flag Судова влада України

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

 

Зміст правової позиції, висновку

Посилання на рішення Верховного Суду в ЄДРСР

  • Аналогія закону  та аналогія права допускається для застосування адміністративним судом виключно з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень та лише у випадку взагалі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини.

     

    Фабула справи: Дочірнє підприємство ТОВ звернулось до суду із позовом до ДАБІ, в якому просило визнати протиправним та скасувати наказ.

     

    Рішення судів І та ІІ інстанції: Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Постановою суду апеляційної інстанції таке рішення скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

     

    Правова позиція КАС/ВС: Відповідно до частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

    Таким чином, аналогія закону  та аналогія права допускається для застосування адміністративним судом виключно з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень та лише у випадку взагалі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини.

    Водночас аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

    Зважаючи на наведене, встановивши, що підставою прийняття оспорюваного рішення головного інспектора будівельного нагляду Державної архітектурно-будівельної інспекції України «Про анулювання дозволу на виконання будівельних робіт» (на підставі якого у подальшому було винесений і оспорюваний наказ відповідача) була відсутність реєстрації містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, суд апеляційної інстанції, зазначивши про правомірність застосування в цьому випадку пункту четвертого частини шостої статті 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та у такий спосіб застосувавши до спірних правовідносин аналогію закону, порушив норми процесуального права, а саме положення частини шостої статті 7 КАС України, згідно з якою, зокрема, аналогія закону і аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади.

    Враховуючи викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає помилковими мотиви суду апеляційної інстанції щодо наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо визначених повноважень на анулювання дозволу на виконання будівельних робіт у зв`язку із самостійно стверджуваним фактом відсутності реєстрації містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки. У цьому випадку,  приймаючи оспорювані рішення та наказ, суб`єкт владних повноважень діяв не на підставі та не в порядку, передбаченому чинним законодавством, оскільки відповідних підстав та порядку реалізації спірних повноважень на час виникнення спірних правовідносин між сторонами законом визначено не було, а відтак оскаржувані рішення суб`єктів владних повноважень, підставою прийняття яких є виключно аналогія закону, не відповідають критеріям, визначеним у статті 2 КАС України.

    Постанова КАС/ВС від 11.03.2021 у справі № 640/23179/19

https://reyestr.court.gov.ua/Review/95439046?fbclid=IwAR1qDrV3fMMXndiYq_piB1chfQ6xPzKFRKCT8fVyE95Xt-NlImd2Nh5AZXk

 

 

  • Оскільки реєстрація повідомлення про початок виконання будівельних робіт та декларації про готовність об`єкта до експлуатації через електронний кабінет замовника здійснюється у результаті надання органом ДАБІ адміністративної послуги у сфері містобудування в електронній формі, то відповідно рішення про таку реєстрацію, прийняте в автоматичному порядку за допомогою програмних засобів, є індивідуальним актом суб`єкта владних повноважень, а тому такий акт вичерпує свою дію фактом виконання.

     

    Фабула справи: У даній справі позивач звернувся до суду із позовом, в якому оскаржив наказ відповідача про скасування права на початок виконання будівельних робіт, набутого на підставі поданого повідомлення та реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації.

    Суть спору полягає у тому, що  замовником будівництва через електронний кабінет відповідача подано повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1) та декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, які зареєстровано автоматично за допомогою програмних засобів ведення реєстру.  За висновками відповідача, оскільки позивач відповідно до Реєстру є власником лише 1/2 частини вищезазначеного об`єкта будівництва, тобто не володів на законних підставах усім нежитловим приміщенням, він не міг бути одноособовим замовником будівництва даного об`єкта та відповідно не міг затверджувати проектну документацію. Як наслідок відповідачем було прийнято оскаржуваний наказ.

    Рішення судів І та ІІ інстанції: Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що повідомлення про початок будівельних робіт вичерпало свою дію фактом реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, а у зв`язку з реєстрацією на підставі цієї декларації права власності на об`єкт будівництва, остання також вичерпала свою дію, а тому протиправним є рішення суб`єкта владних повноважень про скасування власного рішення, яке вже реалізоване. Крім того, суди дійшли висновку, що оскаржуваний наказ прийнято без проведення заходів державного архітектурно-будівельного контролю, а тому такий наказ є необґрунтованим.

    Правова позиція ВС/КАС: Колегія суддів ВС/КАС із такими висновками судів попередніх інстанцій не погодилась, скасувавши останні.

    Згідно абзацу другого пункту 13 Порядку № 466 у разі подання повідомлення через електронний кабінет внесення до реєстру інформації, зазначеної у повідомленні, здійснюється в день його надходження автоматично за допомогою програмних засобів ведення реєстру.

    В аналогічному порядку здійснюється реєстрація декларації про готовність об`єкта до експлуатації (відповідно до абзацу 3 пункту 18 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461)

    З огляду на зазначене, колегія суддів робить висновок про те, що реєстрація повідомлення про початок виконання будівельних робіт та декларації про готовність об`єкта до експлуатації, поданих замовником через електронний кабінет, здійснюється в автоматичному порядку за допомогою програмних засобів.

    Водночас, пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України встановлено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

    Зі змісту статей 57 та 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» вбачається, що електронна форма документу з обов`язковими реквізитами має таку ж юридичну силу, що документ, утворений у письмові формі, крім випадків визначених законом.

    При цьому за змістом абзацу другого частини першої статті 9 Закону України «Про адміністративні послуги» адміністративні послуги можуть надаватися в електронній формі з використанням Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, у тому числі через інтегровані з ним інформаційні системи державних органів та органів місцевого самоврядування.

    Отже, оскільки реєстрація повідомлення про початок виконання будівельних робіт та декларації про готовність об`єкта до експлуатації через електронний кабінет замовника здійснюється у результаті надання органом ДАБІ адміністративної послуги у сфері містобудування в електронній формі, то відповідно рішення про таку реєстрацію, прийняте в автоматичному порядку за допомогою програмних засобів, є індивідуальним актом суб`єкта владних повноважень, а тому такий акт вичерпує свою дію фактом виконання.

    Постанова ВС/КАС від 22.01.2021 у справі № 640/11869/20

 

https://reyestr.court.gov.ua/Review/94327937

  • Дозволи на розміщення зовнішньої реклами у місті Києві надає Київська міська державна адміністрація і саме вона є належним дозвільним органом у розумінні статті 4 Закону №   2806-IV.

    Фабула справи: позивач подав через центр надання адміністративних послуг до Департаменту містобудування та архітектури заяву на отримання дозволів на розміщення зовнішньої реклами. Департамент містобудування та архітектури листами повідомив позивача про прийняття наказу, згідно з яким ТОВ «КРАШ» відмовлено у встановленні пріоритету на місця розташування рекламних засобів через невідповідність поданих документів вимогам законодавства у сфері реклами. Не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом, в якому просив зобов`язати відповідача ухвалити відповідне рішення (розпорядження) про надання позивачеві дозволів на розміщення зовнішньої реклами відповідно до принципу мовчазної згоди згідно поданих заяв та отриманих описів за відповідними адресами.

    Рішення судів І та ІІ інстанції:  Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач протягом 5 днів повинен був розглянути заяви позивача та ухвалити відповідне рішення про надання дозволу або відмову в наданні дозволу. Проте ним не вчинено таких дій.  Суд апеляційної інстанції з таким рішенням не погодився і, скасовуючи його, виходив з того, що ухваленню КМДА рішення про надання дозволу або відмову від його надання передує розгляд цього питання Департаментом, до повноважень якого входить розгляд заяв про отримання дозволу на розміщення реклами у м. Києві, перевірка комплектності документів, установлення пріоритету місця розташування об`єкта реклами, а також підготовка пропозицій та проєкту відповідного рішення.

    Правова позиція ВС/КАС:  Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду погодився із таким висновком суду апеляційної інстанції, залишивши останнє без змін, з огляду на наступне.

     Відповідно до частини першої статті 4 Закону України від 06.09.2005 №2806-IV «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» виключно законами, які регулюють відносини, пов`язані з одержанням документів дозвільного характеру, установлюються, зокрема, дозвільний орган, уповноважений видавати документ дозвільного характеру. Отже, дозволи на розміщення зовнішньої реклами у місті Києві надає Київська міська державна адміністрація і саме вона є належним дозвільним органом у розумінні статті 4 Закону №2806-IV.

