flag Судова влада України

Єдиний Контакт-центр судової влади України 0-800-501-492

Зміст правової позиції, висновку

Посилання на рішення Верховного Суду в ЄДРСР

 

  • Спір з приводу знесення самочинного будівництва за позовом органу ДАБК не пов'язаний з вирішенням питання щодо речового права, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізує у спірних правовідносинах надані  законом владні управлінські функції стосовно виявлення факту самочинного будівництва та усунення порушень шляхом знесення самочинно збудованих об'єктів містобудування. 

    Постанови від 11 квітня 2018 року у справі №161/14920/16-а,  від 16 травня 2018 року у справі №522/5487/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/73837586 

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/74266161 

 

  • Проведенню будівельних робіт на території заповідника, в архітектурній охоронній зоні, в зоні охоронюваного ландшафту та на території пам'ятки ландшафту передують отримання ряду дозвільних документів, погоджень, висновків тощо, що у свою чергу, виключає декларативний принцип оформлення замовником документів на право виконання будівельних робіт на об'єктах будівництва, які відносяться до I - III категорій складності.

    Перевіркою було установлено невідповідність розробленої проектувальником документації вимогам законодавства у сфері містобудівної діяльності, у зв'язку із заниженням класу наслідків відповідальності та категорії складності об'єкта будівництва.

    Підставою для скасування органом державного архітектурно-будівельного контролю реєстрації декларації є установлення факту наведення у ній замовником недостовірних даних, у даному випадку, в частині категорії складності об'єкта будівництва, що у свою чергу дає підстави вважати об'єкт самочинним будівництвом за ознаками наведеними у цій нормі, які є самостійними.

    У зв’язку з цим відповідачем правомірно скасовано реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт та про готовність об'єкта до експлуатації. 

  Постанова від 14 березня 2018 року у справі №826/10310/17

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/72790986 

 

  • Звертаючись до адміністративного суду з позовом про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт, позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що третя особа здійснює реконструкцію частини будинку, який належить їй на праві власності, без дозвільних документів та без його згоди як власника іншої частини цього ж будинку.

    Позивач фактично оспорює дозвіл (дії), який є правовим актом індивідуальної дії. Такий правовий акт породжує права й обов'язки тільки для тих суб'єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб'єктів), яким його адресовано. Таким чином, відсутність у будь-кого (крім власника нерухомого майна), у тому числі і позивача, прав чи обов'язків у зв'язку із оскаржуваним рішенням (дією) не породжує для останнього права на звернення із цим позовом у порядку адміністративного судочинства.

    Спірні правовідносини між учасниками справи виникли внаслідок проведення третьою особою незаконної реконструкції належної їй частини будинку, яка заподіяла шкоду майну позивача, а тому у позивача виникла необхідність захисту його цивільних (майнових) прав. Отже, вимоги щодо неправомірності реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт є похідними і можуть бути розглянуті при вирішенні цивільним судом питання щодо законності проведення третьою особою будівельних робіт у своїй частині будинку.

    Ураховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

    Постанова від 22 серпня 2018 року у справі 815/1568/16.

    Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 802/233/16-а та від 27 червня 2018 року у справі № 814/104/17.

  http://reyestr.court.gov.ua/Review/76077052 

 

  • Якщо фізична особа оспорює правомірність набуття іншою особою речового права, яке було зареєстроване на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації, спір про скасування реєстрації такої декларації, скасування свідоцтва про право власності, а також рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є приватноправовим і має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

    (у даній справі спірні правовідносини виникли щодо правомірності набуття фізичною особою – скаржником права власності на новостворений об'єкт нерухомості, що знаходиться на земельній ділянці, сусідній із ділянкою позивача).

    Постанова від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/78977510 

 

  • Причиною звернення до суду стала незгода позивача з рішенням сільради про затвердження змін до генерального плану території села. Ці зміни є перешкодою для надання їй у власність земельної ділянки, щодо якої вона розробила проект землеустрою.

    Висновки Верховного Суду:

    Зважаючи на предмет та підстави даного позову, надання оцінки правомірності рішення сільської ради потребувало з боку судів аналізу обставин щодо: (1) законності підстав і дотримання порядку внесення змін до генерального плану села; (2) кола осіб, на яких поширюється оскаржуване рішення, порушення їхніх прав та інтересів; (3) співвідношення балансу інтересів та правових наслідків оскаржуваного рішення, як в цілому для жителів села, так і для позивача та третіх осіб.

