиторів, мають юридичне значення,  оскільки відповідно до приписів Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» підлягають наданню господарському суду в справі про банкрутство. Фіксування ходу та результатів перших зборів кредиторів у протоколі зборів є складовою завершальною частиною відповідних зборів кредиторів.

  Суд також зазначив, що з огляду на положення цього Закону, які визначають юридичний статус і повноваження арбітражного керуючого щодо скликання зборів кредиторів та організації їх проведення (ч. 3 ст. 22), а також на положення п. 23 розд. IІ Правил організації діловодства та архіву арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) та Вимоги до оформлювання документів (п. 5.21) складення протоколів є логічним завершальним етапом фіксування прийняття за результатами обговорення на зборах кредиторів рішення, яке приймається шляхом голосування та відповідного оформлення результатів голосування.

  Постанова Верховного Суду від 19.03.2020 року у справі № 817/910/17

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88304501