    Зважаючи на вищенаведене Київська міська державна адміністрація не має права делегувати свої повноваження, визначені законом, іншим органам. Відповідно, рішення про надання дозволу або відмову у його наданні зобов`язана ухвалювати саме Київська міська державна адміністрація. Таким чином, листи, підписані заступником директора Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради  про відмову у наданні пріоритету та наказ, підписаний директором зазначеного департаменту, не можуть вважатися рішеннями про надання чи відмову в наданні дозволу на розміщення реклами.

    Відповідно до частини другої статті 356 КАС України Судова палата висловила такий правовий висновок: дозволи на розміщення зовнішньої реклами у місті Києві надає Київська міська державна адміністрація і саме вона є належним дозвільним органом у розумінні статті 4 Закону № 2806-IV. Київська міська державна адміністрація не має права делегувати свої повноваження, визначені законом, іншим органам. Рішення про надання дозволу або відмову у його наданні повинна ухвалювати саме Київська міська державна адміністрація.

    Постанова ВС/КАС від 17.03.2021 у справі № К/9901/63276/18

https://reyestr.court.gov.ua/Review/95616086

 

  • Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

    Фабула справи: Позивач звернувся до суду із позовом, в якому просив  визнати протиправним рішення Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

    Рішення суду І та ІІ інстанції: Задовольняючи позовні вимоги про визнання протиправною відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що у спірному рішенні відсутні посилання на підстави, передбачені ст. 118 ЗК України.

    Правова позиція ВС/КАС: Розглядаючи дану справу, Верховний Суд сформулював наступний правовий висновок щодо дискреційних повноважень відповідача та вказав, в яких випадках повноваження державних органів не є дискреційними.

    Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

    Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

    Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:

    1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо;

    2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;

    3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;

    4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

    Суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

    У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

    Натомість, у цій справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

    . Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі № 823/59/17 зробив наступний правовий висновок:

    "…повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

    Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким".

    Застосовуючи ці підходи до справи, що розглядається, Суд не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є втручанням у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування.

    Постанова ВС/КАС від 03.03.2021 у справі № 320/4182/20

 

https://reyestr.court.gov.ua/Review/95364057?fbclid=IwAR33vIXwbNM2HzvUe69XOtCMQ9FLHs7aeeG6JD55qHwK3nZIYtVexLz_IBc

  • Відповідальність замовника будівництва у вигляді анулювання дозволу на виконання будівельних робіт настає за наслідками невиконання відповідного припису органу контролю про усунення виявлених під час перевірки порушень містобудівного законодавства.

    Фабула справи: Обслуговуючий кооператив звернувся до суду із позовом до ДАБІ України про визнання протиправним та скасування рішення про анулювання дозволу на будівництво.

    Рішення судів І та ІІ інстанції: Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій, виходили з того, що відповідальність за пунктом третім частини 6 ст. 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у вигляді анулювання дозволу на виконання будівельних робіт настає за наслідками не виконання відповідного припису органу контролю про усунення виявлених під час перевірки порушень містобудівного законодавства. Однак, відповідачем не надано доказів проведення перевірки позивача та виявлення в ході такої перевірки порушень, які б слугували підставою прийняття оскаржуваного наказу.

    Правова позиція ВС/КАС: Верховний Суд погодився із зазначеною позицією суду першої та апеляційної інстанції, зазначивши наступне.

    Суд звернув увагу, що відкоригований проект будівництва житлово-офісного комплексу з вбудованими приміщеннями громадського харчування та підземним паркінгом, що передбачав, зокрема, зміну поверховості з 8 до 12 поверхів, було розроблено за погодженням з Київською міською державною адміністрацією, іншими органами, проект отримав позитивний висновок державної експертизи.

    Держархбудінспекція України зареєструвала повідомлення про зміну даних у виданому дозволі на виконання будівельних робіт в частині коригування проектної документації, відповідно до якої запроектовано будівництво 12-поверхового житлового будинку

    Зазначене свідчить про те, що відповідні органи, що за законом діють від імені держави та громади міста Києва, зокрема і відповідач знали про коригування проекту та погодили (дозволили) зведення 12-поверхового будинку.

    Щодо підстав анулювання дозволу, суд зважає, що анулювання дозволу на будівництво є заходом впливу за вчинене правопорушення, що має застосовуватися за визначених пунктом третім частини 6 ст. 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» умов.

    Умовами прийняття рішення про анулювання дозволу є: (1) проведення перевірки; (2) встановлення порушень вимог містобудівної документації, містобудівних умов та обмежень, містобудівного законодавства, невідповідності об`єкта будівництва проектній документації на будівництво такого об`єкта, вимогам будівельних норм, стандартів і правил; 3) внесення посадовою особою органу державного архітектурно-будівельного контролю припису про усунення порушень; 4) невиконання вимог припису.

    З огляду на це, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідальність замовника будівництва у вигляді анулювання дозволу на виконання будівельних робіт настає за наслідками невиконання відповідного припису органу контролю про усунення виявлених під час перевірки порушень містобудівного законодавства.

    Зважаючи на вагомість наслідків для замовника, зумовлених анулюванням дозволу на будівництво, йому повинно бути забезпечено право на усунення виявлених під час перевірки недоліків, наведених у відповідному приписі, або оскарження такого припису у встановленому порядку.

    Судами встановлено, що Відповідач не виносив відповідний припис, а тому не було правових підстав для прийняття рішення про анулювання дозволу.

    Постанова ВС/КАС від 21.01.2021 у справі № 826/10851/18

 

https://reyestr.court.gov.ua/Review/94296345

  • Можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва перевіряється на стадії виконання припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів. Невиконання припису без поважних причин може свідчити про неможливість перебудови або небажання особи, яка здійснила самочинне будівництво, усувати його наслідки.

     

    Фабула справи: У даній справі виконавчий комітет Славутської міської ради звернувся до суду з позовом до громадянина, у якому просив зобов’язати відповідача за власні кошти знести самочинно збудовану споруду. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач звертався до позивача за дозволом на розробку документації із землеустрою з метою будівництва гаражу. Незважаючи на відмову місцевої ради, відповідачем було масо чинно побудовано гараж.

     

    Рішення судів І та ІІ інстанції: Судом першої та апеляційної інстанції позовні вимоги задоволено, зобов’язано відповідача знести самочинно збудовану споруду. Рішення судів мотивовано тим, що відповідачем здійснено будівництво без направлення повідомлення про початок виконання будівельних робіт, без належно затвердженого проекту на будівництво, з використанням земельної ділянки, що не була відведена забудовнику та із порушенням використання земельної ділянки згідно з її цільовим призначенням, що є підставою для знесення самочинно збудованої споруди.

     

    Правова позиція КАС/ВС:  Верховний Суд вирішив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, зважаючи на наступне.

    У випадках, коли до суду з позовом про знесення самочинного будівництва звертається орган державного архітектурно-будівельного контролю, належить керуватися частиною першою статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року  № 3038-VI, за якою у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

    У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.

    Можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва перевіряється на стадії виконання припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів. Невиконання припису без поважних причин може свідчити про неможливість перебудови або небажання особи, яка здійснила самочинне будівництво, усувати його наслідки.

    В інших випадках самочинного будівництва, зокрема, (1) якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або (2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи (3) належно затвердженого проекту, стаття 376 Цивільного кодексу України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови.

    Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 ЦК України).

    В цьому випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Це є логічним та виправданим, оскільки такі види самочинного будівництва, безперечно, не можуть бути приведені до легітимного стану шляхом перебудови.

    У справі, яка розглядається, встановлено, що відповідач здійснив будівництво без документів, що дають право на це, а саме: без повідомлення про початок виконання будівельних робіт, без відповідного документа на право власності чи користування земельною ділянкою, без належно затвердженого проекту.

    Це означає, що у спірних правовідносинах має місце той вид самочинного будівництва, для якого Цивільний кодекс України не встановлює правила, що знесенню передує рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Тобто, частина 7 статті 376 Цивільного кодексу України спірні правовідносини не регулює.

    Натомість, для висновку про задоволення позову у цьому випадку визначальним та достатнім є той факт, що відповідач здійснив будівництво без документів, що дають право на це, і без належно затвердженого проекту та не виконав вимоги зобов`язального припису, яким вимагалось усунути виявлені порушення.

    Отже, у розглянутій справі, враховуючи її фактичні обставини, немає підстав для аналізу частини 7 статті 376 Цивільного кодексу України та відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду за наслідками розгляду справ № 820/3183/16, № 813/6426/14, № 813/6284/14, № 814/2645/15, № 813/6423/14.