    Верховний Суд дав оцінку встановленим судам обставинам по вказаним критеріям, погодившись, що Позивач має законний інтерес - прагнення отримати земельну ділянку у власність, - який може бути предметом судового захисту.

    Водночас зазначив, що надання дозволу органом місцевого самоврядування на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі.  Надання такого дозволу не покладає на раду обов'язку (не є підставою для виникнення зобов'язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність. Рада може відмовити у затвердженні проекту та наданні земельної ділянки у власність з підстав, визначених законом, зокрема у разі невідповідності місця розташування ділянки вимогам генеральних планів населених пунктів.

    Отже, рішення про затвердження чи зміну генерального плану села не створює, не змінює і не припиняє цивільних прав та обов'язків окремих осіб. До того ж, права власності чи користування земельною ділянкою позивач не набула.

    Законом не заборонено вносити зміни до генерального плану населеного пункту у разі надання дозволу на розробку проектів землеустрою на земельні ділянки, що розташовані у межах території, якої торкаються зміни.

    Приймаючи рішення сільська рада діяла на підставі та в межах повноважень, визначених законом.

    Постанова від 03 квітня 2019 року у справі № 509/4722/16-а

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80926775 

 

  • Дозвіл на виконання будівельних робіт може бути анульовано органом державного архітектурно-будівельного контролю у разі встановлення під час перевірки, що замовником будівництва здійснено коригування технічної документації з порушенням встановленого законом порядку.

    У цій справі Товариство (позивач) – замовник будівництва звернувся до суду з адміністративним позовом до ДАБІ з вимогою скасувати наказ про анулювання дозволу на будівництво, посилаючись на те, що такий дозвіл відповідно до закону є чинним до моменту завершення будівництва.

    Верховний Суд виходив з наступного. Після отримання дозволу на будівництво проектну документацію об'єкта будівництва було скориговано, у результаті чого змінилися техніко-економічні показники (збільшилися площа забудови, будівельний об'єм, загальна площа, загальна площа квартир, висота будівлі, змінилася поверховість). Під час розгляду справи суди з’ясували, що скоригована проектна документація розроблена з порушенням вимог містобудівного законодавства, її окремі положення не відповідають містобудівним нормам та стандартам, а також що скоригована проектна документація не погоджена у встановленому порядку.

    Верховний Суд сформулював правову позицію, відповідно до якої коригування проектної документації здійснюється шляхом внесення змін до затвердженого (схваленого) проекту будівництва на підставі завдання на коригування; скоригована проектна документація підлягає погодженню у встановленому законом порядку. При цьому у разі, якщо дозвіл на будівництво об’єкта виданий на підставі проектної документації, яка у подальшому була скоригована з порушенням вимог законодавства, такий дозвіл може бути анульований органом державного архітектурно-будівельного контролю у встановленому законом порядку.

    Постанова від 24 квітня 2019 року у справі 826/20177/16

http://reyestr.court.gov.ua/Review/81431125 

 

  • Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову Товариства до ДАБІ, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходили з того, що позивачем не допущено порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності у вигляді непогодження у встановленому законом порядку з Міністерством культури і туризму України історико-містобудівного обґрунтування, а тому накладення на ТОВ штрафу є необґрунтованим. На виконання вимог законодавства позивачем було розроблене історико-містобудівне обґрунтування, яке листом направлено на погодження до Міністерства культури України. Згаданий лист зареєстрований у Міністерстві культури України, проте історико-містобудівне обґрунтування погоджене не було і рішення про відмову у погодженні не приймалось.

    Верховний Суд погодився з тим, що в даному випадку має застосовуватись встановлений Законом України від 06.09.2005 № 2806-IV «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» принцип мовчазної згоди, згідно з яким суб`єкт господарювання набуває право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру, за умови якщо суб`єктом господарювання або уповноваженою ним особою подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, але у встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі не видано або не направлено.