     

    Постанова КАС/ВС від 29.01.2021 у справі № 822/2149/18

https://reyestr.court.gov.ua/Review/92482522

https://reyestr.court.gov.ua/Review/87421795 

 

  • Після реєстрації права власності на збудований об’єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об’єкта до експлуатації остання вичерпує свою дію фактом виконання та виключає можливість віднесення такого об’єкта до самочинного.

     

    Фабула справи: ТОВ звернулось до суду з позовом до Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради, у якій просило визнати протиправним та скасувати наказ. Департамент провів перевірку позивача з питань дотримання вимог земельного законодавства, під час якої виявив порушення: самовільну зміну виду цільового використання землі, самовільне зайняття суміжної земельної ділянки. Зазначені обставини стали підставою для прийняття оскаржуваного наказу про скасування реєстрації декларацій про початок виконання будівельних робіт (реконструкція приміщень житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями з перерозподілом їх площ під квартири та вбудовані нежитлові приміщення) і готовність до експлуатації об’єкта, який належить до I-III категорії складності.

    Рішення судів І та ІІ інстанції: Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка під спірною забудовою має цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Натомість, відповідачем не доведено належними доказами того, що об`єкт збудований на спірній земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, тобто, не доведено, що позивачем у декларації про початок виконання будівельних робіт зазначено недостовірні дані, які дають підстави вважати об`єкт самочинним будівництвом. Суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції погодився.

    Правова позиція КАС/ВС: Колегія суддів КАС/ВС залишила рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення, зважаючи на таке.

    Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", зокрема статтею 39-1, встановлено єдину підставу для скасування реєстрації декларації, а саме: подання замовником недостовірних даних, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом.

    При цьому такі недостовірні дані повинні відповідати одній із наступних умов, які дають підстави вважити об`єкт самочинним будівництвом: об`єкт збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; об`єкт збудований або будується без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи; об`єкт збудований або будується без належно затвердженого проекту або будівельного паспорта.

    Наявність інших недостовірних даних, які не свідчать про самочинне будівництво, не є підставою для скасування реєстрації декларації.

    Таким чином, наслідки у вигляді скасування реєстрації декларації можуть застосовуватись уповноваженим органом винятково у разі повідомлення в цій декларації недостовірних даних, які дають підстави вважати об`єкт самочинним будівництвом.

    Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, Верховним Судом у постановах від 14.03.2018 у справі № 814/1914/16, 26.06.2018 у справі № 826/20445/16, від 18.10.2018 у справі № 695/3442/17.

    Постанова КАС/ВС від 11.11.2020 у справі № 640/10134/19

https://reyestr.court.gov.ua/Review/92787264

 

 

  • Протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень має місце у тому випадку, коли в межах повноважень суб`єкта владних повноважень існує обов`язок вчинити конкретні дії, але він не виконаний.

     

    Фабула справи: Позивач звернувся до суду з позовом до Мелітопольського міського голови, в якому просив, з урахуванням уточнених та змінених позовних вимог, визнати протиправним бездіяльність відповідача, яке виразилось в неприйнятті в межах наданих повноважень рішення про звільнення території міста Мелітополя від самовільно розмішеного безхазяйного майна у вигляді уклінного Хреста та зобов`язати відповідача на протязі одного місяця після набрання судового рішення законної сили, відповідно до Регламенту роботи виконкому, в обов`язковому порядку внести у план роботи виконкому пропозицію з питання проведення процедури звільнення території міста Мелітополя від самовільно розміщеного на земельній ділянці кільцевої розв`язки кругового перехрестя, безхазяйного майна у вигляді уклінного Хреста, у відповідності з Порядком звільнення території міста від самовільно розміщеного майна, затвердженого рішенням Мелітопольської міської ради від 29.03.2013 № 11.

    Позивач також, додав, що споруда «уклінний Хрест» є незаконно встановленою, її розміщення на території міста викликає негативні емоції у нього особисто та вливає на суспільні інтереси взагалі, зокрема, ображають прихильників різних релігій.

     

    Рішення судів I та II інстанції:Судами попередніх інстанцій у задоволенні позовних вимог було відмовлено з огляду на необґрунтованість позову, зокрема, з тих підстав, що позивачем не доведено, в межах яких саме повноважень Мелітопольським міським головою допущено протиправну бездіяльність.

     

    Правова позиція КАС/ВС: Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, враховуючи межі касаційного перегляду, визначені  статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з такого.

    Як встановлено, предметом позову є визнання протиправною бездіяльності Мелітопольського міського голови щодо неприйняття рішення про звільнення території міста Мелітополя від самовільно розмішеного безхазяйного майна та зобов`язання внести у план роботи виконкому пропозицію з питання проведення процедури звільнення території міста від самовільно розміщеного безхазяйного майна.

    Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

    Відповідно частини першої статті 6 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому ним Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

    З аналізу зазначених норм належить зробити висновок, що право на захист виникає у випадку порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод та інтересів особи, яка звертається за захистом порушеного її права.

    При цьому, протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень має місце у тому випадку, коли в межах повноважень суб`єкта владних повноважень існує обов`язок вчинити конкретні дії, але він не виконаний.

    Серед повноважень міського голови, визначених ч. 4 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»,  відсутні прийняття рішень про звільнення території міста від самовільно розмішеного безхазяйного майна, а також щодо внесення пропозицій у план роботи виконкому.

    Це означає, що у відповідача не виникав обов`язок щодо прийняття рішень про звільнення території міста від самовільно розмішеного безхазяйного майна, а також щодо внесення пропозицій у план роботи виконкому, а тому позов у цій справі є необґрунтованим.

    Отже, рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, яке залишене без змін апеляційним судом, є обґрунтованим та законним, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів.

     

    Постанова КАС/ВС від 11.08.2020 у справі № 320/5970/17(2-а/320/26/18)

https://reyestr.court.gov.ua/Review/90927019

 

 

  • Закінчений будівництвом об’єкт, прийнятий в експлуатацію може бути примусово знесений в порядку, встановленому Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» згідно судового рішення, ухваленого за позовом визначеного цим законом суб’єкта владних повноважень, однак, не підлягає демонтажу відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів» і розроблених на його виконання правил благоустрою.

    Фабула справи: Правовим питанням даного спору є компетенція Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (зокрема, його першого заступника директора) приймати доручення на вжиття заходів шляхом демонтажу самовільно встановлених елементів благоустрою. Суди дійшли висновку, що оскаржуване доручення не стосується нерухомого майна (капітальна будівля), належного на праві власності позивачеві, а доказів про наявність нерухомого майна (капітальної споруди) у позивача не виявлено.

    Правова позиція КАС/ВС:  Зважаючи на предмет та підстави позову, у цій справі суди мали з`ясувати правовий статус будівлі (тимчасова споруда чи капітальна будівля), оскільки порядок реалізації повноважень щодо їх демонтажу є різним. Крім того, позивач оскаржував доручення з тих підстав, що ним передбачається демонтаж належного йому на праві власності об`єкта нерухомості (капітальної будівлі), а відповідач спростовував наявність такого об`єкта у позивача.

    Колегія суддів КАС/ВС дійшла висновку про те, що нерухоме майно, в тому числі новостворений об`єкт будівництва, стосовно якого здійснена державна реєстрація права власності, набуває певного правового статусу і перебуває під захистом держави, яка офіційно визнала і підтвердила факт набуття речових прав на таке нерухоме майно.

    Поряд з цим, відповідно до приписів частин першої, восьмої статті 39 Закону №3038-VI прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що належать до I - III категорій складності, та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації. Експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

    В той же час, за змістом частин першої, другої статті 38 вищезгаданого Закону, у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису

    За рішенням суду самочинно збудований об`єкт підлягає знесенню в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, з компенсацією витрат, пов`язаних із знесенням об`єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво.

    Відтак, закінчений будівництвом об`єкт, прийнятий в експлуатацію може бути примусово знесений в порядку, встановленому Законом №3038-VI згідно судового рішення, ухваленого за позовом визначеного цим Законом суб`єкта владних повноважень, однак, не підлягає демонтажу відповідно до Закону №2807-IV і розроблених на його виконання Правил благоустрою.

    Отже, як припис, так і доручення прийняті саме стосовно об`єкта нерухомого майна (нежитлового приміщення), яке не є тимчасовою спорудою у розумінні вищеназваних приписів законодавства, й, до того ж, належить позивачеві на праві приватної власності, яке зареєстровано у визначеному законом порядку.

    За таких обставин Верховний Суд прийшов до висновку, про скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанції, ухвалення нового рішення про задоволення позову частково.

    Постанова КАС/ВС від 05.10.2020 у справі № 826/10813/16

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/91989936?fbclid=IwAR0IUWJ7Er296y9L_yXZiQZv6E5eA1pFrmePRVgbVq5J72MogAihosaEmcY

 

  • Поняття «грубе порушення суб`єктом господарювання або ж інженером-землевпорядником вимог нормативно-правових актів», яке застосоване законодавцем у ст. 68 Закону України «Про землеустрій», має оціночний характер, а тому для з`ясування характеру порушення слід досліджувати допущене порушення у сукупності з урахуванням усіх обставин та попередніх проступків. У кожному конкретному випадку воно повинно встановлюватися, виходячи з об`єктивних та суб`єктивних ознак вчиненого діяння.

    Фабула справи: Особа звернулась до суду з позовом до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, в якому просила визнати протиправним та скасувати наказ Держгеокадастру «Про анулювання кваліфікаційних сертифікатів» в частині анулювання кваліфікаційного сертифікату інженера-землевпорядника. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Держгеокадастром безпідставно скасовано сертифікат інженера-землевпорядника, виданого їй для здійснення професійної діяльності з розроблення документації у галузі землеустрою, оскільки згідно чинного законодавства підставою для прийняття рішення про анулювання кваліфікаційного сертифіката може бути лише подання Кваліфікаційної комісії, яке готується на підставі відповідного рішення, оформленого протоколом засідання при наявності вичерпних підстав, за наслідками розгляду акта перевірки та інших матеріалів.

    Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що винесення подання Кваліфікаційною комісією про скасування кваліфікаційного сертифіката за відсутності акта за результатами здійснених заходів державного нагляду (контролю) Держгеокадастром та, відповідно, винесення оскаржуваного наказу є протиправними та таким, що не відповідає законодавству. Суд апеляційної інстанції з такими висновками не погодився, скасувавши рішення суду першої інстанції.

    Правова позиція ВС/КАС: Колегія суддів ВС/КАС погодилась із висновками суду першої інстанції, але змінила мотивувальну частину, вказавши на помилковість висновків про обов’язкове проведення перевірки та можливість скасування кваліфікаційного сертифіката інженера-землевпорядника тільки за результатами такої перевірки.

    Визнання порушення нормативно-правових актів, нормативно-технічних документів, стандартів, норм і правил у сфері землеустрою грубим залежить від оцінки таких критеріїв кожний з яких має самостійне значення: характеру порушення; категорії виконавця; об`єктивних ознак здійснюваного порушення; суб`єктивних ознак здійснюваного порушення.

    На цій підставі суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення позивача, дійшов до вірного висновку про недоведеність відповідачами, як суб`єктами владних повноважень, вчинення позивачем грубого порушення вимог нормативно-правових актів, нормативно-технічних документів, стандартів, норм і правил у сфері землеустрою.

    З урахуванням вищезазначеного, за відсутності фактичних негативних наслідків, що мала підготовка позивачем документів, зважаючи на те, що помилка допущена у тому числі внаслідок неправильного визначення міськрадою категорії земель, за рахунок яких відводиться земельна ділянка та її відповідність містобудівній документації, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що відповідачами без врахування усіх істотних обставин справи прийнято оскаржуване рішення про анулювання кваліфікаційного сертифікату інженеру-землевпоряднику позивачу , що стало підставою для визнання його протиправним та скасування.

    Постанова ВС/КАС від 13.08.2020 у справі № 824/755/16-а

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/90985485

 

  • При розгляді справ про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачених ст. 96 КУпАП, посадові особи відповідного орану діють не як самостійний суб`єкт владних повноважень, а від імені органу державного архітектурно-будівельного контролю.

    Фабула справи: Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про притягнення його (позивача) до адміністративної відповідальності за експлуатацію об`єкта будівництва( реконструкція житлової квартири під медично-діагностичний кабінет), який експлуатується, як торгово-офісне приміщення, не прийнятого в експлуатацію та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

    Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що реконструкцію квартири завершено в 2009 році, то у діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачений ч.12 ст. 96 КУпАП.

    Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що реконструкцію квартири завершено у 2009 році.  Посилання позивача на постанову №1542/09 підтверджує виключно самовільне здійснення реконструкції зазначеного об`єкта позивачем, а не процес завершення будівництва.

    Правова позиція ВС/КАС: Верховний суд з висновками судів попередніх інстанцій не погодився та скасував рішення останніх, зазначивши наступне.

    Пунктом 7-1 ч. 2  ст. 255 КУпАП передбачено, що у справах про адміністративні правопорушення, розгляд яких віднесено  до відання органів, зазначених у ст.. 222 - 244-20 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи цих органів.

    Частиною третьою ст. 288 КУпАП, якою визначено порядок оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення передбачено, що постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, можна оскаржити у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному  Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

    Аналіз наведених норм права свідчить про те, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачених ст. 96 КУпАП, посадові особи відповідного орану діють не як самостійний суб`єкт владних повноважень, а від імені органу державного архітектурно-будівельного контролю.

    Отже, відповідні посадові особи не можуть виступати самостійним відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який, зокрема положеннями ст. 244-6 КУпАП покладено функціональний обов`язок розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 96.

    Використання у зазначених вище нормах формулювань «від імені центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного архітектурно-будівельного контролю», «розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у ст. 222-244-20 КУпАП»  вказує на те, що відповідачем у таких справах, які розглядаються судом в порядку, визначеному КАС України, є саме орган державної влади - суб`єкт владних повноважень, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.

    При цьому, зміст ст. 288 КУпАП щодо можливості оскаржити постанову органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення не спростовує висновків суду касаційної інстанції про те, що відповідачем у таких справах є саме орган, а не посадова особа.

    Постанова ВС/КАС від 17.09.2020 у справі № 742/2298/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/91642924

 

 

  • За результатами розгляду будь-яких основних питань, в тому числі про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, у межах повноважень територіального органу Держгеокадастру цей орган має видавати відповідний наказ. Відповідно, такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника. Листи складаються лише у разі надання відповіді на звернення громадян.

     

    Фабула справи: Особа звернулась з позовом до обласного ГУ Держгеокадастру, в якому просила визнати протиправним рішення відповідача про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. . Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що на момент надання відповідачем відповіді позивачу на його заяву-клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, , вказану земельну ділянку вже було включено до Переліку земельних ділянок, права оренди на які виставляються на земельні торги окремими лотами. Зважаючи на викладене, у зв`язку з невідповідністю місця розташування спірної земельної ділянки вимогам ЗК України (така включена до Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, права на які виставляються на земельні торги у формі аукціону), суди дійшли висновку про те, що відповідач правомірно відмовив у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність спірної земельної.

     

    Правова позиція ВС/КАС: Верховний Суд з такими висновками судів попередніх інстанцій не погодився та дійшов висновку про необхідність задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

    Оскільки протиправна бездіяльність відповідача полягає у неприйнятті ним жодного з тих рішень, які передбачені у ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, у визначений законом строк, належним способом захисту прав позивача є зобов`язання ГУ Держгеокадастру прийняти відповідне рішення, тобто рішення про надання або рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

    Відповідно до ч. 9 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

    Ч. 10 ст. 118 ЗК України визначено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

    Отже, ненадання відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні у встановлений строк не перешкоджає розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки особа має право замовити розробку такого проекту самостійно. Таким чином, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є рішенням, без якого не може бути реалізоване право на отримання земельної ділянки у власність.

    Відтак, оскільки протиправна бездіяльність у вигляді ненадання дозволу не перешкоджає розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, то, на думку Суду, і протиправне рішення у вигляді незаконної відмови у наданні дозволу, теж не повинно бути перешкодою.

    Таким чином, у разі протиправної бездіяльності відповідного органу у вигляді ненадання дозволу у належній формі на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у встановлений строк, відповідно до абзацу третього частини сьомої статті 118 ЗК України особа має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

     

    Постанова ВС/КАС від 29.07.2020 у справі № 815/3774/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/90652744

 

 

  • Укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту між органом місцевого самоврядування і замовником, який має намір забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, є обов`язковим в силу вимог Закону.

    Фабула справи: Позивач  звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету міської ради міста Кропивницького, в якому просив визнати незаконною бездіяльність та зобов`язати відповідача укласти з ним договір пайової участі у розвитку інфраструктури міста на об`єкт містобудування.

    Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста є обов`язком сторін. Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» не передбачено підстав для відмови в укладенні такого договору.

    Підставою для відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Кіровоградської міської ради укласти договір пайової участі у розвитку інфраструктури міста на об`єкт містобудування слугувало те, що суд не повноважний перебирати управлінські функції суб`єкта владних повноважень, вирішувати питання, віднесені до виключної компетенції та зобов`язувати такого суб`єкта приймати рішення.

    Правова позиція КАС/ВС: Верховний Суд з такими висновками судів попередніх інстанцій не погодився, рішення останніх в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Виконавчого комітету міської ради міста Кропивницького укласти договір пайової участі у розвитку інфраструктури міста скасував, зазначивши наступне.

    Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. 

    Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав, захист законних інтересів і, у випадку задоволення судом його вимог, рішення повинно мати наслідком реальне відновлення тих прав, за захистом яких позивач звернувся до суду.

    Сама лише констатація протиправності бездіяльності не може ефективно захистити позивача, оскільки у такому разі можливість використання висновків суду може бути невиправдано ускладнене діями або подальшою бездіяльністю органів влади держави-відповідача, їх врахування цілковито залежить від відповідача. Це не сумісно з критеріями ефективності судового захисту.

    Отже, визнаючи бездіяльність протиправною, суд повинен в силу закону застосувати і спонукаючий засіб впливу, зобов`язуючи відповідача виправити порушення у спосіб вчинення певної дії.

    Постанова КАС/ВС від 04.08.2020 у справі № 340/2074/19

http://reyestr.court.gov.ua/Review/90755073 

 

  • Неможливість встановити особи (власника), яка здійснила самочинне будівництво не змінює порядок вирішення питання знесення нерухомого майна,  що має вирішуватися виключно у судовому порядку. Рішення, які приймаються органом місцевого самоврядування у межах повноважень, не можуть підміняти судові рішення.

    Фабула справи:  Харківська місцева прокуратура №1 звернулася до суду з позовом до Харківської міської ради, в якому просила визнати протиправним та нечинним рішення 2 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 23.12.2015 «Про затвердження Порядку вжиття заходів щодо очищення території міста Харкова від незаконно розміщених об`єктів».

    Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що стаття 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та стаття 376 ЦК України, які регулюють питання знесення об`єктів самочинного будівництва, не застосовуються у разі неможливості встановити особу, яка здійснила самочинне будівництво, до якої може бути пред`явлено позов. У такому випадку підлягає застосуванню затверджений Харківською міською радою Порядок.

    Правова позиція ВС/КАС: Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права та дійшов таких висновків.

    У частині першій статті 38 Закону №3038-VI визначено, що у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

    У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.

    У пункті 3.1 Порядку передбачено, що очищення території міста Харкова від незаконно розміщених об`єктів здійснюється на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради про очищення території міста Харкова.

     «Незаконно розміщені об`єкти» у розумінні Порядку є розміщені на землях комунальної власності без належних правових підстав будівельні споруди, будинки, об`єкти благоустрою, окремі будівельні конструкції та їх елементи, об`єкти (елементи) благоустрою з влаштуванням фундаментів (використанням фундаментних основ, опор).

    Таким чином, затверджений оскаржуваним рішенням міської ради Порядок урегульовує питання знесення об`єктів нерухомого майна.

    Отже, пункт 3.1 Порядку прямо суперечить статті 38 Закону №3038-VI та статті 376 ЦК України, яка визначає лише судовий порядок вирішення питання знесення нерухомого майна.

    Верховний Суд зауважує, що неможливість встановлення особи (власника), яка здійснила самочинне будівництво, з огляду на статтю 38 Закону №3038-VI, не змінює порядок вирішення питання знесення нерухомого майна, що має вирішуватися виключно у судовому порядку.

    Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються у силу статті 124 Конституції України. Тому рішення, які приймаються органом місцевого самоврядування у межах повноважень, не можуть підміняти судові рішення.

    Зважаючи на викладене, Суд дійшов висновку, що рішення міської ради від 23.12.2015 не відповідає Конституції України та Закону №3038-VI, під час його прийняття Харківською міською ради було перевищено свої повноваження. А тому, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню,  а касаційна скарга задоволенню.

    Постанова ВС/КАС від 15.07.2020 у справі № 820/4015/16

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/90424910?fbclid=IwAR3x_bHdpMqRpkdzKGlsbhuWbs6jLRwh9pqyd9GTS0EoU2ZhFlKtInVzIkc

 

 

  • Відсутність належним чином оформленого рішення Держгеокадастру про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні у формі наказу, свідчить про те, що повноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які повинен був ухвалити за законом, а лист не є рішенням, що прийнято за належним розглядом клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

    Фабула справи: Позивачка звернулась до суду з позовом до ГУ Держгеокадастру в області, в якому просила суд визнати протиправними дії ГУ Держгеокадастру в області щодо відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Суди попередніх інстанцій позов задовольнили, встановивши, що підстави для ненадання позивачам дозволу на розробку проекту землеустрою, передбачені ст. 118 ЗК України, відсутні.

    Правова позиція ВС/КАС: Верховний Суд з такими висновками судів попередніх інстанцій погодився. Судами встановлено, що відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно спірної земельної ділянки, відповідач зазначив, що земельний масив, в якому позивач бажає отримати земельну ділянку, передбачений для задоволення потреб учасників антитерористичної операції в земельних ділянках та підлягає розподілу в першочерговому порядку саме між цією категорією громадян.

    Разом з тим, розпорядженням КМУ № 898 від 19.08.2015 "Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками" не встановлено заборону надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та не заборонено передавати інші, ніж у переліку земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації для осіб, які не є учасниками антитерористичної операції.

    Колегія суддів зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення ГУ  Держгеокадастру в області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні у формі наказу, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом. Лист не є рішенням, що прийнято за належним розглядом клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

    Отже, наданий відповідачем лист не може оцінюватись як належна правова відмова у наданні такого дозволу, оскільки питання вирішене не у встановленому законом порядку.

    Відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, без дотримання вимог ч. 2 ст. 2 КАС України, що свідчить про допущення відповідачем як суб`єктом владних повноважень протиправної бездіяльності стосовно розгляду поданих позивачем заяви.

    Постанова ВС/КАС від 18.06.2020 у справі № 803/1237/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/89896397

 

 

  • Якщо при відчуженні частини земельної ділянки для будівництва, капітального ремонту, реконструкції та обслуговування автомобільних доріг решта її площі не може використовуватись за цільовим призначенням, то за вимогою власника відчуженню підлягає вся земельна ділянка.

    Фабула справи:  Районна державна адміністрація звернулась з позовом до фізичної особи, в якій просила примусово відчужити земельну ділянку, належну відповідачеві, з мотивів суспільної необхідності.

    Другий апеляційний адміністративний суд позов задовольнив частково мотивуючи це тим, що будівництво та реконструкції автомобільної дороги загального користування Н-31 Дніпро - Царичанка - Кобеляки - Решетилівка є тією суспільною потребою, яка відповідно до приписів ст.8 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності" та прецедентної практики Європейського Суду з прав людини дозволяє державі в особі органів виконавчої влади відповідно до своїх повноважень та в порядку, визначених цим Законом, приймати рішення про викуп земельних ділянок та, у випадку недосягнення згоди з власником земельної ділянки щодо умов викупу, звертатися до суду із вимогами про примусове відчуження такої земельної ділянки.

    Правова позиція ВС/КАС: Колегія суддів, розглянувши спір, скасувала рішення суду першої інстанції, зазначивши наступне.

    Приписами ч. 1 ст. 15 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності"  №1559-VІ, серед іншого, передбачено, що у разі неотримання згоди власника земельної ділянки, інших об’єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з викупом цих об’єктів для суспільних потреб зазначені об’єкти можуть бути примусово відчужені у державну чи комунальну власність лише як виняток з мотивів суспільної необхідності і виключно під розміщення <…> лінійних об’єктів та об’єктів транспортної і енергетичної інфраструктури (доріг, мостів, естакад, магістральних трубопроводів, ліній електропередачі, аеропортів, морських портів, нафтових і газових терміналів, електростанцій) та об’єктів, необхідних для їх експлуатації.

    Порядок примусового відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності, визначений у ст. 16 Закону №1559-VІ, відповідно до якої орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, що прийняв рішення про відчуження земельної ділянки, у разі недосягнення згоди з власником земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, щодо їх викупу для суспільних потреб відповідно до розділу II цього Закону звертається до адміністративного суду із позовом про примусове відчуження зазначених об`єктів.