    Отже, дозвільний орган зобовязаний протягом десяти робочих днів надати суб`єкту звернення дозвіл або вмотивовану відмову у видачі документа дозвільного характеру. В протилежному випадку документ дозвільного характеру вважається виданим днем закінчення строку розгляду заяви дозвільним органом за принципом мовчазної згоди.

    Таким чином, невиконання суб`єктом владних повноважень у встановлений строк обов`язків щодо прийняття рішення за результатами розгляду звернення позивача звільняє останнього від відповідальності за здійснення ним господарської діяльності без відповідного дозволу, оскільки такий не отриманий в наслідок бездіяльності суб`єкта уповноваженого на видання дозволу.

    Постанова від 21 серпня 2019 року  у справі № 826/25865/15

http://reyestr.court.gov.ua/Review/83800042 

 

  • За результатами позапланової перевірки ДАБІ склала Акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, яким встановлено, що замовник будівництва – ТОВ виконало роботи з реконструкції автозаправної станції за рахунок будівництва стаціонарного заправника газу без документа, що дає право на виконання будівельних робіт. За наслідками перевірки складено приписи та винесено постанову про накладення штрафу за вчинення правопорушення, передбаченого абз. 3 п. 5 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності».

    ТОВ зазначило, що стаціонарний автомобільний газоправний прилад модульного типу на металевому каркасі є цілісним заводським виробом, його розміщення не має ознак будівництва, встановлюється без фундаменту, що, зокрема, підтверджено висновком судової будівельно-технічної експертизи, а тому відповідач не мав правових підстав для притягнення підприємства до відповідальності за правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

    Верховний Суд відмовив у задоволенні позову з таких підстав.

    В ході розгляду справи суди встановили, що автозаправна станція ТОВ віднесена до V категорії складності як об’єкт підвищеної небезпеки (Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

    Суд вказав, що розміщення (встановлення) додаткового обладнання для технологічних операцій з приймання, зберігання та заправлення зрідженим газом (пропан-бутаном) транспортних засобів на діючій АЗС (об’єкт підвищеної небезпеки) призведе до зміни її основних техніко-економічних показників, тому вважається реконструкцією і потребує дозволу ДАБІ.

    За наслідками розгляду цієї справи Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого розміщення виконаного цілісним заводським виробом стаціонарного заправника газом на раніше введеній в експлуатацію автомобільній заправній станції є її реконструкцією, здійснення якої в силу закону відноситься до будівельних робіт і потребує отримання дозволу органу державного архітектурно-будівельного контролю.

    Постанова від 21 серпня 2019 року у справі № 823/1850/16

http://www.reestr.court.gov.ua/Review/83800134 

 

  • Площа підвального поверху, у тому числі того, що належить до технічного приміщення (де розміщується технічне обладнання), не включається до площі житлового будинку при визначенні права здійснювати будівництво на підставі будівельного паспорта.

    Верховний Суд, розглянувши в касаційному порядку адміністративну справу за позовом до  Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу про скасування права на виконання будівельних робіт, сформулював правовий висновок, відповідно до якого розрахунок загальної площі житлового будинку за правилами, визначеними в Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, застосовується саме у цілях проведення технічної інвентаризації збудованих (реконструйованих) об’єктів нерухомого майна, але для цілей розрахунку площі будинку для визначення права на його будівництво на підставі будівельного паспорта та без отримання містобудівних умов і обмежень застосовуються державні будівельні норми ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення», ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» (пункт 1.3 Порядку видачі будівельного паспорту забудови земельної ділянки).

    Постанова від 10 липня 2019 року у справі № 521/17659/17

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82947148 

 

  • У спорах щодо будівництва у безпосередній близькості до охоронної (буферної) зони історико-культурних об’єктів та у межах історичних ареалів міст має бути забезпечений справедливий баланс приватного та публічного інтересів, що полягає у дотриманні суб’єктом господарської діяльності під час виконання земельних та будівельних робіт вимог законодавства про охорону культурної спадщини.

    Суть спору полягає у тому, що відповідач - Мінкультури, здійснивши візуальне спостереження та фотофіксацію містобудівної ситуації на території та провівши перевірку електронної бази даних документообігу, виявив, що на зазначеній земельній ділянці, яка знаходиться у безпосередній близькості до охоронної (буферної) зони об'єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО – ансамблю Києво-Печерської Лаври та в межах Центрального історичного ареалу міста Києва, проводяться підготовчі роботи з облаштуванням будівельного майданчика без отримання дозволу від Мінкультури, як того вимагають ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», п. 12 Містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки. На підставі акта, складеного за результатами контрольних заходів, відповідач видав оскаржуваний припис.