    З огляду на викладене, примусове відчуження земельної ділянки відбувається лише для загальнодержавних потреб чи потреб територіальної громади, що у свою чергу дає можливість власнику земельної ділянки бути захищеним від неправомірного посягання.

    Абзацом 2 ч. 5 ст. 3 Закону України  №1559-VІ передбачено спеціальне регулювання відчуження частини земельної ділянки саме для будівництва, капітального ремонту, реконструкції та обслуговування автомобільних доріг, мостів, естакад та об’єктів, необхідних для їх експлуатації.

    При цьому норма законодавства надає пріоритет саме волі власника земельної ділянки щодо вирішення питання про можливість раціонального використання решти її площі за цільовим призначенням. Буквальне тлумачення вказаної норми свідчить, що законодавцем не висувається вимог щодо необхідності доведення власником землі неможливості раціонального використання решти земельної ділянки і власник наділений правом самостійно визначати можливість або неможливість використання решти земельної ділянки, а також звертатися з вимогою про відчуження всієї земельної ділянки.

    Постанова Верховного Суду від 10.06.2020 року у справі № 851/25/19

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/89732571 

 

  • Відсутність реалізації компетентними органами своїх повноважень щодо встановлення меж міста не свідчить про фактичну відсутність таких меж.

    Фабула справи: Прокурор в інтересах держави звернувся до Ірпінської міської ради Київської області про визнання протиправними та скасування рішень, що стосуються розробки детального плану території забудови кварталу м. Ірпеня, обмеженого вул. Маяковського, пров. Озерним, вул. Достоєвського та вул. Гайдара, і затвердження цього плану.

    Прокурор, зокрема, доводив, що земельні ділянки, які знаходяться в межах цього кварталу, розташовані за межами м. Ірпеня, а тому відповідач не має повноважень щодо вирішення питання про затвердження детального плану цієї території.

    Судами першої та апеляційної інстанцій в задоволенні позовних вимог відмовлено на підставі розшифровки перших десяти знаків кадастрових номерів цих земельних ділянок. Суди вважають, що однакові цифри в кадастрових номерах свідчать про розташування цих ділянок саме в межах м. Ірпеня, отже, прийняття оскаржуваних рішень належить до повноважень відповідача.

    Правова позиція Верховного Суду: Колегія суддів встановила, що висновок судів попередніх інстанцій є помилковим, а Державний кадастровий реєстратор не наділений повноваженнями встановлювати межі населених пунктів або визначати належність певної земельної ділянки до території населеного пункту.

    Частиною 1  ст. 174 ЗК України  встановлено, що рішення про встановлення і зміну меж районів і міст приймається Верховною Радою України за поданням Верховної Ради АР Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міської рад. Водночас у разі якщо межі населених пунктів не встановлені в порядку, визначеному ЗК України, судам належить виходити з фактичних меж населених пунктів.

    Таким чином, законом регламентований порядок встановлення меж населених пунктів. Судам необхідно встановити, чи були встановлені межі населених пунктів у встановленому законом порядку, після чого з`ясувати, у межах якого з них перебуває спірна земельна ділянка.

    Водночас, у разі якщо межі населених пунктів не встановлені у порядку, визначеному Земельним кодексом України, судам належить виходити з фактичних меж населених пунктів. Так, відсутність реалізації компетентними органами своїх повноважень щодо встановлення меж міста не свідчить про фактичну відсутність таких меж.

    Проте, судами попередніх інстанцій не було з`ясовано на підставі належних та допустимих доказів питання, в межах якого населеного пункту розташовані спірні земельні ділянки.

    З`ясування цих обставин на підставі належних та допустимих доказів має визначальне значення для правильного вирішення справи, а тому ухвалення судами  рішень без їх з`ясування та належної оцінки є помилковим.

    Постанова Верховного Суду від 03.03.2020 року у справі № 367/6388/16-а

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/88027671

 

 

  • Мешканці територіальної громади  є суб’єктами звернення до адміністративного суду із вимогою про визнання протиправним та скасування рішення про затвердження генерального плану, оскільки мають на меті відновлення їх суспільного права щодо участі у плануванні та забудові території на місцевому рівні.

    Фабула справи: Позовні вимоги позивача обґрунтовані тим, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення порушив процедуру розробки містобудівної документації і процедуру громадських слухань щодо врахування громадський інтересів. Суди попередніх інстанцій у задоволенні позову відмовили з огляду на те, що виготовлення, погодження та затвердження генерального плану с. Трипілля відбувалося послідовно відповідно до вимог чинного законодавства, з врахуванням пропозицій мешканців територіальної громади. Зокрема, з огляду на відсутність доказів порушення спірним рішенням законних права та інтересів позивачів.

    Верховний Суд, розглянувши матеріали справи, не погодився з висновками судів попередніх інстанцій та встановив, що судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини другої статті 55 Конституції України та статті 6 КАС України (у редакції на час звернення позивачів до суду), яка кореспондується із статтею 5 КАС України (в чинній редакції) в порядку адміністративного судочинства.

    Право на оскарження рішень органів місцевого самоврядування мають особи, щодо яких застосовано відповідне рішення, а також особи, які є суб`єктами правовідносин, де застосовуються прийняті органами місцевого самоврядування акти.

    Верховний Суд зазначає, що суспільним інтересом звернення до суду з вимогою, зокрема, визнати протиправним і скасувати рішення про затвердження генерального плану населеного пункту, є судовий розгляд існуючого спору, що у своїй основі має відновлення законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання щодо планування забудови та розвитку території на місцевому рівні.

    У спірному випадку, позивачі відносяться до кола осіб, на яких поширюється дія оскаржуваного рішення, оскільки останні є мешканцями територіальної громади села с. Трипілля, що спростовує висновки суду апеляційної інстанції про відсутність порушених права та інтересів заявників.

    Постанова Верховного Суду від 18.03.2020 р. у справі № 372/2503/16-а

http://reyestr.court.gov.ua/Review/88305201

 

  • Міська влада вправі демонтувати малу архітектурну форму чи тимчасову споруду виключно у тому випадку, якщо це самостійно не здійснив її власник в строки, зазначені приписі.

    Фабула справи: Позивач звернувся до Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради, Комунального підприємства «Київблагоустрій» з позовом, обґрунтованим тим, що демонтаж та знесення нежилого будинку, належного на праві власності позивачу, відбувся з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки спірна споруда не належить до тимчасових споруд, а є нежилим приміщенням, згідно з договором купівлі-продажу останнього. Крім того, позивач зазначав, що демонтаж та знесення відбулося з порушеннями п. 13 Правил благоустрою міста Києва, оскільки на адресу ТОВ не надходив припис про необхідність усунення відповідних порушень.При ухваленні судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що доручення Департаменту є протиправним та підлягає скасуванню, тому що Департаментом було порушено процедуру його винесення, оскільки позивача, як власника спірної споруди, не було повідомлено про майбутній її демонтаж із зазначенням законодавчо мотивованих на це підстав.

    Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погодився із рішенням судів попередніх інстанцій та встановив наступні висновки у цій справі.

    Департамент міського благоустрою виконавчого органу міської ради вправі вживати дії щодо демонтажу малої архітектурної форми чи тимчасової споруди виключно у тому випадку, якщо власник такої малої архітектурної форми чи тимчасової споруди не здійснив самостійно демонтаж в строки, зазначені у направленому йому приписі.

    Направлення припису іншій особі, зокрема, попередньому власнику чи користувачу спірної споруди, не є належним виконанням вимог Правил благоустрою міста Києва та не породжує у Департаменту права вживати дії щодо демонтажу такої споруди.

    І хоча питання належності демонтованої споруди до категорії малої архітектурної форми чи тимчасової споруди не стосувалось предмету доказування у даній справі, Верховний Суд наголосив, що зазначений порядок демонтажу стосується виключно малих архітектурних форм та тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності. Як встановлено судами, матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що демонтована споруда була виготовлена з полегшених конструкцій без улаштування фундаменту, що властиво для малих архітектурних форм. Навпаки, фотоматеріали та документи, які наявні в матеріалах справи, свідчать, що споруда визначена як нежилий будинок; мала бетонний фундамент, стіни виготовлені з цегли, зовні облицьовані керамічною плиткою, споруда мала цегельні перегородки, бетонну монолітну стелю та цементну підлогу.

    Отже, самого лише посилання Департаменту на той факт, що спірній споруді не присвоювалася поштова адреса, недостатньо для визнання її тимчасовою спорудою у розумінні ст. 1 Закону України від 06.09.2005 року № 2807-IV «Про благоустрій населених пунктів» та для цілей застосування порядку демонтажу згідно п. 13 Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 року № 1051/1051, порушенням яких з боку відповідача в основному і мотивоване судове рішення.

    Постанова Верховного Суду від 27.02.2020 р. у справі № 826/14017/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/87869268

 

  • Спір з приводу знесення самочинного будівництва за позовом органу ДАБК не пов'язаний з вирішенням питання щодо речового права, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізує у спірних правовідносинах надані  законом владні управлінські функції стосовно виявлення факту самочинного будівництва та усунення порушень шляхом знесення самочинно збудованих об'єктів містобудування. 

    Постанови від 11 квітня 2018 року у справі №161/14920/16-а,  від 16 травня 2018 року у справі №522/5487/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/73837586 

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/74266161 

 

  • Проведенню будівельних робіт на території заповідника, в архітектурній охоронній зоні, в зоні охоронюваного ландшафту та на території пам'ятки ландшафту передують отримання ряду дозвільних документів, погоджень, висновків тощо, що у свою чергу, виключає декларативний принцип оформлення замовником документів на право виконання будівельних робіт на об'єктах будівництва, які відносяться до I - III категорій складності.

    Перевіркою було установлено невідповідність розробленої проектувальником документації вимогам законодавства у сфері містобудівної діяльності, у зв'язку із заниженням класу наслідків відповідальності та категорії складності об'єкта будівництва.

    Підставою для скасування органом державного архітектурно-будівельного контролю реєстрації декларації є установлення факту наведення у ній замовником недостовірних даних, у даному випадку, в частині категорії складності об'єкта будівництва, що у свою чергу дає підстави вважати об'єкт самочинним будівництвом за ознаками наведеними у цій нормі, які є самостійними.

    У зв’язку з цим відповідачем правомірно скасовано реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт та про готовність об'єкта до експлуатації. 

  Постанова від 14 березня 2018 року у справі №826/10310/17

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/72790986 

 

  • Звертаючись до адміністративного суду з позовом про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт, позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що третя особа здійснює реконструкцію частини будинку, який належить їй на праві власності, без дозвільних документів та без його згоди як власника іншої частини цього ж будинку.

    Позивач фактично оспорює дозвіл (дії), який є правовим актом індивідуальної дії. Такий правовий акт породжує права й обов'язки тільки для тих суб'єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб'єктів), яким його адресовано. Таким чином, відсутність у будь-кого (крім власника нерухомого майна), у тому числі і позивача, прав чи обов'язків у зв'язку із оскаржуваним рішенням (дією) не породжує для останнього права на звернення із цим позовом у порядку адміністративного судочинства.

    Спірні правовідносини між учасниками справи виникли внаслідок проведення третьою особою незаконної реконструкції належної їй частини будинку, яка заподіяла шкоду майну позивача, а тому у позивача виникла необхідність захисту його цивільних (майнових) прав. Отже, вимоги щодо неправомірності реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт є похідними і можуть бути розглянуті при вирішенні цивільним судом питання щодо законності проведення третьою особою будівельних робіт у своїй частині будинку.

    Ураховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

    Постанова від 22 серпня 2018 року у справі 815/1568/16.

    Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 802/233/16-а та від 27 червня 2018 року у справі № 814/104/17.

  http://reyestr.court.gov.ua/Review/76077052 

 

  • Якщо фізична особа оспорює правомірність набуття іншою особою речового права, яке було зареєстроване на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації, спір про скасування реєстрації такої декларації, скасування свідоцтва про право власності, а також рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є приватноправовим і має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

    (у даній справі спірні правовідносини виникли щодо правомірності набуття фізичною особою – скаржником права власності на новостворений об'єкт нерухомості, що знаходиться на земельній ділянці, сусідній із ділянкою позивача).

    Постанова від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/78977510 

 

  • Причиною звернення до суду стала незгода позивача з рішенням сільради про затвердження змін до генерального плану території села. Ці зміни є перешкодою для надання їй у власність земельної ділянки, щодо якої вона розробила проект землеустрою.

    Висновки Верховного Суду:

    Зважаючи на предмет та підстави даного позову, надання оцінки правомірності рішення сільської ради потребувало з боку судів аналізу обставин щодо: (1) законності підстав і дотримання порядку внесення змін до генерального плану села; (2) кола осіб, на яких поширюється оскаржуване рішення, порушення їхніх прав та інтересів; (3) співвідношення балансу інтересів та правових наслідків оскаржуваного рішення, як в цілому для жителів села, так і для позивача та третіх осіб.

    Верховний Суд дав оцінку встановленим судам обставинам по вказаним критеріям, погодившись, що Позивач має законний інтерес - прагнення отримати земельну ділянку у власність, - який може бути предметом судового захисту.

    Водночас зазначив, що надання дозволу органом місцевого самоврядування на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі.  Надання такого дозволу не покладає на раду обов'язку (не є підставою для виникнення зобов'язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність. Рада може відмовити у затвердженні проекту та наданні земельної ділянки у власність з підстав, визначених законом, зокрема у разі невідповідності місця розташування ділянки вимогам генеральних планів населених пунктів.

    Отже, рішення про затвердження чи зміну генерального плану села не створює, не змінює і не припиняє цивільних прав та обов'язків окремих осіб. До того ж, права власності чи користування земельною ділянкою позивач не набула.

    Законом не заборонено вносити зміни до генерального плану населеного пункту у разі надання дозволу на розробку проектів землеустрою на земельні ділянки, що розташовані у межах території, якої торкаються зміни.

    Приймаючи рішення сільська рада діяла на підставі та в межах повноважень, визначених законом.

    Постанова від 03 квітня 2019 року у справі № 509/4722/16-а

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80926775 

 

  • Дозвіл на виконання будівельних робіт може бути анульовано органом державного архітектурно-будівельного контролю у разі встановлення під час перевірки, що замовником будівництва здійснено коригування технічної документації з порушенням встановленого законом порядку.

    У цій справі Товариство (позивач) – замовник будівництва звернувся до суду з адміністративним позовом до ДАБІ з вимогою скасувати наказ про анулювання дозволу на будівництво, посилаючись на те, що такий дозвіл відповідно до закону є чинним до моменту завершення будівництва.

    Верховний Суд виходив з наступного. Після отримання дозволу на будівництво проектну документацію об'єкта будівництва було скориговано, у результаті чого змінилися техніко-економічні показники (збільшилися площа забудови, будівельний об'єм, загальна площа, загальна площа квартир, висота будівлі, змінилася поверховість). Під час розгляду справи суди з’ясували, що скоригована проектна документація розроблена з порушенням вимог містобудівного законодавства, її окремі положення не відповідають містобудівним нормам та стандартам, а також що скоригована проектна документація не погоджена у встановленому порядку.

    Верховний Суд сформулював правову позицію, відповідно до якої коригування проектної документації здійснюється шляхом внесення змін до затвердженого (схваленого) проекту будівництва на підставі завдання на коригування; скоригована проектна документація підлягає погодженню у встановленому законом порядку. При цьому у разі, якщо дозвіл на будівництво об’єкта виданий на підставі проектної документації, яка у подальшому була скоригована з порушенням вимог законодавства, такий дозвіл може бути анульований органом державного архітектурно-будівельного контролю у встановленому законом порядку.

    Постанова від 24 квітня 2019 року у справі 826/20177/16

http://reyestr.court.gov.ua/Review/81431125 

 

  • Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову Товариства до ДАБІ, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходили з того, що позивачем не допущено порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності у вигляді непогодження у встановленому законом порядку з Міністерством культури і туризму України історико-містобудівного обґрунтування, а тому накладення на ТОВ штрафу є необґрунтованим. На виконання вимог законодавства позивачем було розроблене історико-містобудівне обґрунтування, яке листом направлено на погодження до Міністерства культури України. Згаданий лист зареєстрований у Міністерстві культури України, проте історико-містобудівне обґрунтування погоджене не було і рішення про відмову у погодженні не приймалось.

    Верховний Суд погодився з тим, що в даному випадку має застосовуватись встановлений Законом України від 06.09.2005 № 2806-IV «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» принцип мовчазної згоди, згідно з яким суб`єкт господарювання набуває право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру, за умови якщо суб`єктом господарювання або уповноваженою ним особою подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, але у встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі не видано або не направлено.