    Верховний Суд роз’яснив, що Мінкультури, приймаючи оскаржуване рішення, фактично не здійснювало заходів державного контролю, оскільки не перебувало на території будівництва, не здійснювало перевірку суб'єкта містобудівної діяльності, а лише вживало охоронних заходів шляхом проведення візуального огляду та перевірки електронної бази даних.

    Верховний Суд також взяв до уваги, що місто Київ внесено до Списку історичних населених місць України (міста і селища міського типу), який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 878. В зонах охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, внесених до такого Списку, встановлено особливий режим регулювання забудови. Зокрема, забороняється проведення будівельних робіт без попереднього отримання дозволу в органах охорони культурної спадщини.

    Верховний Суд сформулював правову позицію, відповідно до якої у спорі, що розглядається, індивідуальне право (інтерес), яке виражається у гарантованому частиною першою ст. 42 Конституції України праві на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, протиставляється публічному інтересу, який виявляється у збереженні та охороні історико-культурної спадщини світового значення.

    Постанова від 21 серпня 2019 року у справі № 826/12524/18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/83799960 

 

  • Затверджуючи своїм рішенням план зонування території, місцева рада визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон, тобто здійснює нормативне регулювання відповідних відносин. Таким чином, рішення про затвердження плану зонування території є нормативно-правовим актом.

    Верховний Суд зазначив, що для оскарження нормативно-правових актів органу місцевого самоврядування передбачена інша процедура, ніж для оскарження актів індивідуальної дії.

    Відмінність у правових наслідках при визнанні нечинним нормативно-правового акта та визнанні протиправним акта індивідуальної дії зумовлюють різні юридичні наслідки, зокрема строки втрати їх юридичної сили. Недотримання встановленого законом спеціального порядку розгляду спорів про визнання нечинним нормативно-правого акта є істотним порушенням процесуального права, який впливає на права та інтереси інших осіб, на яких поширюється дія нормативно-правового акта.

    Постанова від 21 жовтня 2019 року у справі № 522/22780/16-а

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/85087709 

 

  • Порушення або загроза порушення інтересів держави у сфері охорони дитинства, спричинена протиправною бездіяльністю органу місцевого самоврядування, на який покладається, зокрема, створення безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, є підставою для представництва прокурором інтересів держави у суді відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

    Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сільрада не виконала покладених на неї повноважень зі здійснення паспортизації та інвентаризації закріплених за нею об’єктів благоустрою, а саме – ігрового майданчика, чим позбавила можливості його активного використання та порушила інтереси держави у сфері охорони дитинства.

    Верховний Суд зазначив, що зі змісту положень Конституції України, законів України «Про охорону дитинства», «Про місцеве самоврядування в Україні» вбачається, що обов’язок органів державної влади та місцевого самоврядування полягає у створенні, у межах визначених законом повноважень, умов для комфортного та безпечного життя дитини, отримання освіти, соціального захисту, всебічного розвитку тощо, зокрема, й шляхом створення та належного утримання об’єктів благоустрою населених пунктів.

    Колегія суддів КАС ВС сформулювала правову позицію, відповідно до якої особливістю органів місцевого самоврядування як суб’єктів владних повноважень є те, що кожен із таких суб’єктів, з урахуванням положень Конституції України, є самостійним, автономним і не перебуває у підпорядкуванні жодного органу. Отже, позови прокурора до органу місцевого самоврядування, за загальним правилом, подаються з такої підстави, як відсутність суб’єкта, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. У такій категорії справ орган прокуратури повинен лише довести, що оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю суб’єкта владних повноважень завдано шкоду інтересам держави.

    При цьому інтереси держави, у тому числі, охоплюють інтереси мешканців територіальної громади, зокрема, у таких сферах, як охорона здоров’я та благоустрій населених пунктів, оскільки відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

    Постанова від 15 жовтня 2019 року у справі № 810/3894/17

 http://reyestr.court.gov.ua/Review/85032366