    Отже, дозвільний орган зобовязаний протягом десяти робочих днів надати суб`єкту звернення дозвіл або вмотивовану відмову у видачі документа дозвільного характеру. В протилежному випадку документ дозвільного характеру вважається виданим днем закінчення строку розгляду заяви дозвільним органом за принципом мовчазної згоди.

    Таким чином, невиконання суб`єктом владних повноважень у встановлений строк обов`язків щодо прийняття рішення за результатами розгляду звернення позивача звільняє останнього від відповідальності за здійснення ним господарської діяльності без відповідного дозволу, оскільки такий не отриманий в наслідок бездіяльності суб`єкта уповноваженого на видання дозволу.

    Постанова від 21 серпня 2019 року  у справі № 826/25865/15

http://reyestr.court.gov.ua/Review/83800042 

 

  • За результатами позапланової перевірки ДАБІ склала Акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, яким встановлено, що замовник будівництва – ТОВ виконало роботи з реконструкції автозаправної станції за рахунок будівництва стаціонарного заправника газу без документа, що дає право на виконання будівельних робіт. За наслідками перевірки складено приписи та винесено постанову про накладення штрафу за вчинення правопорушення, передбаченого абз. 3 п. 5 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності».

    ТОВ зазначило, що стаціонарний автомобільний газоправний прилад модульного типу на металевому каркасі є цілісним заводським виробом, його розміщення не має ознак будівництва, встановлюється без фундаменту, що, зокрема, підтверджено висновком судової будівельно-технічної експертизи, а тому відповідач не мав правових підстав для притягнення підприємства до відповідальності за правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

    Верховний Суд відмовив у задоволенні позову з таких підстав.

    В ході розгляду справи суди встановили, що автозаправна станція ТОВ віднесена до V категорії складності як об’єкт підвищеної небезпеки (Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

    Суд вказав, що розміщення (встановлення) додаткового обладнання для технологічних операцій з приймання, зберігання та заправлення зрідженим газом (пропан-бутаном) транспортних засобів на діючій АЗС (об’єкт підвищеної небезпеки) призведе до зміни її основних техніко-економічних показників, тому вважається реконструкцією і потребує дозволу ДАБІ.

    За наслідками розгляду цієї справи Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого розміщення виконаного цілісним заводським виробом стаціонарного заправника газом на раніше введеній в експлуатацію автомобільній заправній станції є її реконструкцією, здійснення якої в силу закону відноситься до будівельних робіт і потребує отримання дозволу органу державного архітектурно-будівельного контролю.

    Постанова від 21 серпня 2019 року у справі № 823/1850/16

http://www.reestr.court.gov.ua/Review/83800134 

 

  • Площа підвального поверху, у тому числі того, що належить до технічного приміщення (де розміщується технічне обладнання), не включається до площі житлового будинку при визначенні права здійснювати будівництво на підставі будівельного паспорта.

    Верховний Суд, розглянувши в касаційному порядку адміністративну справу за позовом до  Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу про скасування права на виконання будівельних робіт, сформулював правовий висновок, відповідно до якого розрахунок загальної площі житлового будинку за правилами, визначеними в Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, застосовується саме у цілях проведення технічної інвентаризації збудованих (реконструйованих) об’єктів нерухомого майна, але для цілей розрахунку площі будинку для визначення права на його будівництво на підставі будівельного паспорта та без отримання містобудівних умов і обмежень застосовуються державні будівельні норми ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення», ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» (пункт 1.3 Порядку видачі будівельного паспорту забудови земельної ділянки).

    Постанова від 10 липня 2019 року у справі № 521/17659/17

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82947148 

 

  • У спорах щодо будівництва у безпосередній близькості до охоронної (буферної) зони історико-культурних об’єктів та у межах історичних ареалів міст має бути забезпечений справедливий баланс приватного та публічного інтересів, що полягає у дотриманні суб’єктом господарської діяльності під час виконання земельних та будівельних робіт вимог законодавства про охорону культурної спадщини.

    Суть спору полягає у тому, що відповідач - Мінкультури, здійснивши візуальне спостереження та фотофіксацію містобудівної ситуації на території та провівши перевірку електронної бази даних документообігу, виявив, що на зазначеній земельній ділянці, яка знаходиться у безпосередній близькості до охоронної (буферної) зони об'єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО – ансамблю Києво-Печерської Лаври та в межах Центрального історичного ареалу міста Києва, проводяться підготовчі роботи з облаштуванням будівельного майданчика без отримання дозволу від Мінкультури, як того вимагають ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», п. 12 Містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки. На підставі акта, складеного за результатами контрольних заходів, відповідач видав оскаржуваний припис.

    Верховний Суд роз’яснив, що Мінкультури, приймаючи оскаржуване рішення, фактично не здійснювало заходів державного контролю, оскільки не перебувало на території будівництва, не здійснювало перевірку суб'єкта містобудівної діяльності, а лише вживало охоронних заходів шляхом проведення візуального огляду та перевірки електронної бази даних.

    Верховний Суд також взяв до уваги, що місто Київ внесено до Списку історичних населених місць України (міста і селища міського типу), який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 878. В зонах охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, внесених до такого Списку, встановлено особливий режим регулювання забудови. Зокрема, забороняється проведення будівельних робіт без попереднього отримання дозволу в органах охорони культурної спадщини.

    Верховний Суд сформулював правову позицію, відповідно до якої у спорі, що розглядається, індивідуальне право (інтерес), яке виражається у гарантованому частиною першою ст. 42 Конституції України праві на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, протиставляється публічному інтересу, який виявляється у збереженні та охороні історико-культурної спадщини світового значення.

    Постанова від 21 серпня 2019 року у справі № 826/12524/18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/83799960 

 

  • Затверджуючи своїм рішенням план зонування території, місцева рада визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон, тобто здійснює нормативне регулювання відповідних відносин. Таким чином, рішення про затвердження плану зонування території є нормативно-правовим актом.

    Верховний Суд зазначив, що для оскарження нормативно-правових актів органу місцевого самоврядування передбачена інша процедура, ніж для оскарження актів індивідуальної дії.

    Відмінність у правових наслідках при визнанні нечинним нормативно-правового акта та визнанні протиправним акта індивідуальної дії зумовлюють різні юридичні наслідки, зокрема строки втрати їх юридичної сили. Недотримання встановленого законом спеціального порядку розгляду спорів про визнання нечинним нормативно-правого акта є істотним порушенням процесуального права, який впливає на права та інтереси інших осіб, на яких поширюється дія нормативно-правового акта.

    Постанова від 21 жовтня 2019 року у справі № 522/22780/16-а

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/85087709 

 

  • Порушення або загроза порушення інтересів держави у сфері охорони дитинства, спричинена протиправною бездіяльністю органу місцевого самоврядування, на який покладається, зокрема, створення безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, є підставою для представництва прокурором інтересів держави у суді відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

    Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сільрада не виконала покладених на неї повноважень зі здійснення паспортизації та інвентаризації закріплених за нею об’єктів благоустрою, а саме – ігрового майданчика, чим позбавила можливості його активного використання та порушила інтереси держави у сфері охорони дитинства.

    Верховний Суд зазначив, що зі змісту положень Конституції України, законів України «Про охорону дитинства», «Про місцеве самоврядування в Україні» вбачається, що обов’язок органів державної влади та місцевого самоврядування полягає у створенні, у межах визначених законом повноважень, умов для комфортного та безпечного життя дитини, отримання освіти, соціального захисту, всебічного розвитку тощо, зокрема, й шляхом створення та належного утримання об’єктів благоустрою населених пунктів.

    Колегія суддів КАС ВС сформулювала правову позицію, відповідно до якої особливістю органів місцевого самоврядування як суб’єктів владних повноважень є те, що кожен із таких суб’єктів, з урахуванням положень Конституції України, є самостійним, автономним і не перебуває у підпорядкуванні жодного органу. Отже, позови прокурора до органу місцевого самоврядування, за загальним правилом, подаються з такої підстави, як відсутність суб’єкта, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. У такій категорії справ орган прокуратури повинен лише довести, що оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю суб’єкта владних повноважень завдано шкоду інтересам держави.

    При цьому інтереси держави, у тому числі, охоплюють інтереси мешканців територіальної громади, зокрема, у таких сферах, як охорона здоров’я та благоустрій населених пунктів, оскільки відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

    Постанова від 15 жовтня 2019 року у справі № 810/3894/17

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/85032366